6
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
Іменем України
10 грудня 2009 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Широкової Л.В.
суддів Франовської К.С.
Худякова А.М.
при секретарі судового
засідання Жовновській О.О.
з участю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
Справа № 22ц/2629 Головуючий у 1 інстанції Сікан В.М.
Категорія 39 Суддя-доповідач Широкова Л.В.
У лютому 2008 р. ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_3, на обґрунтування якого зазначила, що відповідач ОСОБА_3 поширила про неї негативну та недостовірну інформацію про те, що вона у 1991 р. викрала у неї її новонароджену дитину і віддала своїй сестрі ОСОБА_6 В липні 2007 р. вона дізналася про те, що відповідач розповсюдила цю інформацію шляхом наклеювання на стовпі біля базару, біля магазину „Катруся”, біля магазину „Оазис”, в селах Попільнянського р-ну Єрчики та Яблунівка листівок під заголовком „Злодійки” за її підписом, в якій ОСОБА_3 стверджує, що її син та син сестри позивачки є рідними, а вона є його матір’ю. Вона вимагає проведення аналізу ДНК для ОСОБА_7 для встановлення материнства, при цьому стверджуючи, що ОСОБА_4 викрала в неї дитину. Оскільки, відомості викладені в даних листівках не відповідають дійсності, позивач просила визнати поширену відповідачем інформацію в них негативною, недостовірною і такою, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію, заборонити відповідачу поширювати про неї будь-яку негативну інформацію, зобов’язати її у десятиденний термін після набрання рішенням суду законної сили, спростувати її в найближчому номері газети шляхом надрукування резолютивної частини рішення суду без редакційних та інших коментарів та стягнути з відповідача на її користь 1700 грн. моральної шкоди та судові витрати. Крім того, позивач зазначила, що розповсюджена відповідачем інформація та її твердження завдають їй моральної шкоди, потребують значних зусиль, у тому числі матеріального характеру, по відновленню спаплюженого іміджу, відволікають від основної діяльності, вона знаходиться в постійному напруженні, викликаному розповсюдженням негативної, недостовірної інформації про неї, яка є образливою та неприйнятою у суспільстві (а.с.9-11, 65, 80-82).
В процесі розгляду справи свої позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди збільшила до 5000 грн.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2009 року позов задоволено частково. Визнано поширену ОСОБА_3 інформацію в статті під заголовком „Злодійки” в частині викрадення у ОСОБА_3 гр.ОСОБА_4 її новонародженої дитини в березні 1991 р. та передачі її громадянці ОСОБА_6 недостовірною, негативною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4; зобов’язано ОСОБА_3 у місячний термін після вступу рішення в законну силу, спростувати її в найближчому номері офіційного друкованого видання Попільнянського району газети „Перемога”, шляхом надрукування резолютивної частини рішення суду за її рахунок. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3000 грн. моральної шкоди, 22 грн. 50 коп. судового збору та 08 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та грубого порушення норм процесуального права.
Так, зазначає відповідач, суд безпідставно визначив лист, який надала позивач на підтвердження своїх вимог, як статтю, тим самим посиливши її відповідальність за поширення такої інформації. Відповідач вважає, що даний лист не можна вважати статтею і вимагати спростування такого листа через засоби масової інформації, спростування даної інформації в газеті, яку визначив суд охопить набагато більше людей, яким ця інформація взагалі не відома, та спростування її є недоцільним та непотрібним. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди суд не врахував п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” та вимоги ст. ст.15. 213 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Статтею 28 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.
Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Частина 1 статті 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що викладена відповідачем ОСОБА_3 в листівках „Злодійки” інформація в частині викрадення у ОСОБА_3 громадянкою ОСОБА_4 новонародженої дитини в березні 1991 р. та передачі її громадянці ОСОБА_6 є недостовірною.
Такий висновок є правильним та ґрунтується на матеріалах справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 оспорює відомості, викладені відповідачкою у листівках „Злодійки” про викрадення нею у ОСОБА_3 у березні 1991 р. дитини в пологовому будинку та передачі її своїй сестрі ОСОБА_6, яка записала цю дитину як свого сина.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7, якого ОСОБА_3 вважає своїм сином, народився ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно запису про народження №99 від 26 грудня 1987 року батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9, документом, що підтверджує факт народження дитини - є довідка районної лікарні від 14 грудня 1987 року. Син відповідачки – ОСОБА_10 народився пізніше – ІНФОРМАЦІЯ_2. Різниця між останніми у віці - 3 роки та 3 місяці (а.с.18, 119).
Відповідно до ч.3 ст.277 ЦК України негативна інформація , поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного .
За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо) (п.24 постанови).
Суд першої інстанції об’єктивно та всебічно дослідив подані сторонами щодо поширеної інформації докази і дав їм правильну правову оцінку, правильно виходив з вимог ст.ст.277,297,299 ЦК України та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України даних у п.18 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”, про те, що обов’язок довести достовірність поширеної інформації покладається на відповідача, а на позивача –обов’язок довести лише факт її поширення , а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Суд обґрунтовано прийшов до висновку, що відповідачка у даній справі не довела дійсності жодної із поширених у зазначених листівках відомостей щодо позивачки. З цього приводу в судовому рішенні наведено переконливі обґрунтування, які базуються на зібраних у справі доказах, і відповідні мотиви, чому суд вважає поширені відомості такими, що ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивачки.
Посилання відповідача на те, що судом неправильно визначено назву документа, в якому поширена неправдива інформація на правильність судового рішення не впливає.
При покладенні на відповідача ОСОБА_3 обов’язку спростувати інформацію у найближчому номері офіційного друкованого видання Попільнянського р-ну, суд дотримав вимог п.25 постанови, оскільки спростування інформації поширеної відповідачем недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена (шляхом розклеювання листівок), тому суд обрав правильний спосіб спростування, оскільки місцева газета охопить приблизно ту кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію в статті „Злодійки”.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував роз’яснення, що містяться в п.п.9,11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001року № 5), виходив із засад справедливості, добросовісності та розумності, розмір відшкодування є співмірний із заподіяною шкодою.
Отже, ухвалене рішення є законним та обгрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не встановлено.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити .
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді