КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2018 р. Справа№ 910/1405/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Верховця А.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Зубець Л.П.

За участю секретаря судового засідання Берегової Н.М.

та представників сторін:

від ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний": Козін В.М. -довіреність № 02/17 від 18.07.2017;

від АТ "Державний ощадний банк України": Колісник О.В. - довіреність № 19/3-02/429 від 28.12.2017;

Арбітражний керуючий Демчан О.І. - посвідчення №1773 від 11.11.2015.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017

у справі № 910/1405/14 (суддя Яковенко А.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний"

про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 20.02.2013 до договору фінансової допомоги № 2803-12/ХлРс від 28.03.2012

в межах справи № 910/1405/14

за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/1405/14 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" про банкрутство.

Постановою Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вершиніна А.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 ліквідатором банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

31.07.2017 ліквідатор банкрута - арбітражний керуючий Демчан О.І., подав до суду заяву про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 20.02.2013 до договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс від 28.03.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/1405/14 задоволено заяву ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд" до ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20.02.2013 до договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс від 28.03.2012; визнано недійсною укладену між ТОВ "Хліб Інвестбуд" та ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" додаткову угоду №1 від 20.02.2013 до договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс від 28.03.2012, інше.

Дана ухвала мотивована тим, що додаткова угода № 1 від 20.02.2013 до договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс від 28.03.2012 була укладена без спрямування на реальне настання правових наслідків, тобто без будь-якої економічної вигоди для банкрута, а отже наявні підстави для визнання згаданої угоди недійсною на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/1405/14 повністю та прийняти нове рішення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена при неповному з'ясуванні обставин справи, за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого висновки суду не відповідають обставинам справи.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги апелянт стверджує, що спірний правочин не підлягає розгляду у межах справи № 910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд", так як зазначений правочин було вчинено більше ніж за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а тому положення ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом» не можуть бути застосовані при розгляді даного спору.

Разом з тим, посилаючись на укладення додаткової угоди більше ніж за рік до дня порушення провадження у справі про банкрутство, скаржник зазначає, що твердження суду про пряме ухилення боржника від виконання зобов'язань є безпідставним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (у складі суду: головуючий суддя Верховець А.А., судді: Пантелієнко В.О., Корсакова Г.В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/1405/17 з доданими до неї документами повернуто скаржнику без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

27.12.2017 (згідно вхідного штампу місцевого господарського суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" вдруге звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 15.01.2018 справу № 910/1405/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Верховець А.А., судді: Пантелієнко В.О., Остапенко О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/1405/14, справу № 910/1405/14 призначено до розгляду на 13.02.2018.

05.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) від Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останнє просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги повністю, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/1405/14 залишити в силі.

07.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" Демчана О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу - без змін.

В судовому засіданні 13.02.2018 суддя Остапенко О.М. заявив самовідвід у справі № 910/1405/14, який мотивований наявністю обставини, яка виключає можливість участі вказаного судді у розгляді даної справи і підлягає відводу (самовідводу).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 задоволено заяву судді Київського апеляційного господарського суду Остапенка О.М. про самовідвід у справі № 910/1405/14; матеріали справи № 910/1405/14 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2018 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" у справі № 910/1405/14 сформовано колегію суддів у складі: Верховець А.А. - головуючий суддя, судді: Пантелієнко В.О., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/1405/14 прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи № 910/1405/14 призначено на 12.03.2018.

В судовому засіданні 12.03.2018 у розгляді справи № 910/1405/14 оголошено перерву до 20.03.2018.

20.03.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) від ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" надійшли доповнення до апеляційної скарги, згідно яких скаржник стверджує, що заявником при зверненні до суду було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд".

В судовому засіданні 20.03.2018 у розгляді справи № 910/1405/14 оголошено перерву до 26.03.2018.

22.03.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) від АТ "Державний ощадний банк України" надійшов відзив на доповнення до апеляційної скарги, відповідно до якого Банк відмічає, що в силу ч. 2 ст. 207 ГК України заява скаржника, викладена в тексті доповнення до апеляційної скарги, підлягає залишенню без розгляду.

23.03.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" надійшли заперечення на доповнення до апеляційної скарги, згідно з якими ліквідатор повідомляє, що строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду від 11.10.2017 станом на дату подання доповнень до апеляційної скарги сплив, а тому враховуючи положення ч. 1 ст. 266 ГПК України, відсутні правові підстави для надання вказаним доповненням правової оцінки.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2018, здійсненому у зв'язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, у справі № 910/1405/14 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Верховця А.А., суддів: Дідиченко М.А., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/1405/14 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів.

В судовому засіданні 26.03.2018 представник скаржника просив суд прийняти до уваги доповнення до апеляційної скарги та врахувати строки позовної давності.

Представник АТ "Державний ощадний банк України" та ліквідатор заперечували проти надання доповненням до апеляційної скарги правової оцінки, просили суд залишити доповнення до апеляційної скарги без розгляду.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та подані скаржником доповнення до апеляційної скарги дійшла висновку про неврахування даних доповнень під час розгляду справи судом, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Згідно ст. 207 ГПК України в судовому засіданні головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Судова колегія зауважує, що доповнення до апеляційної скарги було подано скаржником до суду 20.03.2018 (згідно штампу канцелярії), а отже після спливу строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 11.10.2017, що є підставою не враховувати зазначені доповнення під час розгляду справи. Разом з тим, слід звернути увагу, що клопотання скаржника про застосування строків позовної давності, яке викладено в тексті доповнень до апеляційної скарги, було порушено скаржником після завершення підготовчих дій, на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції по суті, що є підставою для залишення клопотання про застосування строків позовної давності без розгляду згідно ч. 2 ст. 207 ГПК України. До того ж, скаржник не навів жодних обґрунтувань стосовно неможливості подання клопотання про застосування строків позовної давності до суду першої інстанції.

В судовому засіданні 26.03.2018 представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати.

Представник АТ "Державний ощадний банк України" та ліквідатор заперечували проти вимог викладених в апеляційній скарзі, просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін.

В судовому засіданні 26.03.2018, згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу (далі за текстом - ГПК) України, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 271 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 41 Закону про банкрутство на ліквідатора, зокрема, покладено обов'язок вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.07.2017 ліквідатор банкрута - арбітражний керуючий Демчан О.І., звернувся до місцевого господарського суду з заявою про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 20.02.2013 до договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс від 28.03.2012 на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України та Закону України про банкрутство.

В обґрунтування даної заяви ліквідатор банкрута посилається на те, що станом на час укладення оспорюваної додаткової угоди, ТОВ "Хліб Інвестбуд" вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування кредиторської заборгованості понад 400 млн. грн., проте уклало додаткову угоду, якою фактично відстрочило повернення 710 000,00 грн. ТОВ "Хліб Інвестбуд" на 25 років.

ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" (скаржник), як в місцевому господарському суді, так і в суді апеляційної інстанції заперечує проти задоволення заяви ліквідатора та зазначає, крім іншого, що спірний правочин не підлягає розгляду у межах справи № 910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд", так як зазначений правочин було вчинено більше ніж за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а тому положення ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом» не можуть бути застосовані при розгляді даного спору.

Суд апеляційної інстанції вважає зазначені твердження скаржника безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство, відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону N 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону N 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону N 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону N 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону N 2343-XII).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Стосовно посилання скаржника на положення статті 20 Закону про банкрутство як на єдину норму закону, що може бути підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) і спростування майнових дій боржника у межах провадження справи про банкрутство, слід зазначити наступне.

З огляду на сферу регулювання Закону про банкрутство загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК України, порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110 - 112 ЦК України, Закон про банкрутство є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК.

Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Зважаючи на викладене, Господарський суд міста Києва, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд", правомірно прийняв до розгляду, в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд", заяву ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд" про визнання правочину за участю боржника недійсним, за загальними нормами цивільного законодавства. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Дослідивши заяву ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд" про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 20.02.2013 до договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс від 28.03.2012 та матеріали справи в їх сукупності суд апеляційної інстанції встановив наступне.

28.03.2012 між ТОВ "Хліб Інвестбуд" (Сторона 1) та ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" (Сторона 2) було укладено договір фінансової допомоги №2803-12/ХлРс (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору з метою фінансової стабілізації Сторони 2 та поповнення обігових коштів, Сторона 1 надає Стороні 2 безвідсоткову тимчасову поворотну фінансову допомогу у розмірі 2 110 000,00 грн.

За умовами п.п. 2.2, 2.3 Договору строк наданої тимчасової безпроцентної поворотної фінансової допомоги визначається з моменту підписання даного Договору і складає 1 рік. Строк, вказаний в п. 2.2 даного Договору, може бути продовжено за згодою сторін.

Згідно п. 3.1 Договору Сторона 2 повертає Стороні 1 тимчасову безпроцентну поворотну фінансову допомогу в строк не пізніше одного року з дати, обумовленої в п. 2.2 цього договору.

В подальшому, 20.02.2013 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору та змінили п. 2.2 та п. 3.1 Договору шляхом викладення його пунктів в наступній редакції:

"2.2 Строк повернення тимчасової безпроцентної поворотної фінансової допомоги визначається з моменту підписання даного Договору і складає 25 (двадцять п'ять) років.

3.1 Сторона 2 повертає Стороні 1 тимчасову безпроцентну поворотну фінансову допомогу в строк не пізніше двадцяти п'яти років з дати, обумовленої в п. 2.2 цього договору".

Разом з тим, як правильно з'ясовано судом першої інстанції, станом на час укладення оспорюваної угоди, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування безспірної кредиторської заборгованості понад 400 млн. грн. (згідно рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2013 у справі 910/8227/13), проте відстрочило повернення заборгованості у розмірі 710 000,00 грн. на 25 років. В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 за заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" порушено провадження у справі № 910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд", визнано грошові вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" до ТОВ "Хліб Інвестбуд" в загальному розмірі 408 536 417,43 грн.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що банкрут уклавши оспорювану додаткову угоду, фактично вчинив правочин, який не слугує меті настання правових наслідків, що обумовлені ним, а який спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами боржника, у тому числі перед ПАТ "Державний ощадний банк України". Отже, вбачається виведення боржником активів з метою ухилення від виконання судового рішення та погашення заборгованості перед кредитором Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України".

До того ж, слід звернути увагу, що ТОВ "Хліб Інвестбуд" перебуває на стадії ліквідаційної процедури, при цьому, ТОВ "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" починаючи з 20.12.2016 (постановою Київського апеляційного господарського суду визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.04.2013, укладений між ТОВ "Хліб Інвестбуд" та ТОВ "Ясинуватський Агросервіс") по 11.10.2017 (ухвалою Господарського суду міста Києва визнано недійсним Додаткову угоду № 1 до Договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс) не вчинило жодних дій для погашення заборгованості перед боржником за Договором фінансової допомоги №2803-12/ХлРс, що слугує доказом того, що спірна угода не направлена на настання правових наслідків, а укладена з ціллю ухилення від виконання зобов'язань.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до положень п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За наведеного, враховуючи, що Додаткова угода № 1 до Договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс укладена без спрямування на реальне настання правових наслідків, тобто без будь-якої економічної вигоди для боржника та в порушення прав кредиторів на задоволення своїх кредиторських вимог в процедурі банкрутства ТОВ "Хліб Інвестбуд", судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, для визнання недійсною Додаткової угоди №1 від 20.02.2013 до Договору фінансової допомоги №2803-12/ХлРс від 28.03.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повністю з'ясовано всі обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 11.10.2017судовою колегією не встановлено.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" судом не вбачається.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Столичний" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/1405/14 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі № 910/1405/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1405/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28.03.2018

Головуючий суддя А.А. Верховець

Судді М.А. Дідиченко

Л.П. Зубець