Справа  № 2- 342/2009р.  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

  22 травня  2009 р.                                      Личаківський районний суд м.Львова  

в складі головуючого судді                      Гирича С.В.  

при секретарі судових засідань                ОСОБА_1  

з участю  адвоката                                   ОСОБА_2  

відповідачки                                           ОСОБА_3  

представника 3-ї особи                            ОСОБА_4  

м. Львові  

у відкритому судовому засіданні за  позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третьої особи органу опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третьої особи органу опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини,   суд-  

ВСТАНОВИВ:  

  Позивач звернувся із позовом в суд до відповідача, третьої особи про визначення місця проживання сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним за адресою АДРЕСА_1.  

Відповідач звернулася із зустрічним позовом до позивача, третьої особи про відібрання сина ОСОБА_6 ОСОБА_7 народження та визначення місця проживання дитини з нею за адресою АДРЕСА_2.  

Позивач позов мотивує тим, що з відповідачкою перебував у шлюбі  з 15 вересня 2003 року. 30 квітня 2003року у них народився син ОСОБА_6. В 2006 році відносини у сім’ї різко погіршилися і їх шлюб було розірвано рішенням Личаківського районного суду м.Львова. Після розірвання шлюбу відповідачка з дитиною пішла проживати за місцем реєстрації у квартиру АДРЕСА_3. Дана квартира складається із однієї кімнати, кухні без вигод, де крім відповідачки проживає її мати та брат.  

Відповідачка перешкоджала його побаченню з сином, разом з членами її сім’ї дозволяла у присутності сина принижувати позивача. Крім цього, йому стало відомо, що відповідачка з сином проживала у чужих людей, постійно міняла своє місце перебування, щоб він не бачився з сином. Тому він звернувся до органу опіки і піклування Личаківської районної адміністрації м. Львова із заявою про визначення днів та годин побачення з сином. Відповідачка подала органу опіки та піклування заяву про те, що не буде чинити перешкод у спілкуванні його з сином. З вересня 2007 року  малолітній син проживає з ним у квартирі АДРЕСА_4, де дитині створені всі умови для нормального та спокійного розвитку. З цього часу він відвідує дитячий садок, що дає можливість знаходитися у колективі, спілкуватися з однолітками, розвиватися розумово та фізично. Дитина перебуває на повному його утриманні, він піклується про сина і здатний забезпечити дитину всім необхідним, а тому вважає, що є доцільним залишити місцем проживання сина з ним АДРЕСА_5.  

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, заявила зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з нею у квартирі АДРЕСА_6 та відібрання дитини у позивача.  

Позов мотивує тим, за  час подружнього життя позивач  безпричинно влаштовував сварки, неодноразово піднімав на неї руку, бив її, при чому все це відбувалося у присутності неповнолітнього сина. Така поведінка позивача негативно відобразилася на її здоров’ї    та здоров’ї  малолітнього сина ,а тому вона змушена була подати заяву на розірвання шлюбу. По їх згоді та на підставі  рішенню суду після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з нею, а позивачу відповідно до рішення органу опіки та піклування було визначено дні та години побачення з сином.  

Позивач встановлений органом опіки та піклування порядок зустрічей з дитиною порушував, забирав і повертав дитину невчасно, інколи приводив дитину о 01 год. ночі голодного, заляканого і хворого. В час перебування з батьком  малолітній син отримав гостре отруєння середньої важкості і декілька днів вона з ним перебувала  на лікуванні у міській дитячій клінічній лікарні, що підтверджується випискою із хвороби.  

Не дивлячись на те, що вони розірвали шлюб і стали чужими людьми позивач продовжував переслідувати її в побуті і по місцю праці на Краківському ринку. Він неодноразово бив її, в основному у область голови, душив, його поведінка була по відношенню до неї нестерпною. З приводу цього вона неодноразово зверталася у правоохоронні органи, до суду, що підтверджується перепискою та талонами –повідомленнями районних відділень ОВС. Позивач уникав відповідальності т.я. або переховувався від органів міліції, або ж причиною відмови було те, що при побиття не було свідків події.  

В перших числах вересня 2007 року відповідач забрав сина і не повернув і з того часу дитина стала проживати з ним. 04.09.2007року він прийшов до неї по місцю тимчасово проживання, побив забрав дитини речі і заявив, що дитину вона не побачить. Факт побиття підтверджується висновком експертизи.    

Після цих подій відповідач не відповідав на дзвінки, до дитини не допускав. Він постійно чинить їй перешкоди у побаченні з сином, при цьому погрожує фізичною розправою, при зустрічах наносить їй побої, переслідує. Коли вона приходить до дитини у садочок, про це його негайно повідомляє вихователь і він приходить у садочок, тому вона змушена втікати. Коли вона  пересилила страх і відвідала дитина   у ДУ № 88, одна із   вихователів по домовленості із позивачем повідомила його, він прибіг та після цього побив її.  

В той же час їй стало відомо, що позивач часто залишає сина у сторонніх людей не маючи можливості постійно займатися дитиною . Коли відповідач залишав сина у сусідки вона мала змогу спілкуватися із сином, при цьому дитина застерігає її від свого батька, щоб той часом не побачив та не почув їхнього спілкування та за це не побив її.  

Просить не враховувати висновок органу опіки та піклування про доцільність залишення сина на вихованні відповідача, оскільки він є необгунтований, суперечить інтересам дитини. ЇЇ контакт з дитиною був  втрачений внаслідок неправомірної поведінки позивача, який створював перешкоди у побаченні з сином. Вона страждає від розлуки із сином, оскільки дуже любить, хоче приймати участь у його вихованні. Син є малолітнім, постійно потребує материнської турботи та любові і у відповідності до принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року малолітня  дитина не повинна бути розлучена із своєю матір’ю. Тому просить визначити місце проживання дитини з нею.  

Крім цього, оскільки відповідач  у супереч рішення суду про розірвання шлюбу, відповідно до якого син залишався проживати з нею та   встановленому рішенням  органу опіки і піклування порядку зустрічей та побачень із сином,  самовільно забрав дитину та утримує її без законних підстав, у відповідності до ст. 162  СК України просить постановити рішення про негайне відібрання дитини та повернення їй.  

В судовому засіданні позивач його представник  ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали, проти зустрічного позову заперечили.  

Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечила, зустрічний позов підтримала, будучи допитана під присягою в якості свідка  підтвердили факти її побиття позивачем у присутності дитини за час спільного проживання до розірвання шлюбу, а також нанесення їй побоїв та залякування позивачем з метою припинення побачень із сином після розірвання шлюбу.  

Представник третьої особи органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради  ОСОБА_4 на початку судового розгляду справи позов підтримала, проти зустрічного заперечила, в послідуючому у вирішенні спору поклалася на суд. Пояснила, що після звернення суду із листом з приводу надання висновку про те, з ким  із батьків слід визначити місце проживання дитини питання двічі слухалося на засіданні опікунської ради. Поспілкувавшись із дитиною, вони прийшли до висновку про те, що у матері із дитиною втрачений емоційний контакт і оскільки дитина тривалий час проживає з батьком,орган опіки і піклування дав висновок  від 12.01.2009 року про те, що в    інтересах  дитини  слід визначити місце проживання ОСОБА_5  за місцем проживання батька у ІНФОРМАЦІЯ_2.  

Заслухавши пояснення сторін,представника 3-ї особи, показання свідків, дослідивши зібрані докази, суд зустрічний позов задовольняє, а первинний відхиляє з таких підстав.  

Відповідно до вимог ст.160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.  

У відповідності до вимог ст.161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.  

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.  

Згідно положень ст. 162 СК України передбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.  

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.  

Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.  

Принципом 2 та 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року визначено:  

Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.  

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім'ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.  

З копії свідоцтва про народження (а.с.5) вбачається, що ОСОБА_6 народився 30 квітня 2003року і його батьками є сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_3.  

В судовому засіданні встановлено, що батьки дитини відповідно до рішення суду  від 24 січня 2007 року розірвали шлюб, а 11.05.2007 року розірвання шлюбу зареєстровано у Книзі реєстрації розірвань шлюбу. (а.с.8,88).  

З копії рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24.01.2007 року (а.с.88) вбачається, що на час розірвання шлюбу спору з приводу місця проживання дитини з матір’ю у сторін не було, мати зазначала, що дитина проживає із нею і відповідач проти цього не заперечував.  

З копії листа (а.с.95) вбачається, що ще до розірвання шлюбу  на засіданні опікунської ради від 02.11.2006 року по заяві батька йому визначено графік побачень з малолітнім сином ОСОБА_6, 2003р.н.:  

•   Щомісячно з 18 год. першої та третьої п’ятниці місяця до 18 год. першої та третьої неділі місяця;  

•   У святкові дні щороку: Новий рік (2 січня з 12 год.до 19 год.),Різдво (07 січня з 15 год. до 20 год.).  

Таким чином, відповідно до рішення суду про припинення шлюбу та рі-  

шення органу опіки і піклування, після того, як батьки дитини стали проживати окремо, постійним місцем проживання дитини було місце проживання матері, а батьку дитини визначено дні та години побачень з дитиною.  

В судовому засіданні встановлено, що до вересня 2007року дитина пості-  

постійно проживала із матір’ю, а відповідач у визначені дні бачився із сином.  

Разом з тим, як ствердила відповідач  2 вересня 2007року позивач взяв дитину і привіз біля 01 год. ночі, вимагав вийти за дитиною на вулицю, однак боячись того, що він постійно застосовував до неї насильство, при цьому побив останній раз 31.08.2007року, вона запропонувала привести дитину до дверей квартири. Позивач відмовився, забрав дитину і більше не повернув. 4 вересня 2007 року він приїхав до неї по місцю тимчасового поживання по вул. Шевченка, 338 у м. Львові знову побив, забрав речі дитини і з того часу син проживає із позивачем за адресою АДРЕСА_7.  

Ці обставини підтверджено показами свідків ОСОБА_9,ОСОБА_10,актом судово-медичного дослідження № 2580 від 05.09.2007року (а.с.31) про наявність у відповідачки тілесних пошкоджень отриманих 31.08.2007року.  

Сам позивач визнав, що дитину забрав від матері і вирішив, що син буде проживати з нею. Доводи позивача про те, що відповідачка не проявляла материнської турботи до дитини, належно її не утримувала, жодними доказами не підтверджені. Він жодного разу не звертався у встановленому законом порядку до органу опіки і піклування із скаргами на неналежне виконання матір’ю обов’язку по утриманню дитини.  

Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що позивач, без згоди матері 7.09.2007року влаштував дитину до  ясла-садок № 88, при цьому про місце перебування дитини матір не повідомив,протягом всього часу утримання дитини перешкоджав побаченням матері із дитиною, не забезпечив гармонійний розвиток дитини, прививаючи їй байдужість до матері.  

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11, яка є сусідкою позивача суду показала, що з того часу, як позивач забрав сина та проживав з ним у квартирі АДРЕСА_8 на прохання позивача вона дуже часто брала дитину додому, допомагала йому його виховувати, в тому числі забирала із садочку,годувала. При цьому позивач зразу поставив їй ультиматум, щоб вона не допустила зустрічі дитини із матір’ю. Вона намагалася переконати його, що це травмуватиме дитину, але він її не слухав. Дитина досить швидко привикла до неї, сприймала її як рідну. Перебуваючи у неї  дитина часто плакала і просилася зустрітися із матір’ю. Тоді вона таємно від позивача телефонувала відповідачці, яка працювала недалеко він них і вони зустрічалися, дитина завжди раділа матері. Мати з дитиною ходили гуляти, спілкувалися. Після закінчення зустрічі дитина просила матір йти, щоб батько не побачив. У дитини був страх за розправу над матір’ю зі сторони позивача. Після засідання опікунської ради у грудні 2008 року, коли відповідачка повідомила про те, що вона таємно у її квартирі зустрічається із сином, позивач ввечері прийшов до неї додому і у присутності малолітньої внучки став викрикувати на неї брутальні слова, обзивав за те, що вона дозволила бачитися сину із матір’ю. Після цього він заборонив приходити дитині до неї, при зустрічі із дитиною останній не проявляє до неї зацікавленості, втікає, хоч раніше він був ніжний і радісно сприймав їхні зустрічі.  

Крім цього, з показів свідків  ОСОБА_12,ОСОБА_13   вбачається, що у травні 2008 року коли відповідачка прийшла у садочок забрати дитину виник конфлікт, в результаті якого їй вони дитину не дали, незважаючи на представлені документи про особу. При цьому свідок ОСОБА_12 досить цинічно пояснила причину цього те, що паспорт міг бути підроблений. Також вона вказала, що при влаштуванні дитини у садочок відповідач повідомив про те, щоб про прихід матері до дитини вихователь повідомляла його, що вона і зробила. Також вказані свідки зазначили, що при спілкуванні з дитиною,  дитина уникала розмови про матір, у неї було певне «табу» на таку розмову.  

Вирішуючи питання про те, хто із батьків може забезпечити дитині  повний і гармонійний розвиток, зростання її  у розумінні під належною опікою, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості суд враховує і такі обставини.  

ОСОБА_13 вбачається і матеріалів справи, як під час перебування сторін у шлюбі такі і після розірвання шлюбу (а.с.24,25,26,27-29,84,100127,128 ) відповідач неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу насильства над нею зі сторони позивача.  

З висновку акту судово-медичного дослідження (а.с.135) вбачається, що  на підставі скерування дільничного інспектора 18.04.2007року відповідачка була обстежена судово-медичним експертом. Вона вказувала на те, що 17.04.2007року  їй тілесні ушкодження наніс бувший чоловік.Схопивши за руку він вдарив її кулаком в ліву частину обличчя, від чого впала. Також наніс удар ногою в ділянку лівої ключиці. У результаті огляду у неї виявлено садно на обличчі, синець в ділянці лівої ключиці, синці на лівій руці, які утворилися від дії тупих предметів, могли виникнути 17.04.2007року та відносяться до легкого тілесного ушкодження.  

З акту судово-медичного дослідження № 2580 від 05.09.2007року (а.с.137) вбачається, що по скерування дільничного інспектора Стефанишин Н.М. була обстежена судово-медичним експертом. Вона вказувала на те, що31.08.2007року біля 19 год. на вул.. Шевченка. 338 у м. Львові її побив бувший чоловік. Він тягав її за волосся, бив головою та тілом до стін ліфта. Відмічала потемніння в очах нудоту. В результаті обстеження виявлено садна в ділянці здухвинної кістки та на правій нозі, які утворилися від дії тупих предметів, або при ударах до таких предметів, могли виникнути 31.08.2007року.  

Будучи допитана у судовому засіданні під присягою відповідач ОСОБА_3 ствердила, що позивач постійно наносив їй побої у присутності дитини, його поведінка носила жорстокий характер, він частко проявляв приступи агресії та буйства. При цьому позивач навідь вдавався до неординарних методів залякування її, зокрема перебуваючи у квартиру він здійснював постріли у її сторону із пістолета та дарував кулю на пам’ять. Після розірвання шлюбу, він переслідував її та неодноразово наносив побої.  

