Справа №489/762/17 25.04.2018

Справа № 489/762/17

Провадження № 22-ц/784/705/18 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Крамаренко Т.В.,

суддів: Бондаренко Т.З. Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання: Лівшенко О.С.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3, представників третіх осіб - ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_6

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2018 року постановлену під головуванням судді - Тихонової Н.С. в приміщенні того ж суду за заявою ОСОБА_6 про скасування заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит», ОСОБА_6 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

15 лютого 2017 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

ОСОБА_7 свої вимоги мотивувала тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року у рахунок повернення заборгованості за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_8 перед Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» (надалі - ПАТ «Енергобанк»), було звернуто стягнення на предмет іпотеки нежитлові приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1 та належать їй на праві власності, шляхом реалізації їх з прилюдних торгів.

Виконавчий лист виданий на підставі зазначеного рішення суду, перебуває на примусовому виконанні в Інгульському відділі ДВС.

Між тим, в процесі примусового виконання цього рішення ПАТ «Енергобанк» відступило своє право вимоги за договором іпотеки новому кредитору Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит»( надалі - ТОВ «ФК «Єврокредит»), яке в свою чергу 24 листопада 2016 року за договором відступило це право вимоги новому кредитору ОСОБА_6

Однак, на думку позивачки, останній договір є недійсним, оскільки відчуження предмета іпотеки можливо лише за наявності згоди іпотекодержателя, у зв'язку з чим просила суд визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки № 1610 та № 1612 від 8 липня 2008 року, що був укладений 24 листопада 2016 року між ОСОБА_6 та ТОВ «ФК «Єврокредит».

Ухвалою Ленінського районного суду від 16 лютого 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні ПАТ «Єнергобанк» на правонаступника ОСОБА_6.

24 березня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_7, де просив у рахунок погашення залишку кредитної заборгованості у розмірі 10 679 272 грн. 54 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_7, шляхом їх реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

При цьому зазначав, що на теперішній час до нього як до нового кредитора на підставі договорів про відступлення права вимоги від 24 листопада 2016 року, перейшло право вимоги за кредитним договором від 8 листопада 2008 року, укладеним між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_10 та іпотечними договорами № 1610 та № 1612, які забезпечують виконання ОСОБА_10 кредитних зобов'язань. Оскільки боржником до теперішнього часу не виконані зобов'язання з погашення кредитної заборгованості перед Банком, яка наразі складає 10 679 272 грн. 54 коп., ОСОБА_6 вважає, що в рахунок зазначеної заборгованості необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.

Вказані позови об'єднанні в одне провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва 3 квітня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи залучено - ОСОБА_11.

У червні 2017 року третя особа - ОСОБА_8 звернувся з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24 листопада 2016 року, укладеним між ОСОБА_6 та ТОВ «ФК «Єврокредит» за кредитним договором від 8 липня 2008 року, укладеним між ОСОБА_8 та ПАТ «Енергобанк». (а.с.83-88, 110-111).

23 березня 2018 року ОСОБА_6 звернувся до суду із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову в якій зазначав, що ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2017 року за його клопотанням накладено арешт на нежитлові приміщення, загальною площею 235,4 кв.м., що розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-15 по АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що на даний час існування заходів забезпечення позову є недоцільним та може перешкоджати подальшому виконанню судового рішення, просив вказані заходи скасувати.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2018 року в задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, не погоджуючись із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на її необґрунтованість, просив ухвалу суду скасувати та прийняти постанову про скасування заходів забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник третьої особи ОСОБА_8 - ОСОБА_12 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 30 листопада 2012 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Енергобанк» та ОСОБА_8, в загальному розмірі 2 981 777 грн. 30 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, що розташовані по АДРЕСА_1 в м. Миколаєві та належать на праві власності ОСОБА_7, шляхом реалізації їх з прилюдних торгів (т. 1а.с.4-5).

12 квітня 2013 року державним виконавцем Інгульского відділу ДВС відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання цього судового рішення (т. 1 а.с. 61).

2 грудня 2016 року постановою державного виконавця призначено суб'єкта оціночної діяльності - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська експертна група» (т. 1 а.с. 89).

Ухвалою Ленінського районного суду від 16 лютого 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні ПАТ «Єнергобанк» на правонаступника ОСОБА_6 (т.1 а.с. 75а).

15 лютого 2017 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

24 березня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_7, де просив у рахунок погашення залишку кредитної заборгованості у розмірі 10 679 272 грн. 54 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_7 шляхом їх реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

27 червня 2017 року Інгульським відділом ДВС було подано до ДП «Сетам» заявку про реалізацію арештованого майна - нежитлових приміщень, загальною площею 235,4 кв.м, розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-5 по АДРЕСА_1 в межах зведеного виконавчого провадження № 37483573.

Отже, Інгульським відділом ДВС в рамках виконавчого провадження проводяться виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2012 року.

11 вересня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про забезпечення його зустрічного позову шляхом накладення арешту на предмет іпотеки, в якій посилався на те, що подано заяву про повернення виконавчого листа №2/1416/3004/2012, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва від 22 лютого 2013 року, за яким здійснювалося примусове виконання рішення по іншій справі, в ході якого був накладений арешт на нежитлові приміщення, загальною площею 235,4 кв.м, розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-5 по АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_7 У разі повернення виконавчого листа на підставі п.1ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відбудеться зняття арешту з вказаних вище приміщень. Тому з метою забезпечення виконання рішення по даній справі він просив накласти арешт на нежитлові приміщення, загальною площею 235,4 кв.м, розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-5 по АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_7

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2017 року заяву ОСОБА_6 було задоволено та накладено арешт на нежитлові приміщення, загальною площею 235,4 кв.м., що розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-15 по АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 43-44).

Отже, цей захід забезпечення позову вжито судом на забезпечення зустрічного позову ОСОБА_6 по даній справі.

За положеннями статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативі або за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч.1 ст. 158).

26 березня 2018 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення його позову, посилаючись на те, що існування заходів забезпечення позову є недоцільним та може перешкоджати подальшому виконанню судового рішення (т. 3 а.с.58).

Відмовляючи у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що підстави для тримання спірного майна під арештом не відпали, оскільки рішення суду по справі не прийнято.

Між тим, з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне.

З матеріалів даної справи вбачається, що предметом спору за позовами ОСОБА_7 та третьої особи ОСОБА_8 є дійсність (недійсність в силу невідповідності закону) договорів про відступлення права вимоги, укладених між ОСОБА_6 та ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» 24 листопада 2016 року, за якими до ОСОБА_6 перейшло право звернення стягнення на нежитлові приміщення, загальною площею 235,4 кв.м., що розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-15 по АДРЕСА_1, як об'єкта іпотеки.

Реалізуючи своє право, як правонаступника, яке виникло на підставі вказаних вище договорів, ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_7, предметом якого є звернення стягнення на вказані нежитлові приміщення в рахунок погашення залишку кредитної заборгованості в розмірі 10 679 272 ,54 грн.

Відповідно до положень статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є в тому числі, змагальність та диспозитивність сторін.

В силу статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. (ч.1,3 ст. 13 ЦПК України).

Як убачається з пояснень представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_6 розуміє ризик можливого невиконання рішення по даній справі за його зустрічним позовом у разі зняття арешту з нежитлових приміщень, загальною площею 235,4 кв.м., що розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-15 по АДРЕСА_1 і свідомо йде на це.

Враховуючи те, що вимоги про забезпечення позову є виключним правом, а не обов'язком позивача і за своєю правовою природою направлені на захист саме його прав у разі задоволення позовних вимог, а також те, що ст. 159 ЦПК України передбачає можливість стягнення збитків на користь відповідача у разі порушення його прав внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає, що суд безпідставно відмовив ОСОБА_6 у скасуванні заходів забезпечення позову за його зустрічним позовом по даній справі.

Посилання представників позивачки та третіх осіб на те, що в разі зняття арешту, ОСОБА_6 можуть бути вчинені дій щодо оформлення права власності на предмет іпотеки, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову по зустрічній позовній заяві, оскільки скасування заходів забезпечення позову за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 не позбавляє останню та третіх осіб звернутися до суду з самостійними вимогами щодо забезпечення їх позовів.

За таких обставин, ухвала суду на підставі п. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із задоволенням заяви ОСОБА_6 про скасування заходів забезпечення його зустрічного позову, вжитих відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2017 року.

Керуючись ст. ст. 367-368, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2018 року скасувати.

Заяву ОСОБА_6 про скасування заходів забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит», ОСОБА_6 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором - задовольнити.

Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежитлові приміщення, загальною площею 235,4 кв.м., що розташовані на першому поверсі житлового будинку за літ. А-15 по АДРЕСА_1 відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 2 травня 2018 року.