Справа № 157/3145/17 Головуючий у 1 інстанції: Гордійчук В.М.

Провадження № 22-ц/773/465/18 Категорія: 48 Доповідач: Данилюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

з участю:

секретаря судового засідання Черняк О. В.,

позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Позов мотивовано тим, що позивач з 17 вересня 2000 року до 15 серпня 2017 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народилися дочка. Під час спільного проживання вони побудували житловий будинок на АДРЕСА_1, який був зареєстрований на матір відповідача, яка в подальшому цей будинок подарувала останньому. Крім вказаного будинку, вони нажили автомобіль марки «Кіа-Ріо», номерний знак НОМЕР_1, якого придбали восени 2013 року, середньоринкова вартість якого складає 115456,25 грн. і який відповідач продав без її згоди, а також пральну машину «ВЕКО» вартістю 3500 грн., газову плиту чотирьох камфорну - 3500 грн., посудомийну машину - 3000 грн., комп'ютер у комплекті - 8000 грн., холодильник «СНАЙГЕ» - 8000 грн., телевізор (плазма) - 6000 грн., кухонний гарнітур з м'яким куточком - 6000 грн., м'який куточок для вітальні - 8000 грн., а всього майна на суму 161 456 грн. Вищевказане майно, крім автомобіля, знаходиться у відповідача. Її частка майна в грошовому виразі становить 80728 грн. Так як згоди щодо порядку розподілу рухомого майна вони не дійшли, позивач просить стягнути із відповідача в її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини належного їй майна в розмірі 80728 грн. та судові витрати. Відповідач ОСОБА_3 подав зустрічну позовну заяву, де він зазначає, що зазначений ОСОБА_2 у її позовній заяві житловий будинок на АДРЕСА_1, де вони проживали під час шлюбу, будували його батьки, а потім цей будинок разом із земельною ділянкою йому подарувала його матір, у зв'язку з чим він не є спільною сумісною власністю подружжя. Щодо автомобіля марки «Кіа-Ріо», номерний знак НОМЕР_1, то на момент розірвання шлюбу він вже був відчужений і кошти, отримані від його продажу, були використані для потреби сім'ї, а тому він також не підлягає поділу. Крім зазначеного ОСОБА_2 майна, за час шлюбу були набуті і інші речі, які нею самовільно вивезені 25 лютого 2017 року із його вищевказаного будинку, а саме: ліжко-диван вартістю 5000 гривень, морозильну камеру вартістю 2000 гривень, мікрохвильову піч вартістю 1000 гривень, кухонний комбайн вартістю 3000 гривень, кухонний стіл та 2 стільці вартістю 1000 гривень, кухонна тумбочка вартістю 800 гривень, 2 шафи, одна з них з дзеркальною вставкою у прихожу кімнату вартістю 4300 гривень, ламбрекени на вікна вартістю 3000 гривень. 09 вересня 2017 року ОСОБА_2 забрала з його будинку, про що написала письмову розписку, наступне майно, яке є спільним сумісним майном подружжя: спальний гарнітур (ліжко, шафа з допоміжними бічними панелями, комод, трюмо, два м'яких пуфики) вартістю 15000 гривень, меблеву стінку для вітальні вартістю 10000 гривень, два килими на підлогу: один вартістю 2000, другий вартістю 1000 гривень. Разом з тим ОСОБА_3 зазначив, що одержані ним у кредитній спілці «Промінь» за кредитним договором від 17 листопада 2016 року кошти в розмірі 13300 грн. використано на задоволення потреб сім'ї, а тому половину непогашеного залишку по цьому кредиту в сумі 9350 грн. вважає, що слід стягнути із ОСОБА_2 У зв'язку з викладеним, просить задовольнити його зустрічний позов про поділ в натурі майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за ним право власності на наступне майно: - пральну машинку «ВЕКО» вартістю 1000 гривень; - газову плиту чотирьох камфорну - 2000 гривень; - посудомийну машину - 1500 гривень; - комп'ютер у комплекті - 4000 гривень; - холодильник «Снайге» - 3000 гривень; - телевізор «Самсунг» плазмовий - 2000 гривень; - кухонний гарнітур з м'яким куточком (без стола, 2 стільців і тумбочки для зберігання посуду) - 2500 гривень; - м'який куточок для вітальні - 5000 гривень, а всього майна на суму 21000 гривень, яке знаходиться в житловому будинку по вул. Хлібна, 10 в м. Камінь-Каширський Волинської області. Інше рухоме майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, виділити у власність позивачу за первинним позовом ОСОБА_2, а саме: - ліжко-диван вартістю 5000 гривень; - морозильну камеру - 2000 гривень; - мікрохвильову піч - 1000 гривень; - кухонний комбайн - 3000 гривень; - кухонний стіл та 2 стільці - 1000 гривень; - кухонна тумбочка - 800 гривень; - 2 шафи, одна з них з дзеркальною вставкою у прихожу кімнату - 4300 гривень; - ламбрекени на вікна - 3000 гривень; - спальний гарнітур (ліжко, шафа з допоміжними бічними пеналами, комод, трюмо, два м'яких) пуфики - 15000 гривень; - меблева стінка для вітальні - 10000 гривень; - два килими на підлогу: один вартістю 2000, другий вартістю 1000 гривень, а разом - 3000 гривень, а всього майна на суму 48100 гривень, яке перебуває у володінні ОСОБА_2 з 25 лютого 2017 року, а меблева стінка та спальний гарнітур - з 09 вересня 2017 року, стягнувши з позивача на його користь компенсацію за половину спільного сумісного майна, набутого у шлюбі 13550 грн. Також просить стягнути із ОСОБА_2 в його користь половину вартості не погашеного кредиту в розмірі 4675 гривень.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Виділено із спільного майна подружжя та визнано право власності за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2: диван-ліжко вартістю 3000 гривень, морозильну камеру вартістю 2000 гривень, мікрохвильову піч вартістю 500 гривень, шафу в прихожу кімнату 3000 грн., кухонну тумбочку вартістю 500 гривень, ламбрекени на вікна вартістю 500 гривень, а всього майна на загальну суму 9500 (дев'ять тисяч п'ятсот) гривень. Залишено в користуванні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на: пральну машинку «ВЕКО» вартістю 3000 гривень; газову плиту чотирьохкамфорну вартістю 2000 гривень; посудомийну машину вартістю 2000 гривень; комп'ютер у комплекті вартістю 8000 гривень, а всього майна на суму 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень. Стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 60479 (шістдесят тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гривень 62 копійки компенсації різниці вартості 1/2 частини спільного майна подружжя та 699 (шістсот дев'яносто дев'ять) гривень 83 копійки сплаченого судового збору. В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено за недоведеністю.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд першої інстанції не перевірив джерело походження коштів, які було витрачено на придбання автомобіля та безпідставно визнав спільною сумісною власністю подружжя автомобіль, який, як вказує ОСОБА_3 є його особистою власністю, оскільки частину коштів на його придбання він отримав від своєї матері, а частину отримав в борг від свого товариша ОСОБА_4 Оскільки він не погасив борг, то змушений був відчужити автомобіль ОСОБА_4, про що достовірно знала позивачка. Також ОСОБА_3 вказує, що оскільки вимогу про поділ частини майна, яка частково задоволена судом, було заявлено ним у зустрічному позові, то безпідставним є стягнення з нього на користь ОСОБА_2 судових витрат, судові витрати підлягають стягненню пропорційно до задоволених вимог кожної сторони, а тому також підлягають перерозподілу.

Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач просить рішення суду першої інстанції в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля «Кіа-Ріо», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 половини вартості автомобіля в розмірі 57728,13 гривень та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Змінити розподіл судових витрат пропорційно до задоволених судом вимог. Також ОСОБА_3 просить, оскільки після поділу майна подружжя в натурі право спільної сумісної власності на нього припиняється, то в третьому абзаці резолютивної частини рішення слова «Залишити у користуванні ОСОБА_3 …» замінити словами «Виділити із спільного майна подружжя та визнати право власності за ОСОБА_3 …».

ОСОБА_2 подала копії декларацій про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця щодо себе та членів своєї сім'ї за 2010 рік, декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік, щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, 2017 рік та відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що ОСОБА_3 залишився повністю облаштований будинок, який був побудований під час перебування сторін у шлюбі на земельній ділянці, що належала матері ОСОБА_3, яка в подальшому оформила право власності на будинок на себе та пізніше подарувала будинок своєму синові ОСОБА_3, повністю знехтувавши правами ОСОБА_2 та неповнолітньої дочки сторін Що стосується автомобіля, то ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_3 придбав його за кошти, зароблені ним на сезонних роботах. В час перебування його на сезонних роботах ОСОБА_2 сама оплачувала комунальні послуги, купувала та привозила від своїх батьків продукти харчування, саме її батьки надавали основну допомогу на придбання одягу і взуття як для неї, так і для дитини сторін. Переважна більшість меблів та побутової техніки також придбана за кошти її батьків. Про продаж чоловіком в квітні 2016 року автомобіля вона дізналась через рік. Грошові кошти, які ОСОБА_3 отримав в кредитній спілці «Промінь», не витрачались на потреби сім'ї, оскільки ОСОБА_3 вже тривалий час грає в карти на гроші та відвідує ігрові заклади. Про позику ОСОБА_2 не було відомо.

В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_1 підтримали апеляційну скаргу з підстав, що в ній наведені.

Позивач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнала та просила її залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що доведеним в судовому засіданні є те, що за час шлюбу сторони нажили майна, яке підлягає поділу, на загальну суму 139959,25 грн., з яких 115459,25 грн. вартість автомобіля та 24500 грн. вартість решти нерухомого майна.

Статтею 368 ч. 3 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року N 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Відповідно до ст. 65 ч. 3 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Так, судом першої інстанції встановлено що сторони з 17 вересня 2000 року по 15 серпня 2017 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що убачається із рішення Камінь-Каширського районного суду від 15 серпня 2017 року (а.с. 7), під час якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтво про народження (а.с. 8).

За час перебування у вказаному шлюбі сторони набули певне рухоме майно, зокрема автомобіль марки «Кіа-Ріо», номерний знак НОМЕР_1.

Як убачається з інформації Територіального сервісного центру 0743 РСЦ МВС у Волинській області від 17 листопада 2017 року № 31/3/3-1563 (а.с. 9), 26 квітня 2016 року вищевказаний автомобіль, власником якого був ОСОБА_3, перереєстрований на іншого власника, тобто відчужений.

Будь-яких доказів про те, що сторони не брали участь в придбанні спільного майна, що належить подружжю, матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції підставно не відступив від рівності часток.

Оскільки відчуження транспортного засобу відбулося в період шлюбу сторін, а ОСОБА_2 письмової згоди на таке відчуження не давала, суд апеляційної інстанції погоджується, що позивач за первинним позовом має право на компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля, що становить 57728,13 грн. та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що автомобіль є особистою власністю ОСОБА_3, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Не подані такі докази і в суд апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції пропонувалося сторонам надати належні та допустимі докази про джерела походження коштів для придбання автомобіля, однак відповідач будь-яких документів не подав, при реєстрації будь-яких застережень що даний автомобіль є його приватною власністю не було зазначено.

Підстави розподілу судових витрат наведені в рішенні суду першої інстанції. Враховуючи, що в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 було відмовлено, суд апеляційної інстанції вважає їх правильними.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що в резолютивній частині рішення суд при розподілі майна не зазначив про набуття права власності на виділене відповідачу майно, то вони є безпідставними, оскільки з тексту мотивувальної частини рішення та встановлених обставин справи убачається, що дане майно перебуває у власності відповідача ОСОБА_3, а тому зазначення у рішенні про залишення в користуванні ОСОБА_3 виділеного майна означає залишення його у власності останнього і не впливає на суть рішення щодо розподілу майна.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду лише в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля «Кіа-Ріо», 2008 року випуску, та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 половини вартості автомобіля, а також зміни розподілу судових витрат пропорційно до задоволених судом вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не робить висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 367 суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків та підставно частково задовольнив позовні вимоги.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 травня 2018 року.

Головуючий

Судді