Провадження № 2-а/760/605/18

в справі №760/17223/16-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лазаренко В.В.,

з участю: секретаря - Каліщук М.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Тарасенко Н.В.

представника третьої особи - Щегаль Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України, третя особа: Кіровоградський обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та покладання обов`язку вчинити дії, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії відповідача Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", а також зобов'язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він з 18.10.1982 по 15.02.1985 проходив військову службу в лавах прикордонних військ збройних Сил СРСР, з 18.07.1983 по 13.02.1985 був учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан.

12 серпня 2014 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із пораненням (контузією), захворюванням пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби, при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК від 24 вересня 2014 року серії 10 ААВ № 620393.

Кіровоградський обласний військовий комісаріат Кіровоградської області, через Маловиськівський районний військовий комісаріат Кіровоградської області, Адміністрація Державної прикордонної служби України, а в подальшому і Міністерство оборони України відмовили йому у призначенні одноразової грошової допомоги у відповідь на його письмові звернення, що призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Вважає таку бездіяльність відповідача Міністерства оборони України протиправною та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2016 року в справі було відкрито скорочене провадження.

В запереченнях представника Міністерства оборони України, що надійшли до суду 05.01.2017, стверджується про відсутність права позивача на отримання спірної виплати з боку Міністерства оборони України, т.я. він не відноситься до категорії військовослужбовців, які мають право на одноразову грошову допомогу в контексті Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Також, посилається на те, що позивачем не надано доказів того, що він отримав поранення, проходячи військову службу в лавах Збройних Сил України, яке в свою чергу не виступає правонаступником Комітету Державної Безпеки СРСР, звідки звільнився позивач.

В письмових поясненнях представника Адміністрації Державної прикордонної служби України, які надійшли на адресу суду 06.01.2017, останній посилається на те, що позивач правомірно не отримав від Державної прикордонної служби України одноразову грошову допомогу, яку має бути сплачено позивачу з боку Міністерства оборони України.

Ухвалою суду від 12 січня 2017 року справу було призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позов, підтвердивши, викладені в ньому обставини, та просив задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях на позов.

Представник Адміністрації Державної прикордонної служби України позов підтримав, посилаючись на те, що позовні вимоги є обґрунтованими та ґрунтуються на законі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали адміністративного позову, вважає його таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, позивач проходив військову службу в лавах прикордонних військ Збройних Сил СРСР з 18 жовтня 1982 року по 15 лютого 1985 року, в цей період, а саме з 18 липня 1983 року по 13 лютого 1985 року, був учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 виданого на ім'я позивача та Довідкою Маловисківського районного військового комісаріату від 28.04.2015 за №2660.

Відповідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 25 липня 2014 року №2059 було встановлено, що поранення (контузія) та захворювання позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

На підставі копії виписки з акта огляду МСЕК серії 10 ААВ № 620393 від 24 вересня 2014 року встановлено, що 12 серпня 2014 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.

Таким чином, з 12 серпня 2014 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від №975 від 25.12.2013 року (надалі - Порядок) у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності ІIІ групи.

Відповідно пункту 11 Порядку позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони Кіровоградського обласного військового комісаріату, які той повернув позивачу без реалізації, посилаючись на те, що останній проходив службу не в Збройних Силах СРСР, а в прикордонних військах КДБ СРСР, а тому призначення та виплату грошової допомоги повинно здійснюватись Державною прикордонною службою України.

Позивач надав до Міністерства оборони України, через Маловисківський районний військовий комісаріат, усі необхідні документи на одержання одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/6/3-407 від 10.8.2016 йому було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з посиланням на те що МОУ не є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР, в яких проходив військову службу позивач.

Відповідно до положень ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Приписами ч.5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спірні правовідносини між сторонами в справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону №2011-XII.

Відповідно до ст.41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Соціальним захистом військовослужбовців, відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пп.5 п.2 ст.16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Таким чином, позивач, якому була встановлена ІІІ група інвалідності у зв'язку з пораненням та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, з 12.08.2014 набув статусу особи, на яку поширюється дія «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІII групи.

Постановою КМ України від 25 грудня 2013 року №975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІII групи.

З огляду на те, що інвалідність позивачу була встановлена 12 серпня 2014 року, суд приходить до висновку, що Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися пунктами 3 та 6 Порядку, затвердженого Постановою 25 грудня 2013 року №975.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до п.п.1,2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди. Ст.4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992", від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Статтею 1 вказаного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Відповідно до вищезазначених норм, міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Відповідно до п.1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року (далі - Порядок № 393), для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави суду вважати, що законодавцем передбачено прирівнювання соціального захисту військовослужбовців Радянської армії та Прикордонних військ колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.

Разом з цим, законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України на прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги позивача у зв'язку із встановленням останньому IIІ групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Таким чином, посилання відповідача на те, що МОУ не є правонаступником прикордонних військ Збройних сил СРСР є необґрунтованим і відмова в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги з цієї підстави є незаконною.

Доводи відповідача з посиланням на те, що позивачем не надано доказів щодо конкретної дати отримання ним захворювання та доказів про отримання захворювання саме під час проходження військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії.

Так, відповідно до п. 21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 (далі - Положення № 402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення,контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення,контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).

Згідно з п.21.8 Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04 січня 1994 року №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що документом, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження може бути будь-який документ, який містить таку інформацію.

Протокол №2059 від 25 липня 2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, свідчить про те, що поранення позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Саме в такому порядку встановлювався причинний зв'язок отримання поранення позивачу, тому посилання Міністерства оборони України на відсутність серед документів поданих для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, довідки або документу про причини та обставини поранення є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 1327/ж від 15.07.2014, відповідно до якого описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок вогнепальних (осколкових та кульового) поранень, отриманих у 1983 році, а тому посилання відповідача на відсутність доказів про конкретну дату захворювання позивача, теж не можуть бути прийняті судом до уваги.

Відповідно до положень ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свої своїх прав та інтересів пред'явивши позовні вимоги до Міністерства оборони України.

Також, заперечення відповідача про те що, виходячи з суб'єктного складу сторін та предмету позову, ця справа підсудна окружному адміністративному суду не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.18 КАС України(редакції до 15.12.2017), місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (пункт 1 частини другої статті 18 КАС України).

Згідно п. 10 Розділу VII Перехідних положень КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, провадження в справі було відкрито 12.10.2016 року, тобто до 15.12.2017, а з матеріалів справи вбачається, що предметом спору є нарахування й виплата суб'єктом владних повноважень (органом державної влади) одноразової грошової допомоги військовослужбовцю.

За правилами статті 16 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Зважаючи на норми чинного законодавства на момент відкриття провадження в справі, саме місцевим судам відповідно до п.4 частини першою статті 18 КАС України(редакції до 15.12.2017) належить право розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015 року в справі № К/800/15929/15 - зокрема, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена частиною 4 статті 16 статті 16 Закону №2011-ХІІ відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір належить розглядати у відповідності до вимог ст.ст.18, 19 КАС України, місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3рп/2003).

Ст.13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, при цьому права громадян не можуть бути скасовані. Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, Міністерство оборони України повинно було призначити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи, у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Суд критично ставиться до доводів Міністерства оборони України у частині заявлення позовних вимог до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняття позивача на військову службу та звільнення з неї провадились керівником Міністерства оборони - Міністром оборони, а тому усі видатки з виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має провадити саме Міністерство оборони України.

Адміністрація Державної прикордонної служби України жодним чином права позивача не порушила.

Враховуючи викладене вище, прихожу до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дії Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності протиправними.

Таким чином, на Міністерство оборони України повинен бути покладений обов'язок призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст. 2, 6, 9, 19-20, 242-246 КАС України, суддя

постановив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_4 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме на 12.08.2014 відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного адміністративного суду м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено 12 лютого 2018 року.

Суддя В.В.Лазаренко