Постанова

Іменем України

8 травня 2018 року

м. Київ

справа № 279/8730/15-ц

провадження № 61-11713 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 1 листопада 2017 року у складі судді Волкової Н. Я. та постанову апеляційного суду Житомирської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 грудня 2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким він отримав кредит у сумі 42 тис. грн зі сплатою 1,75 % на місяць та комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,12% від суми виданого кредиту щомісяця терміном до 26 грудня 2010 року. У той же день для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідати за виконання ним зобов'язань за кредитним договором. Також у той же день між банком та ОСОБА_3 було укладено договір застави автомобіля FAW, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2012 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2005 року у розмірі 55 055 грн 32 коп. звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль FAW, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк».

17 березня 2015 рокузазначене вище рішення суду було виконано, автомобіль реалізовано, кошти від продажу предмета застави було перераховано банком у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором.

Позичальник, як і поручитель, зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 3 квітня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 185 183 грн 30 коп., з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 27 458 грн 65 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 41 778 грн 75 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 115 693 грн 90 коп., комісія за користування кредитом у розмірі 252 грн.

З урахуванням викладеного, уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені судові витрати.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 1 листопада 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість за кредитним договором виникла у січні 2007 року, строк виконання зобов'язань за кредитним договором настав 26 грудня 2010 року, а звернувшись до суду у жовтні 2011 року із позовом про звернення стягнення на предмет застави, позивач реалізував своє право на дострокове стягнення з позичальника суми кредитної заборгованості. Відтак, звернувшись у травні 2015 року до суду із новим позовом про стягнення суми кредитної заборгованості із позичальника та поручителя, банк пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив ОСОБА_3

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що із зверненням банку 21 жовтня 2011 року до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 29 вересня 2010 року, шляхом звернення стягнення на предмет застави було перервано строк загальної та спеціальної позовної давності і з 22 жовтня 2011 року його перебіг розпочався заново. Проте, з новим позовом до суду про стягнення суми кредитної заборгованості з позичальника та поручителя банк звернувся з пропуском строку позовної давності.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розрахунку заборгованості кошти, отримані від продажу заставного автомобіля, були враховані, заборгованість визначена станом на 3 квітня 2015 року, тобто з урахуванням коштів, отриманих від реалізації предмету застави. Отже, позовні вимоги банку підлягали розгляду з урахуванням положень статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу». Відтак, позовну давність слід обчислювати з 17 березня 2015 року, коли банк дізнався, що одержаних коштів від продажу предмета застави недостатньо для задоволення його вимог як заставодержателя, тобто про порушення свого права.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право на стягнення залишку боргу за кредитним договором у зв'язку з недостатністю коштів на погашення кредитної заборгованості, що були отримані від реалізації предмету застави.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 27 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким він отримав кредит у сумі 42 тис. грн для придбання автомобіля зі сплатою 1,75 % на місяць та комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,12% від суми виданого кредиту щомісяця терміном до 26 грудня 2010 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у той же день між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір застави автомобіля FAW, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, а між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався солідарно з позичальником відповідати за виконання ним зобов'язань за кредитним договором.

Позичальник, як і поручитель, зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 3 квітня 2015 року утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку становила 185 183 грн 30 коп., з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 27 458 грн 65 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 41 778 грн 75 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 115 693 грн 90 коп., комісія за користування кредитом у розмірі 252 грн.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Судом встановлено, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2005 року у розмірі 55 055 грн 32 коп. звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль FAW, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах Державної автомобільної інспекції України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

17 березня 2015 рокузазначене вище рішення суду було виконано, автомобіль реалізовано, а кошти від продажу предмета застави надійшли у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, проте їх виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість в повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Таким чином, у позивача на підставі положень статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло право щодо стягнення залишку боргу за кредитним договором.

Звертаючись у травні 2015 року до суду із позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що про порушення свого права банк дізнався лише 17 березня 2015 року, тобто після продажу предмета застави, оскільки сума, одержана від його продажу, не покриває вимоги заставодержателя, тобто у межах строку позовної давності.

Так, згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилаючись на пропуск банком строку позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Висновок апеляційного суду про те, що зарахування грошових коштів у розмірі 10 тис. грн, отриманих від примусової реалізації заставного автомобіля, не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки вчинено банком, є передчасним, так як виконання рішення суду, що набрало законної сили, не є власними діями банку, а виконанням невиконаного відповідачем зобов'язання. Тобто апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що часткове погашення кредитної заборгованості проведено виключно за волею банка. При цьому примусове виконання рішення суду здійснюється за участю боржника, який вчиняв дії щодо передачі автомобіля для виконання рішення суду і дій державного виконавця не оскаржував.

При цьому згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічне положення закріплене в частині першій статті 15 ЦК України.

Отже, не реалізувавши заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, а саме для цього і ухвалювалось у 2012 році рішення суду.

У зв'язку з цим банк і не міг до виконання рішення суду пред'явити новий позов, так як не було доказів, того, що кредитна заборгованість не буде погашена.

Таким чином, апеляційний суд у порушення статті 382 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, доводів позивача про те, що банк дізнався про порушення свого права лише 17 березня 2015 року, не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 16 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк