УКРАЇНА

      АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЖИТОМИРСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

     У Х В А Л А

    Іменем   України

28 грудня 2009 року  

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області  в складі:

головуючого                   Широкової Л.В.

                       суддів                                       Франовської К.С.

                                                                      Худякова А.М.

                        при секретарі судового      

засідання             Назаренко К.С.

з участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу   ОСОБА_3  на  рішення Богунського районного суду м.Житомира  від 21 вересня 2009   року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3  до ОСОБА_4 та  ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно, -  

в с т а н о в и л а :

           У листопаді 2007 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, на обгрунтування якого зазначила, що у 1974 р. був розірваний шлюб між нею та ОСОБА_6, проведено розподіл їх спільного майна, а саме за кожним з них визнано право власності на 22/100 ідеальних часток будинку АДРЕСА_1 05.06.1975 р. ОСОБА_6 відмовився від належної йому частини домоволодіння на її користь, що підтверджується розпискою. Фактично у її володінні залишилась кімната 12,6 м2, сарай літера „В”, вбиральня літера „Г” та огорожа будинку. У 1988 р. ОСОБА_6 подарував належну йому кімнату площею 12,5 м2  в будинку відповідачу ОСОБА_5, а останній у 2004 р. подарував її відповідачу ОСОБА_4 Позивач вважає, що на момент укладення договору дарування у 1988 р. ОСОБА_6 належала лише вказана житлова кімната, господарські будівлі були помилково внесені до договору дарування. Оскільки відповідачі заперечують її право власності господарські споруди, позивач просила визнати за нею право власності на господарські споруди, що складаються з огорожі до будинку, сараю літера „В” та туалету літера „Г”.

            Рішенням Богунського районного суду м.Житомира  від 21 вересня 2009   року  в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

           В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції

скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, з підстав порушення судом норм матеріального права, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи.

Справа № 22ц-2699/09                                                                            Головуючий у 1 інстанції Григорусь Н.Й.

Категорія  5                                                                                               Суддя-доповідач Широкова Л.В.

               Так, зазначає позивач, суд необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання її представника ОСОБА_8 про доручення до матеріалів справи документів, які підтверджують факт її постійного користування спірними спорудами з моменту видачі ОСОБА_6 розписки, зокрема генерального плану забудови садибної ділянки № 18 кварталу № 225, зведеного оціночного акту № 18 на вказане домоволодіння, довідкою БТІ від 19.10.2001 р., витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 грудня 2004 р. та не звернув уваги на довідку БТІ від 07 жовтня 2008 р. № 2337.  Крім того, позивач зазначає, що вирішуючи спір суд не встановив момент будівництва спірного майна та не вирішив питання про його належність.

           Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

           Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

           Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що  позивачем та її представниками не надано жодного доказу того, що договори дарування 22/100 ідеальних частин домоволодіння за вказаною адресою від 04 жовтня 1988 р. та від 21 грудня 2004 р. повністю або частково визнані у встановленому законом порядку недійсними, та що між позивачем та ОСОБА_6 був укладений договір дарування або будь-який інший правочин щодо відчуження у встановленому законом порядку частини належного йому нерухомого майна на її користь, або того що відбулася зміна розміру часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння.

           Такий висновок суду є правильним і ґрунтується на матеріалах справи.

           Так, судом встановлено, що рішенням народного суду Богунського району м.Житомира від 11 квітня 1974 р. шлюб між позивачкою ОСОБА_3 та       ОСОБА_6 розірвано. На підставі даного рішення та ухвали цього ж суду від 31 березня 1978 р. проведено розподіл їх спільного майна, а саме: за кожним з них визнано право власності на 22/100 ідеальних часток домоволодіння № 18 по 2-му провулку Островського у м.Житомирі, виділено ОСОБА_6 кімнату площею 12,5 м2, Ѕ сараю літера „Б”, Ѕ вбиральні літера „Г” та Ѕ огорожі, а позивачці – кімнату площею 12,6 м2, Ѕ сараю літера „Б”, Ѕ вбиральні літера „Г” та Ѕ огорожі .

           04 жовтня 1988 р. ОСОБА_6 подарував відповідачу ОСОБА_5 свої 22/100 ідеальних частин вказаного домоволодіння, а 21.12.2004 р. ОСОБА_5 подарував належну йому за даним договором частину домоволодіння відповідачу ОСОБА_4, який у встановленому законом порядку зареєстрував право власності (а.с.12-13, 21, 8-9, 6-7, 25).

           На відповідність закону ці договори  перевірялись судом. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 18 березня 2009 р. ОСОБА_6 відмовлено за безпідставністю в позові до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання даних договорів недійсними. Дане рішення набрало законної сили (а.с.79-80).  

           Посилання позивачки на те, що ОСОБА_6 згідно розписки (а.с.11) відмовився від частини належного йому майна (Ѕ хліва, Ѕ туалету та Ѕ огорожі) на її користь і на час укладення договору дарування мав право лише на житлову є безпідставним, оскільки ОСОБА_6 у спосіб, передбачений законом, не передавав їй або будь-яким іншим особам своє право власності на частини домоволодіння. Дана розписка не має правового значення, оскільки не є правовстановлюючим документом. Крім того, між позивачкою та ОСОБА_6 не укладався договір про зміну розміру часток будинковолодіння. Судове рішення з цього приводу також відсутнє.

           Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а  тому підстави для скасування судового рішення відсутні.

      Керуючись ст. ст. 303-304, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

      Апеляційну скаргу  ОСОБА_3   відхилити.

      Р ішення Богунського районного суду м.Житомира  від 21 вересня 2009   року залишити без змін.

      Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий                                                        Судді