ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/238/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,

з участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року у справі № 803/1347/17 ухвалену суддею Костюкевичем С.Ф. в м. Луцьку, 30.10.2017 року, повний текст якої складено 04.11.2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В C Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2015 року за № 12641-17.

На підтвердження позовних вимог покликається на те, що рішенням Луцької міської ради від 28.01.2015 року № 69/5 «Про встановлення транспортного податку у м. Луцьку» встановлено на території міста Луцька транспортний податок на 2015 рік. Вважає, що 2015 рік це плановий період, а 2016 рік вже бюджетний період і в 2015 році нові податки не могли бути визнані обов'язковими.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 10.06.2015 року за № 12641-17.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив відповідач - Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області, яка покликаючись на те, що вказана постанова є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що з 01.01.2015 року набули чинності зміни до ст. 267 Податкового кодексу України, внесені відповідно до Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (надалі - Закону № 71-VIII), зокрема, було введено новий транспортний податок та визначено об'єкт оподаткування цим податком. При цьому, в перехідних положеннях Закону № 71-VIII було визначено, що цей Закон і дана норма вступає в дію з 01.01.2015 року. Також відповідач вважає, що при вирішенні питання про співвідношення різних норм Податкового кодексу України в правовому регулюванні місцевих податків норма пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 цього Кодексу є спеціальною, в зв'язку з чим транспортний податок як обов'язковий місцевий податок підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 цього Кодексу, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 цього Кодексу.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено те, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Toyota Highlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна автомобіля 3456 куб. см., 2014 року випуску, дата реєстрації транспортного засобу - 02.12.2014 року.

Рішенням Луцької міської ради від 28.01.2015 року № 69/5 «Про встановлення транспортного податку у м. Луцьку» встановлено на території міста Луцька транспортний податок на 2015 рік.

Луцькою ОДПІ ГУ ДФС на підставі отриманої інформації 10.06.2015 року сформовано та направлено ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення №12641-17, яким визначено суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25 000 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Так як, рішення Луцької міської ради про встановлення транспортного податку з фізичних осіб було прийняте лише 28.01.2015 року, то у відповідача не було правових підстав приймати оскаржене податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу суми цього податку за 2015 рік.

Також суд зазначив, що нові податки не можуть бути визнані обов'язковими до сплати у 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15.07.2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, оскільки зміни до Податкового кодексу України в частині встановлення транспортного податку набули чинності лише з 01.01.2015 року. Зокрема, транспортний податок у місті Луцьку встановлено рішенням Луцької міської ради від 28.01.2015 року № 69/5.

Оцінюючи правовідносини, що виникли між сторонами апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

З 01.01.2015 року набули чинності зміни до ст. 267 Податкового кодексу України, внесені відповідно до Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", зокрема, було введено новий транспортний податок.

Так, пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.1 цієї статті об'єктом оподаткування визначено легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

А відповідно до пп. 267.3.1 п. 267.1 даної статті базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 цього Кодексу базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. пп. 267.6.1, 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 цього Кодексу обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм з 01.01.2015 року власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку, що правильно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

В переліку загальнодержавних податків та зборів, встановлених ст. 9 цього Кодексу, транспортний податок відсутній, а відповідно до п. 9.4 цієї статті установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

В переліку місцевих податків, встановлених ст. 10 цього Кодексу, транспортний податок також прямо не визначений, але пп. 10.1.1 цієї статті передбачений податок на майно.

Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Проаналізувавши положення наведених норм Податкового кодексу України, колегія судів вважає, що транспортний податок є місцевим податком.

При цьому, колегія суддів зазначає, що нормами цього Кодексу визначені певні особливості запровадження місцевих податків, які полягають в тому, що ці податки не можуть бути встановлені безпосередньо законом, оскільки Верховна Рада України може встановлювати лише перелік місцевих податків і їх параметри, а безпосереднє встановлення місцевих податків, на підставі встановлених законом критеріїв, належить до компетенції відповідних місцевих рад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Пунктом 4.4 ст. 4 цього Кодексу визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Повноваження місцевих рад встановлювати місцеві податки на відповідних територіях визначені також ч. 1 ст. 143 Конституції України та п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Також відповідно до норм пп. пп. 12.3.1-12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з п. 12.5 ст. 12 цього Кодексу офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм транспортний податок на певній території встановлюється виключно відповідним рішенням місцевої ради.

При цьому, таке рішення повинне бути оприлюдненим не пізніше 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування цього місцевого податку (плановий період), а у випадку оприлюднення такого рішення пізніше вказаної дати його норми можуть застосовуватись не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Враховуючи в системному зв'язку положення наведених норм законодавства в контексті спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку плановий період - це 2015 рік, а бюджетний період - 2016 рік.

Отже, нові місцеві податки не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Як встановив суд, "Положення про транспортний податок у місті Луцьку", яким був встановлений цей податок на території м. Луцька, було затверджене рішенням Луцької міської ради від 28.01.2015 року № 69/5, тобто норми даного Положення могли застосовуватись у 2016 бюджетному році, але не у 2015 році.

В свою чергу, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Проаналізувавши та порівнявши положення наведених вище норм Податкового кодексу України, які регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати місцевих податків, в тому числі транспортного податку, колегія суддів вважає, що вони є неузгодженими, тобто у спірному випадку наявне неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Для вирішення спору колегія суддів вважає можливим та необхідним застосувати встановлений пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Аналогічна норма міститься також в п. 56.21 ст. 56 цього Кодексу, відповідно до якого у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи наведені вище обставини та положення норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України у вказаній вище редакції з метою оподаткування транспортним податком у 2015 році є помилковим.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і в повному обсязі встановив обставини справи, прийняв обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року у справі № 803/1347/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Т. В. Онишкевич

Я. С. Попко

Повне судове рішення складено 23 березня 2018 року.