Справа №2-а-245/2009 р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
( повний текст)
03 грудня 2009 року Красноокнянський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Якових В.І.,
при секретарі Канському О.С.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с.м.т. ОСОБА_3 справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління ОСОБА_5 України в Одеській області про визнання незаконними та скасування постанови та протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та стягнення моральної шкоди у сумі 1700 грн., -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління ОСОБА_5 України в Одеській області, мотивуючи його тим, що 08 вересня 2009 року відносно нього безпідставно інспектором Красноокнянського РВ молодшим сержантом міліції ОСОБА_6 складений адміністративний протокол по ч.1 ст.122 КУпАП та винесена постанова про накладення на нього штрафу у розмірі 255 грн. Він не допускав адміністративного правопорушення за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності. У зв’язку безпідставним притягненням до відповідальності йому нанесена моральна шкода у сумі 1 700 грн.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив суд, постанову та протокол інспектора ДПС Красноокнянського РВ ВС Управління ДАІ МВС України в Одеській області, ОСОБА_6 від 08 вересня 2009 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за частиною 1 ст. 122 КУпАп визнати незаконими та скасувати їх; стягнути з відповідача, на його користь в рахунок відшкодування заподіяної його працівником, інспектором ДПС Красноокнянського Управління ОСОБА_5 України в Одеській області, ОСОБА_6 моральної шкоди в сумі 1 700 грн. а також понесені витрати по справі по оплаті держмита, ІТЗ та юридичної допомоги згідно доданих квитанцій.
Відповідач у запереченнях на позов просив суд замінити неналежного відповідача ВДАІ ГУМВС України в Одеській області на належного - УДАІ ГУМВС України в Одеській області (надалі УДАІ), у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Свої заперечення відповідач мотивував тим, що наказом МВС України «Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Одеській області» від 10.07.2009 № 308, Відділ ДАІ (реорганізується) скорочується його правонаступником є УДАІ ГУМВС України в Одеській області. Позивач порушив п. 15.9 „г" Правил дорожнього руху України (надалі ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, його вину у порушенні ПДР доведено, у зв’язку з чим останній законно притягнутий до адміністративної відповідальності. (а.с.27-29).
В судовому засіданні позивач – ОСОБА_4 і його представник наполягали на задоволенні позовних вимог. Позивач пояснив, що 08 вересня 2009 року керуючи належним йому автомобілем марки «ВАЗ», д/н ВН 3612 здійснив зупинку на проїзній частині дороги на вул.Котовського в смт.Красні Окни, на місті дорожньої розмітки «Пішохідний перехід» за технічними неполадками, тому що перестав працювати двигун, розташувавши автомобіль біля краю дороги, їхати далі не мав змоги, увімкнув аварійне освітлення, відкрив капот автомобіля та звернувся до продавця кіоску ОСОБА_7 за викруткою, щоб налагодити карбюратор в який потрапила вода. Налагодивши карбюратор він одразу ж розпочав рух, але його зупинив автоінспектор ДАІ ОСОБА_6 і став складати протокол. Він пояснював інспектору про вимушеність зупинки, що в автомобілі знаходиться хвора на онкологічне захворювання дружина, яка повертається з лікарні, посилався на свідків дружину, сина та випадкового пасажира ОСОБА_8, які перебували в автомобілі, а також на свідка ОСОБА_7 Інспектор не зважаючи на пояснення, склав протокол та вимагав, щоб він власноручно написав в протоколі про здійснення зупинки у невстановленому місці, не дав можливості записати в протоколі про зупинку з технічної причини, що стало підставою для відмови відповідача в підписанні протоколу. Тоді останній склав постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Незаконним притягненням до адміністративної відповідальності йому спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що інспектор протягом цілої години безпідставно затримував його та хвору дружину, змусив всіх нервувати. Він витратив час на звернення до суду. Була принижена його честь та гідність в присутності дружини, сина та інших людей, котрі були свідками події.
Відповідач в судове засідання не з’явився, в направлених до суду запереченнях просив розглянути справу у відсутності представника УДАІ. У зв’язку з чим, відповідно до ч.4 ст.128 КАС України, суд, визнавши неприбуття відповідача - суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, неявкою без поважних причин та без повідомлення ним про причини неприбуття, вирішував справу на підставі наявних у ній доказів (а.с.27-29).
Враховуючи наказ МВС України «Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Одеській області» від 10.07.2009 № 308, суд, відповідно до ч.1 ст.52 КАС України, встановивши, що позивач звернувся з адміністративним позовом не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, за згодою позивача допустив заміну первинного відповідача - Відділ ОСОБА_5 України в Одеській області на належного відповідача - Управління ОСОБА_5 України в Одеській області, так як це не потягнуло за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Викликані за клопотанням позивача свідки, в судове засідання з’явилися та дали пояснення по суті обставин справи.
Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, в судовому засіданні підтвердили викладені позивачем обставини його зупинки 08 вересня 2009 року, її вимушеність, включення аварійної сигналізації, підняття капоту, небажання інспектора ДАІ опитувати в якості свідків очевидців того, що позивач не порушував правила, безпідставного складення відносно позивача протоколу та винесення незаконної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.
Свідок ОСОБА_7, в судовому засіданні підтвердив факт звернення до нього 08 вересня 2009 року позивача за викруткою та факт надання викрутки позивачу і отримання її назад через 15-30 хвилин.
Вислухавши пояснення позивача, свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення сторін, перевіривши їх доказами, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.
Судом були встановлені такі обставини.
08 вересня 2009 року інспектором ВДАІ Красноокнянського РВ молодшим сержантом міліції ОСОБА_6 відносно ОСОБА_4 складено протокол серії АБ № 152659 про адміністративне правопорушення вимог ч.1 ст.122 КУпАП, а саме про порушення п.15.9 „г" ПДР. В протоколі зазначено, що ОСОБА_4 08.09.2009 року в 10 год. на вул.Котовського в смт.Красні Окни керуючи належним йому автомобілем НОМЕР_1, залишив своє авто на стоянку ближче ніж за 10 м. до пішохідного переходу». (а.с. 21,39)
08 вересня 2009 року, інспектором ВДАІ ОСОБА_6 у зв’язку з порушенням ОСОБА_4 п.15.9 „г" ПДР винесено постанову ВН № 227268 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. (а.с. 20)
При складанні протоколу про адміністративне порушення відносно позивача інспектором ВДАІ ОСОБА_6 порушені вимоги ст.256 КУпАП , зокрема в протоколі не зазначені адреси свідків які могли і бажали дати свідчення - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, при наявності свідків протокол не був наданий їм для підпису.
Зазначене порушення на думку суду, призвело до не з’ясування інспектором усіх обставин події зупинки належного позивачу автотранспортного засобу та неправильного вирішення справи.
Крім того , це порушило право позивача на захист, а саме право подавати докази.
Відповідно до положень ст. 64 Конституції України Конституційні права і обов’язки громадянина не можуть бути обмежені. Таким чином суд дійшов висновку про безумовне порушення права позивача на захист, що є самостійною підставою для задоволення позову в частині вимог визнання оскаржуваної постанови незаконною.
Розглядаючи відповідно до ст.280 КУпАП справу про адміністративне правопорушення, посадова особа яка розглядає справу зобов’язана з’ясувати, зокрема: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, у тому числі шляхом допиту свідків.
Із протоколу про адміністративне правопорушення складеного відносно ОСОБА_4 по ч.1 ст.122 КУпАП (а.с. 39), вбачається, що на час винесення оскаржуваної постанови останній відмовився від дачі пояснень, що відповідно до ст.63 Конституції України, є правом а не обов’язком особи яка притягується до адміністративної . У відмінності від викладених відповідачем в запереченнях на позов стверджень, що відмова від запису пояснень в протоколі і його підпису, є визнанням вини ОСОБА_1 в правопорушенні, суд вважає, що при таких обставинах інспектор Сухін В.В., повинен був рахувати, що останній свою винуватість у скоєні правопорушення не визнавав.
Не зважаючи на це, в порушення ст.245, ст.251 та ст.252 КУпАП, інспектор ВДАІ ОСОБА_6 не встановив істину по справі про адміністративне правопорушення, не довів та не прийняв всі заходи для того, щоб довести його винність у зупинці транспортного засобу в забороненому місці, в порушенні п.15.9 „г" ПДР та в скоєнні адміністративного проступку передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Виходячи із принципу презумпції невинуватості , обов’язок доведення покладається на орган (посадову особу), яка розглядає справу про адміністративне правопорушення.
Інспектор ДАІ ОСОБА_6 виніс постанову про визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, яка не обґрунтована достатніми незаперечними доказами, а саме сукупністю даних протоколу про адміністративне правопорушення, пояснень позивача, свідків та іншими доказами.
Відповідно до п.15.14. ПДР, водії транспортних засобів мають право на вимушену зупинку в місці, де зупинку заборонено, але водій зобов’язаний вжити заходи, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити, виконати п.п. «а» п.9.9. ПДР, тобто ввімкнути аварійну світлову сигналізацію.
Допитані в суді в якості свідків, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_11 та ОСОБА_12, підтвердили тільки факт відмови ОСОБА_4 від підписання протоколу, але самі не бачили обставин зупинки автомобіля в забороненому місці.
Не зважаючи на те, що в протоколі та постанові про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4, ніде не зазначено, що велося фотографування, що також є порушенням норм адміністративного законодавства, суд оглянув надані йому відповідачем фотографії (а.с.41-42) на яких сфотографований автомобіль позивача стоячий на проїзній частині дорозі на місті дорожньої розмітки «Пішохідний перехід». На підставі фотографій неможливо спростувати пояснення позивача щодо вимушеності зупинки, виконання вимог ввімкнення аварійної світлової сигналізації.
Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав доказів у підтвердження того, що позивач дійсно порушив ПДР, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, чи доказів у спростування пояснень позивача щодо вимушеності зупинки.
Посилання відповідача у запереченнях про достатність для доведеності порушення ПДР складання протоколу, на думку суду не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Виходячи з вимог ст.245, ст.251 та ст.252 КУпАП суд, вважає безпідставними вказані посилання відповідача, щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови без її обґрунтування достатніми незаперечними доказами, тільки на одних поясненнях у судовому засіданні самого інспектора Сухіна В.В. і складеного ним протоколу.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 7 Закону України "Про дорожній рух", ст.19 і ст.21 Закону України "Про автомобільні дороги", Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 341, в даному випадку на Красноокнянську селищну раду Одеської області покладено обов’язок за погодженням з Красноокнянським ВДАІ встановлювати будь-яки дорожні знаки та наносити лінії дорожньої розмітки.
Згідно листів Красноокнянської селищної ради на запити суду і схеми розташування пішохідних переходів на вул.Котовського в смт.Красні окни (а.с. 59, 70-73) , відсутні докази законності нанесення і погодження в встановленому порядку з органами ДАІ розмітки «Пішохідний перехід» на вул. Котовського в смт.Красні Окни, де безпосередньо і здійснив зупинку автомобіль позивача.
З огляду на вищевикладене і враховуючи, що з фотографій (а.с.41-42) вбачається, що розмітка нанесена в порушення п.п.1 п.34 Додатку 2 до ПДР, тобто лінії розмітки «Пішохідний перехід» ( 1.14.1. - 1.14.3.) нанесені в перехрестя через широку суцільну лінію (1.2), яка позначає край проїзної частини на автомагістралях або межі смуги для руху маршрутних транспортних засобів, і не має ознак переривчасті, тобто заборонної для заїзду іншим транспортним засобам, суд вважає, що розташування на зазначеній лінії розмітки «Пішохідний перехід» транспортного засобу не може бути підставою для притягнення особи, яка ним керує, до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП за порушення п.15.9 „г" ПДР.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірності постанови про притягненню ОСОБА_4 до відповідальності по ч.1 ст.122 КУпАП. У зв'язку з чим, враховуючи приписи ч. 2 ст. 11 КАС України, суд вважає, що постанова інспектора ДПС Красноокнянського РВ ГУМВС України в Одеської області ОСОБА_6 Володимировича ВН № 227268 від 08 вересня 2009 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за частиною 1 ст. 122 КУпАП винесена з порушення норм чинного законодавства, тобто є неправомірною і тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
Протокол про адміністративне правопорушення серії АБ № 152659 від 08.09.2009 року складений відносно позивача, відповідно до ст.17 КАС України, не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії , тому суд вважає, слід відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання його незаконним та скасуванні.
