КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 910/3518/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача : згідно протоколу судового засідання від третьої особи-1: згідно протоколу судового засідання від третьої особи-2: згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішенняГосподарського суду міста Києва

від19.10.2017

суддя Шкурдова Л.М.

повний текст складено24.10.2017

за позовомКиївської місцевої прокуратури № 2, м. Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м. Київ

доОбслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків", м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_3, м. Київ 2) ОСОБА_4, м. Київ

провитребування земельної ділянки

За результатом розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Київська місцева прокуратура № 2 (надалі-прокуратура) в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною завою до обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" (надалі-відповідач) про витребування земельної ділянки площею 0,091 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. ( т. 1, а.с.7-13).

Звертаючись до суду із вказаним позовом прокурор зазначає, що Київською місцевою прокуратурою № 2 встановлено порушення майнових прав територіальної громади м. Києва, а саме вибуття поза волею власника земельної ділянки площею 0,091 га, що розташована на території Дарницького району АДРЕСА_1

Прокурор також зазначає, що вибуття поза волею власника спірної земельної ділянки підтверджується тим, що реєстрація права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку здійснено на підставі рішення органу місцевого самоврядування, однак згідно листа Київської міської ради від 25.01.2017 року слідує, що на пленарних засіданнях Київської міської ради не приймалось рішень щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки. За таких підстав, прокурор на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України просить суд витребувати у відповідача земельну ділянку на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Також в позовній заяві прокурор просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,091 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.( т. 1, а.с. 13).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3518/17 та призначено її до розгляду, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 (надалі -третя особа-1), ОСОБА_4 (надалі-третя особа-2).

19.04.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3518/17 до вирішення Дарницьким районним судом міста Києва пов'язаної з нею іншої справи № 753/5207/17 за позовом ОСОБА_4 до Обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів ( т. 1, а.с. 88-90).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 року заяву Київська місцева прокуратура № 2 про вжиття заходів до забезпечення позову залишено без розгляду, зупинено провадження у справі № 910/3518/17 до розгляду справи № 753/5207/17 ( т. 1, а.с. 165-169).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 року у справі № 910/3518/17 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 року скасовано, матеріали справи № 910/3518/17 направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду справи по суті; відмовлено у задоволенні заяви Київської місцевої прокуратури № 2 про вжиття заходів до забезпечення позову ( т. 1, а.с. 214-221).

Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2017 року №910/3518/17 постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 року у справі № 910/3518/17 залишено без змін ( т.2, а.с. 27-31).

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/3518/17 (суддя Шкурдова Л.М., м. Київ, повне рішення складено 24.10.2017) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 60-64).

Постановлений судовий акт мотивований тим, що прокурором належними доказами не доведено наявність підстав неправомірного вибуття спірної земельної ділянки від власника, реєстрацію права власності ОСОБА_3 ( третьою особою-1) на спірну земельну ділянку та свідоцтво про право власності (індексний номер 20764728), зареєстрованого 22.04.2014, у судовому порядку не скасовано, прокурор вимоги про скасування державної реєстрації та свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку не заявляє, а відтак, враховуючи межі заявлених позовних вимог та відсутність вироку у кримінальній справі щодо підроблення рішення органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку про недоведеність прокурором наявності правових підстав на час розгляду даної справи судом першої інстанції для задоволення позовних вимог про витребування у відповідача спірної земельної ділянки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва (надалі-скаржник) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/3518/17 та прийняти нове рішення яким позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача ( т.2, а.с. 72-77).

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням судом процесуальних норма, що виражено неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, а також та невірним застосуванням матеріального права. Так, скаржник зазначає, що по-перше, судом першої інтанції у порушення положень статей 330, 388 Цивільного кодексу України не враховано, що з огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула із власності територіальної громади без відповідного волевиявлення власника - Київської міської ради, вона підлягає витребуванню від останнього набувача - відповдача", по-друге, неправомірність вибуття спірної земельної ділянки підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, інформацією Департаменту земельних ресурсів від 02.02.2017 та Київської міської ради від 25.01.2017 про відсутність рішень щодо надання у власність спірної земельної ділянки будь-яким фізичним чи юридичним особам; по-третє, з огляду на відсутність рішень щодо надання у власність спірної земельної ділянки будь-яким фізичним чи юридичним особам, вирок у кримінальній справі щодо підроблення рішення органу місцевого самоврядування не вплине на оцінку законності вибуття земельної ділянки з комунальної власності за відсутності волевиявлення позивача у даній справі, по четверте, не скасована реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 не є перешкодою у даному випадку для витребування спірної земельної ділянки на користь позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2017 у справі № 910/3518/17 прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/3518/17; справу призначено до розгляду на 05.12.2017.

15.11.2017 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" відповідача) надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скаржника викладених у апеляційній скарзі, та вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставин, належним чином дослідив наявні докази, а відтак, оскаржуване судове рішення прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Також, відповідач у відзиві зазначає, що право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Водночас, відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність такого набуття не встановлена судом. Відповідач є добросовісним набувачем майна, в момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна від 15.09.2016 № 905, який не визнаний недійсним, нотаріусом було належним чином перевірено та встановлено правомочність продавця майна на продаж, відсутність будь-яких заборон чи судових спорів щодо спірної земельної ділянки тощо, тобто, відповідачем було вжито всіх можливих та розумних заходів щодо перевірки наявності у продавця права власності на спірну земельну ділянку та відсутність перепон для продажу. Також, відповідач у відзиві посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.12.2017, у зв'язку із перебуванням судді Корсакової Г.В. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Коротун О.М., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 справу № 910/3518/17 за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Коротун О.М., Іоннікова І.А.; розгляд справи № 910/3518/17 ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 05.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі № 910/3518/17 розгляд апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/3518/17 відкладено на 15.01.2018.

Враховуючи перебування судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.01.2018 визначено новий склад суду: головуючий суддя - Хрипун О.О., судді: Коротун О.М., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 справу № 910/3518/17 за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Хрипун О.О., судді: Коротун О.М., Корсакова Г.В.; розгляд справи № 910/3518/17 ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 15.01.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі № 910/3518/17 розгляд апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/3518/17 відкладено на 20.02.2018.

16.02.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09.1-07/57/18 від 28.02.2018 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Хрипуна О.О. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/3518/17.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2018 для розгляду справи № 910/3518/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 справу № 910/3518/17 за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2017 прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя-Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.; справу призначено до розгляду на 03.04.2018.

Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав подану Заступником прокурора міста Києва та просив її задовольнити.

У судовому засіданні адвокат відповідача доводи апеляційної скарги заперечував, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю третіх осіб 1-2.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши думку учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підпунктом 9 п.1 Перехідних положень ГПК України роз'яснено, що справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2017 № 80865653, встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності (індексний номер 20764728), зареєстрованого 22.04.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Саченко М.М., ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: НОМЕР_2) площею 0,091 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазуром Р.Л. (зареєстровано в реєстрі за № 674), ОСОБА_3 продав та передав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,091 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану у АДРЕСА_1.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.09.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. (зареєстровано в реєстрі за № 905) ОСОБА_4 продала та передала обслуговуючому кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру №7 з розробки Бортницького родовища пісків" земельну ділянку площею 0,091 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташовану у АДРЕСА_1.

Прокурор зазначає, що у матеріалах реєстраційної справи об'єкту нерухомості - земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, наявна копія рішення, за яким вказану земельну ділянку передано ОСОБА_3 у власність. Вказана копія рішення органу місцевого самоврядування стала підставою для реєстрації за ОСОБА_3 права власності на вказану земельну ділянку.

Листом № 52/123 від 23.01.2017 року прокурор звертався до Київської міської ради відносно надання інформації щодо надання ОСОБА_3 у власність земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1.

У відповідь на вказаний лист Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 03.02.2017 року повідомив, що документи, які посвідчують право власності в Департаменті земельних ресурсів, не зареєстровані.

Водночас, листом від 25.01.2017 року Київська міська рада повідомила, що на пленарних засіданнях Київської міської ради не приймалось рішень щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,091 га, розташованої у АДРЕСА_1.

Зазначене, на думку прокурора, свідчить те, що спірна земельна ділянка вибула із власності територіальної громади без відповідного волевиявлення власника - Київської міської ради, а тому вона підлягає витребуванню від останнього набувача - обслуговуючого кооперативу "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" ( відповідача) на користь позивача.

Місцевий господарський суд не погодився із такими доводами прокурора покладеними в основу підстав позову та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується із висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Статтею 328 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації ( ст. 331 ЦК України).

Згідно ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

У відповідності до ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції від 16.04.2014р., свідоцтво про право власності на нерухоме майно підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про право власності (індексний номер 20764728), зареєстрованого 22.04.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Саченко М.М., ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: НОМЕР_2) площею 0,091 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2017 №80865653 право приватної власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку було зареєстровано державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 12570258 від 22.04.2014р.

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що доказів визнання незаконною та скасування державної реєстрації та Свідоцтва на право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку матеріали справи не містять, прокурором вказані обставини ані у позовній заяві, ані у апеляційній скарзі не наводяться.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України унормовано право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За приписами ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, зокрема, на підставі правочину, суд має враховувати презумпцію правомірності набуття такого права, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність такого набуття не встановлена судом.

Як зазначено, зокрема, у пункті 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Обслуговуючий кооператив "Служба гідротехнічних споруд кар'єру № 7 з розробки Бортницького родовища пісків" є добросовісним набувачем майна, в момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна від 15.09.2016 № 905, який не визнаний недійсним, нотаріусом було належним чином перевірено та встановлено правомочність продавця майна на продаж, відсутність будь-яких заборон чи судових спорів щодо спірної земельної ділянки тощо. Тобто, відповідачем було вжито всіх можливих та розумних заходів щодо перевірки наявності у продавця права власності на спірну земельну ділянку та відсутність перепон для продажу.

Також, відповідач у відзиві посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про нотаріат" угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідач зазначає, що в момент укладення договору-купівлі продажу від 15.09.2016 та вчинення відповідних реєстраційних дій нотаріусом належним чином було перевірено та встановлено правомочність продавця земельної ділянки на продаж, відсутність будь-яких заборон чи судових спорів щодо спірної земельної ділянки, тощо.

Також, відповідач наголошує, що ним було вжито всіх можливих та розумних заходів щодо перевірки наявності у продавця права власності на спірну земельну ділянку та відсутність перепон для продажу.

Вказані обставини прокурором не спростовані, доказів скасування відповідної реєстрації права власності суду не надано.

Як уже зазначалося вище, як на підставу вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника прокурор посилається на те, що підставою для реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2 в матеріалах реєстраційної справи зазначено рішення органу місцевого самоврядування. Однак Київська міська рада повідомила про те, що рішення про передачу вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 на пленарних засідання не приймалось.

З приводу вказаних обставин розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42016100020000185 за ч.1 ст.358 КК України.

Разом з тим, прокурор у поданій позовній заяві лише вказує про те, що розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42016100020000185 за ч.1 ст. 358 КК України.

Однак, матеріали справи не містять доказів щодо зазначеного кримінального провадження, зокрема, Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таких доказів також прокуратурою не надано до суду апеляційної інстанції.

Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, за змістом ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення суду) вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Аналогічна норма по своїй суті норма міститься у ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній з 15.12.2017.

Відповідно до ст. 25 Кримінального процесуального кодексу України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Таким чином, у матеріалах справи відсутній вирок суду щодо встановлення факту підроблення рішення органу місцевого самоврядування, який був підставою для реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну земельну. При цьому сам факт відкриття кримінального провадження не може бути прийнятий судом до уваги в якості належного доказу неправомірного вибуття земельної ділянки поза волею власника, оскільки в розумінні ст. 25 Кримінального процесуального кодексу України відкриття кримінального провадження є обов'язковим для слідчого та прокурора в разі надходження заяви і внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не може розглядатися як свідчення того, що мало місце вчинення злочину. Обставини вчинення злочину, у тому числі факт події злочину, можуть бути встановлені виключно у ході досудового розслідування та відображені у вироку суду.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та визнано юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ("Право на справедливий суд") кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У своїй прецедентній практиці Європейський суд дійшов висновку, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", від 5 листопада 2002 року, заява № 36548/97, пункт 58).

Іншими словами, державні органи, які не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення Європейського суду у справі "Лелас проти Хорватії", від 20 травня 2010 року, заява №55555/08, пункт 74).

Відтак, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення Європейського суду у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", пункт 58, а також рішення Європейського суду у справі "Ґаші проти Хорватії" від 13 грудня 2007 року, заява №32457/05, пункт 40, рішення у справі "Трґо проти Хорватії" від 11 червня 2009 року, заява №35298/04, пункт 67).

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

З огляду на зазначене, навіть у випадку встановлення "помилки" під час прийняття рішення органу місцевого самоврядування, яке було підставою для реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну земельну, або факту його підробки зі сторони державного органу, зазначене не повинно стати наслідком непропорційного втручання держави в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу під час прийняття такого рішення.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 1 ГПК України (у редакції, чинній станом на дату звернення прокурора до суду із даним позовом та станом на дату прийняття оскарженого рішення суду), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ст. 2 ГПК України у відповідній редакції господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів як відповідно до ст. 33 ГПУ України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення, так і відповідно до ст. 74 ГПК у редакції, що набрала чинності 15.12.2017, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, прокурором належними доказами не доведено наявність підстав неправомірного вибуття спірної земельної ділянки від власника; реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку та свідоцтво про право власності (індексний номер 20764728), зареєстрованого 22.04.2014 у судовому порядку не скасовано; прокурор вимоги про скасування державної реєстрації та свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку не заявляв, а відтак, враховуючи межі заявлених позовних вимог, межі перегляду справи у апеляційній інстанції, та відсутність вироку у кримінальній справі щодо підроблення рішення органу місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, приходить до висновку про недоведеність прокурором наявності правових підстав на час розгляду даної справи для задоволення позовних вимог про витребування у відповідача спірної земельної ділянки.

Права позивача та інтереси держави у спірних правовідносинах відповідачем порушені не були.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю та не доведеністю.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/3518/17 залишити без змін.

2. Справу № 910/3518/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 04.04.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв