АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/1051/17Головуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С.

Провадження № 22-ц/789/365/18 Доповідач - Костів О.З.

Категорія - 47

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Романюк Х.Ю.

за участю представника апелянта Кременецької міської ради - Тартак О.С.,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу № 601/1051/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та Кременецької міської ради на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року, ухваленого суддею Білосевич Г.С., повний текст якого складено 01 лютого 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до Кременецької міської ради, ОСОБА_4 про визнання незаконними рішень та витягів із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 звернулись до Кременецького районного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися на те, що рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради від 28 серпня 1997 року №258 їм за рахунок вільних від використання земель міськфонду виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 під будівництво індивідуального житлового та господарських будинків. В проектному бюро при головному архітекторові Кременецького району ними було виготовлено будівельний НОМЕР_1, відведено земельну ділянку в натурі та погоджено проектну документацію на будівництво житлового будинку за вищезазначеною адресою. 18 листопада 2004 року сесія Кременецької міської ради прийняла рішення, яким надала їм дозвіл на приватизацію даної земельної ділянки. Після цього вони розпочали необхідні будівельні роботи, а саме розчистили та спланували земельну ділянку, частково завезли будівельні матеріали. У зв'язку з важким матеріальним станом будівництво було призупинено. Із часу надання їм земельної ділянки та по сьогоднішній день вони сплачують земельний податок. Однак, нещодавно їм стало відомо, що рішенням тридцять п'ятої сесії шостого скликання Кременецької міської ради № 2667 від 28 листопада 2013 року відповідачу ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою по вул.Джерельній в м. Кременець (на ту ж земельну ділянку) та рішенням сорок третьої сесії шостого скликання Кременецької міської ради №3132 від 23 червня 2014 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 Вказують, що земельна ділянка, яка виділена їм по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, що виділена ОСОБА_4 по вул. Джерельній в м. Кременець, згідно кадастрового номеру є одна і та ж сама земельна ділянка. Зазначають, що вказані рішення міської ради № 2667 від 28 листопада 2013 року та № 3132 від 23 червня 2014 року прийняті із грубим порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка у них не вилучалась та своєї згоди на вилучення земельної ділянки вони не давали. Просили позов задоволити в повному обсязі та стягнути із відповідачів судові витрати.

18 вересня 2017 року позивачі подали до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просили визнати недійсними витяг НОМЕР_2 від 20 травня 2014 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та витяг № НОМЕР_3 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_4.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним рішення тридцять п'ятої сесії шостого скликання Кременецької міської ради № 2667 від 28 листопада 2013 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою ОСОБА_4 по АДРЕСА_2».

Визнано недійсним рішення сорок третьої сесії шостого скликання Кременецької міської ради № 3132 від 23 червня 2014 року «Про затвердження проекту із землеустрою по АДРЕСА_2».

Визнано недійсними витяг № НОМЕР_5 від 20 травня 2014 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та витяг НОМЕР_6 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 права на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_4.

Стягнуто із Кременецької міської ради на користь ОСОБА_2 7320 (сім тисяч триста двадцять) гривень понесених судових витрат.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 7320 (сім тисяч триста двадцять) гривень понесених судових витрат.

У березні 2018 року Кременецька міська рада та ОСОБА_4 подали на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказують, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Кременецька міська рада в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд не взяв до уваги факт прийняття рішення виконавчого комітету №258 від 28 серпня 1997 року всупереч чинному на той час законодавству. Вказує, що прийняттю вказаного рішення передувало прийняття 21 травня 1997 року Верховною Радою України Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.34 ч.1 ст.26 якого встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Цей Закон набув чинності 12 червня 1997 року. Рішенням сесії Кременецької міської ради народних депутатів відповідно до ст.19 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 28 серпня 1996 року «Про делегування повноважень міської Ради в галузі бюджету і фінансів, та регулювання земельних відносин виконавчому комітету» делеговано виконкому міської ради народних депутатів повноваження щодо регулювання земельних відносин по місту. Однак, Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» втратив чинність з набранням законної сили Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 12 Перехідних положень).

Окрім цього, п.4 рішення №258 від 28 серпня 1997 року «Про виділення позивачам земельної ділянки» попереджено гр.ОСОБА_5 та ОСОБА_2, що приступати до освоєння земельної ділянки можна лише при умові виконання пункту 3 рішення, а саме, після оформлення в установленому порядку відводу земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку та господарських будівель, а також виготовлення на згадане будівництво проектно-технічної документації.

Вказують, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради не здійснювали розроблення проекту відведення земельної ділянки. Судом не взято до уваги, що на день вирішення справи в Кременецькому районному суді, Кременецькою міською радою не приймалось рішення про затвердження проекту про відведення земельної ділянки та передачу у власність чи користування позивачам земельної ділянки по АДРЕСА_1, в тому числі, що заява з таким проханням взагалі не надходила на адресу міської ради. Також, позивачі не отримували Державного акту на право постійного користування на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 площею 0.09 га в адміністративних межах м.Кременець, отже, і в Кременецької міської ради не було підстав вилучати земельну ділянку в громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_5, так як вони не набули права користування вищевказаною земельною ділянкою.