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_14, Оконь Ю,Й.- працівники Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області суду показали, що 15.08.2006 року по вказівці чергового ЛМУ ГУМВС у Львівській області разом ще з одним працівником міліції прибули у квартиру АДРЕСА_4 по скарзі відповідачки з приводу її побиття та перешкоджання зі сторони чоловіка забрати дитину і залишити його. Коли прибули в квартиру там перебували відповідач, позивач та їх малолітня дитина. При цьому позивач перебував у стані агресії. Коли вони попросили заспокоїтися і пройти з ними, він закрив вхідні двері на ключ, через вікно викинув ключі на вулицю, тому вони біля 3-х годин вимушено перебували у квартирі. За це час він продовжував сваритися із дружиною, поводив себе неадекватно. Він сильно притиснув дитину до себе, закрився у кімнаті і заявив, що якщо вони його заберуть, він щось зробить собі чи дитині. Вони були настрашені такою поведінкою позивача, заспокоїли та вирішити його не забирати у райвідділ міліції цього дня.  

ОСОБА_13 вбачається із довідок  Львівського психоневрологічного диспансеру (а.с.108-109) позивач з 1985 року по 1999 рік перебував на обліку в диспансері лікувався амбулаторно та стаціонарно з приводу психопатії збудливого типу. В 1999 році його амбулаторна картка здана у архів.  

Крім цього, суд враховує і те, що у вересні 2006 року, коли батьки вже проживали окремо позивач взяв дитину до себе, що підтвердив у судовому засіданні. Дитина у віці 3 роки і 6 місяців отримала гостре отруєння невідомою речовиною та в тяжкому стані разом з матір’ю була госпіталізована до дитячої лікарні (а.с.99).  

З долученої копії трудової книжки (а.с.161) вбачається, що позивач з 1988року по 22.01.2009року ніде не працював. Його доводи про те, що книжка була втрачена і він не зміг відновити записи жодними доказами не підтверджено.  

В той же час, як вбачається із довідки (а.с.92) відповідач працює у ВАТ «Універсалбанк» на посаді касира.  

З копії диплома та атестату про повну загальну середню освіту (а.с.176,177)   вбачається, що вона на « відмінно » закінчила загальну середню школу, здобула вищу освіту, що безумовно дає їй можливість надавати посильну допомогу дитині у навчанні, оскільки син сторін з цього року починає навчання у школі.  

Суд погоджується із доводами позивача про те, що житлові умови для проживання у нього кращі, адже він проживає у двохкімнатній квартирі, а відповідачка у однокімнатній квартирі. Разом з тим, відділ освіти у своєму висновку зазначив, що житлові умови для дитини, як у батька так і у матері забезпечені.  

Отже, враховуючи малолітніх вік дитини, а також наведені вище обставини, суд переконаний, що саме відповідачка, як мати, через материнську любов, душевний спокій, ласку, наявні у неї житлові та побутові умови зможе забезпечити для дитини гармонійний розвиток, зростання  у розумінні під належною опікою, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпе-ченості.  

В судовому засіданні відповідач не довів, що за час проживання дитини із матір’ю, остання не забезпечила дитині належні умови для виховання, зловживала своїми правами, чи проявляла байдужість до дитини.  

Не можуть бути об’єктивними доказами показання свідків ОСОБА_12,ОСОБА_13 ОСОБА_15 про те, що дитина прийшла у садочок не доглянута з вини матері, адже в судовому засіданні встановлено, що позивач забрав дитину від позивачки 02 вересня 2007 року і  до відвідування  садочку до 07.09.2007 року дитина проживала у нього, а не з відповідачкою.  

ОСОБА_13 вбачається із висновку про визначення місця проживання малоліт-нього ОСОБА_6 (а.с.54-55) житлово-побутові умови проживання матері дитини ОСОБА_16 за адресою м. Львів, вул. К.Левицького,64/7 та батька дитини ОСОБА_17 за адресою АДРЕСА_1 є належними для проживання та виховання малолітнього сина . Разом з тим, орган опіки та піклування враховуючи думку малолітнього сина сторін, а також те, що протягом 1.5 роки дитина проживає з батьком, а за інформацією наданої працівниками дошкільного закладу, який відвідує малолітній, мати за весь час перебування дитини відвідала сина лише один раз, в інтересах дитини вважає за доцільне визначити місце проживання сина сторін за місцем фактичного проживання батька за адресою АДРЕСА_1.  

Відповідно до ст.19 п. п.  5,6 СК України передбачено, що  орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.  Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.  

Оцінивши зібрані докази, суд вважає, що висновок органу опіки і піклування є недостатньо обґрунтований, при його прийнятті орган опіки та піклування не врахував всі відомості про взаємовідносини, які склалися між матір’ю та дитиною, а також не перевірив доводи відповідачки про те, що позивач умисно чинив їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, а тому суд з ним не погоджується.  

Зокрема, на засіданні опікунської ради відповідач повідомила, що за весь час перебування дитини у позивача, вона таємно зустрічалася із дитиною, що в судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_11 В той же час, з метою встановлення дійсних відносин між матір’ю та дитиною орган опіки не заслухав пояснення вказаної особи. При цьому в судовому засіданні встановлено, що під час заслуховування думки малолітньої дитина  на засіданні опікунської ради приймала участь стороння особа - родичка позивача, яка привела дитину, що безумовно могло вплинути на думку дитини про те, з ким він хоче проживати.  

Крім цього, приймаючи рішення про залишення дитини з батьком орган опіки та піклування не врахував той факт, що позивач порушив рішення органу опіки та піклування про визначені йому дні та години побачень із дитиною, не з’ясував чому він не виконав попереднє рішення, що є підставою для негайного відібрання дитини і повернення матері. Представник третьої особи ОСОБА_4 суду показала, що коли позивач забрав дитину, мати неодноразово зверталася до неї з приводу того, що не бачиться з дитиною, але з письмовими заявами не зверталася, тому жодне рішення по її зверненню не приймалося.  

В той же час, у відповідності до вимог ст. 19 ч.1 СК України передбачено, що  у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування, при цьому жодних посилань на те, що таке звернення має бути оформлене письмово у законі не має.  

З копії заяви (а.с.97) вбачається, що  під час судового розгляду справи відповідач подала скаргу до органу опіки та піклування із вимогою забезпечити побачення з сином, т.я. вже після розгляду питання про надання висновку на засіданні опікунської ради, позивач не дозволяє бачитися з сином, на телефонні дзвінки не відповідає, продовжує настроювати дитину проти неї.  

Таким чином, орган опіки і піклування приймаючи висновок не навів переконливих даних про те,  що мати не забезпечила належних умов для виховання та утримання малолітнього сина, діяла в супереч його інтересам, а фактично у супереч вимогам ст. 162 СК України підтримав неправомірну поведінку батька, який порушуючи встановлений органом опіки та піклування порядок побачень із дитиною, відібрав дитину у віці 3.5 роки від матері, створив їй перешкоди у побаченні та спілкуванні з сином, та  запропонував дитину залишити проживати з батьком.  

Отже, враховуючи наведені вище докази суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову матері та відмову у задоволенні позовних вимог позивача.  

Оскільки суд приймає рішення про відібрання дитини від батька та повернення  неповнолітнього сина на виховання матері, у відповідності до вимог ст.367 п.5 ЦПК України рішення суду у ці частині слід допустити до негайного виконання.  

 
Керуючись ст.ст.10,60,208, 209, 367  ЦПК України,ст.ст.19,160-162 СК України, Декларацією прав дитини від 20.11.1959 року, суд-          

  ВИРІШИВ:  

  В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третьої особи органу опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини з ним- відмовити за безпідставністю позовних вимог.  

Зустрічний позов задоволити. Відібрати малолітнього сина  ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає у відповідача ОСОБА_5 за  адресою АДРЕСА_1. та передати дитину на виховання матері ОСОБА_3, визначивши місце проживання дитини з матір’ю за адресою АДРЕСА_2.  

Рішення суду в частині відібрання дитини та повернення матері ОСОБА_3, з якою дитина проживала, допустити до негайного виконання.  

На рішення може бути подана апеляційна скарга в строки і порядок передбачені  ст.  294 ЦПК України до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд.  

  Суддя: