Справа №472/1212/17 14.05.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 472/1212/17

Номер провадження 22-ц/784/742/18

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 50

Постанова

Іменем України

14 травня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення, яке ухвалене Веселинівським районним судом Миколаївської області під головуванням судді Чаричанського П.О., в приміщенні того ж суду 19 лютого 2018 року о 14 годині 35 хвилині, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 листопада 2016 року Веселинівським районним судом Миколаївської області ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/5 частини всіх видів його доходів щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, починаючи з 28 вересня 2016 року і до досягнення дитини повноліття.

На думку позивача, розмір аліментів, визначений зазначеним судовим рішенням на теперішній час є недостатнім для належного утримання дитини та її повноцінного матеріального забезпечення.

Крім того, такий розмір аліментів на даний час не відповідає чинному законодавству, оскільки відповідно положень СК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року (далі – Закон України), розмір аліментів на дитину має складати 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, а мінімальний їх розмір на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що заробітна плата відповідача постійно зростає, що свідчить про покращення його матеріального стану, ОСОБА_2 просила суд збільшити розмір аліментів, який визначений рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2016 року та стягується з ОСОБА_3 на її користь на утримання дитини ОСОБА_4, до 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідач проти задоволення позову заперечував. Зазначав, що позивачем не доведено жодної поважної підстави для збільшення розміру аліментів визначеного попереднім судовим рішенням. При цьому, зміна законодавства, яке регулює дані правовідносини, не може бути підставою для збільшення розміру аліментів.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2018 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

При цьому, апеляційна скарга мотивована тим, що в процесі розгляду справи та ухваленні рішення районним судом не було застосовано норми матеріального права: зокрема ст.182 СК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року, та порушено норми процесуального права: не прийнято до уваги належні та допустимі докази, що наявні у справі та свідчать про покращення матеріального становища платника аліментів.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для зміни розміру аліментів не вбачається, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів, що свідчили б про можливість збільшення розміру аліментів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Статтею 51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року за №2402-ІІІ, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини (ч.2 ст.182 СК України).

За правилами ст.183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Частина перша ст.192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із батьків та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2016 року по справі №472/897/16-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/5 частини всіх видів його доходів щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, починаючи з 28 вересня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення набрало законної сили 15 листопада 2016 року (а.с.6-7).

Згідно довідки про доходи від 05 жовтня 2016 року відповідачу ОСОБА_3 за період роботи з квітня 2016 року по вересень 2016 року без урахування аліментів нараховані доходи у розмірі 39 773 грн. 60 коп., з яких податок з доходів фізичних осіб 7 153 грн. 92 коп. (а.с.22).

Відповідно довідки про доходи від 29 листопада 2017 року ОСОБА_3 за період роботи з травня 2017 року по жовтень 2017 року без урахування аліментів нараховані доходи у розмірі 40 980 грн. 71коп., з яких податок з доходів фізичних осіб 9 064 грн. 00 коп. Також, за вказаний період із заробітної плати відповідача утримано кошти на сплату аліментних зобов’язань в розмірі 9 407 грн. 31 коп. (а.с.23).

Прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2018 року складає 1 860 грн.

З довідки про доходи відповідача від 29 листопада 2017 року, а також з роздруківки з рахунку позивача, доданої нею до апеляційної скарги, вбачається, що відповідач сплачує аліменти на рівні не нижче за 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (протилежного не встановлено).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що у відповідача покращився матеріальний стан.

Відмовляючи у задоволенні позову про збільшення розміру аліментів, суд першої інстанції вважав, що позивач не довела наявності обставин для збільшення розміру аліментів у розумінні ст.192 СК України, після ухвалення рішення від 04 листопада 2016 року.

Колегія суддів погоджується із вищевказаним висновком районного суду, оскільки позивач не надала доказів суттєвого покращення матеріального стану відповідача або зміни його сімейного стану і що ці зміни є підставою для збільшення стягнутої суми аліментів з підстав, передбачених ст.192 СК України. До того ж, суд першої інстанції вірно зазначив, що збільшення розміру заробітної плати платника аліментів відповідно призведе до збільшення розміру аліментів в грошовому виразі, які відраховуються із заробітної плати.

Щодо посилання позивача на зміни в сімейному законодавстві, які регулюють спірні правовідносини, то зазначене не є підставою для зміни розміру аліментів, та на час ухвалення судового рішення про стягнення аліментів, районний суд застосовував норми СК України, в редакції, які діяли на час вирішення справи.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2– залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 19 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_5

Повний текст судового рішення

складено 15 травня 2018 року