ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/22350/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Державного підприємства

"Адміністрація річкових портів" - не з'явився,

Публічного акціонерного товариства

Комерційного банку "Приватбанк" - Каракоці О.Р.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Приватофис" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 (у складі колегії суддів: Тарасенко К.В. (головуючий), Суліма В.В., Іоннікова І.А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 (Чинчин О.В.)

у справі № 910/22350/16

за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" (далі - ДП "Адміністрація річкових портів") звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") у якому просило, зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні майном, а саме: звільнити самовільно зайняте державне майно - гідротехнічну споруду берегоукріплення річки Дніпро у місті Києві довжиною 120 метрів між Вантовим мостом та елеватором (ГТС-1058) від дебаркадера "Д-270".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач без відповідної правової підстави використовує вищезазначене майно для розміщення пасажирського дебаркадера "Д-270", що перешкоджає позивачу як експлуатуючій організації у використанні спірного майна у власній господарській діяльності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 до участі у справі як іншого відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофис").

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017, позовні вимоги ДП "Адміністрація річкових портів" до ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено в повному обсязі. У задоволенні позовних вимог до ТОВ "Приватофис" відмовлено.

Судові рішення з посилання на положення статей 319, 321, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) мотивовано тим, що ПАТ КБ "Приватбанк", яке використовує транспортний засіб (дебаркадер "Д-270") у господарській діяльності на підставі договору оренди, укладеного з власником цього майна ТОВ "Приватофис", без відповідної правової підстави займає гідротехнічну споруду берегоукріплення для швартування дебаркадера "Д-270", чим перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування та розпорядження спірним майном.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" обґрунтовує, зокрема тим, що:

- судами не надано належної оцінки тому факту, що предметом договору оренди, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Приватофис" є стоянкове судно, переміщення якого без участі його власника (ТОВ "Приватофис") є неможливим, тому останній є належним відповідачем у цій справі;

- . позивачем не надано доказу, яким підтверджено факт розміщення пасажирського дебаркадера на місці стоянки біля гідротехнічної споруди берегоукріплення, а тому суди безпідставно задовольнили позов.

ДП "Адміністрація річкових портів" у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою, а постановлені у справі судові рішення просить залишити без змін та вказує про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Крім того, ДП "Адміністрація річкових портів" просить стягнути на свою користь з ПАТ КБ "Приватбанк" витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розрахунок сум яких, відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), складає 19 000,00 грн, у тому числі 9 000,00 грн - опрацювання судових рішень у справі № 910/22350/16, підготовка відзиву на касаційну скаргу, копій відзиву та надсилання іншим учасникам справи, 10 000,00 грн - участь адвоката у судовому засіданні під час касаційного розгляду цієї справи.

ДП "Адміністрація річкових портів" і ТОВ "Приватофис" в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ "Приватбанк", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ДП "Адміністрація річкових портів" є державним унітарним підприємством, що засноване на державній власності, входить до сфери управління Міністерства транспорту інфраструктури України та створено з метою забезпечення ефективного використання державного майна річкових портів (гідротехнічні споруди, причали, судноплавні споруди, плавзасоби та інше майно), надання відповідних послуг.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 306-р державне майно, що не увійшло до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт", було передано до сфери управління Мінтрансзв'язку.

Відповідно до спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 № 1211/614 "Про передачу державного майна" (зі змінами) до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України та на баланс ДП "Адміністрація річкових портів" було передано державне майно, яке не ввійшло до статутного фонду ВАТ "Київський річковий порт"

У переліку державного майна, що є невід'ємною частиною розпорядження наявні гідротехнічні споруди в межах м. Києва, зокрема: берегоукріплення р. Дніпро у м. Києві довжиною 120 метрів між Вантовим мостом та елеватором.

Берегоукріплення довжиною 120 м, розміщене за адресою: м. Київ, між Вантовим мостом та елеватором, внесено в реєстр гідротехнічних споруд за № ГТС - 1058, експлуатуючою організацією якого є ДП "Адміністрація річкових портів", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію гідротехнічної споруди № СР-101-4-1010-08 від 11.04.2008.

Правилами технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 29.03.2004 № 251, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.07.2004 за № 932/9531 (зі змінами та доповненнями) берегоукріплювальна споруда визначається як гідротехнічна споруда для захисту берега від розмивання і обвалів, а гідротехнічна споруда (ГТС) - як споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби із шкідливою дією вод (п. 1.4).

17.06.2010 між ДП "Адміністрація річкових портів" (виконавець) і ПАТ КБ "Приватбанк" (замовник) укладено договір № 01/06-79 про надання послуг, за умовами якого виконавець надає замовнику спеціалізовані послуги (швартування, стоянка) на платній основі плавучим засобам, які належать замовнику, біля гідротехнічної споруди (ГТС)-1069, а саме: пасажирському дебаркадеру "Д-270" біля набережної пасажирських причалів між "Пішохідним" мостом і містом "Метро", інвентарний № 1590, (частина причальної набережної довжиною 30 метрів п.м. розташована в 73 м вгору проти течії від осі моста "Метро" з координатами 50' 26' 31,41"N, 30' 33' 34,82"E та 50' 26' 32,08"N, 30' 33' 34,00"E) за адресою: м. Київ, Набережне шосе, яка належить виконавцю. Строк дії договору з 17.06.2010 по 17.06.2015.

ДП "Адміністрація річкових портів" в обґрунтування позовних вимог послалося на те, що за наслідками перевірки належного використання об'єктів державної форми власності, закріплених за позивачем, виявлено факт переміщення зазначеного вище пасажирського дебаркадера "Д-270", за відсутності відповідних правових підстав, на місце стоянки біля берегоукріплення р. Дніпро у м. Києві довжиною 120 метрів між Вантовим мостом та елеватором (ГТС - 1058).

01.07.2015 ДП "Адміністрація річкових портів" направило на адресу ПАТ КБ "Приватбанк" лист № 01/06-640 з вимогою розглянути питання щодо укладання з позивачем відповідного договору на стоянку плав офісу "Приватбанк" (дебаркадер Д-270) біля берегоукріплення або вжити всіх заходів щодо відшвартування цього судна від ГТС - 1058, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 01.07.2015 і фіскальним чеком від 01.07.2015, проте будь-якої відповіді отримано не було, вимоги викладені у листі не виконано.

За змістом статей 316, 317, 319, 321 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Наведеною нормою передбачено, що власник майна має право шляхом подання негаторного позову вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Ця норма регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим усунення перешкод власнику у користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК; у редакції до 15.12.2017, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (стаття 43 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017).

Як установлено судами попередніх інстанцій, згідно зі службовою запискою начальника відділу з експлуатації ГТС Можаєва О.В., адресованої директору ДП "Адміністрація річкових портів", 02.12.2016 на виконання доручення було проведено огляд державного майна - гідротехнічної споруди берегоукріплення р. Дніпро у м. Києві довжиною 120 метрів між Вантовим мостом та елеватором (ГТС - 1058), у ході якого встановлено, що пасажирський дебаркадер "Д-270" ошвартовано до вказаної ГТС та продовжує займати місце стоянки без достатніх правових підстав.

Заперечуючи такі обставини як під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, так і зазначаючи такий аргумент у касаційній скарзі, ПАТ КБ "Приватбанк" не спростовано відповідно до положень статей 33, 34, 36 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) цього факту, не надано жодного належного і допустимого доказу відшвартування пасажирського дебаркадера "Д-270" та знаходження цього судна в іншому (ніж біля спірної ГТС) місці, а посилання у касаційній скарзі на не дослідження судами доказів на підтвердження наявності у позивача перешкод у користуванні майном не містять обґрунтувань які саме докази або доводи сторін не взято судами до уваги чи не досліджено.

Таким чином, доводи, наведені у касаційній скарзі зводяться до незгоди із встановленими судами обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів наявних у матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо доводів ПАТ КБ "Приватбанк" про те, що він не є власником пасажирського дебаркадера "Д-270", а відтак не може бути відповідачем за заявленим позовом, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що дебаркадер "Д-270", 1979 року побудови, зареєстрований у Державному судновому реєстрі України під номером ІРС-0360 від 29.06.2010, власником якого є ТОВ "Приватофис", що підтверджується інформацією Державної служби України з безпеки на транспорті, наданої на виконання вимог ухвали місцевого господарського суду.

04.01.2011 між ТОВ "Приватофис" (судновласник) та ПАТ КБ "Приватбанк" (фрахтувальник) укладено договір оренди транспортного засобу (стоянкового судна) без екіпажу (фрахтування на певний час) № 1, відповідно до умов якого судновласник зобов'язався передати фрахтувальникові, а фрахтувальник зобов'язався прийняти у тимчасове користування (оренду) стоянкове судно, визначене в договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення діяльності згідно статуту. Пунктом 1.2 договору встановлено, що стоянкове судно, а саме дебаркадер "Д-270" валовою місткістю 250 т, що передається в оренду за договором, належить судновласнику на підставі свідоцтва про право власності на судно від 29.06.2010 № 003806. Цей договір діє з 01.01.2011 до 31.05.2015 року (пункт 7.1 договору). Передачу об'єкта оренди засвідчено актом приймання - передачі від 04.01.2011. У подальшому строк дії договору було продовжено, а за умовами додаткової угоди від 31.12.2015 сторони дійшли згоди про дострокове припинення дії договору.

Крім того, 01.12.2016 між ТОВ "Приватофис" (орендодавець) та ПАТ КБ "Приватбанк" (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язався прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення стоянкового судна, а саме дебаркадер "Д-270" валовою місткістю 250 т, (місце швартовки м. Київ), визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарського діяльності; відповідно до пункту 7.1 цей договір укладено з 01.12.2016 по 31.10.2019. Актом здачі-приймання приміщення 01.12.2016 підтверджено факт передачі цього судна орендарю, у якому також зазначено місце швартовки судна - м. Київ.

Відповідно до частин 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Оскільки, за встановлених судами обставин, як на момент подання позову, так і на час вирішення справи ПАТ КБ "Приватбанк" використовує у своїй господарській діяльності дебаркадер "Д-270" як орендар за договором оренди, за відсутності у матеріалах справи та ненадання відповідачами доказів розірвання такого договору та повернення майна його власнику, суди дійшли обґрунтованого висновку, що саме ПАТ КБ "Приватбанк" є належним відповідачем за негаторним позовом як особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування та розпорядження річчю.

Доводи ПАТ КБ "Приватбанк" стосовно того, що переміщення судна, яке є стоянковим, без участі його власника (ТОВ "Приватофис") є неможливим, спростовуються, по-перше, договором оренди від 01.12.2016, укладеним між відповідачами, умовами якого конкретного місця швартовки судна не визначено (підпункт 1.1 - місце швартовки судна - м. Київ), як і не встановлено заборони орендарю під час здійснення господарської діяльності переміщувати це судно, а по-друге, нормами чинного законодавства, зокрема положеннями статті 800 ЦК, за змістом яких наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори щодо транспортного засобу.

За таких обставин при вирішенні цієї справи суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ПАТ КБ "Приватбанк" за відсутності правових підстав використовує гідротехнічну споруду берегоукріплення р. Дніпро у м. Києві довжиною 120,0 метрів між Вантовим мостом та елеватором (ГТС - 1058), чим перешкоджає позивачу в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном, що є достатньою підставою для задоволення позову. Такі висновки судів відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, тому підстав для скасування оскаржених судових рішень немає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК (тут і далі - у редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Щодо вимоги ДП "Адміністрація річкових портів" про стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме витрат на професійну правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 26.03.2018, копію якого позивачем долучено до відзиву на касаційну скаргу, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 126 ГПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

ДП "Адміністрація річкових портів" до судового засідання на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу надано копії: договору про надання правничої допомоги від 26.03.2018, акта приймання-передачі наданих послуг (окремого обсягу) від 02.04.2018 на загальну суму 9 000,00 грн.

Таким чином, судова колегія доходить висновку про покладення на відповідача ПАТ КБ "Приватбанк" судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.

Вимоги щодо стягнення судових витрат в розмірі 10 000,00 грн залишаються судом без задоволення, у зв'язку із тим, що представник позивача участі у судовому засіданні суду касаційної інстанції не приймав.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 у справі № 910/22350/16 залишити без змін.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" 9 000 грн (дев'ять тисяч гривень) судових витрат.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий