АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3438/18 Справа № 185/1647/17 Головуючий у 1 й інстанції - Бондаренко В.М. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоград Буддеталь" про стягнення оплати відряджень, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, індексу інфляції у зв'язку із порушенням строків виплати та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоград Буддеталь"(далі - ТОВ "Павлоград Буддеталь") про стягнення оплати відряджень, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, індексу інфляції у зв'язку із порушенням строків виплати та моральної шкоди, мотивуючи тим, що перебував у трудових відносинах з ТОВ "Павлоград Буддеталь" з 15 липня 2011 року, з 18 вересня 2015 року займав посаду заступника директора з питань впровадження нової техніки.

Вказував, що наказом №9 к/тр від 23 травня 2016 року був звільнений з займаної посади у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст.40 КзпП України.

Зазначав, що у відповідності до наказу №8-к/тр від 06 січня 2015 року був направлений у відрядження на 5 днів до м.Москва, у відповідності до наказу №7 к/тм від 02 березня 2015 року два дні перебував у відрядженні до м.Києва.

Посилаючись на те, що під час звільнення йому не були виплачені грошові кошти за відрядження, які були здійснені в інтересах виробництва за власні кошти, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ТОВ "Павлоград Буддеталь" 5.982 грн.07 коп. компенсації за відрядження до м.Москва за період з 26 січня 2015 року по 29 січня 2015 року; стягнути 940 грн. компенсації за відрядження в м.Київ за період з 02 березня по 03 березня 2015 року; стягнути 2.895 грн.22 коп. компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з інфляцією за відрядження до м.Москва за період з 01 лютого 2015 року по 01 березня 2017 року; стягнути 353 грн.44 коп. компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з інфляцією за відрядження до м.Києва за період з 01 квітня по 01 березня 2017 року; стягнути середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в частині оплати відряджень з 23 травня 2016 року по день фактичного розрахунку; стягнути 5.000 грн. у рахунок відшкодування завдано моральної шкоди.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі від 26 березня 2018 року позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ним у повному обсязі доведено факт перебування у відрядженнях, а тому його вимоги законні та обґрунтовані.

07 травня 2018 року на адресу апеляційного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому відповідач ТОВ "Павлоград Буддеталь" зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, наказів, розпоряджень, доручень, в м.Москва був за особистими питаннями з приводу здоров'я, а 3 березня 2015 року був на роботі, а не у м.Києві.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Згідно з п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що даний спір виник з трудових правовідносин, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ "Павлоград Буддеталь" з 15 липня 2011 року, працюючи на посаді заступника директора.

З 25 вересня 2012 року працював на посаді директора підприємства.

З 18 вересня 2015 року займав посаду заступника директора з питань впровадження нової техніки (а.с.14).

Наказом №9 к/тр від 23 травня 2016 року був звільнений з займаної посади у зв'язку із скороченням штату за п.1 ст.40 КзпП України (а.с.107).

Спірні правовідносини між сторонами виникли, на думку позивача, з приводу його відряджень до м.Москви Російської Федерації у період з 26 січня 2015 року по 29 січня 2015 року та до м.Києва з 02 березня 2015 року по 03 березня 2015 року.

Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_2 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що вони не доведені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством (ст.121 КЗпП України).

Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N59 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за N218/2658, передбачає, що підприємство, яке відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка відбуває у відрядження, у спеціальному журналі, зобов'язане забезпечити його грошовими коштами (авансом) у розмірах, установлених нормативно-правовими актами про службові відрядження.

Згідно з положеннями Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від

13 березня 1998 року № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Витрати на відрядження особи, яка перебуває в трудових відносинах з платником податку, включаються до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, а саме: запрошень сторони, яка приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладеного договору (контракту) та інших документів, які відрегульовують або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що стосується основної діяльності підприємства, яке відряджає працівника.

Підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до Законів України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та «Про оподаткування прибутку підприємств".

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно зі ст.2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України (у редакції закону, чинному на момент виникнення спірних правовідносин).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст.11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України).

За способом утворення докази поділяються на первинні (відомості про факти одержують із першоджерела - з оригіналу документа, від свідка-очевидця і т.п.) і похідні (відомості про факти одержують із джерела, що відтворює інший доказ, - з копії документа).

За відношенням до шуканого факту докази поділяються на прямі (прямо вказують на наявність або відсутність шуканого факту) і непрямі (дозволяють зробити припускаємий висновок про шуканий факт).

Позивачем на підтвердження його позовних вимог надано копію посвідчення про відрядження (а.с.9), втім дане посвідчення не оформлено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Посвідчення про відрядження до м.Києва також є неналежним чином оформлене.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що згідно з акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування 290/4.6-2 від 07 липня 2016 року, при перевірці табелів робочого часу та розрахункових листів з заробітної плати за 2015 рік встановлено, що в табелі робочого часу за січень 2015 року з 26 січня 2015 року по 31 січня 2015 року проставлено відрядження, втім відповідальна на той час особа безпідставно оформила відрядження, оскільки ОСОБА_2 фактично у відрядженні не був (а.с.60-79).

Проїзний документ ЗГ №422657 від 26 січня 2015 року та проїзний документ №ЗГ № 422659 від 29 січня 2015 не підтверджують факт того, що ОСОБА_2 перебував у м.Москва саме у відрядженні.

Квиток на автобус Дніпропетровськ-Київ від 02 березня 2015 року та Київ-Дніпропетровськ від 03 березня 2015 року також не доводять факт відрядження до м.Києва.

Доводи апеляційної скарги не доводять позовних вимог.

Посилання на наказ №8-к/тр від 06 січня 2015 року як на підтвердження факту відрядження до м.Москва не може бути прийняте до уваги оскільки копія даного наказу в матеріалах справи відсутня.

Посилання на наказ №7 к/тм від 02 березня 2015 року як на підтвердження факту відрядження до м.Києва також не може бути прийняте до уваги оскільки копія даного наказу в матеріалах справи відсутня.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенні, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 15 травня 2018 року.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.