Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 2-6977/11

провадження № 61-9096св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2016 року у складі колегії суддів Погорєлової С. О., Цюра Т. В., Сидоренко І. П.,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу № 2-6977/11 призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 2-6977/11 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Одеська міська рада, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2

Відповідач під її квартирою на цокольному поверсі будинку провела реконструкцію нежитлового приміщення шляхом капітальної добудови фасадного входу, самочинно зайняла прибудинкову територію, в результаті чого дах прибудованого відповідачем магазину знаходиться на рівні підвіконня квартири позивача, що перешкоджає останній користуватись належною їй квартирою, порушує вимоги пожежної безпеки, а також спричиняє їй незручності, зокрема, кондиціонери квартир вищих поверхів капають на дах магазину, що створює неприємний звук, взимку сніг засипає дах магазину та стіну під вікном, що може призвести до цвілі в кімнатах.

Позивач зверталась до відповідача з проханням припинити самовільну реконструкцію, однак остання проігнорувала її звернення, що змусило звернутись до відповідних установ та організацій, від яких вона отримала письмові відповіді та встановила, що ОСОБА_4 була неодноразово попереджена про незаконність її дій щодо проведення прибудови та не узгоджувала проект будівництва.

З урахуванням наведеного просила суд зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом знесення за рахунок відповідача прибудови фасадного входу до магазину «Золота рибка», що розташована на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_3

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2014 року, в складі судді Васильків О. В., позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_4 прибудови фасадного входу до магазину «Золота рибка», що розташована на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 самочинно, без наявності дозвільно-погоджувальної документації, прибудувала до належного їй магазину, який розташований на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2, фасадний вхід, що порушує право ОСОБА_3 на користування та розпорядженням належним їй майном.

Справу суди апеляційної інстанції розглядали неодноразово.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні споруди введено в експлуатацію, здійснено їх державну реєстрацію на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка 12 квітня 2012 року зареєстрована інспекцією ДАБК в Одеській області за № ОД14212037390.

Відомостей про наявність спору з Одеською міською радою щодо умов використання земельної ділянки матеріали справи не містять.

Крім того, позивач не довела наявність порушеного права.

У березні 2016 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій вона просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи позивача щодо порушення її прав.

Декларація про готовність об'єкта до експлуатації № ОД14212037390, на яку послався апеляційний суд, була скасована Інспекцією ДАБК від 25 червня 2014 року № 76 «СК».

Тобто прибудова є незаконною і порушує право власності позивача на квартиру.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Суд установив, що квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 28 жовтня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно станом на 26 липня 2010 року за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01 липня 2010 року зареєстровані нежитлові приміщення цокольного поверху в будинку АДРЕСА_2 на праві спільної часткової власності, ї частка становить 102/1000 частини.

Позивач стосовно самочинної реконструкції відповідачем цокольного поверху зверталась до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Одеській області, у відповідях на її звернення підтверджено факт самочинної прибудови.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17 грудня 2012 року № 016/12 демонтаж самочинної прибудови не вплине на несучі здібності конструктивних елементів житлового будинку на АДРЕСА_2 за умови обов'язкового виконання при організації та провадженні робіт по демонтажу слідуючих вимог: роботи повинні виконуватись в суровій відповідності з проектом виконання робіт та технологічним картам, розробленим та затвердженим в передбаченому порядку. Крім того в даному висновку зазначено, що зведена прибудова за розмірами /габаритами/ здійснена з порушенням робочого проекту.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України визначено, що в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт наявності даху магазину під вікном квартири позивача.

Крім того, рішенням апеляційного суду Одеської області 13 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Компанія по управлінню активами «Рішон Сіті Інвест», Одеської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на реконструйовані приміщення, виділ майна в натурі, за позовом ТОВ «Компанія по управлінню активами «Рішон Сіті Інвест», ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про затвердження перерахунку часток та визнання права власності, апеляційні скарги заступника прокурора Київського району м. Одеси та ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 листопад 2010 року скасовано. У позові ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на реконструйоване приміщення та виділ майна в натурі відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено, що проведеною самовільною реконструкцією порушені права ОСОБА_7, який мешкає в квартирі АДРЕСА_1 «и» у м. Одесі, і дах фасадного входу до магазину знаходиться на рівні підвіконня зазначеної квартири.

На такі обставини також вказував Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 липня 2015 року, скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду.

Апеляційний суд під час повторного розгляду послався на те, що обставини справи змінилися, оскільки рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2015 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4 Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2013 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю в Одеській області про визнання декларації недійсною відмовлено. Вказаним судовим рішенням встановлено, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації підписана ОСОБА_4 та зареєстрована Інспекцією ДАБК в Одеській області 12 квітня 2012 року. Зареєстрована декларація є підставою для укладання договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Разом з цим у порушення вимог процесуального законодавства судом не було враховано, що в матеріалах справи міститься наказ Інспекції ДАБК від 25 червня 2014 року № 76 «СК», згідно з яким декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 12 квітня 2012 року скасовано.

Таким чином, суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_4 самочинно реконструювала належне їй нежитлове приміщення, яке розташоване на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 та зробила прибудову, чим порушила право власності ОСОБА_3, якій належить квартира АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, дійшов обгрунтованого висновку про доведеність позовних вимог.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2016 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2014 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду Одеської області від 09 лютого 2016 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

СуддіН. О. Антоненко

В. І. Журавель В. І. Крат

В. П. Курило