КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/5926/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.

Секретар судового засідання: Кузик М.А.

За участі:

Позивача: ОСОБА_2;

Представника Позивача: ОСОБА_3;

Представника Відповідача: Рогова І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.18р. про залишення позовної заяви без розгляду у справі №826/5926/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м.Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа: Міністерство внутрішніх справ про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в м. Києві від 06.11.15р. №1017 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 на підставі пунктів 10 та 11 розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

зобов'язати ГУ НП у м. Києві працевлаштувати ОСОБА_2 на посаду, що є рівнозначною посаді, займаній ним до звільнення;

зобов'язати ГУ НП у м. Києві виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.18р. позовну заяву залишено без розгляду на підставі п.8 ст. 155 КАС України, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу з мотивів порушення судом норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апелянт вважає, що ним не пропущено місячний строк звернення до суду, який обчислюється з моменту отримання ним копії наказу про звільнення та трудової книжки, а саме з

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції, з покликанням на спеціальний у спірних правовідносинах Закон України «Про Національну поліцію», виходив з того, що Позивач без поважних на те причин пропустив встановлений ст. 122 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.17р.) місячний строк звернення до суду, передбачений для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Вказав, що Позивач до 06.11.2015 року не скористався своїм правом подання рапорту про подальше продовження ним служби у лавах поліції, у зв'язку з чим був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів згідно оспорюваного наказу, про що мав знати чи повинен був довідатись в силу вказаного Закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом установлено, що Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України.

У період з 08.01.15р. по 08.04.17р. Позивач на підставі наказу ГУ МВС України в м. Києві від 26.01.15р. №39 перебував у відпустці по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку. З Позивачем 08.01.2015 року був проведений розрахунок, чого не заперечує Позивач.

На підставі наказу ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.15р. №1017 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Позивача звільнено у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Не погоджуючись з вказаним наказом, Позивач 04.05.17р. звернувся з даним позовом до суду.

Частиною 1 статті 99 КАС України (в редакції чинній на момент звернення Позивача з даним позовом до суду) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 99 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Строки мають важливе значення для захисту порушених прав та адміністративного судочинства. У публічно-правових відносинах строки особливо актуальні для оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених законом певних процесуальних дій.

Строк обчислюється з дня, коли особа знала або повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані».

Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Показовою в питанні застосування строку позовної давності в контексті статті 6 Конвенції є справа «Gradescolo S.R.L. проти Молдови». У цій справі Європейський суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули Конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 2 липня 2015 року N 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон N 580-VIII).

Відповідно до п. 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон опублікований в офіційному виданні «Голос України» 06.08.2015 року, а відтак набрав чинності 07.11.2015 року окрім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набрали чинності 07.08.2015 року.

Відтак, оскільки саме приписами пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ та процедуру звільнення працівників міліції, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме наведені норми.

Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на те, що у трудових спорах пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано відповідні спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VІІІ з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно пункту 9 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (пункт 10 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VІІІ).

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (пункт 12 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VІІІ).

Отже системний аналіз зазначених правових норм зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 6 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення). Вказані норми є імперативними, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

На пріоритетності норм спеціального законодавства у спірних правовідносинах вказує Верховний Суд у своїх постановах від 13.03.18. у справі 826/26667/15 та від 18.04.2018 р. у справі №819/95/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даному випадку, Позивач підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду, що не звертався до Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві з рапортом про подальше проходження служби у лавах органів поліції. У зв'язку з цим, Позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів на підставі наказу ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.15р. №1017 о/с.

З позовною заявою про оскарження зазначеного наказу Позивач звернувся до суду лише 04 травня 2017 року, тобто через півтора роки після звільнення.

Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Таких доказів матеріали справи не містять, Позивачем суду не надано. Покликання Позивача на те, що такий строк не пропущений, оскільки має відраховуватись відповідно до КЗпП колегія суддів вважає помилковим, оскільки пріоритетними у спірних правовідносинах є норми спеціального Закону № 580-VІІІ. Перебування у відпустці, на думку колегії суддів, не перешкоджало реальній можливості дізнатися про порушення своїх прав. При цьому, колегія суддів акцентує увагу й на тому, що реформування органів міліції відбувалося за широкого розголосу серед засобів масової інформації, обговорення серед населення та на той час діючих працівників міліції, відтак, на переконання колегії суддів, Позивач мав реальну можливість дізнатися про можливе порушення його прав.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск Позивачем встановленого законом строку звернення до суду без поважних на те причин.

Колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 122 КАС України (у редакції чинній з 15.12.17р.), оскільки Позивач звернувся до суду до набрання чинності нової редакції КАС, втім таке порушення не призвело до неправильного вирішення питання по суті, а тому не є підставою для скасування оспорюваної ухвали.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.18р. про залишення позовної заяви без розгляду у справі №826/5926/17 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.18р. про залишення позовної заяви без розгляду у справі №826/5926/17 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.

Повний текст постанови складений: 17.05.18р.