АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2018 р. м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Судді доповідача Семенюка К. М.

суддів                                              Потоцького В.П., Струбіцької О.М.

секретаря судового засідання Васюк А.Ю.

учасники судового провадження:

прокурор Пліш Я.М.

адвокат ОСОБА_1

обвинувачена ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Чернівецької місцевої прокуратури ОСОБА_3 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 06 лютого 2018 року у кримінальному провадженні №42016261010000067 по обвинуваченню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, українки, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженої зареєстрованої та проживаючої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимої, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком ОСОБА_2 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст.366 ч.1 КК України та виправдано її за відсутністю в її діях складу цього злочину. Вирішено питання про речові докази по справі.

Як встановлено вироком суду першої інстанції, що органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що вона під час перебування на своєму робочому місті в приміщенні інституту, що знаходиться за адресою: вул. І.Франка,20 м. Чернівці, діючи умисно, всупереч своїм функціональним обов’язкам та в порушення розділу ІІІ Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженого наказом №59 Мінфіна України від 13.03.1998р. в серпні 2012р., достовірно знаючи, що методист інституту ОСОБА_4 в період часу з 18.08.2012р. по 28.08.2012р. перебувала за межами України, внесла неправдиві відомості до табелів звіту використання робочого часу та підрахування заробітної плати за серпень 2012р. про те, що ОСОБА_4 20.08.12., 21.08.12., 22.08.12., 23.08.12., 27.08.12. та 28.08.12. (шість робочих днів) відпрацювала передбачений обсяг робочих годин, перебувала на робочому місці та виконувала покладені на неї обов’язки; у вересні 2012р., достовірно знаючи, що методист інституту ОСОБА_5 в період часу з 08.09.12. по 15.09.12р. перебувала за

Провадження №11кп/794/136 /18 Головуючий в І інстанції: Чебан В.М.

Категорія ст.366 ч.1 КК України Суддя - доповідач: Семенюк К.М.

межами України, внесла неправдиві відомості до табелів звіту використання робочого часу та підрахування заробітної плати за вересень 2012р. про те, що ОСОБА_5 10.09.12., 11.09.12., 12.09.12., 13.09.12., 14.09.12. (п’ять робочих днів) відпрацювала передбачений обсяг робочих годин, перебувала на робочому місці та виконувала покладені на неї обов’язки; у жовтні та на початку листопада 2012р., достовірно знаючи, що завідувач кафедри методики викладання філологічних дисциплін інституту ОСОБА_6 в період часу з 31.10.12. р. по 07.11.12.р. перебувала за межами України, внесла неправдиві відомості до табелів звіту використання робочого часу та підрахування заробітної плати за жовтень-листопад 2012р. про те, що ОСОБА_6 31.10.12., 01.11.12., 02.11.12., 05.11.12., 06.11.12., 07.11.12. (шість робочих днів) відпрацювала передбачений обсяг робочих годин, перебувала на робочому місці та виконувала покладені на неї обов’язки.

Районний суд, визнаючи ОСОБА_2 невинуватою у вчиненні злочину передбаченого ст. 366 ч.1 КК України та виправдав її за відсутністю в її діях складу цього злочину послався на те, що в діях ОСОБА_2 відсутня суб’єктивна сторона кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, так як в неї був відсутній умисел вносити завідомо неправдиві відомості в Табель використання робочого часу та підрахування заробітної за серпень - листопад 2012 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

На вказаний вирок подана апеляційна скарга прокурором Чернівецької місцевої прокуратури ОСОБА_3М, в якій просить вирок районного суду від.06.02.2018 року, яким ОСОБА_2 визнано невинуватою у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та виправдано за відсутністю в її діях складу цього злочину, скасувати через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі п.2 ч.1 ст.49 , ч.5 ст.74 КК України, звільнити ОСОБА_2 від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

Посилається апелянт на те, що суд у своєму рішенні не надав належної оцінки дослідженим доказам, зокрема показанням свідків, які містили суперечності, а також не взяв до уваги інші докази, дослідженні під час розгляду справи, які ставлять під сумнів обґрунтованість та вмотивованість судового рішення.

Так зазначає, що свідок ОСОБА_5 була відсутня на робочому місці в період часу з 10.09.2012 року по 14.09.2012 року. За вказаний період вона отримала заробітну плату, так як їй не було оформлено відгулів. Про те, що вона їде за кордон , вона повідомила директора. Відповідно до показів свідка ОСОБА_4, вбачається, що вона підтвердила, що була відсутня на робочому місці в період часу з 20.08. по 23.08.2012 року та з 27.по 28.08.2012 року , так як перебувала за кордоном, відпрацьовуючи перекладачем на підставі розпорядження голови Чернівецької ОДА. Про те, що вона перебуває за кордоном ОСОБА_4 повідомила директора інституту ОСОБА_9 та копію розпорядження вона надала у відділ кадрів для оформлення відрядження.

Зазначені покази свідків підтверджуються актом ревізії Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 23.06.2016 року. Крім того, судом не взято до уваги покази ОСОБА_6, яка повідомила суду, що поїхала за кордон за усною домовленістю з директором інституту та не заперечувала того, що на одному з табелів обліку робочого часу, вилучених під час перевірки, стоїть її підпис.

Також не взято до уваги судом, що згідно висновку судово - почеркознавчої експертизи № 215-к від 03.02.2017 року підпис у табелі звіту використання робочого часу та підрахування заробітної плати працівників кафедри методики викладання філологічних дисциплін інституту за листопад 2012 року, який стоїть навпроти прізвища відповідальної за ведення табелю ОСОБА_6, виконаний не нею, а обвинуваченою ОСОБА_2

Крім того, апелянт посилається на те, що у рішенні суду зазначено, що стороною обвинувачення не доведені умисел, мотив і мета вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України. Однак, як зазначено в обвинувальному акті та акті ревізії ОСОБА_2 вносила неправдиві відомості табелів звіту використання робочого часу всупереч розділу ІІІ Інструкції «Про службові відрядження в межах України та закордон», діючої на момент вчинення злочину.

Тому вважає, що районний суд не надав належну оцінку дослідженим доказам, зокрема показанням свідків, які містили суперечності, а також не взяв до уваги інші докази, дослідженні під час розгляду справи.

На вказану апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_1А, яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала заперечення, в якій просить залишити апеляційну скаргу прокурора Чернівецької місцевої прокуратури ОСОБА_3 без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду від 06 лютого 2018 року без змін.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, пояснення обвинуваченої та її адвоката, які вважають, що вирок суду, слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора як необґрунтовану без задоволення, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а також обвинуваченій останнє слово, розглянувши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

У відповідності до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З положень  ст.370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінених судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим рішенням є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.

Із цього випливає, що суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

При вивченні матеріалів кримінального провадження, судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаних вимог закону судом було дотримано.

 Оцінивши всі зібрані у справі та безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази як кожний окремо, так і в їх сукупності з точки зору їх допустимості, достовірності, належності, колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України на яке посилається прокурор у своїй апеляційній скарзі, не знайшло свого підтвердження виходячи з наступного.

Так ч.1 ст. 366 КК України передбачає кримінальну відповідальність за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що вона вносила неправдиві відомості до табелів звіту використання обліку робочого часу та нарахування заробітної плати працівникам інституту всупереч розділу ІІІ інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон» затвердженої наказом №59 Мінфіна України від 13.03.1998 р., а саме ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за період серпень - листопад 2012 року, які у вказаний обвинуваченням період, перебуваючи у трудових відносинах з інститутом в робочий час фактично перебували за межами території України.

На підтвердження таких висновків обвинувачення посилається на покази свідків, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_9, пояснення самої обвинуваченої та інші докази по справі.

Так ОСОБА_2 показала суду, що вона працювала начальником відділу кадрового та правового забезпечення інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області та на протязі інкримінованого їй періоду складала табелі обліку робочого часу. З 2001 року по 2013 рік в інституті не було затвердженої посадової інструкції начальника відділу кадрового та правого забезпечення, згідно якої покладався на неї обов’язок табелювання працівників інституту щодо використання робочого часу. Табелі використання робочого часу заповнювалися за сталою практикою різними працівниками інституту. Відомості щодо відпрацьованого робочого часу працівникам вона вносила в кінці кожного місяця на підставі інформації, яку їй надавали керівники структурних підрозділів, а також на підставі наказів про відпустку, відрядження та інше. В інституті на той час було три кафедри де працювало сто шістнадцять чоловік в двох корпусах за різними адресами. А тому їй фізично перевірити працівників на робочому місці не було змоги. Крім того, працівники інституту могли працювати за своїми функціональними обов’язками за межами адміністративних приміщень. Завідуючі підрозділів табелювали самостійно підпорядкованих їм працівників. Накази про відпустку або відрядження виносив керівник установи на підставі поданих заяв. Інформація про ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо відсутності їх з поважних причин на робочому місці ( листки непрацездатності, накази про відпустку, відрядження та інше) до неї не надходило. Їй ніхто не повідомляв про те, що ОСОБА_4 в період з 18.08.2012 року по 28.08.2012 року перебувала за межами України. При перевірці фінінспекцією їхньої установи, не було виявлено реєстрації розпорядження про відрядження ОСОБА_4 за кордон. Також їй не було відомо, що ОСОБА_5 в період з 08.09.2012 року по 15.09.2012 року перебувала за межами України. Службової записки або іншого письмового документа з цього приводу їй не поступало. Накази, відрядження оформлялися у відділі кадрів за резолюцією директора установи. Директор підписував табелі звіту використання робочого часу без зауважень. Що стосується епізоду по ОСОБА_6, обвинувачена пояснила, що ОСОБА_6 як завідуюча кафедрою сама здійснювала табелювання у відношенні себе. Табель звіту використання робочого часу за жовтень 2012 року підписала ОСОБА_6 Табель за листопад 2012 року заповнила вона, ОСОБА_2, на прохання ОСОБА_6, на підставі інформації, яку їй надала остання, так як табелі оформлялися та складалися в кінці кожного місяця Про те, що ОСОБА_6 з 31.10.2012 року по 07.11.2012 року перебувала за межами України, обвинуваченій не було відомо. Наказ про її відрядження або відпустку не видавався.

Свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що вона дійсно працювала методистом в інституті післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області та в період часу з 18.08.2012 року по 28.08.2012 року на підставі розпорядження голови ОДА, була залучена в якості перекладача до участі в конференції за межами України. Наказ про її відрядження не видавався, заяву про відрядження вона не писала. Їхала за кордон з усного дозволу директора.

Свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що дійсно з 08 вересня по 15 вересня 2012 року вона перебувала за межами території України, так як використовувала дні, які раніше нею відпрацьовані у вихідні дні. Дозвіл на поїздку за кордон вона отримала усно від директора. ОСОБА_2 вона не попереджала про поїздку за кордон, наказів про її відрядження або використання відгулів не видавалося.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що дійсно в період з 31.10.2012 року по 07.11.2012 року вона не перебувала на робочому місці, так як поїхала за кордон за рахунок невикористаної раніше відпустки. Про це, вона усно попередила директора ОСОБА_9 Заяви про надання їй невикористаної відпустки вона не писала. Чи знала ОСОБА_2 про її відсутність на робочому місці у вказаний період, їй не відомо. Також підтвердила, що табель звіту використання робочого часу та підрахування заробітної плати за жовтень оформила і підписала вона.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що він працює на посаді директора комунального закладу інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області з 2010 року. Працівник ОСОБА_4 в період своєї відсутності з 18.02.2012 року по 28.08.2012 року за розпорядженням губернатора знаходилася у складі обслуговуючого персоналу делегацій дітей за кордоном. В табелі були проставлені робочі дні, оскільки за участь у делегації вона не отримувала грошових коштів. Наказ про її відрядження не видавався.

Щодо методиста ОСОБА_5 свідок пояснив, що ОСОБА_5 була відсутньою в період часу з 08.09.2012 року по 15.09.2012 року, про свою відсутність ОСОБА_5 його повідомляла. ОСОБА_5 використала наявні у неї відгули. При цьому, наказ про використання відгулів чи відпустки за сімейними обставинами ОСОБА_5 не видавався.

Стосовно відсутності на робочому місці ОСОБА_8 свідок повідомив наступне. Так, ОСОБА_8, як завідуюча кафедрою в 2012 році сама табелювала свій відділ і себе особисто, іноді на її прохання це могла робити ОСОБА_2, але за її підписом. Саме ОСОБА_8 давала у відділ кадрів відомості щодо використання робочого часу працівниками кафедри і нею як завкафедрою.

В жовтні-листопаді 2012р. ОСОБА_8 підійшла до нього, як директора, з приводу її відрядження за кордон. Однак, він дав їй вказівку відрядити когось із шкільних вчителів, а тому не видавав наказ на її відрядження. Про те, що вона самовільно поїхала у відрядження, він як керівник Інституту, дізнався лише під час перевірки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що покази свідків та обвинуваченої є чіткими, послідовними та узгоджуються між собою, а твердження апелянта щодо їх розбіжностей є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження.

Так як матеріалами кримінального провадження чітко встановлено, що ОСОБА_2 не знала і не могла знати про відсутність ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вказаний період часу на робочому місці, оскільки фізично кожного дня не могла це перевірити, а також заяв на відрядження чи відпустки їй ніхто не надавав, та наказів з цього приводу керівником інституту не виносились.

Також колегія суддів не може погодитися з твердженнями апелянта про те, що судом не взято до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи №с 215 –К від 03.02.2017 року, згідно якого підпис в табелі за листопад 2012 року виконаний ОСОБА_2, а не ОСОБА_6

З матеріалів кримінального провадження том. № 1 а.с. 196, а також показів обвинуваченої та свідка ОСОБА_6, вбачається, що підпис в табелі звіту використання робочого часу за листопад 2012 року виконаний ОСОБА_2, яка не заперечувала і сама в судовому засіданні, однак вказала, що за листопад 2012 року вона підписала табель за проханням ОСОБА_6, а за 31.10.2012 року підпис в табелі звіту робочого часу виконаний, саме ОСОБА_6. Про те, що ОСОБА_6 в період з 31.10.2012 по 07.11.2012 року перебувала за кордоном ОСОБА_2 не було відомо.

Тому районний суд прийшов до вірного висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутня суб’єктивна сторона кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, так як в неї був відсутній умисел вносити неправдиві відомості в табель використання робочого часу та підрахування заробітної плати за серпень-листопад 2012 року щодо працівників ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_8

Крім того, як встановлено матеріалами кримінального провадження в інституті у 2012 році не вівся журнал реєстрації виходу на роботу працівників. Табель робочого часу в інституті оформлявся в кінці кожного місяця, на підставі наказів про відпустку чи відрядження підписаних директором, на підставі відомостей, наданих директором або керівниками структурних підрозділів про тимчасову непрацездатність або відсутність на робочому місці з інших причин працівника.

Відповідно до інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон» п.1 розділу ІІІ передбачено, що відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства (у разі відрядження державного службовця - відповідно до наказу керівника державної служби) після затвердження технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом) і кошторису витрат. Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98(строк відрядження державного службовця протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених законодавством).

Як було встановлено районним судом, так і апеляційним судом під час перегляду вказаного кримінального провадження, що накази про відрядження, відпустку або про використання вказаними особами відгулів директором інституту не видавалися. Жодних відомостей про відсутність ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на робочому місці ОСОБА_2 не було надано. А тому остання не могла усвідомлювати, що вказані працівники були відсутні в інкримінований ОСОБА_2 період часу.

Наведені докази не підтверджують висновки обвинувачення, що ОСОБА_2 вносила неправдиві відомості до табелів звіту використання обліку робочого часу всупереч інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон», що стали підставою для незаконного нарахування інститутом ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заробітної плати за фактично невідпрацьовані ними робочі години.

Судом було встановлено, що ОСОБА_2 не було відомо та вона не усвідомлювала про неправомірний характер тих відомостей, які вона вносила до табелів робочого часу. А тому у неї відсутній прямий умисел на вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

З наведеного слідує, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад кримінального правопорушення передбачений ч.1 ст.366 КК України.

Щодо доводів прокурора на ті обставини, що судом не взято до уваги акт ревізії, то наведені обставини також не є доказом винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст.366 КК України.

Колегія суддів не може погодитися з доводами прокурора з приводу того, що районний суд у своєму рішенні вказав на те, що обвинувачення не вірно послалося на посадову інструкцію ОСОБА_2 з приводу її службових обов’язків.

Так як встановлено матеріалами кримінального провадження, що в 2012 році ( період, який зазначений в обвинувальному акті) директором інституту ОСОБА_10 не була затверджена посадова інструкція, якою був визначений обов’язок ОСОБА_2, як начальника відділу кадрового та правового забезпечення, оформляти табелі обліку робочого часу. ОСОБА_2 у 2012 році з такою інструкцією ознайомлена не була. Директором інституту не видавався наказ , яким би на ОСОБА_2 в 2012 році був тимчасово покладений обов’язок оформляти табелі обліку робочого часу на працівників Інституту.

Між тим, посадова інструкція начальника відділу кадрового та правого забезпечення, на яку посилається сторона обвинувачення, була затверджена директором лише 02 січня 2013 року. При цьому дії, які прокурор вважає кримінально – караними мали місце в період з серпня по листопад 2012 року. Тобто можна зробити висновок, що на момент вчинення дій ОСОБА_2, посадовий обов’язок оформляти табель обліку робочого часу на неї не покладався.

Безпідставними є доводи прокурора про те, що судом не було дотримано вимог ст. 370 КПК України та висновки  суду не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду. За наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Ухвалений судом вирок відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. У вироку наведено належні і достатні мотиви на підтвердження його ухвалення, які ґрунтуються на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України. При цьому, прокурором під час апеляційного перегляду справи не наведено, які докази є суперечливими і мають істотне значення для висновків суду, оскільки районним судом в повній мірі були враховані всі обставини справи, в тому числі і ті на які прокурор посилається в апеляції.

Таким чином, з огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_2 невинуватою у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та виправдав її за відсутністю в діях складу злочину і підстав для скасування вироку районного суду з ухваленням нового вироку, колегія суддів не знаходить.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області, -

У Х В А Л И Л А:

Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 06 лютого 2018 року щодо ОСОБА_2 - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Чернівецької місцевої прокуратури ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя доповідач К.М. Семенюк

Судді В.П.Потоцький

ОСОБА_11

Згідно з оригіналом: суддя К.М. Семенюк