АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року м. Чернівці

справа № 723/3050/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І., Владичана А.І.

секретар Конецька Д.Г.

позивач Сторожинецька районна державна адміністрація

відповідач ОСОБА_2

апеляційна скарга Сторожинецької районної державної адміністрації на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 5 березня 2018 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Дедик Н. П.

встановив:

У листопаді 2017 року Сторожинецька районна державна адміністрація звернулася до суду з позовом.

Позивач проcив:

- позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5;

- відібрати дітей ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 у матері ОСОБА_2;

- стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, щомісячно до досягнення ними повноліття.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 5 березня 2018 року позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_2, на утримання дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 аліменти в розмірі 1/4 всіх її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на кожного, до досягнення дітьми повноліття, на користь державного закладу, в якому будуть перебувати діти, або опікуна, починаючи з 13 листопада 2017 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

В решті позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_5

Здійснення контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_5 покладено на Сторожинецьку райдержадміністрацію, як орган опіки та піклування.

В апеляційній скарзі Сторожинецька районна державна адміністрація просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5, відібрання дитини та стягнення аліментів на її утримання, попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_5, покладення контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_5 на Сторожинецьку райдержадміністрацію, як орган опіки та піклування скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Так, частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Частиною 6 статті 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Cтаттею 150 СК України встановлені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Відповідно до статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України визначні підстави позбавлення батьківських прав.

Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В статті 166 СК України передбачені правові наслідки позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 11 Закону України Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402-III передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, N 3 (далі - постанови Пленуму Верховного Суду України) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного суду України Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є матір'ю малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 25 листопада 2014 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 3 листопада 2017 року №00018967631 (а.с.19-20).

Сторожинецька районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування надала висновок №2025/01-38 від 31 жовтня 2017 року, відповідно до якого вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2, відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_5 (а.с.8-11).

Відповідно до рішень виконавчого комітету Старобросковецької сільської ради Сторожинецького району №08 від 22 лютого 2017 року, №21 від 26 квітня 2017 року, №35 від 29 червня 2017 року вирішено, вважати стан виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 відносно її дитини ОСОБА_5 неналежним та за доцільне перебування дітей на обліку служби у справах дітей Сторожинецької РДА як таких, що опинилися в складних життєвих обставинах (а.с.22,23,24).

Наказом служби у справах дітей Сторожинецької РДА від 03 липня 2017 року №255 ОСОБА_5 поставлена на облік як дитина, яка опинилися у складних життєвих обставинах (а.с.39).

Відповідно до довідки виконкому Старобросківецької сільської ради Сторожинецького району від 3 травня 2017 року №522, ОСОБА_2 зареєстрована разом з неповнолітніми ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, по АДРЕСА_1. Також за цією адресою також зареєстровані мати ОСОБА_6, сестра ОСОБА_7, брати ОСОБА_2, ОСОБА_8, племінники ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (а.с.40).

З актів обстеження сім'ї №130 від 10 липня 2015 року, №71 від 15 лютого 2016 року, №156 від 12 квітня 2016 року, №281 від 7 липня 2016 року, №329 від 11 жовтня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 проживає в селі Старі Бросківці, Сторожинецького району разом з дочкою ОСОБА_5, співмешканцем ОСОБА_13 та матір'ю співмешканця ОСОБА_14

ОСОБА_2 отримує кошти на дітей, у будинку брудно, неприємний запах. ОСОБА_13 та ОСОБА_2 вживають спиртні напої. На час відвідування 11 жовтня 2017 року встановлено, що ОСОБА_2 вдома немає більше 2 тижнів. Умови проживання відносно задовільні. ОСОБА_14 скаржилась, що немає коштів на придбання їжі, на роботу не ходить, бо доглядає за Настею, оскільки батько ОСОБА_13 працює по найму.

Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем надано недостатньо доказів на підтвердження обставин свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків стосовно малолітньої ОСОБА_5, а відтак підстави для позбавлення її батьківських прав щодо останньої відсутні.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема, безпідставним є аргумент скарги про те, що позивач довів належними та допустимими доказами наявність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її дитини ОСОБА_5, відібрання дитини та стягнення з відповідачки аліментів на її утримання.

Європейським судом з прав людини при вирішенні справи № 39948/06 «Савіни проти України» в пунктах 49-52 рішення від 18 грудня 2008 року зазначено, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції» (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (mutatis mutandis, справа «Хазе проти Німеччини» (Haase v. Germany), N 11057/02, пункт 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки» (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, пункт 72, від 26 жовтня 2006 року; «Гавелка та інші проти Чеської Республіки» (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, пункт 57, від 21 червня 2007 року).

З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії» (K.A. v. Finland), N 27751/95, пункт 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії» (Moser v. Austria), N 12643/02, пункт 68, від 21 вересня 2006 року).

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (mutatis mutandis, ухвали у справах: «Шульц проти Польщі» (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини» (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки» (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини.

У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.

З огляду на вказану правову позицію та принципи проголошені Європейським судом з прав людини, можна зробити висновок, що для розлучення дитини з батьками (з позбавленням батьківських прав або без такого) суду потрібно встановити: 1) винну поведінку батьків, 2) справжню небезпечність умов для дитини, 3) доказову базу вказаних обставин, 4) наявність вжиття тимчасових проміжних заходів до батьків, 5) обов'язкове слухання показань самих дітей.

Таку правову позицію Верховний Суд виклав у своїй постанові від 1 лютого 2018 року у справі №710/1444/15-ц.

Ухвалюючи рішення у справі суд, в частині, яка оскаржується, правильно виходив з того що позивач не надав суду належні та допустимі докази, які б підтверджували факт умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків щодо малолітньої ОСОБА_5

Вимога позивача про відібрання у матері ОСОБА_2 її малолітньої дитини ОСОБА_5 обґрунтовувалась не обставинами неналежного виконання відповідачкою батьківських обов'язків, а необхідністю виконання можливого судового рішення про позбавлення батьківських прав у майбутньому.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_5

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Сторожинецької районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 5 березня 2018 року, в частині яка оскаржується, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти з дня складання повної постанови.

Дата складання повної постанови 14 травня 2018 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді: А.І. Владичан

М.І. Кулянда