АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді Горб І.М.,

суддів Жук О.В.,

СілковоїІ.М.,

при секретарі Мудренку А.М.,

з участю прокурора Здрака С.В.,

захисника Федоренка М.О.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12017100040007557 відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

- 24.09.1999 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 229-6, ст. 42 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;

- 13.03.2000 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 81, ч. 3 ст. 140, ст. 42 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- 21.12.2006 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 2 роки;

- 07.09.2007 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186, ст.ст. 69, 71 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- 09.02.2009 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ст.ст. 391, 71 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- 09.04.2013 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого 25 лютого 2016 року по відбуттю строку покарання,

_________________________________________________________________

Справа №11-кп/796/752/2018 Головуючий у першій інстанції Курило А.В.

Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач Горб І.М.

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за апеляційною скаргою захисника Федоренка М.О. на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року,

в с т а н о в и л а:

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

Також задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 та постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 6 000 грн.

Суд визнав доведеним, що ОСОБА_3, 31.05.2017 року приблизно о 13 год. 40 хв., перебуваючи за адресою: м Київ, вул. Челябінська, 13, неподалік від себе помітив ОСОБА_5, на шиї якої знаходились золоті вироби, а саме: ланцюжок та хрестик, та в цей час у нього виник злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, будучи раніше судимим за вчинення злочину проти власності, ОСОБА_3 наблизився ззаду до ОСОБА_5 та схопив на шиї ОСОБА_5 золотий ланцюжок, вагою 6 г, вартістю 5 000 грн., на якому висів золотий хрестик, вагою 7 г, вартістю 6000 грн., після чого, шляхом ривка, відкрито викрав вказані речі. Продовжуючи свої злочинні дії та усвідомлюючи протиправність своїх дій, ОСОБА_3, не приховуючи свого наміру на відкрите викрадення чужого майна та ігноруючи волю потерпілої, покинув місце вчинення злочину, побігши по вул. Челябінській в м. Києві, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд. Своїми злочинними діями ОСОБА_3 спричинив ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 11 000 грн.

В апеляційній скарзі захисник Федоренко М.О., вважаючи призначене покарання ОСОБА_3 таким, що не відповідає особі обвинуваченого та занадто суворим, просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_3 покарання із застосуванням норм ст. 75 КК України.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що судом першої інстанції не було наведено мотивації рішення в частині того, що до ОСОБА_3 не може бути застосовано положення ст. 75 КК України, а саме - звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому судом першої інстанції не надано належної оцінки поведінці ОСОБА_3, який всіляко сприяв розкриттю даного правопорушення.

Крім того, судом фактично проігноровано наявні чисельні тяжкі хвороби у ОСОБА_3, а саме, що він має захворювання на ВІЛ інфекцію ІV кл. ст., ОІТБ легень (2002) хронічний вірусний гепатит С.

Тому, на думку захисту, судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 не було дотримано вимог ст. 65 КК України.

Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника Федоренка М.О. на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора проти її задоволення, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника Федоренка М.О. не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, перевірці колегією суддів не підлягають, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались.

За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.

Міра покарання призначена ОСОБА_3 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.

Так, відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Водночас положення ст. 50 КК України визначають, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Як вважає колегія суддів, цих вимог закону, при здійсненні судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 суд першої інстанції дотримався.

Так, при призначенні ОСОБА_3 покарання, як це слідує з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким злочином, а також дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не одружений, не працює, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра, але з 11.07.1999 року перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з діагнозом: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних та інших психоактивних речовин, синдром залежності, має ряд тяжких захворювань, щире каяття ОСОБА_3, як обставину, що пом'якшує його покарання, а рецидив злочинів, як обставину, що його обтяжує.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_3 покарання саме у виді позбавлення волі, так як його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів неможливе без ізоляції від суспільства.

Призначене ОСОБА_3 покарання, визначене у мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі, за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого злочину та його особі, і в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а тому з доводами апелянта про суворість призначеного вироком суду першої інстанції ОСОБА_3 покарання колегія суддів погодитись не може.

При цьому, всупереч тверджень апелянта, рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, є вмотивованим, і ті обставини, на які посилається захисник, як на підстави до її застосування, а саме - наявність в обвинуваченого тяжких хвороб, не лише були враховані судом при призначені йому покарання, але й вони не є тими обставинами, які в даному випадку істотно знижували б ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину та давали б підстави для висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства чи пом'якшення призначеного йому судом покарання, зважаючи на те, що ОСОБА_3 раніше неодноразово судимий, в т.ч. і за корисливі злочини, та на момент вчинення злочину і постановлення вироку ОСОБА_3 суспільно-корисною працею не займався, а отже вчинив цей злочин з метою власного збагачення; що раніше до ОСОБА_3 вже застосувалось звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке свого позитивного результату не мало, та він засуджувався за вчинення злочинів і під час іспитового строку, а також зважаючи і на тяжкість вчиненого ним злочину та його конкретні обставини - вчинення злочину відносно жінки.

З вищевикладених мотивів колегія суддів не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України і з урахуванням його активного сприяння розкриттю злочину, як про те вказує апелянт, навіть за умови підтвердження цієї обставини матеріалами кримінального провадження.

Інших доводів на обґрунтування необхідності звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного йому судом покарання з випробуванням, відповідно до положень ст. 75 КК України, в апеляційній скарзі захисника не наведено.

За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу захисника Федоренка М.О. - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу захисника Федоренка М.О. залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року відносно ОСОБА_3 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той же строк з дня отримання її копії.

Судді:

____________________ ___________________ _____________________

Горб  І.М. ЖукО.В. Сілкова І.М.