Враховуючи те, що позивачем у справі про порушення права на землю може бути користувач чи власник земельної ділянки, а по даній справі позивачами не додано жодного доказу про підтвердження того, що вони є користувачами чи власниками спірної ділянки, просили рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким у задоволені позову відмовити.

ОСОБА_4 в поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції невірно визначив позивачів як користувачів земельної ділянки і про порушення їх прав як користувачів земельної ділянки, невірно визначив орган, який прийняв рішення № 258 від 28 серпня 1997 року та його компетенцію. Також, не досліджено процедури, яка передбачена чинним законодавством для отримання земельної ділянки у власність. Які етапи цієї процедури пройдені позивачами, та які вони мають права згідно рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради № 258 від 28 серпня 1997 року і рішення Кременецької міської ради від 18 листопада 2004 року. Окрім цього, суд неналежно застосував приписи ст.5 ЦПК України, щодо обрання способу захисту та вирішив спір щодо осіб, які не були залучені до розгляду справи.

Враховуючи вищевказане, просив скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року повністю та ухвалити нове рішення яким відмовити ОСОБА_2 та ОСОБА_8 у задоволенні їх позовних вимог у повному обсязі.

У квітні 2018 року позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4, в якому посилався на те, що позивачі на законних підставах набули право користування спірною земельною ділянкою, оскільки вона була надана їм рішенням виконкому Кременецької міської ради від 28 серпня 1997 року № 258 в межах своїх повноважень. Окрім цього, рішенням Кременецької міської ради від 18 листопада 2004 року позивачам надано дозвіл на приватизацію спірної земельної ділянки. Однак, займатися приватизацією він можливості не мав, оскільки тривалий час лікувався та перебував у важкому матеріальному становищі. Враховуючи вказані обставини просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник апелянта Кременецької міської ради - Тартак О.С. апеляційні скарги підтримала, зіславшись на мотиви, викладені у них.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти апеляційних скарг заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники в судове засідання 03 травня 2018 року не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце слухання справи.

В судовому засіданні 17 квітня 2018 року відповідач ОСОБА_4 свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу Кременецької міської ради підтримав, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено наступні обставини.

Згідно рішення Кременецької міської ради народних депутатів від 28 серпня 1996 року вирішено делегувати виконкому міської ради народних депутатів слідуючи повноваження серед яких є регулювання земельних відносин по місту.

Рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради №258 від 28 серпня 1997 року виділено ОСОБА_5 і ОСОБА_2 за рахунок вільних від використання земель міськфонду земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0.09 га під будівництво індивідуального житлового та господарського будинків.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 виготовлено будівельний НОМЕР_1, який містить генплан забудови земельної ділянки забудівника, який погоджено головним архітектором Кременецького району 28 серпня 1997 року; акт переносу в натурі границь земельної ділянки від серпня 1997 року та висновок про можливість індивідуального будівництва від 19 серпня 1997 року.

Згідно рішення шістнадцятої сесії Кременецької міської ради четвертого скликання від 18 листопада 2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 дано дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0.1536 га в м. Кременець, АДРЕСА_1. В даному рішенні зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 необхідно звернутись до землевпорядного підприємства, яке має відповідну ліцензію, для оформлення технічної документації та видачі державного акту на право власності на землю.

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_2 від 15 вересня 2016 року, ОСОБА_2 з 2011 року і по даний час проводить усі необхідні роботи для будівництва (вивіз матеріалу, розчищення площі і т.д.).

У період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року ОСОБА_2 проведена сплата по земельному податку з фізичних осіб, в тому числі по земельній ділянці, яка знаходиться в м.Кременець Тернопільської області, що стверджується повідомленнями Кременецької ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області від 28 липня 2016 року.

Згідно рішення Кременецької міської ради №2667 від 28 листопада 2013 року та заяви ОСОБА_4 від 06 вересня 2013 року останньому дано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0.0954 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту, сільськогосподарські землі в т.ч. рілля. Рекомендовано ОСОБА_4 виготовити документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку з врахуванням вимог земельного законодавства.

Згідно рішення Кременецької міської ради №3132 від 23 червня 2014 року та заяви ОСОБА_4 від 20 травня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки у власність площею 0.0954 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастром номером НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування сільськогосподарські землі в т.ч. рілля; передано ОСОБА_4 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0.0954 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2.

За ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0.0954 га (кадастровий номер НОМЕР_4) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_2 Тернопільської області, що стверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НОМЕР_5 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № НОМЕР_3 від 03 лютого 2017 року. Вказана реєстрація здійснена реєстратором після звернення до нього ОСОБА_4 із оскаржуваними рішеннями.

Згідно повідомлення № 1708/466/09-25 від 10 серпня 2016 року Кременецькою міською радою повідомлено ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про те, що земельна ділянка, яка виділялась їм рішенням виконавчого комітету №258 від 28 серпня 1997 року під будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 рішенням сесії міської ради № 3132 від 23 червня 2014 року передана у власність ОСОБА_4 також під будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2. Згідно кадастрового номеру земельної ділянки це одна і та ж земельна ділянка.

Згідно повідомлення Кременецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 05 квітня 2017 року та висновку про результати розгляду звернення громадян ОСОБА_2 від 05 травня 2017 року, за повідомленням ОСОБА_2 вбачаються виключно цивільно-правові відносини, вирішення яких являється компетенцією суду.

18 серпня 2017 року до Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області надійшла ухвала Кременецького районного суду щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, самоправно розпочав будівельні роботи на земельній ділянці в м.Кременець по АДРЕСА_1, яка згідно рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради за № 258 від 28 серпня 1997 року виділена ОСОБА_2 18 серпня 2017 року відомості за даним фактом внесено до ЄРДР за № 12017210120000527 за попередньою кримінально-правовою кваліфікацією ст.356 КК України та розпочато досудове розслідування, що стверджується повідомленням від 18 серпня 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року), у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно ст.ст.23 та 24 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Відповідно ст.125 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року, яка була чинна до 05 березня 2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.126 Земельного кодексу України (від 25 жовтня 2001 року, в редакції, чинній до 05 березня 2009 року), право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі не отримали державних актів, не укладали договорів оренди, не здійснили державної реєстрації будь-яких прав на спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що позивачі на законних підставах користуються спірною земельною ділянкою тому, що на підставі рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради №258 від 28 серпня 1997 року їм виділено земельну ділянку та в подальшому рішенням Кременецької міської ради від 18 листопада 2004 року дано дозвіл на приватизацію земельної ділянки, виходячи з наступного.

Відповідно до п.17 ч.2 ст.19 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (Закон втратив чинність 12 червня 1997 року згідно пункту 12 Перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються питання: регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (набув чинності 12 червня 1997 року), виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином колегія суддів звертає увагу на те, що на день прийняття рішення міськвиконкому № 258 від 28 серпня 1997 року, прийняття рішень із земельних питань були виключною компетенцією міської ради, а не виконавчого комітету. Відтак, рішення міськвиконкому, яке прийняте поза межами його компетенції, не породжує будь-яких прав для позивачів.

Колегія критично оцінює посилання позивачів на рішенням сесії Кременецької міської ради народних депутатів від 28 серпня 1996 року «Про делегування повноважень міської Ради в галузі бюджету і фінансів, та регулювання земельних відносин виконавчому комітету», згідно якого відповідно до ст.19 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» виконавчому комітету міської ради народних депутатів делеговано повноваження щодо регулювання земельних відносин по місту, оскільки Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» втратив чинність з набранням законної сили Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, який набув чинності 12 червня 1997 року (пункт 12 Перехідних положень). П.34 ч.1 ст.26 вказаного Закону встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Окрім цього, в рішенні виконавчого комітету Кременецької міської ради №258 від 28 серпня 1997 року «Про виділення ОСОБА_5 та ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель в АДРЕСА_1 зазначено строк будівництва, а саме серпень 2000 року, що позивачами не було виконано.

Посилання позивачів про те, що вони із часу надання їм земельної ділянки (28 серпня 1997 року) та по теперішній час сплачують земельний податок колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказана обставина сама по собі, без отримання правовстановлюючих документів (державних актів, укладення договорів оренди, здійснення державної реєстрації прав на земельну ділянку) не свідчить про набуття прав на земельну ділянку.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений статтею 118 ЗК України.

Згідно ч.ч.6, 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Та обставина, що рішенням Кременецької міської ради від 18 листопада 2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 дано дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0.1536 га в м.Кременець, АДРЕСА_1, то колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до практики Верховного Суду України отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки особі. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року № 21-3690а15, від 13 грудня 2016 року № 21-2573а16 та інших.

За змістом ч.1 ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.15 ЦК України суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позову або відмову у їх задоволенні.

Таким чином, враховуючи вищевказане та аналізуючи позовні вимоги позивачів, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі права позивачів відповідачами не порушені.

Окрім цього, судом безпідставно визнано недійсними витяг від 20 травня 2014 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та витяг НОМЕР_6 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_4 права на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_4, оскільки фактично первинними правовстановлюючими документами є реєстраційні записи державного реєстратора в державних реєстрах, а не Витяги із них, які за своїм змістом є лише виписками, в яких відображено зміст реєстраційних записів, а тому Витяги не можуть визнаватися недійсними.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов, судом першої інстанції надано не вірну оцінку обставинам справи, оскільки позивачем суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог по суті заявленого позову, а тому висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовільнити, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову слід відмовити.

Відповідно ч.1. ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, із позивачів слід стягнути в користь апелянтів понесені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та Кременецької міської ради - задовільнити.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_5 до Кременецької міської ради, ОСОБА_4 про визнання незаконними рішень та витягів із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в користь Кременецької міської ради 960 грн. сплаченого при подачі апеляційної скарги судового збору (по 480 грн. із кожного).

Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 960 грн. сплаченого при подачі апеляційної скарги судового збору (по 480 грн. із кожного).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 08 травня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів