Єдиний унікальний номер 234/17404/17 Номер провадження 22-ц/775/551/2018

Єдиний унікальний номер 234/17404/17 Головуючий у 1 інстанції Нейло І.М.

Номер провадження 22-ц/775/551/2018 Суддя-доповідач Дундар І.О.

Категорія 46

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2018 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Дундар І.О.,

суддів: Корчистої О.І., Тимченко О.О.

за участю секретаря судового засідання Ситнік Д.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті в залі суду №5 в приміщенні суду в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 січня 2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, в якому вказала, що є співвласником квартири за адресою АДРЕСА_1, в якій зареєстрована, але більше року не проживає колишня дружина її сина ОСОБА_3. Просила визнати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 16 січня 2018 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд не в повному обсязі з'ясував обставини, які мають значення для вирішення справи, неправильно застосував норми матеріального права: суд не врахував, що після ухвалення рішення суду про вселення відповідача до квартири, вона вселилась, але наступного дня вивезла всі речі та переселилась в інше житлове приміщення, суд помилково послався на те. що відсутні підстави для виселення відповідача, в той час як такі вимоги взагалі не були предметом позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що рішення законне та обґрунтоване. Суд дійшов вірного висновку про те, що виїхати з квартири її вимусили погані стосунки з позивачем та її сином, які перешкоджали її проживанню.

В судове засідання сторони не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідач ОСОБА_3 надала суду заяву з проханням розглянути справу без її участі.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі до 25 липня 2016 року, мають двох неповнолітніх дітей, квартира АДРЕСА_2 належить в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_4, відповідач зареєстрована в спірній квартирі з 13 березня 2007 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач була вселена та проживала в квартирі з дотримання вимог закону як члени сім`ї власника, між сторонами виникають суперечки, що свідчить про відсутність відповідача за місцем реєстрації з поважних причин, докази того, що відповідач перешкоджає позивачу в користуванні власністю, відсутні.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, право власності на спірну квартиру зареєстроване за позивачем та її сином, відповідач вселилися до квартири в якості членів сім'ї останніх і зареєстрована належним чином. Між тим, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами склались неприязні стосунки, що перешкоджає проживанню відповідача в квартирі та змусило її виїхати.

На підставі ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підстави позбавлення члена сім'ї права користування жилим приміщенням, яке належить громадянинові на праві власності, визначені ст.405 ЦК України.

Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Тобто, правовою підставою для визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою, яка належить на праві власності, є частина 2 ст. 405 ЦК України.

Для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі частини 2 ст. 405 ЦК України необхідно встановити дві обов'язкові умови: по-перше, відсутність члена сім'ї понад один рік, а по-друге, його відсутність без поважних причин.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не проживає в спірній квартирі з поважних причин, а саме, через неприязні стосунки та створення позивачем перешкод у користуванні.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач добровільно вивезла речі та переселилась в інше приміщення не відповідають обставинам справи за таких підстав.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 січня 2016 року (арк..спр.35-38) вселено ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до квартири АДРЕСА_3, за змістом рішення суду виходить, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перешкоджали її проживанню.

Але і після ухвалення рішення перешкоди в користуванні не припинились, про що свідчать звернення до поліції та Краматорського УМГ (арк..спр.29-32, 39-40).

Доводи апеляційної скарги про недоречність висновків суду щодо виселення відповідача не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не вплинули на висновок суду про відмову в задоволенні позову, який зроблено також і на підставі ст.405 ЦК України, якою обґрунтовувались позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення. Нові докази не досліджувались апеляційним судом.

Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ст.375 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий

Судді: