УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №275/192/16-к Головуючий у 1-й інст. Руденко В. О.

Категорія ч.1 ст.296 ч.2 ст.342 КК Доповідач Жизнєвський Ю. В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року. Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Жизнєвського Ю.В.

суддів Зав’язуна С.М., Широкопояса Ю.В.

секретарів

судового засідання: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7

за участі:

прокурорів: Клименка М.В., Семенька П.М., Лотуги Л.В.

потерпілих: ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10

представника потерпілого ОСОБА_10 –

адвоката ОСОБА_11

захисника обвинуваченого ОСОБА_12 –

адвоката ОСОБА_13

обвинуваченого ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_12, його захисника – адвоката ОСОБА_13 та прокурора Слівінського В.О. на вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 листопада 2016 року, -

ВСТАНОВИВ:

Цим вироком:

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, непрацюючого, маючого на утриманні малолітню дитину, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого:

- 13.01.2016, Коростишівським районним судом Житомирської області за ч.1 ст.185 КК України до штрафу в розмірі 1360 гривень,-

засуджено за ч.1 ст.296 КК України на 2 (два) роки обмеження волі.

Крім цього, вказаним вироком обвинуваченого ОСОБА_12 виправдано у пред’явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.342 КК України через недоведеність складу даного злочину в діянні останнього.

Стягнено з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування майнової шкоди грошові кошти в сумі 4830 гривень 14 копійок та в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 15 000 гривень.

Питання про речові докази вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.

Згідно вироку, 26 березня 2016 року, близько 03.00. годин, ОСОБА_12П, знаходячись на вулиці Полякова в смт. Брусилів Житомирської області, навпроти будинку № 35а, підійшов до стоячого уздовж дороги автомобіля ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1, в якому за кермом сидів ОСОБА_8 Діючи умисно, безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок з мотиву явної неповаги до суспільства, виявляючи особливу зухвалість та образливо висловлюючись ОСОБА_12 рукою розбив скло водійської двері вказаного автомобіля та відкрив їх. Через двері ОСОБА_12 витягнув ОСОБА_8 за одяг на вулицю де умисно наніс йому декілька ударів руками та ногами по голові та іншим частинам тіла, поваливши потерпілого на землю. Своїми діями ОСОБА_12 спричинив ОСОБА_8 синці, садна, крововиливи, забійну поверхневу рану на обличчі, закритий перелом кістки носа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я.

Крім того, ОСОБА_12 потерпілому ОСОБА_8 спричинено майнову шкоду пошкодженням автомобіля на суму 3745 гривень та одягу, а також моральну шкоду.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_12, його захисник – адвокат ОСОБА_13 та прокурор Слівінський В.О. подали апеляційні скарги, згідно яких:

- обвинувачений ОСОБА_12 просить, за ч.1 ст296 КК України призначити йому менш суворе покарання з застосуванням ст.ст.69,75 КК України та скасувати оскаржуваний вирок, в частині вирішення питання про цивільний позов ОСОБА_8 Постановити в цій частині новий вирок, яким задовольнити цивільний позов потерпілого, в частині спричинення йому матеріальної шкоди, на суму 2385 гривень 14 копійок, з яких 635 гривень 14 копійок відшкодування пов’язаних з лікуванням, 450 гривень 00 копійок за пошкоджену сорочку, 1300 гривень 00 копійок за пошкодження автомобіля, а також в частині спричинення потерпілому моральної шкоди в сумі 2500 гривень 00 копійок. В частині стягнення з нього на користь ОСОБА_8 коштів в сумі 2445 гривень 00 копійок відмовити за безпідставністю.

Вважає, що даний вирок, в частині визнання його винним за ч.1 ст.296 КК України є необгунтованим і постановлений з істотним порушенням вимог процесуального та матеріального права, а призначене йому покарання є занадто суворим.

Вказує при тому на те, що свою вину в даному кримінальному правопорушенні він визнав, щиро розкаявся, публічно вибачився перед потерпілим, частково відшкодував останньому спричинену шкоду, під час досудового розслідування пропонував йому компенсацію інших витрат, пов’язаних з подією даного кримінального правопорушення, від якої потерпілий відмовився. Вказує, що має позитивні характеристики за місцем проживання, одружений, має малолітню дитину, є студентом, за попереднім вироком сплатив призначений йому штраф.

Посилається при цьому також на те, що судом першої інстанції не було досліджено можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Вищевказане, на його думку, є підставою для призначення йому менш суворого покарання з застосуванням ст.ст.69, 75 КК України.

Вказує також і на можливість невірної кваліфікації його дій за ч.1 ст. 296 КК України, оскільки він не розуміє, в чому полягає інкриміноване йому порушення громадського порядку.

Крім того, вказує на необгрунтованість визначеної судом першої інстанції суми спричиненої матеріальної шкоди потерпілому. Зазначає, що реально підтвердженими витратами є лише чеки на придбання лікарських препаратів. При цьому, судом не досліджено, чи приписувались потерпілому під час лікування саме ці препарати.

- захисник – адвокат ОСОБА_13 також просить за ч.1 ст.296 КК України призначити її підзахисному ОСОБА_12 менш суворе покарання не пов’язане з обмеженням волі з застосуванням положень ст.ст. 69, 75 КК України, а вирок, в частині виправдання останнього за ч.2 ст.342 КК України залишити без змін. Крім цього, просить скасувати даний вирок в частині задоволення цивільного позову потерпілого та постановити новий, яким стягнути на користь ОСОБА_8 635 гривень 14 копійок матеріальної шкоди та 2500 гривень 00 копійок моральної шкоди. В частині стягнення з обвинуваченого на користь ОСОБА_8 4195 гривень 00 копійок відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

Вказує, що суд першої інстанції, у своєму вироку послався лише на одну обставину, яка пом’якшує покарання обвинуваченого, на щире каяття. При цьому не взяв до уваги, що ОСОБА_12 вину за ч.1 ст. 296 КК України визнав повністю, відразу після вчинення правопорушення пропонував потерпілому надати медичну допомогу, від якої той відмовився, сприяв, як досудовому розслідуванню так і суду, частково відшкодував спричинену матеріальну та моральну шкоду, має позитивні характеристики, одружений, має на утриманні малолітню дитину, є студентом, заочно навчається в Малинському коледжі лісового господарства.

Вищевказане, на її думку, давало суду підстави застосувати при призначенні обвинуваченому покарання ст.ст. 69, 75 КК України.

Вказує також на те, що причиною вчинення її підзахисним дій, передбачених ч.1 ст. 296 КК України стала байдужа поведінка потерпілого ОСОБА_8 до з’їду в кювет автомобіля під керуванням ОСОБА_14

Крім цього, вважає недоведеною призначену до стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого суму спричиненої матеріальної шкоди в розмірі 4830 гривень 14 копійок та надмірно завищеною суму спричиненої моральної шкоди в розмірі 15 000 гривень 00 копійок.

Посилається на те, що витрати на лікування в сумі 635 гривень 14 копійок не підтверджені будь-якими даними про те, що саме ці ліки мав вживати потерпілий. Витрати пов’язані з відшкодуванням пошкодженої сорочки, в сумі 450 гривень 00 копійок, а також витрати пов’язані з пошкодженням іншого одягу потерпілого також вважає надмірними, оскільки ці речові докази потерпілий знищив тим самим унеможливив проведення їх подальшого дослідження з метою встановлення їх реальної вартості.

Щодо витрат, пов’язаних з відновленням пошкодженого автомобіля, яким в день вчинення кримінального правопорушення керував потерпілий, вважає, що вони не можуть бути стягнуті з її підзахисного, оскільки даний автомобіль належить матері потерпілого ОСОБА_15Є, яка будь-яких цивільних позовів по даному провадженні не заявляла.

- прокурор Слівінський В.О. просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий, яким ОСОБА_12 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 296 та ч. 2 ст. 342 КК України, призначити останньому покарання за ч. 1 ст. 296 КК України 3 роки обмеження волі та за ч.2 ст. 342 КК України 2 роки обмеження волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_12 остаточне покарання у виді 3 років обмеження волі.

Вважає, що вирок суду є незаконним у зв’язку з невідповідністю висновків суду викладеним в судовому рішенні фактичним обставинам справи та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

На його думку, суд першої інстанції, безпідставно виправдав ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 342 КК України.

Вказує, що вина останнього у вчиненні даного кримінального правопорушення доведена належним чином та підтверджується сукупністю досліджених в ході судового засідання доказів, а саме наданими в ході судового розгляду справи показаннями обвинуваченого ОСОБА_12, згідно яких останній не виконав вимоги працівника поліції ОСОБА_9 зупинити автомобіль та пройти з ним до відділу поліції. Відповідними показаннями потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10, показаннями свідка ОСОБА_16, відеозаписом з камер відеоспостереження та протоколом огляду вказаного відеозапису.

Вважає, що опір ОСОБА_12 працівникам правоохоронних органів полягає у тому, що останній відмовився виконувати законні вимоги поліцейського ОСОБА_9 та з місця пред’явлення вказаних вимог втік.

В свою чергу, висновки суду щодо незаконного проникнення працівниками Брусилівського ВП до автомобіля, яким керував ОСОБА_12 вважає такими, що не узгоджуються з матеріалами провадження, оскільки поліцейські ОСОБА_9 та ОСОБА_10 намагались зупинити ОСОБА_12, а не проникнути в його автомобіль.

Вважає, що дії працівників поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не суперечать вимогам чинного законодавства, а вимоги поліцейського ОСОБА_9 до ОСОБА_12 зупинити транспортний засіб та пройти до відділу поліції не суперечать вимогам Закону України «Про поліцію»

Крім цього, вважає, що при призначенні обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 296 КК України суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_12, будучи 13.01.2016 засудженим за ч. 1 ст.185 ККУкраїни на шлях виправлення не став та через 2 місяці вчинив інше кримінальне правопорушення, а тому призначене йому за ч. 1 ст. 296 КК України покарання не є достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

27.06.2017, від адвоката ОСОБА_13, на адресу апеляційного суду Житомирської області надійшло клопотання з вимогою приєднати до матеріалів провадження копії квитанцій про перерахунок обвинуваченим ОСОБА_12 на адресу потерпілого ОСОБА_8 коштів в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди в сумі 2890 гривень та дані щодо розстановки нарядів станом на 25.03.2016 та 26.03.2016 в Брусилівському ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області.

10.08.2017, від обвинуваченого ОСОБА_12 до апеляційного суду Житомирської області надійшли доповнення до його апеляційної скарги, згідно яких він просить, скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначення йому покарання за ч.1 ст.296 КК України та призначити йому менш суворе, не пов’язане з обмеженням волі, з застосуванням ст.ст.69, 75 КК України. Крім цього, просить, зобов’язати потерпілого ОСОБА_8 надати його медичну картку та документи, що посвідчують право власності чи користування на автомобіль ВАЗ 2107, дослідити вказані документи в ході апеляційного розгляду справи з метою підтвердження заявлених потерпілим вимог цивільного позову, а також приєднати до матеріалів справи квитанцію про сплату на користь останнього грошових коштів в сумі 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника ОСОБА_13, які підтримали подані ними апеляційні скарги з доповненнями, та заперечили щодо апеляційної скарги прокурора Слівінського В.О., прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора Слівінського В.О. та заперечив щодо задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, потерпілих ОСОБА_17, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та представника потерпілого ОСОБА_10 – адвоката ОСОБА_11, які заявили проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника – адвоката ОСОБА_13 та підтримали апеляційну скаргу прокурора Слівінського В.О., перевіривши вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_12, його захисника – адвоката ОСОБА_13 та прокурора Слівінського В.О. підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

В частині визнання обвинуваченого ОСОБА_12 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, суд першої інстанції належним чином дослідив зібрані докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку та прийшов до вірного висновку про доведеність вини ОСОБА_12 у грубому порушенні громадського порядку з мотиву явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та правильно кваліфікував його дії.

Що стосується рішення суду про призначення ОСОБА_12 покарання за вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, апеляційний суд також вважає його обґрунтованим.

Так, суд першої інстанції при вирішенні даного питання дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим злочину, дані про його особу, згідно яких ОСОБА_12 на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, не працює, одружений, має малолітню дитину, навчається за заочною формою навчання в коледжі, є раніше судимим за умисний злочин. Встановив, що обставиною, яка пом’якшує останньому покарання є щире каяття, а обставиною, яка обтяжує покарання є рецидив злочинів та призначив ОСОБА_12 покарання в межах санкції ч.1 ст.296 КК України.

Враховуючи вищевказане, а також те, що ОСОБА_12 будучи 13.01.2016 засудженим за ч. 1 ст.185 КК України, через 2 місяці вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення, апеляційний суд вважає, що підстави для призначення йому покарання за вчинення даного кримінального правопорушення з застосуванням ст.69 КК України, як про те просять у своїх апеляційних скаргах обвинувачений та його захисник відсутні.

Крім цього, враховуючи те, що ОСОБА_12, за ч. 1 ст. ст.296 КК України визнав свою вину повністю, частково відшкодував потерпілому спричинену шкоду, апеляційний суд не вбачає підстав для застосовування відносно останнього більш суворого покарання, як про те у свої апеляційній скарзі просить прокурор.

В свою чергу, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 342 КК України, у зв’язку з недоведеністю в діях останнього ознак цього кримінального правопорушення Вважає, що в даному випадку суд належним чином не дослідив всі обставини справи та прийшов до передчасного висновку.

Так, згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015, поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.

До переліку превентивних поліцейських заходів, згідно ч. 1 ст. 31 вказаного Закону відносяться: опитування особи та зупинення транспортного засобу.

Відповідно до п.3 ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об’єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Крім цього, ст. 33 вказаного Закону передбачено, що поліцейський може опитати особу, якщо існує достатньо підстав вважати, що вона володіє інформацією, необхідною для виконання поліцейських повноважень. Для опитування поліцейський може запросити особу до поліцейського приміщення. Надання особою інформації є добровільним. Особа може відмовитися від надання інформації. Перед проведенням опитування особи поліцейський роз’яснює їй підстави та мету застосування поліцейського заходу, якщо це не перешкодить виконанню поліцією повноважень, покладених на неї цим Законом.

В ході апеляційного розгляду провадження апеляційний суд встановив, що ОСОБА_12, 26.03.2016, близько 06 години, на власному автомобілі марки ВАЗ 2106 рухався по вулиці Карла Маркса в смт. Брусилів Житомирської області. Цього ж дня, о 06.22 годин, він був зупинений старшиною Брусилівського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області старшим сержантом поліції ОСОБА_9, який перебував в складі слідчо – оперативної групи зазначеного ВП. Останній представився та на підставі ст.ст. 23, 30, 32, 35 Закону України «Про національну поліцію», з метою документування факту отримання громадянином ОСОБА_18 тілесних ушкоджень почав вимагати від ОСОБА_12 припаркувати автомобіль та вийти з нього.

В свою чергу, ОСОБА_12 відмовився виконати його вимоги та почав протидіяти представнику правоохоронних органів, що виразилося у тому, що він не виходив з автомобіля, висловлювався на адресу ОСОБА_9 нецензурною лайкою та почав тікати, здійснюючи рух на вищевказаному автомобілі марки ВАЗ 2106.

В цей же час заступник начальника Брусилівського ВП ОСОБА_19, який також перебував у складі СОГ Брусилівського ВП, в якості відповідального від керівництва, спостерігаючи за опором та невиконанням законних вимог ОСОБА_9, підбіг до автомобіля і намагався допомогти зупинити ОСОБА_12

Не зважаючи на те ОСОБА_12, з метою перешкоджання працівникам правоохоронних органів, достовірно знаючи, що вони знаходяться при виконанні своїх службових обов'язків, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на активну фізичну протидію їх законним вимогам, здійснив активні дії, направлені на опір працівникам правоохоронних органів, а саме збільшив швидкість автомобіля, в результаті чого ОСОБА_19 впав на асфальтне покриття та отримав тілесні ушкодження у виді синця на волосистій частині голови зправа та струсу головного мозку, які відносяться до легких тілесних ушкодження з короткочасним розладом здоров'я та садна на обох нижніх кінцівках, які відносяться до легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я.

Вищевказане підтверджується дослідженими в ході судового слідства при апеляційному розгляді справи доказами, а саме:

- відеозаписом з камер відеоспостережння Брусилівського ВП від 26.03.2016, при перегляді якого встановлено, що ОСОБА_9 у форменому одязі зупиняє автомобіль ВАЗ 2106 сірого кольору, через відкрите скло водійської дверці веде розмову з водієм цього авто, жестами рук вказує в напрямку приміщення Брусилівського ВП, при тому за відповідну ручку дверцят намагається їх відчинити. Будь-яких дій, які вказують на його проникнення до салону цього автомобіля чи затримання наявних там осіб не здійснює, залишається стояти на своєму місці. В цей же час, вказаний автомобіль починає різко рухатись. При цьому, з приміщення Брусилівського ВП вибігає ОСОБА_10 без форменого одягу, намагається зупинити авто та не втримавшись на ногах падає на асфальт;

- показаннями потерпілого ОСОБА_9, згідно яких, 26.03.2016, приблизно в 05.00. годин, коли він чергував у складі СОГ Брусилівського ВП в якості помічника оперативного чергового до Брусилівського ВП надійшло повідомлення про побиття осіб на прізвище ОСОБА_18. В подальшому, коли останні прибули до відділку поліції та разом з ним перебували на місці паління перед відділком один з них вказав на автомобіль ВАЗ 2106, який проїжджав поруч. При цьому розповів, що на даному автомобілі пересувались ті, хто їх побив. В свою чергу, він вийшов на дорогу та зупинив даний транспортний засіб. Представившись запропонував водію, яким був ОСОБА_12 пройти до відділку поліції. Останній його вимогу не виконав та почав рух авто. В цей час підбіг ОСОБА_10, який хотів затримати ОСОБА_12, схопився за віконний отвір автомобіля, пробіг в такому положенні приблизно 20 метрів та впав. Зазначив, що підставою для пред’явлення до ОСОБА_12 вищевказаних вимог є те, що заявники ОСОБА_18 прямо вказали на цей автомобіль;

- показаннями потерпілого ОСОБА_10, відповідно до яких 26.03.2016 він перебував на чергуванні в якості відповідального від керівництва ОСОБА_20 При цьому до поліції звернулись громадяни ОСОБА_18, з заявою про їх побиття. Під час знаходження останніх у відділку, вони впізнали та вказали на автомобіль, що проїхав по вулиці перед відділенням поліції , впізнавши в ньому той на якому пересувались особи, які їх побили. Заява ОСОБА_18, ще не була внесена в ЄРДР, оскільки на той час ще не були зібрані всі необхідні матеріали. Вказаний автомобіль був зупинений помічником оперативного чергового ОСОБА_9 В подальшому, коли він вийшов на вулицю та побачив, як останній намагався запросити водія даного автомобіля - ОСОБА_12 до відділку поліції, на що останній відмовився та почав ображати ОСОБА_9 В свою чергу, він вважав, що існує небезпека для останнього, підбіг до зупиненого автомобіля, представився та підтримав вимоги ОСОБА_9,своє службове посвідчення не пред’являв, вважає, що ОСОБА_12 був п’яний. При цьому, через водійське вікно намагався витягти ключі з замка запалення. Побачивши це ОСОБА_12 почав рух та потягнув його за автомобілем, внаслідок чого він не втримався впав з ніг та отримав тілесні ушкодження.

Вищевказані показання ОСОБА_9 та ОСОБА_21 підтверджуються наданими в суді першої інстанції показаннями свідка ОСОБА_22, згідно яких, 26.03.2016 вона була в складу СОГ Брусилівського ВП, при цьому з заявою про побиття звернулись раніше їй невідомі громадяни ОСОБА_18. Коли останні перебували біля відділку поліції, то впізнали автомобіль ОСОБА_12, в якому начебто пересувались особи, що їх побили. Помічник чергового ОСОБА_9 зупинив цей автомобіль, коли той проїжджав біля відділку поліції. Вона чула, як ОСОБА_9 пропонував ОСОБА_12 вийти з автомобіля. В цей час вийшов ОСОБА_10, автомобіль під керуванням ОСОБА_12 почав рух, ОСОБА_10 намагаючись його зупинити впав на асфальт. На момент зазначених подій заява ОСОБА_18, до ЄРДР зареєстрована ще не була, вказівок ОСОБА_9 затримувати ОСОБА_12 вона не надавала, натомість усно доручила запросити останнього для допиту.

Зазначене вище, в своїй сукупності свідчить про те, що дії працівників поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були спрямовані на виявлення осіб причетних до вчинення кримінального правопорушення та своєчасне реагування на заяви потерпілих осіб, а на незаконне проникнення до автомобіля, яким керував ОСОБА_12 з метою затримання останнього, як на те у своєму вироку посилається суд першої інстанції.

Вищевказане є неповнотою судового розгляду та відповідно до ст.409 КПК України підставою для скасування вироку в цій частині.

За таких обставин вирок суду першої інстанції, в частині виправдання ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 342 КК України необхідно скасувати та постановити новий, яким визнати останнього винним у вчиненні опору працівникові правоохоронного органу під час виконанням ним своїх службових обов’язків, кваліфікувати його дії за ч. 2 ст. 342 КК України та призначити йому покарання в межах санкції даної норми закону, у виді обмеження волі, з застосуванням положень ч.1 ст. 70 КК України.

В свою чергу, враховуючи положення ч.2 ст.65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин повинно бути призначене покарання необхідне та достатнє для її виправлення. Дані про особу обвинуваченого, згідно яких останній має достатньо молодий вік (26 років), одружений, має на утриманні малолітню дитину. Думку потерпілих по кримінальному провадженні, які в ході апеляційного розгляду справи, в питанні визначення розміру покарання поклались на розсуд суду та не наполягали на його суворості, а також дані про те, що ОСОБА_12, після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного вироку продовжував відшкодувати спричинену матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_8, апеляційний суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування ним покарання та доцільним є застосування застосуванням при призначенні останньому остаточного покарання положень ст.ст. 75, 76 КК України.

Окрім вищевказаного, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 невірно визначив суму спричиненої потерпілому матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого.

Так, у своєму рішенні суд правильно послався на те, що до суми спричиненої ОСОБА_8 матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого повинні бути включені: витрати на лікування потерпілого, витрати пов’язані з пошкодженням його сорочки та витрати на ремонт автомобіля, яким керував останній під час вчинення відносно нього кримінального правопорушення та не повинні відшкодовуватись витрати пов’язані з пошкодженням костюму та куртки потерпілого, оскільки ці речі не пред’являлись та їх опис в матеріалах провадження відсутній.

Згідно оскаржуваного вироку, витрати на лікування потерпілого становлять 635 гривень 14 копійок, витрати пов’язані з пошкодженням його одягу, а саме сорочки становлять 450 гривень та витрати на відновлення пошкодженого автомобіля, яким керував ОСОБА_8 становлять 3 745 гривень, а всього на загальну суму 4830 гривень 14 копійок.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що витрати на пошкоджену сорочку потерпілого та на відновлення автомобіля становлять відповідно 450 та 3 745 гривень, оскільки вони підтверджуються копіями товарного чеку № 125 від 02.03.2016 (т.1 а.с.41) та акту вартості робіт для відновлення автомобіля ВАЗ – 21703 ( т.1 а.с.42).

В свою чергу, апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що витрати потерпілого на лікування становлять 635 гривень 14 копійок.

Так, згідно копії медичної картки стаціонарного хворого № 703 вбачається, що 26.03.2016 потерпілий ОСОБА_8 звернувся до Брусилівської ЦРЛ, де йому було визначено діагноз – закритий перелом носової кістки, струс головного мозку, рвана рана нижньої губи. 26.03.2016, 29.03.2016, 21.06.2016 та 05.07.2016 лікарями вказаного лікувального закладу здійснювався огляд останнього.

26.03.2016 ОСОБА_8 було призначено такі лікарські препарати: «Нокс спрей», «Анальгін», «Настоянка ромашки», « Діцинон», «Гепаринова» та «Лінкоміцинова» мазі.

Згідно наявних в матеріалах справи копій чеків( т.1 а.с.39, 40) вбачається, що ОСОБА_8 придбавав такі лікарські препарати: 26.03.2016 «Анальгін», вартістю в 59.00. гривень; 28.03.2016 «Гепаринова мазь», вартістю в 32.00. гривні; 08.04.2016 «Транквілар», вартістю в 61 гривню 90 копійок; 12.04.2016 «Транквілар», вартістю в 61 гривню 90 копійок; 16.04.2016 «Настоянку ромашки» та «Цитрамон», вартістю в 19 гривень 26 копійок; 21.04.2016 «Електрофорез», вартістю в 37 гривень 05 копійок; 29.04.2016 «Софрадекс» та «Евказолін», вартістю в 59 гривень 95 копійок; 28.04.2016«Транквілар», вартістю в 60 гривень 90 копійок; 09.05.2016 «Корвалол», вартістю в 20 гривень; 10.05.2016 «Транквілар», вартістю в 68 гривню 07 копійок; 20.05.2016 «Транквілар», вартістю в 67 гривень 53 копійки; 10.05.2016 «Лідаза ліоф. Пор. 64 УЕ» вартістю в 76 гривень 64 копійки; 09.05.2016 «Корвалол» вартістю в 11 гривень 30 копійок, а всього на загальну суму 635 гривні 5 копійок.

Вищевказане свідчить про те, що з придбаних потерпілим лікарських препаратів останньому були призначені тільки: «Анальгін», вартістю в 59.00. гривень, «Гепаринова мазь», вартістю в 32.00. гривні та «Настоянка ромашки», вартістю в 13 гривень 42 копійок, а всього на загальну суму 104 гривні 42 копійки, тобто належним чином підтвердженими витратами на лікування потерпілого можна вважати лише 104 гривні 42 копійки, а не 635 гривень 14 копійок, як про те у своєму вироку вказав суд першої інстанції.

Зазначене, відповідно до ст.410 КПК України також є неповнотою судового розгляду та є підставою для зміни судового рішення в цій частині.

За таких обставин вирок суду першої інстанції в частині вирішення питання про цивільний позов слід змінити та визначити суму, що підлягає стягненню з обвинуваченого в рахунок відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_8 суму в 4299 гривень 42 копійки.

Що ж до висновків суду першої інстанції про визначення розміру спричиненої потерпілому моральної шкоди, в сумі 15 000 гривень, то вони є обґрунтованими. При цьому суд належним чином послався на вимоги розумності, виваженості та справедливості, врахував обставини кримінального правопорушення, фактичні підстави позову, зазначені в позовній заяві та фактично сплачені обвинуваченим потерпілому грошових коштів в сумі 1500 гривень.

З приводу апеляційних доводів обвинуваченого та сторони захисту про те, що з ОСОБА_12 не можуть бути стягнені кошти за пошкодження зазначеного вище автомобіля ВАЗ 2107, то вони є безпідставиними, оскільки потерпілий ОСОБА_8, користуючись автомобілем власника, згідно вимог ст.ст. 396, 29 та 386 ЦК України є особою, яка має право на відшкодування спричиненої шкоди.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_12, його захисника – адвоката ОСОБА_13 та прокурора Слівінського В.О. - задовольнити частково.

Вирок Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 листопада 2016 року щодо ОСОБА_12 в частині виправдання останнього за ч.2 ст. 342 КК України - скасувати та постановити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_12 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців обмеження волі.

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_12 покарання - 2 (два) роки обмеження волі.

Згідно ч.1 ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_12 від відбуття покарання з випробуванням 1 рік 6 місяців, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Покласти на ОСОБА_12 обов’язки передбачені ст. 76 КК України:

- періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Змінити вказаний вирок в частині відшкодування потерпілому ОСОБА_8 матеріальної шкоди, стягнути з обвинуваченого ОСОБА_12 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 4299 гривень 42 копійки.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

На вирок суду може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді: