Справа № 22-243 2007 року                                    Головуючий суддя у І інстанції - Олексюк А.О.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк 3.І.

РІШЕННЯ

     ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

1 березня 2007 року                                                                                                           місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка 3.1.

суддів Шимківа С.С., Ковалевича СП.

з участю секретаря судового засідання Іванової І.С.,

сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Демидівського районного суду від 19 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та договору дарування земельної ділянки недійсними,

встановила:

Рішенням Демидівського районного суду від 19 грудня 2006 року ОСОБА_1 від­мовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу жит­лового будинку АДРЕСА_1 та дого­вору дарування земельної ділянки, який був виділений для будівництва цього будинку, недійсними.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачка, вважаючи такий висновок місцевого суду незаконним, посилаючись на неврахування судом інтересів її неповнолі­тньої дитини, на порушення норм матеріального права, просить апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких під­став.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була одноособовим власником спірних будинку та земельної ділянки і відчужила їх відповідачці ОСОБА_2 на підставі вільного волевиявлення. Неповнолітня ОСОБА_3 співвласником ані будинку, ані земельної ділянки не була, а тому за таких обставин не­ма підстав вважати її права порушеними.

Проте погодитися з таким висновком місцевого суду не можна.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частина­ми 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Згідно із пунктами 1 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам сус-

пільства. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", який є чинним з 2001 року, встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріаль­ному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Частиною 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", який став чинним з 1 січня 2006 року, також встанов­лено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

З матеріалів справи безспірно вбачається, що неповнолітня ОСОБА_3, 1994 р. н., хоч і не була власником або співвласником спірного майна, однак мала безумовне право на користування спірними житловим будинком та земельною ділянкою.

Тому позивачка могла їх відчужити, а відповідачка відповідно набути це майно у власність, лише за умови попередньої згоди органів опіки та піклування.

Оскільки сторонами при укладенні оспорених правочинів зазначених вимог зако­ну дотримано не було - укладені ними договори стосовно житлового будинку і земель­ної ділянки відповідно до правил частин 1 та 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підляга­ють визнанню недійсними.

На підставі викладеного та керуючись частинами 1 та 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 216 ЦК, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Демидівського районного суду від 19 грудня 2006 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу будинковолодіння АДРЕСА_1 Рівненської області, який був укладений 12 вересня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та посвідче­ний державним нотаріусом Демидівської районної державної нотаріальної контори і за­реєстрований у реєстрі під НОМЕР_1, недійсним.

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути це будинковолодіння ОСОБА_2. Зобов"язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 23851 (двадцять три тисячі вісімсот п'ятдесят одну) грн., одержаних за договором.

Визнати договір дарування земельної ділянки розміром 0,2043 га, яка була виді­лена для будівництва і обслуговування будинковолодіння АДРЕСА_1 Рівненської області, укладений 12 вересня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та посвідчений держа­вним нотаріусом Демидівської районної державної нотаріальної контори і зареєстрова­ний у реєстрі під НОМЕР_2, недійсним.

Зобов"язати ОСОБА_2 повернути цю земельну ділянку ОСОБА_2.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.