Справа № 2-6 / 09
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопаду 2009 року Центрально-Міський районний суд м. Макіївки у складі:
головуючого судді Стратейчук Л.З.
при секретарі Іщенко А.В.
за участю представника на боці позивачів адвоката ОСОБА_1
представника на боці відповідачів адвоката ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб першої Макіївської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса ОСОБА_14 про визнання угод недійсними, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, приватного нотаріуса ОСОБА_14, за участю третьої особи ОСОБА_3 про встановлення волевиявлення учасників здійснених угод, про визнання договору дарування частини житлового приміщення недійсним, про визнання договорів купівлі-продажу житлового приміщення недійсним,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та просила визнати недійсним договір дарування ОСОБА_4 1/3 частини АДРЕСА_1 за підставами здійснення угоди під впливом омани з боку ОСОБА_4, зазначивши в позовній заяві, що у 2000 році ОСОБА_4, який є її рідним сином, запропонував подарувати йому земельну ділянку у дачному товаристві. Своє прохання мотивував тим, що вона людина похилого віку і не спроможна її обслуговувати. Вона погодилась, разом із сином поїхала до нотаріуса, де була підписана угода, як вона вважала – дарування земельної ділянки. На той час і по 2005 рік вона разом зі своїми онуками – ОСОБА_7 і ОСОБА_8 проживали у трикімнатній АДРЕСА_1. Дана квартира була приватизована ними у 1999 році у рівних частках. В грудні 2005 року ОСОБА_4 і його зять ОСОБА_6 примусово перевезли її з речами, а також речами онуків у АДРЕСА_2 житловою площею 11.70 м2. У наступному їй стало відомо, що замість договору дарування земельної ділянки нею був підписаний договір продажу 1/3 частки у квартирі, що розташована у АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_4 Просила визнати договір дарування 1/3 частини АДРЕСА_1, посвідчений нотаріально 23.05.2000 року, недійсним за зазначеними вище підставами. Крім того, зазначила в позовній заяві, що у 18.12.2004 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відповідно 2/3 і 1/3 частку квартири, що розташована у АДРЕСА_1 та просила також визнати його недійсним в частині відчуження 1/3 частки квартира, право на яку ОСОБА_4 отримав на підставі договору дарування від 23.05.2000 року.
Позивачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 звернулись до суду з позовом, зазначивши в позовній заяві, що у листопаді 2004 року під впливом погроз, кожний з них видав ОСОБА_4 довіреність на розпорядження належній кожному з них часткою АДРЕСА_1, а також на придбання кожному з них окремого житла. Частки, що належали їм, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а їм придбав однокімнатну квартирі житловою площею 11.790 м2 за адресою: АДРЕСА_2. Одночасно подарував належну йому частку ОСОБА_5 Вимогу про визнання частково недійсною цієї угоди мотивують тим, що за їх волевиявленням і по домовленості з ОСОБА_4, він мав придбати окрему квартиру кожному з них, а не одне житлове приміщення у спільну власність, встановивши відповідний факт їх волевиявлення щодо купівлі квартири. Також просять визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_2, укладений він імені ОСОБА_4 з ОСОБА_9, яка діяла при укладанні угоди від свого імені, та імені неповнолітнього сина ОСОБА_10, та повернути сторони у первісний стан.
В судове засідання позивачка і третя особня по позові ОСОБА_7 та ОСОБА_8 – ОСОБА_3 не з’явилась. Повідомлена належним чином через ОСОБА_7, з яким разом проживає без реєстрації за адресою : АДРЕСА_3, що підтверджується довідкою комітету самоврядування населення „Бажановський” (а.с.274). Будучи допитаною у попередньому судовому засіданні 03.08.2007 року, суду пояснила, давала пояснення у межах доводів позовної заяви та наполягала на тому, що належну їй частину квартири сину не дарувала, вважала, що підписує договір дарування земельної ділянки у дачному товаристві, що до нотаріуса з сином їздила тільки один раз. Зазначила, що пенсію за неї отримує син та купує їй продукти харчування. Представляючи інтереси позивачки ОСОБА_3 за ордером, адвокат ОСОБА_1 додав, що у теперішній час ОСОБА_3 переїхала з квартири у АДРЕСА_2 у будинок, де живуть онуки. А даний час вона зареєстрована у АДРЕСА_4 у квартирі ОСОБА_4, але жити з ним не бажає.
Позивачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 свої позовні вимоги підтримали. Також суду дали пояснення у межах доводів позовної заяви. Зазначали, що довіреності ОСОБА_4 видавали та у АДРЕСА_2 переїжджали в наслідок погроз з боку ОСОБА_4 З приводу погроз на їх адресу з боку ОСОБА_4 компетентними органами рішення не приймалось і їх заява не перевірялась. Вони звертались до прокуратури наприкінці 2006 року, але їм роз’яснили, що в разі незгоди з укладеними угодами, вони вправі звернутися до суду. Після цього вони звернулись до суду. Наполягають на тому, що ОСОБА_4 обіцяв купувати їм окремі квартири, а фактично придбав одну на двох. Вони разом з бабусею на теперішній час проживають у будинку їхнього батька по АДРЕСА_3.
Відповідач ОСОБА_4 позови не визнав і пояснив суду, що АДРЕСА_1 була приватизована його матір’ю ОСОБА_3 та його племінниками – синами його померлої сестри – ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у рівних частках. На початку 2000 року його мати перенесла інсульт та перебувала у важкому стані. Розуміючи своє положення, вона сама запропонувала йому оформити належну їй частину квартири на його ім’я. 23.05.2000 року був оформлений договір дарування. Мати та племінники продовжували проживати у своїй квартирі. Стосунки були нормальними, у червні 2002 року мати подарувала йому земельну ділянку у дачному товаристві. Племінники, проживаючи у квартирі у АДРЕСА_1 не працювали, вели незрозумілий спосіб життя, росли борги за квартиру. Восени 2004 року мати прийняла рішення виїхати на постійне проживання до брата у АДРЕСА_5. Він запропонував племінникам продати свої частки, а натомість він придбає для них квартиру. При цьому ще була домовленість з батьком ОСОБА_7, що свою квартиру від віддасть пізніше їм. ОСОБА_7 попросив купити йому квартиру на АДРЕСА_6. Домовились, що квартира буде придбана на обох, у майбутньому ОСОБА_8 буде жити у будинку батька, тому підшукуючи квартиру, він орієнтувався на вимоги ОСОБА_7. Коли була підібрана квартира у АДРЕСА_2 , він погасив всі борги по АДРЕСА_1, отримав довіреності від кожного з племінників, які були згодні з тим, що їх частки він одарує ОСОБА_5ОСОБА_6, а також і свою частку у квартирі у АДРЕСА_1. Переїзд у АДРЕСА_5 був узгоджений матір’ю з її братом, тому вона не заперечувала проти того, щоб квартиру АДРЕСА_1 віддати ОСОБА_5ОСОБА_6. 18 грудня 2004 року було оформлено два договори – купівлі-продажу АДРЕСА_2 на ім’я ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а також дарування квартири у відповідних частках ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Племінники були задоволені, ніяких заперечень не висловлювали, були вдячні. Він зробив косметичний ремонт у АДРЕСА_2 і мати та племінники переїхали у цю квартиру. Він пропонував матері жити з ним, але вона не захотіла та висловила бажання жити з онуками. На початку 2005 року мати виписалась з АДРЕСА_1, переїхала на постійне проживання до свого брата у АДРЕСА_5, АДРЕСА_5, де зареєструвалась на постійне проживання. У серпні 2005 року мати передумала жити у брата і висловила бажання повернутися. Оскільки на той час квартира у АДРЕСА_1 вже належала ОСОБА_5ОСОБА_6, він запропонував жити у нього, прописав її у свою квартиру. Мати відмовилась, оскільки квартира у АДРЕСА_2 була пуста, висловила бажання жити в ній. Він найняв машину для перевезення речей, а ОСОБА_7 запросив вантажників, та речі перевезли в цю квартиру. Він отримував пенсію матері за її довіреністю, купував продукти харчування, ліки та одяг, в тому числі і за свої гроші, разом з дружиною допомагали готувати їжу та надавали допомогу у догляді. Пізніше мати переїхала до онуків та живе разом з ними у будинку їхнього батька, який помер.
Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також позов не визнали, пояснення дали, аналогічні поясненням відповідача ОСОБА_4 Факт будь-якого тиску на ОСОБА_7 і ОСОБА_8, їхнє залякування та погрози з боку ОСОБА_4 заперечували.
Відповідач ОСОБА_9 про час і місце розгляду справи повідомлена особисто судовим розпорядником, в судове засіданні не з’явилась, про причини неявки суд не повідомила (а.с.353, 364).
Відповідач ОСОБА_10 в судове засіданні не з’явився, вручити йому судові повістки за останнім відомим місцем проживання не надалось можливим за його відсутності(а.с.355, 365).
Відповідач за позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_8, і третя особа за позовом ОСОБА_3 - приватний нотаріус ОСОБА_14 в судове засіданні не з’явилась. Надала листа з проханням слухати справу у її відсутності, позов не визнає. Зазначила, що при посвідченні довіреностей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були дієздатні, діяли добровільно, розуміли значення своїх дій и наслідки їх вчинення(а.с.187, 212, 372).
Представник третьої особи за позовом ОСОБА_3 - Першої Макіївської державної нотаріальної контори – до суду не з’явився, третьою особою надано листа з проханням справу слухати у відсутності представника, та розглянути на підставі досліджених в судовому засіданні доказів (а.с.367).
Суд вислухав пояснення сторін та їх представників, допитав свідка, дослідив матеріали справи та дійшов висновку, що позови задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що восени 2004 року працювала агентом з нерухомості і показувала квартиру у АДРЕСА_2 ОСОБА_4 та двом молодим чоловікам, один з яких присутній у залі суду – ОСОБА_7, і які приходили втрьох. Їй стало зрозуміло, що ОСОБА_4 має намір купити цю квартиру для цих молодих чоловіків. Скоро прийшла господарка з дитиною, вона залишила їх і про подальшу долю квартири їй не відомо .
В попередньому судовому засіданні були допитані свідки, пояснення яких оголошені при дослідженні матеріалів справи.
Так, свідок ОСОБА_12 суду пояснювала, що на прохання свого знайомого ОСОБА_4, узимку, робила ремонт у квартирі, куди її привозив ОСОБА_4, і що розташована на НОМЕР_1 поверсі (а.с.88-89).
Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що на прохання ОСОБА_7 у теплий час року разом з іншими чоловіками допомагав вантажити речі і перевозити їх з квартири у АДРЕСА_1 в квартиру у АДРЕСА_2. Речі перевозили вантажною машиною, а самі їхали на легковій. Йому здалося, що у ОСОБА_7 поганий настрій, але будь-яких заяв, що його речі перевозять насильно він не висловлював. Йому також відомо, що ОСОБА_7 проти переїзду. Чи була бабуся і ОСОБА_8 він не пам’ятає. Квартира, куди переїхали, була після ремонту(а.с.84-86).
Згідно договору дарування, посвідченого нотаріально 23.05.2000 року ОСОБА_3 подарувала 1/3 частку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 (а.с.10).
Згідно договору дарування земельної ділянки, посвідченого нотаріально25.06.2002 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0.062 га у садівничому товаристві „Учитель”, яка значиться за № 1 (а.с.312)
04.11.2004 року ОСОБА_7 видав довіреність ОСОБА_4, яка посвідчена нотаріально, якою уповноважив останнього безоплатно бути його представником у відповідних підприємствах, установах, організаціях, перед громадянами, в тому числі в органах нотаріату, з питань укладення договорів, в тому числі продажу, обміну або дарування на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на умовах, йому відомих, щодо належної йому на праві особистої власності частини квартири АДРЕСА_1, а також купити на його ім’я АДРЕСА_2 (а.с.11).
Аналогічна довіреність, як була посвідчена нотаріально 10.11.2004 року, була видана ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_4(а.с.12).
Діючи у межах своїх повноважень на підставі довіреностей від імені ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а також свого імені, як власника 1/3 частини АДРЕСА_1, ОСОБА_4 подарував 2/3 частки квартири ОСОБА_5 і 1/3 частку ОСОБА_6 18.12.2004 року, договір посвідчений нотаріально(а.с.8).
Також ОСОБА_4, діючи в інтересах ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в нотаріальному порядку 18.12.2004 року уклав з ОСОБА_9 та неповнолітнім ОСОБА_10, який діяв за згодою матері ОСОБА_9, договір купівлі продажу АДРЕСА_2 в рівних частках на їх користь (а.с.9).
Відповідно до копії особового рахунку АДРЕСА_1 така була приватизована ОСОБА_3, ОСОБА_7. і ОСОБА_8 19.11.1999 року, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 виписалися з цієї квартири 18.05.2000 року, ОСОБА_3 – виписалась 09.02.2005 року. З лютого 2005 року в квартирі зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6(а.с.79,80)
Сторонами не заперечується, що після зняття з реєстрації в цій квартирі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 зареєструвались у квартирі батька по АДРЕСА_3(а.с.274).
Згідно копії паспорту ОСОБА_3 вона знялася з реєстрації у АДРЕСА_1 09.02.2005 року, 11.03.2005 року зареєструвалась на постійне місце проживання у АДРЕСА_5 , знялась з реєстрації 10.08.2005 року та з 18.01.2006 року зареєстрована у АДРЕСА_4 (а.с.81).
Факт виїзду ОСОБА_3 на постійне проживання у АДРЕСА_5, АДРЕСА_5 підтверджується копією домової книги, надісланою на виконання судового доручення Козятинським міськрайонним судом Вінницької області, де у домовій книзі мається запис про постійну реєстрацію (а.с.107-108).
З пояснень свідка ОСОБА_14, який був допитаний Козятинським міськрайонним судом Вінницької області за судовим дорученням, які були прослухані у судовому засіданні випливає, що ОСОБА_3 приїхала у АДРЕСА_5 до свого брата – ОСОБА_15, з якою метою, він точно не знає, але зареєструвалась у будинку брата та його, свідка батька. У серпні 2005 року вона поїхала, знявшись з реєстрації. Які стосунки у ОСОБА_3 з іншими родичами у м.Макіївці, які наміри вона мала та які дії здійснювала відносно своєї квартири – йому не відомо.
Допитати ОСОБА_15 в порядку судового доручення не надалося можливим за його станом здоров’я, оскільки він знаходився у тяжкому стані та не був здатний пересуватися (а.с.105).
Оцінюючи пояснення сторін та досліджені в судовому засіданні докази, суд доходить наступних висновків.
Позивачка ОСОБА_3 стверджувала в судовому засіданні, і таку ж позицію підтверджували позивачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8, що у 2000 році ОСОБА_4, увівши її у оману, склав договір дарування 1/3 частини спірної квартири, у той час, як вона вважала, що укладається договір дарування земельної ділянки. Такі доводи суд не може взяти до уваги з тих підстав, що угода дарування частини квартири складалась і підписувалась сторонами у присутності нотаріуса, який зачитував договір з перекладом на російську мову та посвідчив вірність перекладу з української, а також посвідчив дійсність подій що відбулися особистим підписом, зареєстрував нотаріальну дію у реєстрі № 4155. При цьому фактично договір дарування земельної ділянки був укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, але через більше ніж два роки після укладення договору дарування частини квартири, який також посвідчений в нотаріальному порядку з дотриманням вимог, що пред’являються до вчинення нотаріальних дій. Оспорюючи договір дарування, який укладався 9 років тому, позивачки не навела доводів про причини пропуску строку звернення до суду з такими позовними вимогами, відомості надавала протиречиві, які спростовуються дослідженими доказами. Крім того, судом достовірно встановлено, що вона виїжджала у іншу область на постійне місце проживання, до цього з даним позовом не зверталась, з чого випливає, що вона погоджувалась з укладеними з нею угодами, але у наступному свої наміри змінила та звернулась до суду у лютому 2007 року. Суд вважає, що позивачем не доведено обставину укладення угоди дарування 1/3 часини АДРЕСА_1 внаслідок омани з боку ОСОБА_4 Також слід зазначити, що подарувавши свою частку у житлі, ОСОБА_3 не була позбавлена права користування житловою площею і, залишаючись зареєстрованою у спірній квартирі, тривалий час проживала у ній. Після повернення з Вінницької області, вона зареєструвалась у квартирі сина – ОСОБА_4 Такі обставини спростовують позицію ОСОБА_3, що він негативно ставиться до неї, і якщо вона з ним не бажає проживати – то це її власне бажання. При цьому з позовом про вселення у АДРЕСА_4 ОСОБА_3 до суду не звертається.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсною угоди – договору дарування 1/3 частки АДРЕСА_1 ОСОБА_4 від 23.05.2000 року, як укладену в наслідок омани відносно об’єкту угоди, задоволенню не підлягають.
Що стосується її позовних вимог про визнання недійсною угоди дарування від 18.12.2004 року ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідної частки спірної квартири, право на яку він отримав за договором дарування від 23.05.2000 року, та з урахуванням позовних вимог ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про визнання недійсним того ж договору стосовно решти часток тієї ж квартири, які належали їм, то ці вимоги підлягають одночасному розв’язанню з вимогами останніх.
В судовому засіданні ОСОБА_7 і ОСОБА_8 доводили, що довіреності ОСОБА_4 відповідно 4 та 11 листопаду 2004 року вони видали під впливом погроз з боку ОСОБА_4 У жовтні 2006 року ОСОБА_7 звернувся до прокурора Центрально-Міського району м.Макіївки з заявою про здійснення на нього тиску та уведення у оману з боку ОСОБА_4 Прокурором надана відповідь, що у відповідності за ст.203 ЦК України будь-яка угода не може суперечити даному кодексу та іншим правовим актам, що волевиявлення учасника угоди має бути вільним та відповідати його внутрішньому переконанню, що ст. 230, 231 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки угоди, укладеної під впливом омани чи насилля та роз’яснив право звернення до суду з відповідним позовом. Отримавши відповідь прокурора, позивачі звернулись до суду з позовом, тобто у цивільно-правовому порядку, що свідчить про визнання ними відсутності ознак кримінального злочину з боку ОСОБА_4
Під час слухання справи позивачі уточнили підстави позову та просили встановити факт, що їх волевиявленням у відповідності з довіреностями на відчуження належних їх часток у спірній квартирі охоплювалось обов’язкове дотримання умови о придбанні у власність кожного з них окремих житлових приміщень, а не одного у спільну власність. При цьому, доводячи своїх позовні вимоги, вони посилались на обставину видачі довіреностей під впливом погроз та залякування з боку ОСОБА_4
У відповідності з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними від 28,04.1978 року №3 з наступними змінами та доповненнями угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі суд повинен встановити наявність тих підстав, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
В позовній заяві позивачі посилаються, як на підстави визнання угоди недійсною, що на момент вчинення правочину сторонами не були додержані вимоги волевиявлення учасника угоди, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі(ст.215 ч.1, 203 ч.3 ЦК України. Але ці норми закону є загальними для визначення недійсності правочину. Нормами ЦК України передбачені конкретні підстави, за якими право чин може бути визнаний недійсним. Ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а друга сторона помилилася щодо цих обставин, правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню право чину, або якщо вона замовчує їх існування. Ст. 231 ЦК України передбачено, що право чин вчинений особою проти її справжньої воді внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони, або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Посилаючись фактично на дві підстави, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною, позивачі фактично увійшли у протиріччя у свої позиції. При цьому правочин може бути визнаний недійсним тільки з однієї підстави.
Оцінивши досліджені докази, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні об’єктивно факт примушування до видачі довіреностей, застосування ОСОБА_4 залякування та погроз не підтвердився, пояснення позивачів, які не підтверджені доказами, не можуть свідчити про наявність таких фактів. Позивачі є повнолітніми особами, які вільно пересуваються, про те з належною заявою до компетентних органів не звертались, факт насилля та погроз при видачі довіреностей та укладенні угод компетентними органами не перевірявся та процесуальне рішення не приймалось.
Щодо наявності обману з боку ОСОБА_4, який ніби-то обіцяв придбати для позивачів дві квартири, то цей факт також не знайшов свого підтвердження. Так, в судовому засіданні 3.08.2007 року ОСОБА_7 пояснював, що ОСОБА_4 обіцяв придбати одну квартиру на обох, свідок ОСОБА_11 підтверджувала, що коли показувала квартиру ОСОБА_4, ОСОБА_7, та ще одному молодому чоловіку, останні були задоволені, спілкувались нормально та доброзичливо один до одного, їй стало зрозуміло, що ця квартира купується для обох братів. Окрім того, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не відносились до приватизованої ними квартири, як до свого житла, оскільки після приватизації за власним бажанням виписались з квартири та зареєструвались у будинку свого батька, що підтверджує, що житлом вже на той час вони були забезпечені, і не заперечували в судовому засіданні, що у будинку по АДРЕСА_3 мав намір у майбутньому жити ОСОБА_8 Позивачі до червня 2008 року, тобто до моменту подачі уточненої позовної заяви, не заявляли про нібито досягнуту з ОСОБА_4 домовленість про придбання окремої квартири кожному з них. Не заперечували, що дійсно по АДРЕСА_1 були великі борги за комунальній послуги, які погасив ОСОБА_4 Таким чином, суд вважає, що доказів на підтвердження, що волевиявленням ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було отримання окремої квартири кожним з них і ця умова не дотримана при укладенні договору купівлі-продажу квартири у АДРЕСА_2, не встановлено.
Пояснення свідка ОСОБА_13 про небажання позивача ОСОБА_7 переїжджати у квартиру у АДРЕСА_2, про наявність у нього поганого настрою при переїзді як доказ видачі ним довіреності на відчуження майна без вільної на то згоди, оскільки він є знайомим ОСОБА_7 і може непрямо бути заінтересованим у наслідках розгляду справи. Крім того, він дав пояснення в частині часу переїзду, які спростовані дослідженими доказами: переїзд мав місце приблизно у грудні 2004 року, взимку, а свідок посилався на факт переїзду у теплий період року.
Крім того, є нелогічними доводи позивачів ОСОБА_7 і ОСОБА_8, що зміст виданої кожним з них довіреності їм не був зрозумілим, оскільки вони не заперечували обставини, що передували видачі цих довіреностей і посилаються на те, що довіреності були видані під впливом погроз та обману з боку ОСОБА_4 Також є нелогічними їх ствердження, що їм не було відомо, що йдеться мова про одну й ту ж квартиру, яку вона доручили купити ОСОБА_4 для них, оскільки вони є самостійними особами, які вільно пересуваються, і за обставин наявності погроз та т.і. з боку ОСОБА_4 не могли не зустрічатися і не обговорювати ситуацію що склалася, тим більш, що адреса квартири, яку вони доручили придбати ОСОБА_4, зазначена в кожній з довіреностей.
У той же час є логічною думка представника відповідачів у справі адвоката ОСОБА_2. про те, що звернення позивачів з даним позовом до суду було пов’язано з підвищенням вартості житла у регіоні у 2006 році і наведені позивачами підстави для визнання угод недійсними вигадані останніми, оскільки питання про наявність ніби-то погроз з боку ОСОБА_4 позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 поставили після спливу двох років після відчуження часток спірної кварти, яке мало місце 18.12.2004 року.
Суд вважає, що в зв’язку з тим, що минув відповідний час з моменту посвідчення оскаржуваних угод у сторін могли змінитися як життєві, так і матеріальні обставини, відносини між ними, що може впливати на їх ті чи інші бажання та погляди.
В позовній заяві і в судовому засіданні позивачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 також посилались на те, що у договорі дарування часток АДРЕСА_1 не конкретизована особа кожного з обдарованих, кому перейшла частка кожного з них.
У договорі від 18.12.2004 року (а.с.8) дійсно не зазначено, кому саме – ОСОБА_5 або ОСОБА_6 була подарована частка кожного з позивачів. Але ця обставина сама по собі не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в ньому зазначені сторони - учасники угоди, при цьому за всіх дарувальників діяла одна особа - ОСОБА_4, чітко зазначені отримані у дарунок обдарованими частки квартири, за своєю формою договір відповідає вимогам, що пред’являються до таких договорів у відповідності до ст. 719 ЦК України – укладений в письмовій формі та посвідчений нотаріально, та його зміст є зрозумілим та вичерпним.
Договір купівлі-продажу АДРЕСА_2 також відповідає вимогам ст. 719 ЦК України, доказів, що він був укладений всупереч волі покупців не встановлено.
З рахуванням наведеного вище суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсними угод від 18.12.2004 року дарування АДРЕСА_1, як у частині відчуження 1/3 частки, право на яку ОСОБА_4 отримав за договором дарування від 23.05.2000 року, за позовом ОСОБА_3, так і в частині відчуження часток квартири, що належали ОСОБА_7 і ОСОБА_8, від імені яких діяв ОСОБА_4, шляхом дарування ОСОБА_5 і ОСОБА_6 за позовом ОСОБА_7 і ОСОБА_8
У відповідності зі ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволений позовних вимог.
При звернені до суду у лютому 2007 року ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 сплатили судовий збір у розмірі 153 грн. Відповідно до довідки КП „Жилцентр № 7”(а.с.333) залишкова кінцева балансова вартість АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 становить: 3598755.75 грн : 10321.70 м2 х 65.84 м2 (площа квартири)= 22955.77 грн, 1% від вартості квартири становить 229.56 грн, недоплачена частина судового збору становить 76.56 грн, яка підлягає стягненню у дохід держави у частковому відношенні з ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 и становить суму 25.52 грн з кожного.
В процесі слухання справи ОСОБА_7 і ОСОБА_8 оспорювалась угода купівлі-продажу АДРЕСА_2, кінцева балансова вартість якої згідно відомостей балансоутримувача – УЖКГ Макіївської міської ради(а.с.346) становить 6759457.14 грн : 4553.00 м2 х 22.40 м2 (площа квартири) 33255.49 грн, 1% становить 332.55 грн, тому з ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підлягає стягненню у дохід держави судовий збір у розмірі 166.28 грн з кожного.
Таким чином з ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підлягає стягненню судовий збір у загальній сумі 191.80 грн з кожного (25.52 + 166.28).
На підставі наведеного, керуючись ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 88 ЦПК України, ст. 56 ЦК України в редакції 1960 року, ст. 203, 215, 230, 231, 719, ЦК України, суд
В И Р І Ш І В :
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб першої Макіївської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса ОСОБА_14 про визнання недійсною угоди дарування 1/3 частини АДРЕСА_1 АДРЕСА_1, укладеної 23.05.2000 року між дарувальником ОСОБА_3 та обдарованим ОСОБА_4, у визнанні частково недійсної угоди дарування 1/3 частки тієї ж квартири, укладеної ОСОБА_4 в частині відчуження частки, що належала йому за договором дарування від 23.05.2000 року, а також у задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, приватного нотаріуса ОСОБА_14, за участю третьої особи ОСОБА_3 про встановлення факту, що їхнім волевиявленням, висловленим у довіреностях на ім’я ОСОБА_4, та посвідчених нотаріально 04.11.2004 року та 10.11.20004 року на відчуження належних їм часток АДРЕСА_1 АДРЕСА_1, охоплювалась обов’язкова умова придбання у власність кожного з них окремих жилих приміщень, по визнання частково недійсною угоди дарування часток АДРЕСА_1 АДРЕСА_1, укладеної 18.12.2004 року між їх представником ОСОБА_4 та обдарованими ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання недійсною угоди купівлі-продажу АДРЕСА_2, укладеної 18.12.2004 року між продавцями ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та представником покупців ОСОБА_4 – відмовити.
Стягнути у дохід держави судовий збір: з ОСОБА_3 - 25.52 грн, з ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - 191.80 грн з кожного.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: