Справа № 2 – 267

                                                                                                                                                                2009 р.

   РІШЕННЯ

                                          ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23 листопада  2009  року                                                              Біляївський  районний суд

                                                                                                         Одеської області

у складі:  головуючого судді -  Трушиної О.І.

                         при секретарі – Коваленко Н.С.  

        розглянувши у відкритому судовому засіданні  в  залі суду міста Біляївка цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

                    В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з  позовом, уточнивши який (а.с. 109), просить визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1    

Свої вимоги мотивує тим, що з 2004 по 2008 р.р. вона знаходилася у зареєстрованому шлюбі з відповідачем по справі. За час шлюбу ними був побудований вищевказаний житловий будинок, свідоцтво про право власності на який видане на ім»я відповідача.  Оскільки шлюб між ними розірваний, вони не являються членами однієї сім»ї, вказаний  будинок  є місцем її постійного проживання, а спірний будинок вважає сумісною власністю  її та відповідача, звернулася з вказаним позовом до суду.  

У судовому засіданні  позивачка та її представник на задоволенні позовних вимог наполягали і просили визнати за позивачкою право власності на ? частину спірного житлового  будинку, оскільки він був побудований під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали  і пояснили, що  земельна ділянка під  будівництво будинку відповідачеві була виділена 29 квітня 2004 року, цього ж дня він позичив у ОСОБА_3 70 тисяч доларів США на будівництво будинку.  На ці кошти він придбав будматеріали, у грудні 2004 року уклав шлюб, а будівництво будинку розпочав влітку 2005 року. Вважають вказаний будинок особистою власністю відповідача, оскільки він був побудований за його особисті кошти, а позивачка ніякої участі у будівництві не приймала.

Представник третьої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не підтримав і пояснив, що ОСОБА_3 позичив відповідачеві 70 тисяч доларів США на будівництво будинку, останній  зобов»язався повернути кошти до квітня 2008 року, в розписці було зазначено, що у випадку неповернення коштів до ОСОБА_3 переходить право власності на будинок. Оскільки гроші не повернуті в повному обсязі, вважає, що будинок має належати ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_2 не виконав свої зобов»язання.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, 21 грудня 2004 року Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області між сторонами був зареєстрований шлюб, актовий запис № 65 (а.с. 15).

Рішенням Біляївського районного суду від 18 листопада 2008 року шлюб між сторонами розірваний (а.с. 185).

За час шлюб  сторонами був побудований житловий будинок по АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності № 700 від 29 грудня 2005 року, виданого Нерубайською сільською радою (а.с. 17).

Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,080 га, виділеної відповідачеві  рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 392.  

Як вбачається з розписки (а.с. 170), ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 кошти у сумі 70 тисяч доларів США на будівництво житлового будинку, зобов»язався повернути їх до 29 квітня 2008 року, у розписці також зазначено, що  у випадку неможливості повернення коштів до ОСОБА_3 переходить право власності на будинок, який має збудувати ОСОБА_5, і  на земельну ділянку. Але подана розписка викликає сумнів, оскільки, по-перше, як пояснила відповідачка у судовому засіданні, ні перед укладенням шлюбу, ні під час шлюбу, відповідач не повідомляв її про те, що він має грошову зобов»язання перед ОСОБА_6, а розписка з»явилася лише після подання нею позову про поділ майна, по-друге, відповідно до діючого цивільного законодавства, за зобов»язанням має бути повернута річ тою ж кількістю, з тими ж родовими ознаками, тобто грошові кошти у даному випадку, а ніяк не житловий будинок, якого на момент написання розписки не існувало.

Звертає на себе увагу також і те, що позивачка звернулася до суду з даним позовом 10 вересня 2009 року, а позовна заява ОСОБА_3 подана 10 жовтня 2008 року, тобто після звернення позивачки до суду.

Крім того, згідно із заявою ОСОБА_3 (а.с. 160), адресованої начальнику ВДВС Біляївського районного управління юстиції, він просить прийняти до виконання виконавчий лист  про стягнення з ОСОБА_2 залишку несплаченої суми у розмірі 30тисяч гривень. Виконавчий лист був виданий 05.11.2008 року (а.с. 165), ОСОБА_3 звернувся із заявою до відділу ДВС 25.11.2008 року, тобто до розірвання шлюбу відповідач повернув майже всю суму боргу ОСОБА_3

Посилання відповідача на те, що він взяв у борг 30 тисяч доларів США у ОСОБА_7, суд до уваги не приймає, оскільки  він не довів, що ці кошти він повернув  ОСОБА_3 в рахунок погашення основного боргу.

Відповідач у судовому засіданні  стверджував, що будівельні матеріали придбав до шлюбу з позивачкою, і на кошти, отримані в борг у ОСОБА_3 Але жодного доказу на підтвердження  придбання будівельних матеріалів у період до грудня 2004 року, він не надав.

До того ж, дозвіл на виконання будівельних робіт  він отримав лише 28 липня 2005 року (а.с. 186).

Як зазначив у судовому засіданні відповідач, позивачка участі у будівництві не приймала, але  будь-яких об»єктивних доказів не надав, а письмові пояснення осіб, які будували будинок – ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 суд до уваги не приймає, оскільки вони не завірені належним чином, а клопотання  про допит цих осіб у якості свідків відповідач не заявляв.  Крім того, відповідач у судовому засіданні пояснив, що під час шлюбу позивачка навчалася у вищому навчальному закладі.

Згідно з ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте  подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові  на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав  з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1  ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об»єктом  права спільної сумісної  власності подружжя, частки майна   дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

 Враховуючи викладене, суд вважає, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, вона має право на ? його частину, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 60, 61, 63, 70, 71 Сімейного Кодексу України, суд

                    В  И  Р  І  Ш  И  В:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1  право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1  

Заяву  про апеляційне оскарження  рішення суду може бути подано  протягом десяти  днів з дня  його проголошення, апеляційна скарга  на рішення суду  подається до апеляційного суду  Одеської області  протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне  оскарження або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України, через Біляївський райсуд Одеської області.    

Суддя Біляївського райсуду

Одеської області:                                               Трушина О.І.