Справа № 2- 412 /2009р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2009р. Личаківський районний суд м.Львова
в складі головуючого судді Гирича С.В.
з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1
адвоката ОСОБА_2
позивача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
пред.3-ї особи ОКПЛОР «БТІ та ЕО» ОСОБА_5
м. Львові
у відкритому судовому засіданні
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4,ОСОБА_6, третіх осіб приватного нотаріуса ОСОБА_7, Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,визнання недійсним витягу про реєстрацію права власності на квартиру, суд -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася із позовом до відповідачів, 3-х осіб про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, який посвідчений 20 грудня 2007року приватним нотаріусом ОСОБА_7, визнання недійсним витягу про право власності на квартиру №57 у будинку № 75-а у м. Львові, виданий ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2007року.
Позов мотивує тим, що з 19 серпня 1995 року перебували у шлюбі з ОСОБА_4,шлюб розірвано рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області 15.10.2007року, а 08 листопада 2007року позивач отримала свідоцтво про реєстрацію шлюбу. На протязі 7 років вона з 2000року, а відповідач протягом 8.5 років проживали та працювали у США. Там у 2005році народилася дитина. За час перебування на заробітках, вони зібрали спільні заощадження за які купили ряд квартир у м. Києві та Львові, в тому числі 22 лютого 2002року придбали спірну квартиру АДРЕСА_2. У 2007році вони повернулися із заробітків, але життя не склалося, почалися конфлікти і тому за її позовом шлюб був розірваний. В серпні 2007року вона звернулася до Шевченківського районного суду м.Львова із позовом про поділ подружнього майна, в тому числі спірної квартири. Ухвалою суду від 10 грудня 2007року на все вказане позивачкою майно було накладено арешт. Відповідач достовірно знаючи про те, що спірна квартира є подружнім майном і що вона перебуває у спорі,увівши в оману нотаріуса та покупця ОСОБА_6 уклав 20.12.2007року договір купівлі-продажу квартири, квартиру відчужено за 15000 грн. При укладенні договору відповідач ОСОБА_4 скрив від нотаріуса той факт, що квартира була придбана під час перебування у шлюбі, представив новий паспорт, у якому відсутні дані про реєстрацію шлюбу та його розірвання,він не повідомив нотаріуса про те, що квартира перебувала у спорі в суді.
Вважає, що вказаний договір укладено з порушенням вимог ст. ст.203,230 ЦК України та ст. 60 СК України, п.44 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки квартира є подружнім майном і для укладення договору на її відчудження необхідна її письмова згода, якої вона не давала. Розуміючи те, що вона згоди на укладення угоди не дасть, відповідач вчинив обман нотаріуса та покупця, повідомивши відомості, які не відповідають дійсності про те, що він ніколи не перебував у шлюбі, а також скрив той факт, що квартира перебувала у спорі.
Тому просить визнати договір купівлі-продажу та витяг з реєстрації права власності на цю квартиру, який виданий іншому відповідачу ОСОБА_6 недійними.
В судовому засіданні позивачка вимоги підтримала,ствердила, що вони з чоловіком передавали гроші з США, а її мати, мати відповідача та його брат підшуковували квартири, передавали їм їх характеристики і вони приймали рішення про їх купівлю, після чого рідні оформляли угоди. Спірна квартира була придбана за спільні кошти 22.02.2002 року,оформлена братом чоловіка, який діяв по виданому дорученню на відповідача. Всі правовстановлюючі документи на спірну квартиру були у її батьків, але після розірвання шлюбу відповідач повідомив, що документи втрачені і виробив їх дублікат.
Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, пояснив, що спірна квартира придбана лише за його кошти, а тому відповідно до вимог ст.57 ч.3 СК України є його особистою власністю. Ствердив, що 26.05.1998року він пуклав договір позики грошей у сумі 21630 грн. із своєю знайомою ОСОБА_8, а 26.05.1998року в забезпечення цього договору вони уклали договір застави незавершеного будівництвом будинку у м. Скалат Тернопільської області, який належав йому. 25.06.1999року ОСОБА_8 продала вказаний будинок, повернула гроші за позику , а також відповідно до домовленостей між ними, решту коштів у сумі 22660грн. у восени 2000 року повернула його матері, що стверджується розпискою. Саме за ці кошти 22.02.2002року його брат придбав для нього спірну квартиру. Тому вважає, що згоди позивачки на продаж спірної квартири не потрібно було. В той же час відповідач визнав, що не повідомив нотаріусу та покупцю відомості про те, що до листопада 2007року він перебував у шлюбі з позивачкою, на укладення угоди представив новий паспорт, у якому не було відмітки про реєстрацію шлюбу та реєстрацію його розірвання.
Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з’явилася повторно., причин не повідомила, про розгляд справи повідомлена належним чином. У судове засідання 19.03.2009 року з’явилася ОСОБА_9,яка повідомила, що є дочкою відповідачки ОСОБА_6,однак доручення суду не представила. У судове засідання 21.05.2009року від ОСОБА_9 поступило клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки вона, як представник ОСОБА_6 захворіла. В той же час сама відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з’яивлася, причин неявки не повідомила. ОСОБА_10 не долучила до клопотання копію доручення на представлення інтересів відповідачки, як і не представила його після засідання 21.05.2009року. Тому суд вважає, що відповідач ОСОБА_6 втретє у судове засідання не з’явилася без поважних причин, доручення на представлення інтересів ОСОБА_9 не представила, а тому суд розглядає справу у її відсутності.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 позов не визнала,пояснила, що 20.12.2007року посвідчила договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, який укладений між відповідачами. Договір посвідчено на підставі документів, які підтверджували право власності на квартиру відповідача ОСОБА_4 При посвідченні договору відповідач ОСОБА_4 представив паспорт громадянина України серії МЕ 853080, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві від 1312.2007року, у якому відсутня відмітка про укладення шлюбу. Крім цього, відповідно до вимог ст. 65 СК України подав заяву про те, що на час придбання квартири 22.02.2002року він у шлюбі не перебував. Вона перевірила реєстр заборон і такі на спірну квартиру були відсутні. При цьому сам відповідач у п.4 угоди зазначив, що квартира у судовому спорі не перебуває. Тому угода, яка укладена на підставі поданих документів відповідає вимогам закону. В той же час зазначила, що якби відповідач повідомив її про те, що він перебував у шлюбі з позивачкою на час придбання спірної квартири, але вважає, що вона є лише його власністю, а також про те, що у суді перебуває на розгляді позов позивачки про поділ майна, в тому числі спірної квартири, дану угоду вона не мала право посвідчувати.
Заслухавши пояснення сторін, третьої особи, дослідивши письмові докази, суд позов задовольняє з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка 19 серпня 1995 року зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_4, який розірвано на підставі рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15.10.2007 року, а 08 листопада 2007 року позивач отримала свідоцтво про реєстрацію шлюбу.
З копії договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 (а.с.38) вбачається, що спірна квартира була придбана 22 лютого 2002 року, інтереси покупця ОСОБА_4 при укладенні угоди представляв ОСОБА_11.
Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України, яка діяла на час придбання спірної квартири визнавалося, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Ст.24 КпШС України було передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Таким чином, оскільки спірна квартира була придбана подружжям ОСОБА_11 під час перебування у шлюбі за кошти подружжя, вона є спільною сумісною власністю подружжя.
Доводи відповідача ОСОБА_4 з посиланням на ст.65 СК України про те, що квартира є його власністю т.я. придбана під час перебування у шлюбі за його кошти до уваги не можуть прийматися, оскільки на час придбання спірної квартири правовий статус подружнього майна та майна кожного із подружжя визначався ст.ст.22, 24 КпШС України.
Крім цього, відповідно до свідоцтва про право власності на будинок №8 по вул. Калнишевського в м. Скалат Тернопільської області, вбачається, що він також завершений будівництвом під час перебування подружжя у шлюбі. (а.с.66) .
Також суд вважає, що відповідачем не доведено факт придбання спірної квартири за кошти від продажу будинку № 8 по вул. Калнишевського в м. Скалат Тернопільської області, оскільки з долученого договору купівлі-продажу від 25.06.1999року (а.с.69) вбачається, що ОСОБА_8 продала незавершене будівництво цього будинку за 23 тис.грн. , при цьому відповідач ОСОБА_4 отримав від неї по договору позики і мав повернути гроші у сумі 21630 грн. Крім цього, спірна квартира була придбана подружжям через три роки після відчудження вказаного незавершеного будівництва.
Тому суд приходить до переконливого висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
Відповідно до вимог ч.2,3 ст. 369 ч.2,3 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
В судовому засіданні встановлено, що 20.12.2007року (а.с.38-46) відповідач ОСОБА_4 розпорядився спільною сумісною власністю квартирою №57 по вул. К.Левицького, 75-а у м. Львові без згоди позивачки, уклавши договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_6 При цьому судом встановлено, що відповідач при посвідчення договору повідомив нотаріусу та покупцю ОСОБА_6 неправдиві відомості про те, що він на час придбання квартири не перебував у шлюбі, ним представлено паспорт громадянина України серії МЕ 853080, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві за тиждень до укладення угоди - 13.12.2007 року у якому не було відмітки про перебування його у шлюбі та про розірвання шлюбу.
Крім цього, з копії позову, копії ухвали суду від 10.12.2007року (а.с.9-14) вбачається, що позивачка у червні 2007року звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова із позовом про поділ подружнього майна, в тому числі спірної квартири. Відповідач про наявність такого спору знав, оскільки приймав участь у попередньому засіданні та отримав копію позову. Ухвалою суду від 10.12.2007 року на майно подружжя , в тому числі на квартиру АДРЕСА_5 було накладено арешт, але ухвала суду не передана до органів ДВС.
Відповідно до вимог ст.203 ЦК України визначено загальні вимоги , додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до вимог ст.65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що у супереч вимогам ст. 65 СК України, ст. 369 ЦК України спірна угода на відчуження майна подружжя вчинена без нотаріально посвідченої письмової згоди одного із співвласників.
Крім цього, відповідач умисно ввів в оману покупця, нотаріуса та не повідомив той факт, що він на час придбання у власність спірної квартири перебував у шлюбі. Також укладаючи вказану угоду, відповідач повідомив неправдиві відомості про те, що на час її укладення спірна квартира не перебувала у судовому спорі чи під арештом, оскільки на час укладення угоди позивачка пред’явила позов до відповідача ОСОБА_4 про поділ подружнього майна, в тому числі і спірної квартири і на неї судом накладено арешт.
При таких обставинах спірна угода визнається судом недійсною. Оскільки на підставі оспорюваної угоди відповідач ОСОБА_6 зареєструвала право власності, слід визнати недійсною вказану реєстрацію права власності.
Незважаючи на те, що позивач у вимогам не ставить питання про реституцію, суд вважає, що слід сторони повернути у попередній стан до укладення угоди, оскільки у ст. 216 ЦК зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому для захисту майнового права, з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, наслідки, визначені в законі, повинні застосовуватися незалежно від того, чи наведені вони у позовній заяві.
Керуючись ст.ст.10, 60, 208, 209 ЦПК України, ст. ст.203,215,216,230,369 ЦК України, ст.ст. 22, 29 КпШС України, ст.ст.61,63,65 СК України,суд-
ВИРІШИВ:
Позов задоволити . Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, який посвідчений 20 грудня 2007року приватним нотаріусом ОСОБА_7. Визнати недійсним витяг про право власності на квартиру №57 у будинку № 75-а у м. Львові, виданий ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2007року.
Стягнути із ОСОБА_4 у користь позивачки ОСОБА_3 судові витрати - у сумі 240грн.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Львівської області в порядку і в строки передбачені ст. 294 ЦПК України.
Суддя: