ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

14.05.2018                      Справа № 905/2087/17                                         

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали скарги Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро на бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області

за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро

до відповідача: Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область

про: стягнення 127949,19 грн.

За участю представників сторін:

від позивача (стягувача): ОСОБА_1 ( за довіреністю №3198 від 04.04.2018);

від скаржника (відповідача, боржника): не з’явився;

від ДКСУ: не з’явився.

СУТЬ СКАРГИ:

Рішенням господарського суду Донецької області 17.10.2017 позовні вимоги ПАТ “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії ПАТ “Укртелеком”, м.Дніпро до Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення 127949,19грн. задоволені в повному обсязі; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 127949,19грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1919,24грн.

На виконання вказаного рішення 23.11.2015р. виданий відповідний наказ.

02.05.2018 від Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро надійшла скарга від 25.04.2018 на бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, в якій скаржник просив: визнати незаконними та протиправними дії Управління Державної казначейської служби у м.Маріуполі Донецької області щодо повернення без виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17.10.2017; зобов’язати здійснити дії, що передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників.

Ухвалою суду від 02.05.2018 скаргу прийнято до розгляду.

В обґрунтування скарги, скаржник посилався на те, що Управління ДКСУ безпідставно повернуло листом №04-25/686 від 12.04.2018 наказ господарського суду Донецької області від 30.10.2017 без виконання, посилаючись на п.9 Порядку виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845.

На підтвердження обставин, викладених у скарзі скаржник надав заяву №12С000-2051 від 04.04.2018 щодо виконання рішення суду та докази її направлення; лист Управління ДКСУ №04-25/686 від 12.04.2018.

15.12.2017 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” №2147-VIII від 03.10.2017р., яким зокрема, Господарський процесуальний кодексу України викладено в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу XI “Перехідних положень” ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII, чинній з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11.05.2018 на електрону адресу від ДКС надійшли пояснення на скаргу та клопотання про розгляд скарги без участі представника ДКС.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису. Усі процесуальні документи, які надаються до суду електронною поштою повинні бути скріпленні електронним цифровим підписом, відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.

Проте, вказані електронні документи не відповідають вимогам вказаної норми закону, а тому, не підлягають оцінки судом в порядку Господарського процесуального законодавства України.

Представник стягувача (позивача) у судове засідання 14.05.2018 з’явився, скаргу підтримав.

Представники скаржника (боржника) та ДКС у судове засідання 14.05.2018 не з’явились, про день, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника стягувача (позивача), суд

встановив:

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.10.2017 позовні вимоги ПАТ “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії ПАТ “Укртелеком”, м.Дніпро до Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення 127949,19грн. задоволені в повному обсязі; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 127949,19грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1919,24грн.

На виконання вказаного рішення 23.11.2015р. виданий відповідний наказ.

04.04.2018 ПАТ “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії ПАТ “Укртелеком”, м.Дніпро звернулось до Управління Державної казначейської служби у м.Маріуполі Донецької області із заявою щодо виконання рішення господарського суду Донецької області від 17.10.2017.

ОСОБА_1 №04-25/686 від 12.04.2018 Управління ДКСУ повернуло наказ господарського суду Донецької області від 30.10.2017 без виконання, посилаючись на п.9 Порядку виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845. В обґрунтування відмови у прийнятті наказу до виконання Управління ДКС України у м. Маріуполі Донецької області посилалось на те, що Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область не обслуговується Управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області, рахунки на його ім'я не відкрито, тому наданий наказ не підлягає виконанню управлінням.

02.05.2018 від Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро надійшла скарга від 25.04.2018 на бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, в якій скаржник просив: визнати незаконними та протиправними дії Управління Державної казначейської служби у м.Маріуполі Донецької області щодо повернення без виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17.10.2017; зобов’язати здійснити дії, що передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників.

Згідно ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов’язковими для виконання на всій території України. Обов’язковість рішення суду, як одна з засад судочинства також встановлена нормами Конституції України, які є нормами прямої дії. Недотримання цього принципу порушує правовий порядок, встановлений державою.

Положеннями статті 326 ГПК України закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. (стаття 327 ГПК України).

Відподвідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно ч.2 ст. 6 Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

При цьому, у даній нормі права не вказано до якого суду оскаржуються дії органів Казначейства та не визначено порядок такого оскарження. Оскарження дій чи бездіяльності органу казначейства господарським процесуальним законодавством України не визначено.

Водночас, відповідно до ч. 11 ст. 11 ГПК України забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У відповідності з приписами ст. 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду: а)у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Оскільки орган державної казначейської служби, виконуючи рішення суду, діє в межах Закону України "Про виконавче провадження", з особливостями, визначеними Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а відтак скарги на дії органу державної казначейської служби підлягають розгляду в межах господарського процесу, тому господарських суд вважає за необхідне застосувати до скарги на дії ГУ ДКС України у м. Маріуполі Донецької області за аналогією закону положення статті 341 ГПК України, яка визначає порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо виконання ними рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” встановлено, що у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 24.09.2013 р. у справі № 32/37-10.

На виконання Закону України "Про виконавче провадження" і п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.2011року № 845 затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників.

Згідно з п. 3 цього Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Згідно з п. 6 Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв’язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

За правилами п.8 Порядку органи казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку, в тому числі, здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів.

Згідно з п.11 Порядку відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі, зокрема, необхідності отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів.

Підпунктом 1 пункту 9 Порядку визначено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли: 1) виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред’явлено до виконання з пропущенням установленого строку; не відповідає вимогам, передбаченим Законом України “Про виконавче провадження”; 2) судове рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку; 3) боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”; 4) суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов’язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом; 5) стягувач узгодив відсутність зазначеної у виконавчому документі суми залишку невідшкодованого податку на додану вартість; 6) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 7) суми коштів, зазначені у виконавчому документі, перераховані боржником стягувачу; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства; 10) рішення про стягнення коштів з одержувача бюджетних коштів не відповідає заходам, передбаченим бюджетною програмою; 11) наявні інші передбачені законом випадки.

В якості підстави повернення наказу без виконання, Управління ДКС України у м.Маріуполі Донецької області зазначено, що Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область не обслуговується в Управлінні Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області, рахунки на його ім'я не відкрито.

Згідно даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців боржник у справі №905/2087/17 – Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради є органом місцевого самоврядування, який зареєстрований за адресою: 87535, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Чукваріна В.І., будинок 17. Відомості щодо перереєстрації юридичної особи відсутні.

За приписами ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема є доходи місцевих бюджетів та інші кошти. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

Відповідно до п. 12 ст. 1 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.

Таким чином органи місцевого самоврядування (у тому числі і Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область) відносяться до бюджетних установ, які повністю утримуються за рахунок відповідно місцевого бюджету.

Відповідно до абз. 2 пп. 1 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011, встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну казначейську службу України» №215 від 15.04.2015року, є Державна казначейська служба України.

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 постанови).

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно зі ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

За вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. (абз. 1,3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України выд 22.04.2016року № 01-06/1444/16 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини").

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», згідно якого Європейський суд наголосив, що, «відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Європейський суд також зазначив, що «адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету».

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (від 21 лютого 1975 року) та у вищенаведеній «Шмалько проти України».

Враховуючи конституційний принцип доступність до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», враховуючи також справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати спірний виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню органом Казначейства за означених головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області обставин.

Відповідно до ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, дії Управління ДКС України у м. Маріуполі Донецької області щодо повернення за наведеної підстави без виконання наказу господарського суду Донецької області №905/2087/17 від 30.10.2017 є неправомірними та незаконними, Управління ДКС України у м. Маріуполі Донецької області зобов'язано прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області №905/2087/17 від 30.10.2017.

Згідно п.9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012 господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця, але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Таким чином, вимога щодо зобов’язання Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області здійснити дії, що передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників підлягає задоволенню, оскільки це є обов'язком Державної казначейської служби згідно чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.339-343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро на бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірними дії Управління Державної казначейської служби у м.Маріуполі Донецької області щодо повернення без виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.10.2017.

Зобов’язати Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області здійснити дії, передбачені законом, на виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.10.2017 по справі №905/2087/17.

Ухвала набирає законної сили в день її винесення, але може бути оскаржена через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом 10-ти днів з моменту її проголошення.

У судовому засіданні 14.05.2018 проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Повний текст ухвали підписаний 17.05.2018.

           Суддя Я.О. Левшина