Справа № 372/2185/17 Головуючий у І інстанції Болобан В. Г.

Провадження № 22-ц/780/613/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26 15.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2018 року апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Приходька К.П., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання припиненим договору іпотеки, зняття заборони відчуження нерухомого майна, вилучення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2008 року між ним та публічним акціонерним товариством ПАТ «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») укладено договір кредиту № 384/047/08-І, відповідно до умов якого банк надав йому на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 210 000 доларів США, з погашенням кредиту відповідно до графіку та кінцевим терміном погашення заборгованості до 24 квітня 2018 року на умовах, визначених  договором кредиту. З метою забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту 25 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 04/І-259, предметом якого є офісне приміщення № 2-Б, загальною площею 128,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Обухів, вул. Миру, 17-А.

Позивач зазначав, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 червня 2014 року, яке набрало законної сили 08 серпня 2014 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ«Укрсоцбанк» до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 384/047/08-1 від 25 квітня 2008 року. При цьому, судом встановлено, що строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 91 день після виникнення заборгованості, тобто, з 13 березня 2009 року. Також рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року, яке набрало законної сили 27 квітня 2017 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 384/047/08-1 від 25 квітня 2008 року з підстав застосування строків позовної давності. Судом зазначено, що відповідно до пункту 4.4 договору кредиту позичальник повинен був погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції через 90 днів після виникнення заборгованості по кредиту, тобто, до 14 лютого 2009 року. Вказував, що відповідно до пункту 4.4 договору кредиту, право позивача пред'явити вимогу до відповідача щодо повернення заборгованості по кредиту виникло з 15 лютого 2009 року (зі спливом 90 днів після останнього платежу) та протягом трьох років (щодо основного зобов'язання), тобто до 15лютого 2012 року. Зазначав, що ПАТ «Укрсоцбанк» знав про порушення своїх прав та мав можливість звернутись до суду за захистом своїх порушення прав з боку відповідача, а тому строк користування кредитом вважається таким що сплив та зобов'язання за договором кредиту припинено на 91 день після виникнення заборгованості, тобто, з 15 лютого 2009 року.

Крім того, позивач вказував, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27 грудня 2016 року скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 02 листопада 2016 року. Даною ухвалою встановлено, що відповідач пропустив строки пред'явлення виконавчого напису до виконання, яким звернуто стягнення на вказаний вище предмет іпотеки.

Позивач вважає, що після ухвалення судових рішень про відмову у задоволенні позову про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв’язку з пропуском строку позовної давності, ПАТ «Укрсоцбанк» втратило право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, а тому слід вважати іпотеку припиненою. Вказує, що встановлені вказаними вище судовими рішеннями обставини, які набрали законної сили, є преюдиційними у даній справі, тому враховуючи, що іпотека, яка є похідною від основного зобов’язання, підлягає припиненню згідно положень ст. 17 Закону України «Про іпотеку», а накладена заборона відчуження майна - вилученню з реєстру обтяжень.

З урахування вищенаведеного, позивач просив визнати припиненим договір іпотеки № 04/І-259 від 25 квітня 2008 року, укладений між ним та ПАТ «Укрсоцбанк», що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстраційним номером №2713, зняти заборону відчуження нерухомого майна за цим договором іпотеки та вилучити про це запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, судом не враховано, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року та ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27 грудня 2016 року, які набрали законної сили, встановлені обставини, які є преюдиційними у даній справі, у зв’язку з чим іпотека, яка є похідною від основного зобов’язання, підлягає припиненню згідно положень ст. 17 Закону України «Про іпотеку», а накладена заборона відчуження майна - вилученню з реєстру обтяжень.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» вказує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстав пропуску строку позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки згідно з абз.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку». Оскільки основне зобов’язання боржником не виконане, то відсутні підстави для припинення іпотеки. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, щоприпинення основного зобов’язання за договором про надання кредиту у зв’язку зі спливом позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов'язання, а тому відсутні підстави для визнання припиненим договору іпотеки, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 квітня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 384/047/08-І, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 210 000 доларів США зі сплатою 14% річних на строк до 24 квітня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту 25 квітня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 04/І-259, предметом якого є офісне приміщення № 2-Б, загальною площею 128,2 кв.м., що  знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, м.Обухів, вул.Миру, 17-А.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 червня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ«Укрсоцбанк» до поручителів ОСОБА_3, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 384/047/08-1 від 25 квітня 2008 року. Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов висновку, що право ПАТ«Укрсоцбанк» пред’явити вимогу до поручителів про стягнення боргу за договором кредиту виникло з 13 березня 2009 року протягом наступних шести місяців, тобто, до 13 вересня 2009 року, а тому договори поруки згідно ст.599 ЦК України є припиненими.

Також рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 384/047/08-1 від 25 квітня 2008 року з тих підстав, що позивачем пропущено строк позовної давності. Суд зазначив, що відповідно до пункту 4.4 договору кредиту позичальник повинен був погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції через 90 днів після виникнення заборгованості по кредиту, тобто до 14 лютого 2009 року.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 27 грудня 2016 року задоволено скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № 52802604 від 02 листопада 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором кредиту у розмірі 2 827 172 грн. 86 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: офісне приміщення № 2-Б, загальною площею 128,2 кв.м., що  знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, м.Обухів, вул.Миру, 17-А. Судом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 52802604 від 02 листопада 2016 року ухвалена на підставі виконавчого напису, який вчинено 20 листопада 2013 року, тобто після спливу строків, встановлених Законом України «Про виконавче провадження.

Обгрунтовуючи вимоги позову ОСОБА_2 зазначав, що після ухвалення вказаних вище судових рішень про відмову у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв’язку з пропуском строку позовної давності, ПАТ «Укрсоцбанк» втратило право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, а тому слід вважати іпотеку припиненою. Вказує, що встановлені вказаними вище судовими рішеннями обставини, які набрали законної сили, є преюдиційними у даній справі, а тому враховуючи, що іпотека, яка є похідною від основного зобов’язання, підлягає припиненню згідно положень ст. 17 Закону України «Про іпотеку», а накладена заборона відчуження майна - вилученню з реєстру обтяжень.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.1 та ч.2 ст. 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст.267 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

У зобов’язальних відносинах (ст.509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку.

Однак за змістом ст.267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (ч.5 ст.267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч.1 ст. 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не визнає. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (ч.2 ст.598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється.

Відповідно до приписів ст.575 ЦК України та ст..1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст. 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац 2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням.

Аналіз положень ст. 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі ст.256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, вказує на те, що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом 2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку».

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року (справа №6-786цс17), яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Іпотечний договір № 04/І-259 від 25 квітня 2008 року, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 не містить умовпро те, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Установивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_2 про визнання припиненим договору іпотеки, зняття заборони відчуження нерухомого майна, вилучення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з наведених вище підстав.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального і процесуального права, а тому це рішення суду відповідно до 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді