Постанова

Іменем України 

19 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 209/1242/13-к

провадження № 51-2527км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого    ОСОБА_1 , 

суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,  

прокурора    ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська 

від 27 березня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012040160000058, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, жителя 

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі  КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені 

судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська 

від 27 березня 2015 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Цивільні позови потерпілого 

ОСОБА_8 та представника цивільного позивача Міської лікарні швидкої медичної допомоги м. Дніпродзержинська залишено без розгляду. Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 31 липня 2011 року приблизно о 21:00 у приміщенні магазину ПП «Медяник» в районі перехрестя вулиць Дніпробудівської і Кармелюка в м. Дніпродзержинську, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, висловлювався нецензурною лайкою на адресу продавця ОСОБА_9 та відвідувачів магазину. На неодноразові законні вимоги присутніх на майданчику ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 припинити хуліганські дії, ОСОБА_7 не реагував, продовжуючи викрикувати на адресу присутніх нецензурну лайку та погрожувати фізичної розправою, і близько о 21:50 залишив майданчик, пообіцявши повернутися. Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_7 за невстановлених слідством обставин, у невстановленому слідством місці взяв схожий на ніж предмет, тобто заздалегідь заготовив предмет для заподіяння тілесних ушкоджень, після чого, тримаючи при собі згаданий предмет, близько о 22:10 того ж дня повернувся на зазначений майданчик. ОСОБА_7 підійшов до малознайомого йому ОСОБА_8 , який сидів за столиком біля магазину, та умисно з хуліганських мотивів завдав йому удар в ділянку спини схожим на ніж предметом, в результаті чого останньому були заподіяні тілесні ушкодження, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`ю потерпілого. 

Продовжуючи злочинні дії, спрямовані на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, ОСОБА_7 і невстановлений слідством чоловік, який приєднався до нього, на дорозі біля міської лікарні № 5 в районі перетину вулиць Кармалюка і Дніпробудівської наздогнали ОСОБА_8 , який тікав від них. ОСОБА_7 завдав останньому удар в спину, від якого потерпілий втратив рівновагу і впав на землю, після чого засуджений і невстановлений слідством чоловік завдали потерпілому кілька ударів ногами в спину та живіт. У результаті побиття ОСОБА_8 були заподіяні тілесні ушкодження, які належать до легких тілесних ушкоджень.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 27 грудня 2016 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнив частково, вирок суду першої інстанції змінив, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання  тяжкі наслідки від злочину. Відповідно до 

ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення з 22 січня 2015 року по 29 січня 2015 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін. 

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового судового розгляду. Свої вимоги мотивує тим, що суд неправильно кваліфікував його дії як хуліганство, вчинене за обтяжуючих обставин. Вважає, що його дії за першим епізодом мають бути кваліфіковані як дрібне хуліганство, а за другом  спричинення легких тілесних ушкоджень. Стверджує, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду та порушив його право на захист, оскільки стороні захисту не дали можливості спростувати хуліганський мотив, довести причину конфлікту з ОСОБА_8 та ступінь порушення громадського порядку, яка не мало ознак зухвалості. Крім того, скаржник вказує на те, шо суд не розглянув у встановленому законом порядку клопотання захисника про допит свідків захисту, а саме ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

На касаційну скаргу засудженого потерпілий подав заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги засудженого, просив відмовити в її задоволенні. 

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити, при цьому послався на порушення судом вимог глави 18 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) у частині обрання запобіжного заходу засудженому за клопотанням потерпілого.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого, просила оскаржені судові рішення залишити без змін

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За змістом касаційної скарги засуджений, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду, не погоджується з оцінкою доказів, наявних у матеріалах провадження, тоді як їх перевірка відповідно до вищевказаної норми кримінального закону до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено. Отже, Суд при розгляді касаційної скарги виходить з обставин провадження, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Разом із тим під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого  ОСОБА_7 у вчиненні грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, скоєного групою осіб із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, ґрунтується на сукупності зібраних у кримінальному провадженні й належно оцінених в судовому засіданні доказів.

Так, в основу обвинувального вироку місцевого суду обґрунтовано покладено показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що 31 липня 2011 року близько о 21:00 він з дружиною та друзями перебували на літньому майданчику біля магазину ПП «Медяник», де також знаходився ОСОБА_7 , який нецензурно лаявся та проявляв неповагу до присутніх, на зауваження відвідувачів не реагував. Близько 21:50 залишив майданчик, пообіцявши повернутись. Через якийсь час він разом із ОСОБА_12 та ще одним невідомим чоловіком повернулись до магазину. ОСОБА_7 , тримаючи у руці ніж, підійшов до столика, де сидів потерпілий, та завдав останньому удар в спину, ОСОБА_8 разом з дружиною почали тікати, але ОСОБА_7 разом із незнайомим чоловіком наздогнали потерпілого та завдали йому кілька ударів ногами в спину та живіт.

Ці показання підтвердили свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_9 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_21 , які розповіли в суді про обставини події, що мали місце 31 липня 2011 року близько 21:00 на літньому майданчику біля магазину. 

Наведені показання повною мірою узгоджуються між собою таз іншими доказами у провадженні, зокрема: даними протоколу огляду та вилучення предмета від 14 вересня 2011 року, відповідно до якого на футболці потерпілого виявлено поріз; протоколами відтворення обстановки, і обставин події за участю потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_19 ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 від 04 жовтня 2011 року; висновком експерта № 44/02-147 від 20 жовтня 2011 року, згідно з яким на футболці потерпілого виявлено наскрізне колото-різане пошкодження, утворене гострим ріжучим предметом, що має плоский клинок близько 19 мм, висновками експертів № 183 від 11 листопада 2011 року, №577/11 від 30 травня 2012 року, якими встановлено кількість, локалізація характер та ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень.

Суд, проаналізувавши вищевказані докази, визнавши їх належними та допустимими, й оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними та дослідив всі обставини справи, з`ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Будь-яких сумнівів щодо об`єктивності оцінки доказів, покладених в основу вироку та дотримання судом першої інстанції вимог ст. 94 КПК Суд не вбачає. 

Безпідставними є твердження засудженого про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 296 КК, оскільки його дії щодо ОСОБА_8 були викликані неприязними відносинами і мали окремий умисел саме на заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, з огляду на таке.

Так, об`єктом злочину, передбаченого ст. 296 КК, є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших поза юридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у забезпеченні громадського спокою, охороні здоров`я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об`єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я, крім інших ознак, перебувають об`єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб`єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об`єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, що склалися між такою особою та потерпілим. 

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. 

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи протиправні дії ОСОБА_7 вчинив на літньому майданчику біля магазину ПП «Медяник», де на той момент перебували інші відвідувачі, на адресу яких останній висловлювався нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою. При цьому, своєю поведінкою ОСОБА_7 демонстрував свою зухвалість, байдуже ставлення до законів, вчиняв провокативні дії щодо інших осіб, спонукаючи до конфліктів різних осіб без будь-якого приводу, чому намагалися завадити ОСОБА_12 та ОСОБА_11 . Крім того, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_7 , перебуваючи на території зазначеного магазину, увесь час лаявся на адресу всіх присутніх, погрожував їм фізичною розправою та не реагував на зауваження оточуючих. Такі дії ОСОБА_7 вказують саме на наявність хуліганського мотиву його дій, оскільки вони вчинялися стосовно всіх осіб, що перебували в цей момент в приміщенні магазину. Водночас, як вбачається з показань свідків, у цей час у магазині також знаходився ОСОБА_8 , але дії ОСОБА_7 не були спрямовані на нього, оскільки засуджений у цей час не висловлював будь-яких погроз конкретно ОСОБА_8 , що свідчило б про його умисел на заподіяння тілесних ушкоджень персонально потерпілому, а натомість вчиняв протиправні дії стосовно усіх осіб, що перебували в магазині, та погрожував їм фізичною розправою. Надалі, залишаючи територію магазину, ОСОБА_7 пообіцяв повернутися, що підтверджується показаннями свідків та потерпілого. Цей намір ОСОБА_7 висловив не персонально потерпілому ОСОБА_8 , а всім присутнім у магазині, що свідчить про умисел у нього продовжити свою протиправні дії, спрямовані на грубе порушення громадського порядку, та продовжити конфлікт. З цією метою ОСОБА_7 підготував ніж, та згодом повернувся до магазину, де вдарив ОСОБА_8 ножем в спину. При цьому в показаннях свідків, у зокрема ОСОБА_12 , який перебував разом з ОСОБА_7 , відсутні будь-які доводи про наявність у останнього умислу саме на заподіяння тілесних ушкоджень конкретно ОСОБА_8 . 

Наведене вище свідчать, що характер, послідовність та спрямованість дій  ОСОБА_7 були направлені на порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувалися особливою зухвалістю, що виражалася у прагненні показати свою зневагу до існуючих у суспільстві загальновизнаних правил і норм поведінки. 

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_7 ознак складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Що стосується доводів засудженого про порушення його права на захист у зв`язку з тим, що суд не розглянув у встановленому законом порядку клопотання захисника про допит свідків захисту, а саме ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , то вони є необґрунтованими. 

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, заявлені захисником ОСОБА_22 під час судового слідства клопотання про виклик вказаних свідківбули розглянуті судом у встановленому процесуальним законом порядку, у результаті чого суд прийняв відповідні рішення, шляхом постановлення усних ухвал, що зафіксовані в журнал судового засідання від 27 березня 2015 року. При цьому відповідно до положень процесуального закону позитивне вирішення клопотань є правом, а не обов`язком суду, унаслідок чого відмова у задоволенні клопотання сторони захисту чи обвинуваченого не є порушенням права останнього на захист.

Не заслуговують на увагу і доводи засудженого про те, що судовий експерт не відповів на питання, чи могла утворитися рана у потерпілого від іншого предмета, зокрема ключа запалення від авто. Так відповідно до постанов слідчого від 03 та 18 листопада 2011 року були призначені комісійні судово-медичні експертизи, для отримання відповідей на такі запитання: чи є на тілі потерпілого тілесні ушкодження, яка їх кількість, локалізація і механізм спричинення, а також ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого. Відповідно до протоколів від 04 та 21 листопада 2011 року обвинуваченого ознайомлено з постановами про призначення зазначених експертиз та роз`яснено його права, зокрема право про вирішення експертизою додаткових питань. Вказані постанови підписані ОСОБА_7 та його захисником, жодних клопотань і заяв останніми щодо питань, які необхідно поставити експерту не заявлено.

Щодо доводів сторони захисту, заявлених під час касаційного розгляду щодо допущених порушень судом вимог глави 18 в частині обрання запобіжного заходу засудженому за клопотанням потерпілого, то вони перевірені апеляційним судом та обґрунтовано визнані такими, що були підтверджені під час перевірки матеріалів кримінального провадження. Водночас апеляційний суд правильно зазначив, що це порушення не впливає на висновки суду щодо доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину.

Покарання засудженому ОСОБА_7 призначено згідно з вимогамистатей 50, 65 КК з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного, та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Крім того, доводи захисника щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, аналогічні викладеним у касаційній скарзі засудженого, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, належним чином вмотивувавши прийняте рішення, із чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження у суді касаційної інстанції не встановлено, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а судові рішення  без змін.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 березня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року щодо ОСОБА_7  без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3