ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/1820/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Довгополова О.М., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Державної казначейської служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційними скаргами управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року (головуючий суддя першої інстанції Гаврилко С.Є., судді Калинич Я.М., Рейті С.І., м. Ужгород, повний текст складено 05.02.2018),

В С Т А Н О В И В:

21 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Державної казначейської служби України (з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог від 18.12.2017) про стягнення на його користь середньої заробітної плати по Закарпатській області за жовтень 2017 року в сумі 79596 грн як заробітну плату, стягнення за невикористані відпустки за 2014 рік та 2015 рік в сумі 20186 грн, стягнення грошових коштів за неотриману матеріальну допомогу до відпусток в сумі 26532 грн, стягнення моральної шкоди в сумі 50000 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року позов ОСОБА_1 до Управління МВС України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, Державної казначейської служби України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Стягнуто з Управління МВС України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12 вересня 2014 року по 12 вересня 2015 року в сумі 16177,01 грн. У задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовлено.

Із таким судовим рішенням не погодилися управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та ОСОБА_1, подавши апеляційні скарги.

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення й прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. Обгрунтовуючи незгоду, апелянт вказав, що при розгляді спору про поновлення на роботі, позивачем не заявлялись вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, а постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2015, позивача було поновлено на роботі, та не вирішено питання про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Тому, вважає, що стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу є неможливим у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду, яким розглянуто трудовий спір про поновлення на роботі. Крім того, зазначає, що позивачем заявлялась вимога про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати а не стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення й прийняти нове - про задоволення позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд всупереч вимогам закону та верховенства права не врахував позицію ЄСПЛ та відмовив у задоволенні позову в частині нарахування моральної шкоди. Зазначає, що судом не враховано ту обставину, що поновлення позивача здійснювалося Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області, та такий є правонаступником Управління МВС в Закарпатській області та виходячи з положень статей 55, 56 Конституції України спірні правовідносини допускають правонаступництво. Крім того, вважає, що суд неправильно зазначив про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є об'єктом індексації. Також судом не враховано, що відповідачем не було виплачено відпустку за 2014 рік - 2015 рік - 35 календарних дні - сума якого становить 5858,16 грн та не виплачено матеріальну допомогу до відпусток за 2014, 2015 роки на оздоровлення та покращення соціально-побутових умов в загальній сумі 15398,60 грн.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та дав пояснення, аналогічні викладеним у ній доводам.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що брали участь у судовому розгляді, дослідивши надані сторонами докази, матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов виснвоку про часткове задоволення апеляційних скарг з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року, в адміністративній справі № 807/3128/15, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року було скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 1193 від 11.09.2014 про звільнення інспектора - чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту УМВС України в Закарпатській області старшого лейтенанта ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі п. «є» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни). Поновлено старшого лейтенанта ОСОБА_1 на посаді інспектора - чергового спеціального приймальника для утримання осіб, підданих адміністративному арешту УМВС України в Закарпатській області.

У відповідності до наказу УМВС України у Закарпатській області від 07 грудня 2015 року за № 62 о/с (а.с. 13), відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року скасовані відповідні пункти наказів УМВС України в Закарпатській області від 11 вересня 2014 року № 1193 та від 12 вересня 2014 року № 181 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ позивача та поновлено його посаді з 13 вересня 2014 року. Цим же наказом звільнено позивача із 08 грудня 2015 року.

Відповідач, виконуючи зазначену вище постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року, не виплатив позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Таким чином, період вимушеного прогулу тривав з 13 вересня 2014 року до 08 грудня 2015 року.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію», чинного на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки врегульовано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.

Згідно п. 24 названого Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до положень ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Назване Положення не втратило чинності з втратою чинності Законом України «Про міліцію».

Отже, якщо при вирішенні спору щодо протиправності звільнення працівника не було вирішено питання щодо виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то такий працівник не позбавлений права звернення до суду із відповідним позовом щодо вирішення питання виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому доводи Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області щодо того, що стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу є неможливим є безпідставними.

Обчислення середньої заробітної плати здійснюється на підставі постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з п.п. 2, 4 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язані відповідні виплати.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Слід зазначити, що чинним законодавством передбачено виплату позивачу грошового утримання за час вимушеного прогулу, однак не передбачено можливість оплати йому відпусток та надання матеріальної допомоги за цей період, як про це зазначає апелянт.

Крім того, згідно із п. 2.17.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

З наведеного вище слідує, що вказана допомога надається протягом року, однак коли саме матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може бути надана віднесено до волевиявлення працівника органів внутрішніх справ, яке він, в свою чергу, може висловити у своєму рапорті.

Позивач не надав доказів подання ним рапортів про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за час вимушеного прогулу у 2014-2015 роках, а тому відсутні підстави і для виплати такої допомоги.

А тому безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що судом не враховано, що відповідачем при поновленні позивача на роботі не було оплачено відпустку за 2014 рік - 2015 рік - 35 календарних дні та не виплачено матеріальну допомогу до відпусток за 2014, 2015 роки на оздоровлення та покращення соціально-побутових умов.

Слід зазначити, що предметом позову згідно позовної заяви є стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, при цьому позивач не оскаржує правильність розрахунку при звільненні зі служби згідно наказу з 8 грудня 2015 року.

Щодо доводів апелянта про необхідність нарахування коштів за вмушений прогул з урахуванням індексації та індексу інфляції, то такі є безпідставними, адже в даному випадку питання відшкодування втрат працівника внаслідок незаконного звільнення врегульовано ч. 2 ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що у разі звільнення без законної підстави при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким передбачено виплату грошового утримання за вимушений прогул.

Окрім цього, відповідно до статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

З наведеного вбачається, що індексації за вказаним Законом підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, тобто, виплати повинні проводитися на постійній основі.

За змістом статей 1-3 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Водночас, індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру.

На думку суду, враховуючи те, що в даному випадку виплата середнього заробіток за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі має разовий характер, не нараховувалася, а підлягає стягненню за судовим рішенням та фактично є сумою, яка обчислюються із середньої заробітної плати, а тому компенсація, визначена діючим законодавством, до даних коштів не застосовується.

Згідно з п. 5 вищевказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наказом МВС України № 499 від 31.12.2007 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» було визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1.7 цього наказу при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Таким чином, зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Згідно довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 214 від 21 липня 2016 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 за останні два місяці роботи складав: за липень 2014 - 2079,30 грн, серпень 2014 року - 2042,38 .

Отже, середньоденний заробіток визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за цей період на кількість календарних днів, яка складає 62 дні.

Отже, середньоденний заробіток позивача складав 66,47 грн.

Суд першої інстанції помилково визначив середньодений заробіток позивача з урахуванням робочих, а не календарних днів.

Відповідно до пункту 24 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи, у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 06 листопада 2013 року (справа № 21-352а13) та від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15).

Оскільки позивач і у позовній заяві і в апеляційній скарзі не зазначав із наведенням доказів, що спір про поновлення на роботі розглядався більше року не з його вини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оплаті підлягає вимушений прогул 365 календарних днів, а тому до відшкодування підлягає сума 24264,72 грн (365х 66,47).

Разом з тим, із нарахованої суми необхідно відрахувати суму отриманої позивачем за час вимушеного прогулу з лютого до вересня 2015 року допомоги по безробіттю, що згідно довідки Ужгородського центру зайнятості від 1 серпня 2016 року (а.с. 12) складає 6314,52 грн (без урахування сум за вересень та жовтень 2015 року).

Отже на користь позивача необхідно стягнути 17922,20 грн (24264,72 грн - 6314,52 грн).

Доводи апелянта в частині необхідності визначення середньоденного розміру його заробітку з урахуванням грошового забезпечення поліцейських в сумі 46125 гривень, апеляційний суд відхиляє, адже така заробітна плата йому не нараховувалася і не виплачувалася.

Також позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення моральної шкоди в сумі 50000 грн.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14 та від 20 лютого 2018 року у справі № 818/1394/17.

Суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову.

Колегія суддів вважає, що відновлення права позивача на належний розмір виплат , а саме на компенсацію втрат у зв'язку з незаконним звільненням зві служби, є справедливою сатисфакцією у даному спорі.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог, апеляційні скарги слід задовольнити частково та скасувати оскаржуване судове рішення з прийняттям нового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційні скарги управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі № 807/176/17 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (Головного управління Національної поліції в Закарпатській області) (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ракоці, 13, ідентифікаційний код 08592170) на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 12 вересня 2014 року по 12 вересня 2015 року в сумі 17922 (сімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві) гривні 20 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. О. Большакова

судді О. М. Довгополов

М. А. Пліш

Повний текст складено 15 травня 2018 року.