Справа № 2-а-476/2009 р.
П О С Т А Н О В А
І м е н е м У к р а ї н и
м. Донецьк 7 липня 2009 р.
Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий – суддя Трінька О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про перерахунок та виплату недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 р.р., -
В с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про перерахунок та виплату недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 р.р.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є ліквідатором аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 3 групи з 2007 року, до цього мав статус ліквідатора аварії на ЧАЕС 2 категорії, в період з 2002 до 2008 року, в зв’язку з чим перебуває на обліку в Київському УПТСЗН. Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому передбачена щорічна компенсація на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, установлених на момент виплати. – як інваліду 3 групи 1 категорії, та 5 мінімальних заробітних плат як ліквідатору 2 категорії.
Відповідачем же, у порушення діючого законодавства, була виплачена ОСОБА_1 компенсація на оздоровлення за 2002-2008 р.р. у розмірі значно нижчих встановленого законодавства. Таким чином, відповідачем грубо порушувалось на протязі 2002-2005, 2007, 2008 р.р. право позивача на соціальний захист як інваліда, постраждалого в наслідок Чернобильської катастрофи. Позивачу недоплачена компенсація на оздоровлення у розмірі 8 559,90 грн. На підставі викладено, ОСОБА_1 звернувся з позовом до УПТСЗН Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005, 2007, 2008 р.р.
Позивач та представник відповідача в судове засідання не з’явились, надавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в зв’язку з чим судовий розгляд справи у відповідності зі ст. 122 ч. 3 КАС здійснюється в порядку письмового провадження.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнав, зазначивши, що позивач є інвалідом 3 групи 1 категорії, захворювання якого пов’язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС з 03.05.2006 р., до цього мав 2 категорію. В зв’язку з цим, у відповідності до ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ОСОБА_1 має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як інвалід 3 групи 1 категорії, та 5 мінімальних заробітних плат як ліквідатор 2 категорії. Однак, управління праці та соціального захисту населення, у відповідності з законодавством, проводило виплати щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених постановою КМУ від 26.07.1996 р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та постанови КМУ від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Законом № 796-Х111 встановлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується щорічна допомога на оздоровлення, розмір якої залежить від встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Проте, починаючи з 1996 р., у нормативних актах, що встановлювали розмір мінімальної заробітної плати, зазначено, що до прийняття ВРУ змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, КМУ здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України. Тому, до останнього часу застосовувався розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини у сумі 60 тис. крб., встановлений постановою ВРУ від 25.11.1993 р. № 3653-Х11 „Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком”. Разом з тим, постановами КМУ від 26.07.1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлені абсолютні розміри виплат, передбачених Законом № 796-Х111. Виходячи з тог, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом № 796-Х111, а також те, що позивач отримав зазначені виплати в розмірах, встановлених постановами КМУ від 26.07.1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України і задоволенню не підлягають. Окрім того, щодо стягнення сум на оздоровлення за 2006 р., позивач не враховує обмежень, передбачених п. 36 ст. 77 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.» До того ж відповідно до п. 2 ст.. 99 КАС України, передбачено, що звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів осіб встановлюється річний термін. Таким чином, представник відповідача просить суд відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 віднесений до 1 категорії як громадянин, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А № 141255 (а.с. 4), і йому встановлена ІІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК № 018007 (а.с. 8), до цього мав статус ліквідатора аварії на ЧАЕС 2 категорії.
Розглядаючи позивні вимоги в частині стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005 р. р., суд виходить з наступного.
Згідно ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-XII (надалі Закон) має право на щорічну допомогу на оздоровлення.
Відповідач проводив виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивача в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи”, яким передбачене фінансування витрат за рахунок державного бюджету та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 95 Конституції України передбачено, що виключно Законом про Державний бюджет України призначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно із ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюються в установленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених в Державному бюджеті України на відповідні бюджетні програми.
Законом встановлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується щорічна допомога на оздоровлення, розмір якої залежить від встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з п 1 “є” постанови Кабінету Міністрів України № 836 встановлена конкретна сума виплат щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації Чорнобильської катастрофи, категорії 2А складала 26 грн. 70 коп. та в подальшому ця сума до 2005 року корегуванню не підлягала.
Постановою КМУ № 562 від 12 липня 2005р. “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлений розмір щорічної допомоги на оздоровлення 90 грн.
Аналізуючи вищенаведені докази, суд приходить до переконання, що позивачеві, відповідно до діючого законодавства, за період з 2002 р. по 2005 р. була виплачена компенсація на оздоровлення, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 за період з 2002-2008 р.р. була нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі:
- за 2002 р. – 26 грн. 70 коп.;
- за 2003 р. – 26 грн. 70 коп.;
- за 2004 р. – 26 грн. 70 коп.;
- за 2005 р. – 1000 грн.;
- за 2006 р. – 100 грн.;
- за 2007 р. – 90 грн.;
- за 2008 р. – 90 грн.
УПСЗН Київської районної у м. Донецьку ради проводило виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р. та № 562 від 12.07.2005 р.
Відмовляючи позивачеві в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз’яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КУ органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУ та законами України.
Згідно зі ст. 92 КУ, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина.
У відповідності з ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Постановою КМУ від 26 липня 1996 р. № 836, постановою КМУ від 12 липня 2005 р. № 562 всупереч ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Між тим, з моменту прийняття вказаних постанов встановлені нею розміри щорічної допомоги залишалася незмінними, у той час як ВРУ неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно з положеннями ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, оскільки правова норма про розмір щорічної допомоги на оздоровлення, встановлена ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосування ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а не постанови КМУ.
Згідно зі ст. 71 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Однак, п. 30 с. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 р. дію абз. 2-7 ч. 4 ст. 48 Закон 796-ХИ в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Поряд з цим, 09.07.2007 р. Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 30 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.».
Крім того, п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зазначено: у ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» текст статті 48 викласти в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Поряд з цим, 22.05.2008 р. Конституційним Судом України у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) ухвалено Рішення № 10-рп/2008, відповідно до якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Дані рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Конституційний Суд України відзначив, що Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України) та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Крім того, питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України та Бюджетним кодексом України.
Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу.
Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.
Зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем всупереч діючого законодавства дійсно була недоплачена позивачу допомога на оздоровлення, що звужує його права як громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Таким чином, судом встановлено, що з урахуванням виплат ОСОБА_1 за 2007 р. у розмірі 90 грн., за 2008 р. у розмірі 90 грн., з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплат, який складав у 2007 р. – 460 грн., у 2008 р. – 515 грн., йому недоплачена допомога на оздоровлення, яка за 2007 р. складає: 460 (розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати) ? 4 – 90 (проведені виплати) = 1 750 грн. 00
коп., за 2008 р. складає: 515 (розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати) ? 4 – 90 (проведені виплати) = 1 970 грн. 00 коп., всього 3 720 грн. 00 коп.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача сум на оздоровлення за 2006 р., суд керується п. 36 ст. 77 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», відповідно до якого, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, ст. 27 ЗУ від 06.10.2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні», зупинено на 2006 р. Наявність статей ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», які не визнані неконституційними, доводить правомірність застосування зазначених норм відповідачем при виплаті спірної допомоги за вказаний рік, на підставі чого, позов в частині виплат за 2006 р. задоволенню не підлягає.
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим, у відповідності до ст. 88 КАС України, звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., ст.ст. 159-163 КАС України, суд, -
П о с т а н о в и в :
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2005 р.р., 2007, 2008 р.р. задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради у виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008 р. р. в розмірах, передбачених ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суму допомоги на оздоровлення за 2007, 2008 р.р. у розмірі 3 720 грн. 00 коп.
В частині позовних вимог щодо стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2002-2005 р. р. - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя : О.В. Тринька