копія:

Справа № 127/21504/17

Провадження № 22-ц/772/582/2018

Категорія: 19

Головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Стадника І.М. (судді-доповідача);

суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2

апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Романюк Л.Ф., повний текст якого складено 20 грудня 2017 року,

в справі №127/21504/17

за позовом ОСОБА_4 (позивач) до ОСОБА_3 (відповідач) про стягнення коштів, -

встановив:

ОСОБА_4 звернувся в міський суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів – завдатку в сумі 4200 доларів США, що еквівалентно 112308 грн. В обґрунтування позову посилався на те, що 12 червня 2016 року між ним та ОСОБА_5 було досягнуто домовленості про продаж останнім дачі, яка розташована на території дачного масиву «Сальник» в с. Сальник Калинівського району Вінницької області, і складається з двох земельних ділянок і дачного будинку.

На підтвердження факту придбання майна та з метою його належного оформлення ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 4200 доларів США, які останній отримав під розписку в присутності свідків, подав заяву про відрахування його з членів садового товариства і передав необхідні документи ОСОБА_4, а також уклав через представника договір завдатку.

В зв’язку із тим, що частина з вказаного майна перебувала під арештом і посвідчення договору купівлі-продажу в нотаріальному порядку було неможливим, 28 червня 2016 року ОСОБА_5 помер, а його єдина спадкоємиця ОСОБА_3 домовленостей батька не визнала і відмовилася від укладення нотаріально посвідченого договору, ОСОБА_4 просив стягнути з неї на його користь завдаток в сумі, еквівалентній 4200 доларів США.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 завдаток в сумі 4200 доларів США, що еквівалентно 112308 грн., та понесені судові витрати в розмірі 1123,08 грн.

Не погодившись із рішенням відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, його ухвалення з порушення норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення і ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовити.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що ОСОБА_6 заперечує як факт отримання її батьком – ОСОБА_5 коштів в сумі 4200 доларів США завдатку, так і факт існування між позивачем та її батьком будь-яких домовленостей щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а договір завдатку укладений між її батьком і ОСОБА_4 вважає нікчемним на підставі частини 3 статті 238 ЦК України, так як останній будучи представником батька діяв у своїх власних інтересах. Реєстрація ж за ОСОБА_5 земельної ділянки відбулася після його смерті, а саме 01 липня 2016 року. Також вважає, що ОСОБА_4 пропустив встановлений законом строк на пред’явлення їй вимоги як спадкоємцю кредитора.

Позивач ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги підтримала на умовах, викладених у ній, і просила задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 і його представник – адвокат ОСОБА_7 проти вимог апеляційної скарги заперечували.

Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з таких підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України в редакції, що діяла на момент винесення рішення судом першої інстанції, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 досягнуто домовленості про продаж останнім ОСОБА_4 дачі, яка розташована на території дачного масиву «Сальник» в с. Сальник Калинівського району Вінницької області, до складу якої входить наступне нерухоме майно: земельна ділянку №0476, загальною площею 0,0599 га, кадастровий номер 0521687500:04:006:0084, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Калинівський район, с. Сальник, вул. Леніна, 5, земельна ділянка 24, земельна ділянка №0426, загальною площею 0,06 га, яка розташована на 55 лінії ОСОБА_9 садівничих товариств масиву «Сальник» в с. Сальник Калинівського району Вінницької області (не приватизована); дачний будинок, який розташований на території ОСОБА_9 садівничих товариств масиву «Сальник» в с. Сальник Калинівського району Вінницької області.

12 червня 2016 року ОСОБА_5 власноручно, в присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 написана розписка про отримання ним від ОСОБА_4 коштів в сумі 4200 доларів США як завдатку за продаж дачі (а.с. 4).

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що зазначена розписка не відповідає вимогам закону, так як не містить суми прописом, індивідуальних ознак предмета продажу, й містить дописку у вигляді цифри «4» проставленої в проміжку між словами «взял» та «200», що виконана не її батьком.

Так, вказана розписка посвідчує не лише суму коштів, яка отримана ОСОБА_8 – 4200 доларів США, а й правову природу зазначених грошей: «завдаток за продажу дачі», а також факт і дату їх отримання. При цьому показами свідків ОСОБА_11А, ОСОБА_10 та ОСОБА_12, які були безпосередніми очевидцями передачі коштів ОСОБА_4 ОСОБА_5 доводиться не факт вчинення правочину, а спростовуються сумніви ОСОБА_3 в тому, що її батько отримав грошові кошти саме в такій сумі.

Твердження апелянта про підробку розписки в частині дописки цифри, яка змінила суму отриманих коштів не були підтверджені належними й допустимими доказами, так як відповідач не просила про призначення судової почеркознавчої експертизи чи експертизи давності виконання документа, зокрема, в частині визначення часу виконання цифри «4» в зазначенні суми отриманих коштів, обмежившись поясненнями спеціаліста, які відповідно до статті 54, частини 2 статті 57 ЦПК України не є доказом.

Цього ж дня, 12 червня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_9 садівничих товариств «Сальник» із заявою про відрахування його із членів товариства, в зв’язку з передачею земельної ділянки та здав Членську книжку садівника, а позивач ОСОБА_4, в свою чергу, звернувся із заявою про зарахування його в члени товариства та отримав Членську книжку садівника від 12.06.2016 року (а.с. 5-10).

15 червня 2016 року між ОСОБА_4 (завдаткодавець) і ОСОБА_5 (завдаткодержатель) укладено договір завдатку, відповідно до умов якого завдаткодержатель має намір відчужити на користь завдаткодавця дачу, яка розташована на території дачного масиву «Сальник» в с. Сальник Калинівського району Вінницької області шляхом укладення договору купівлі-продажу, а завдаткодавець має намір придбати вказане нерухоме майно (а.с. 12).

Зокрема, сторони домовились про те, що в зв’язку із тим, що земельна ділянка, загальною площею 0,0599 га, кадастровий номер 0521685700:04:006:0084, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Калинівський район, с. Сальник, вул. Лінія – 57, земельна ділянка 24, на час укладення договору завдатку перебувала під арештом, то договір купівлі-продажу всього зазначеного в пункті 2 майна буде укладений між Сторонами після зняття з земельної ділянки вказаного обтяження.

Також сторони дійшли згоди щодо того, що завдаткодавець передає завдаткодержателю завдаток у сумі 4200 доларів США, тобто 100% вартості відчужуваного нерухомого майна.

Апеляційний суд не погоджується з твердженням апелянта про те, що відповідний договір є нікчемним на підставі частини 3 статті 238 ЦК України.

Так, відповідно до частини 3 статті 238 ЦПК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Проте за змістом договору про надання завдатку від 15 червня 2016 року, ОСОБА_4 дійсно підписав його як завдаткодавець і діяв у власних інтересах, а від імені та в інтересах завдаткодержателя ОСОБА_5 діяв ОСОБА_9 як його представник на підставі нотаріально посвідченої довіреності (а.с. 11), тобто ОСОБА_4 не діяв у власних інтересах будучи одночасно представником. Відповідач не заявляла вимог про визнання зазначеного договору недійсним з інших, ніж передбачені частиною 3 статті 238 ЦК України підстав, форма правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання відповідає встановленим статтею 547 ЦК України вимогам, а відтак відповідно до статті 204 ЦК України договір про надання завдатку є чинним і підлягав виконанню сторонами.

Неспростованими залишаються також покази свідка ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 домовлялися про продаж дачі за 4500 доларів США, проте в зв’язку з тим, що одна із земельних ділянок, що входила до складу відчужуваного майна потребувала документального дооформлення, ОСОБА_5 зменшив ціну до 4200 доларів США, які і було сплачено. Свідок ОСОБА_13 – головний бухгалтер ОСОБА_9 садівничих товариств «Сальник» також підтвердила, що після оформлення однієї із земельних ділянок ОСОБА_5 в їхньому товаристві на ОСОБА_4, вона зустріла ОСОБА_5 в місті і він повідомив про отримання від ОСОБА_4 усієї суми за продаж двох земельних ділянок та дачного будинку, питав у неї поради, в який із банків покласти кошти на зберігання.

Матеріалами справи підтверджено не лише досягнення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 домовленості щодо продажу останнім дачі в складі двох земельних ділянок і дачного будинку, отримання ОСОБА_5 завдатку відповідно до укладеного ними договору, а й формальні перешкоди, які існували для укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу однієї із земельних ділянок, а саме її перебування під арештом.

Так, ухвалою Замостянського райсуду м. Вінниці від 08 листопада 2010 року було скасовано арешт, накладений ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці на земельну ділянку площею 0,599 га, розташовану в садовому товаристві «Дружба» на території Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер 0521687500:04:006:0084 (а.с. 17), проте державному виконавцю зазначену ухвалу пред’явлено лише в липні 2016 року і майно звільнено з-під арешту постановою заступника начальника Замостянського відділу ДВС від 11.07.2016 року (а.с. 19).

Згідно з статтями 546, 570 ЦК України завдаток є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання і визначається як грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, передбачені статтею 571 ЦК України і полягають, зокрема, в тому, що якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Частиною 3 статті 571 ЦК України встановлено, що у разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток також підлягає поверненню.

28 червня 2016 року у віці 69 років ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 51).

Відповідач ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_5, його єдиною спадкоємицею, і 30.06.2016 року подала заяву про прийняття спадщини, заявила про припинення довіреності від 15.06.2016 року, виданої її батьком і вжила заходів до повідомлення заінтересованих осіб про таке припинення, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами (а.с. 51-57, 60).

Згідно з статтею 1216, 128 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять не лише права, а й обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Передбачений статтею 571 ЦК України обов’язок кредитора повернути суму завдатку не є таким, що нерозривно пов’язаний з особою спадкодавця, а відтак спадкується на загальних підставах, перейшов до ОСОБА_3 і підлягає виконанню нею.

Відповідач посилалася на те, що ОСОБА_4 має бути позбавлений права вимоги до неї відповідно до частини 4 статті 1281 ЦК України, так як впродовж встановленого частиною 2 цієї статті шестимісячного строку від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, не пред’явив до неї, як до спадкоємця, яка прийняла спадщину, відповідні вимоги.

Недотримання кредитором строків, передбачених статтею 1281 ЦК України, пред'явлення вимог, які є присічними, преклюзивними, дійсно позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Законом не передбачено конкретизацію такої вимоги і не визначено способу пред'явлення такої вимоги: безпосередньо спадкоємцю чи нотаріусу за місцем відкриття спадини, а вимагається від кредитора тільки пред'явити її.

Відповідач ОСОБА_3 як спадкоємець повідомила ОСОБА_4 про відкриття спадщини направивши йому 04 липня 2016 року повідомлення про припинення довіреності у зв’язку з смертю ОСОБА_5 (а.с. 55).

В свою чергу ОСОБА_4 27 жовтня 2016 року звернувся в Калинівський районний суд Вінницької області із позовом до ОСОБА_3 про виключення майна із спадкової маси та визнання права власності на земельну ділянку, в якому просив виключити із спадкової маси спадкодавця ОСОБА_5 земельну ділянку №0476, загальною площею 0,0599 га, кадастровий номер 0521687500:04:006:0084, для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Вінницька область, Калинівський район, с. Сальник, вул. Лінія – 57, земельна ділянка 24 і дачний будинок, який розташований на території ОСОБА_9 садівничих товариств масиву «Сальник» в с. Сальник Калинівського району Вінницької області, а також визнати за ним право власності на вищевказану земельну ділянку.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 посилався на ті ж обставини, що і в даній справі, а саме – досягнення з ОСОБА_5П, домовленості про продаж останнім дачі на його користь, наявність невиконаних боргових зобов’язань, проте просив про застосування іншого способу правового захисту.

Тому апеляційний суд відхиляє відповідні доводи відповідача і погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що пред’явлення ОСОБА_4 протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 вимог до ОСОБА_3 як до спадкоємця останнього шляхом звернення до Калинівського районного суду позову є пред’явленням вимоги спадкоємцю в розумінні статті 1281 ЦК України.

Не може бути підставою для скасування судового рішення і посилання апелянта неможливість укладення з позивачем по справі договору купівлі-продажу земельної ділянки через відмову нотаріуса у видачі їй Свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку в зв’язку з проведенням реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_5 вже після його смерті.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна (а.с. 14) державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 29.06.2016 року о 16 год. 30 хв..

Проте зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №377924, виданого 11 листопада 2008 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації від 28 липня 2008 року №11 й зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010887500139 (а.с. 104-105).

Згідно з статтями 125-126 ЗК України в редакції, що діяла на момент отримання ОСОБА_5 зазначеного державного акта, саме він був документом, який посвідчував право власності на земельну ділянку, а право власності виникало після його одержання та державної реєстрації, що як встановлено вище було здійснено в листопаді 2008 року.

Статтю 125 ЗК України викладено у редакції, відповідно до якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав згідно із законом від 05 березня 2009 року №1066-VI, який набрав чинності з 02 травня 2009 року. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону, його положення щодо посвідчення права власності на земельні ділянки документами, зазначеними у частині другій статті 126 Земельного кодексу України, поширюються також на випадки, коли зазначені документи були укладені (видані) до набрання чинності цим Законом, але державні акти на право власності на земельні ділянки видані не були.

Отже зазначений Закон не поширюється на спірні правовідносини, а право власності на відповідну земельну ділянку виникло у спадкодавця в момент державної реєстрації державного акта, тобто 11 листопада 2008 року.

Крім того, чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу "Оформлення права на спадщину").

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_2

Судді:/підпис/ ОСОБА_14

Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду/підпис/ ОСОБА_15 ОСОБА_2