Відповідно до ст. 293 КУпАП, о рган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення приймає при скасуванні постанови одне з таких рішень: скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що при розгляді справи не встановлено наявність події і складу адміністративного правопорушення, що відповідно до ч.1 ст.247 КУпАП є підставою для закриття справи. Крім того, строк притягнення до адміністративної відповідальності по справі, передбачений ст.38 КУпАП, скінчився. Тому, враховуючи приписи ч. 2 ст. 11 КАС України суд вважає, що провадження по зазначеній адміністративній справі, відповідно до п.3 ч.1 ст.293 КУпАП, слід закрити.
Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди у сумі 1700 грн., то з урахуванням матеріалів справи, пояснень наданих в судовому засіданні позивачем і свідками з числа його родичів, суд, вважає що в цієї частині позов задоволенню не підлягає.
Так як, позивачем не було надано доказів того, що саме він, а не його дружина, зазнав втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних йому у зв’язку с незаконним притягненням до адміністративної відповідальності ( а.с.43-44).
Що стосується вимог позивача про стягнення сплачених ним держмита та витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, то зазначені суми сплачені позивачем зайво. Так, відповідно ст.288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита, а сплата витрат на інформаційне-технічне забезпечення при розгляді справ в порядку адміністративного судочинства законодавством України не передбачена, тому суд вважає, що в даній частині вимог позивачу слід відмовити. При цьому роз’яснити позивачу вимоги ч.2 ст.89 КАС України, згідно якої судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 400 грн. (а.с.16), суд вважає, що то вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, - витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно додатку №1 Постанови «Граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ» №590 від 27.04.2006 року, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Розрахунку суми юридичних послуг та її правового й бухгалтерського обґрунтування позивачем до позовної заяви та у суді надано не було, що унеможливлює перевірку виконання адвокатом вимог ст. 90 КАС України.
Виходячи з положень додатку №1 Постанови №590 від 27.04.2006 року, відшкодування витрат на юридичні послуги повинно розраховуватись з урахуванням фактично витраченого часу на юридичні послуги.
В судовому засіданні позивач пояснив, що правову допомогу йому надав адвокат ОСОБА_13 обласної колегії адвокатів ОСОБА_2 у вигляді складення позовної заяви та консультації, адвокат був присутній у судових засіданнях по справі, за що він сплатив 400 грн., що підтверджується квитанцією адвоката №7256 від 23.09.2009 року копією угоди, ордером, копією свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю (а.с.16,45,60,69),
Суд враховує, що правова допомога надається не тільки в судовому засіданні, до неї відноситься інші дії, необхідні для розгляду справи, а саме складання позовної заяви, надання усної консультації, тому визнає і рахує участь адвоката по справі, як за один повний робочий день.
Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835-VI, з 01.12.2009 р. встановлюється розмір мінімальної заробітної плати на рівні 669 грн.
Виходячи з викладеного, враховуючи приписи ч. 2 ст. 11 КАС України, суд дійшов до висновку, що стягненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягає компенсація витрат на правову допомогу у розмірі 16,72 грн., з урахуванням граничного розміру 5 % від 669 грн. (мінімальна зарплата) = 33,45 грн. х 1 : 2 , тобто повний робочий день участі по справі до розміру задоволеної однієї позовної вимоги - 50 %.
Керуючись ст.ст.10,11, 12, 90, 94, 160,161,163,167 КАС України, ст.38, ст. 245, п.1 ст.247, ст.251, ст.252, ст. 258, ст.288, п.3 ч.1 ст.293, ст.296 КУпАП суд,-
п о с т а н о в и в :
Адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління ОСОБА_5 України в Одеській області задовольнити частково.
Постанову інспектора ДПС Красноокнянського РВ ГУМВС України в Одеської області ОСОБА_6 Володимировича ВН № 227268 від 08 вересня 2009 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за частиною 1 ст. 122 КУпАП - визнати неправомірною та скасувати.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ч.1 ст. 122 КпАП України – закрити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у сумі 16,72 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до ОСОБА_13 апеляційного адміністративного суду через Красноокнянський районний суд Одеської області. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк з дня подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст постанови складений 08.12.2009 року.
Суддя