АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5380/2009 р. Головуючий у 1-й інстанції: Ачкасов О.М.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2009 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Савченко О.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи – Запорізька регіональна філія ДП «Центр державного земельного кадастру», Четверта Запорізька державна нотаріальна контора, Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання державних актів та свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними,
ВСТАНОВИЛА :
У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала.
Зазначала, що з травня 1994 року являється власником земельних ділянок, загальною площею 0,814 га, розташованих АДРЕСА_1, виділених їй для індивідуального будівництва та для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується відповідними Державними актами.
На порушення земельного законодавства, без її згоди і відома у серпні 1995 року виконком Наталівської сільської ради ті самі земельні ділянки передав у власність ОСОБА_6 і ОСОБА_7
Після смерті ОСОБА_6, яка сталася 07.09.2000 року, належну йому земельну ділянку успадкувала ОСОБА_3
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і право власності на землю в порядку спадкування отримала його дружина ОСОБА_4
Посилаючись на те, що земельні ділянки в установленому законом порядку у неї не вилучались, своєї згоди на припинення права власності на землю не давала, просила про задоволення позову.
Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2009 року позов задоволений.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2009 року заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишені без задоволення.
В апеляційних скаргах про скасування судового рішення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Визнаючи недійсними правоустановчі документи на землю на ім’я відповідачів, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 з 1994 року являється власником спірних земельних ділянок, в установленому законом порядку земля у неї не вилучалась, а тому передача у 1995 році земельних ділянок у власність без її згоди іншим особам порушує її права і охоронювані законом інтереси.
Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитись.
Встановлено, що 20 травня 1994 року Наталівською сільською Радою Запорізького району Запорізької області на підставі рішення виконкому від 12 травня 1994 року на ім’я ОСОБА_5 видані державні акти про право приватної власності на земельні ділянки, розміром 0,2590 га, по АДРЕСА_1 – для індивідуального будівництва і розміром 0,564 га – для ведення особистого підсобного господарства. Зазначені акти скріплені печаткою виконкому і підписом його голови – позивача ОСОБА_5 (а.с. 8,9).
У листопаді 1995 року на підставі рішення виконкому від 10 серпня 1995 року земельні ділянки у розмірі по 0,154 га АДРЕСА_1 передані у власність іншим землевласникам – спадкодавцям відповідачів (а.с.6-7).
Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_5 набула право власності на спірні земельні ділянки з травня 1994 року, суд першої інстанції не з’ясував, чи компетентним органом приймалось рішення про передачу землі у власність позивачеві, коли були встановлені землевпорядними організаціями межі земельної ділянки, переданої у власність позивачу, в натурі (на місцевості) і коли зареєстровані відповідні державні акти в установленому законом порядку.
З’ясування цієї обставини має суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки за змістом ст.ст.9,17, 22, 23 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передача земельних ділянок у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки, у розмірах, передбачених ст.56 цього кодексу.
Право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право – державного акта, який видається і реєструється відповідною сільською Радою.
На порушення вимог ст.ст.10, 60, 212, 213 ЦПК суд першої інстанції не обговорив питання про дотримання позивачем строку позовної давності, не з’ясував, хто фактично використовував спірну землю.
Відповідно до ст.ст.48, 50 Закону України „Про власність”, який був чинний на момент виникнення спору, і ст.71 ЦК УРСР у спорах про захист прав власників земельних ділянок, стороною в яких є громадянин, застосовується трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом. Правила ЦК України № 435-1У про позовну давність відповідно до п.6 прикінцевих та перехідних положень застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Зважаючи на те, що предметом спору являється земля, законодавством на власника земельної ділянки покладені певні обов’язки, в тому числі, і щодо сплати земельного податку, її використання у відповідності з цільовим призначенням, тощо, позивач за умови належного виконання обов’язків, покладених на неї як на власника земельної ділянки, не могла не знати з 1995 року про порушення її права власності.
Припиняючи право власності на землю відповідачів, суд не звернув уваги на те, що зазначене право виникло у останніх на підставі рішення виконкому сільської ради, яке ніким не оспорювалось і в установленому законом порядку не скасовувалось. В якості співвідповідача до участі у справі зазначена юридична особа не притягалась, хоча суд вирішував питання, в тому числі, і про права і обов’язки останньої.
Покладаючи на Запорізьку регіональну філія ДП «Центр державного земельного кадастру» скасувати державну реєстрацію на спірні земельні ділянки за відповідачами і провести таку реєстрацію на ім’я ОСОБА_5, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згадана установа залучена до участі у справі в якості третьої особи. За процесуальним становищем вона не є суб’єктом матеріально правових відносин, не користується правами сторін і не несе їх обов’язків. Тому суд не вправі поширювати на таку особу матеріально-правові наслідки вирішення позову та покладати обов’язок виконання рішення.
Дійшовши висновку про належне повідомлення ОСОБА_4 у судове засідання, в якому ухвалювалось заочне рішення, і відмовляючи останній у його перегляді, суд виходив з того, що відповідача повідомлено про час і місце судового засідання через оголошення у пресі (а.с.159).
Відповідно до ч.9 ст.74 ЦПК України відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідомо, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
У позовній заяві позивач зазначив місце проживання свого відповідача, за вказаною адресою повістки направлялись і вручались на інші судові засідання члену сім’ї відповідача (а.с.151). За таких обставин місцевий суд не мав правових підстав для виклику відповідача на засідання в порядку, передбаченому ч.9 ст.74 ЦПК.
Викладене свідчить про те, що при вирішенні спору судом не вжиті заходи для всебічного, повного і об’єктивного з’ясування фактичних обставин справи, допущені порушення норм матеріального і процесуального права, справу розглянуто у відсутність відповідача, належним чином не повідомленого про час і місце судового засідання, судом вирішенні питання про права і обов’язки особи, яка не брала участь у справі, що за змістом ст.311 п.п.3,4 ЦПК являється безумовною підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.307, 311 п.п.3,4, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задовольнити.
Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 червня 2009 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :