ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2018 р.                      Справа № 921/656/17-г/6

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді:                              Данко Л.С.,

суддів:                                                  Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

секретар судового засідання:          Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» вих. № 347/ю від 16.03.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/931/18 від 21.03.2018р.)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 15 лютого 2018 року (повне судове рішення складено 26.02.2018 р.)

у справі № 921/656/17-г/6,

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг», м. Черкаси,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром», м. Бучач, Тернопільської області,

про стягнення заборгованості та стягнення судових витрат,

за участю представників:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» до місцевого господарського суду подано позовну заяву датовану 15.11.2017 р. за вх. № 706, через поштове відділення зв’язку - 13.11.2017 р., згідно відтиску штампу на поштовому конверті (том І, а. с. 21) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» про стягнення заборгованості в сумі 117200,37 грн. та стягнення судових витрат (том І, а. с. 5-6).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.02.2018 року у справі № 921/656/17-г/6 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» (вул. Галицька, 160, м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, 48401, код 00952829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» (вул. Гоголя, 221, м. Черкаси, Черкаська область, 18002, код 39500613) 92733 грн. 40 коп. боргу, 5564 грн. інфляційних нарахувань, 1979 грн. 79 коп. 3% річних, 13823 грн. 59 коп. пені, 1711 грн. 52 коп. - сплаченого судового збору та 5841 грн. 32 коп. витрат на професійну правничу допомогу (том І, а. с. 224, 225-231).

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» за вх. №ЛАГС 01-05/931/18 від 21.03.2018 р. подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (том ІІ, а. с. 4-6) просить: прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження по даній справі; скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.02.2018 року у справі № 921/656/17-г/6 та ухвалити нове рішення, яким в позові ТОВ «Агро-Євро Консалтинг» до ТзОВ «Бучачагрохлібпром» про стягнення 117200,37 грн., з яких: 92733 грн. 40 коп. – основного боргу, 16923,18 грн. – пені, 1979,79 грн. – 3% річних, 5564 грн. - інфляційних нарахувань, а також 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю (абзаци 1 та 2 прохальної частини апеляційної скарги).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповного дослідження обставин справи та врахування доказів по справі.

Так апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що ним відповідно до договору № 17/03-1-17 та видаткової накладної А-000041 від 17.03.2017 року в 2017 році на склад апелянта/відповідача (ТзОВ «Бучачагрохлібпром») товар фактично не поставлявся, що дана накладна була підписана представником останнього суто формально, з метою закриття взаємних розрахунків.

Також апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що протягом 2015 р. та 2016 р., згідно договорів укладених між сторонами у справі: №№ № 05/05-1-16 від 05.05.2016 р., 04/07-1-16 від 04.07.2016р., 14/03-1-16 від 14.03.2016 р., 17/08-1-16 від 17.08.2016 р., 25/07-1-16 від 25.07.2016 р., 15/09-1-16 від 15.09.2016 р., 14/09-2-16 від 14.09.2016 р., 19/09-4-16 від 19.09.1016 р. позивачем було поставлено товар на суму, відповідно, 3091049,70 грн., 5580485,70 грн., 3527000,72 грн., 2135660,00 грн., 811920,00 грн., 518180,00 грн., 1020150,00 грн., 550596,00 грн., який частково був сплачений апелянтом/відповідачем в сумі 2803800,67 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 809 від 28.01.2016 р., № 758 від 26.01.2016 р., № 1677 від 15.02.2016 р., № 934 від 29.01.2016 р., заборгованість за поставку товарів у 2015 р. за договором 02/01/09/2015 від 01.09.2015 року, що всього за 2016 р. поставлено товару на загальну суму 5036506,00 грн., і, відповідачем протягом 2016 року за вказаний товар фактично було сплачено 4122740,30 грн., що підтверджує платіжними дорученнями № 11936 від 22.08.2016 р., № 11938 від 22.08.2016 р., № 12221 від 02.09.2016 р., № 12852 від 14.09.2016 р., № 12857 від 15.09.2016 р., № 12961 від 19.09.2016 р., № 13699 від 28.09.2016 р., та, як зазначає апелянт, проведено угоди про зарахування зустрічних взаємних вимог на суму 970000,00 грн., що складає суму оплати 5092740,30 грн., переплата ТзОВ «Бучачагрохлібпром» на кінець 2016 року становить 56234,30 грн.

З метою оформлення по бухгалтерському обліку товару, який був поставлений у 2016 році за договором № 01/12-1-16 від 01 грудня 2016 року та знаходився на зберіганні (ЕЛ Стандарт в кількості 2000 л.) на суму 220240,00 грн., у березні 2017 року ТзОВ «Бучачагрохлібпром» було проведено видаткову накладну № А-000041 від 17.03.2017 року, при проведенні якої, як стверджує апелянт в апеляційній скарзі, позивачу неодноразово наголошувалося про те, що в даній накладній вказано невірний номер та дата договору, оскільки даний договір відповідачем не підписувався, а товар, в березні 2017 року на склад відповідача, не поставлявся (рядки 46-48 зверху на сторінці другій мотивувальної частини апеляційної скарги)(том ІІ, а. с. 5). Як далі за текстом апеляційної скарги стверджує заявник, «Однак, представник позивача запевнив про те, що ніяких претензій до ТзОВ «Бучачагрохлібпром» немає і не буде мати в майбутньому, і це необхідно провести суто для закриття взаємних розрахунків» (рядки 49-51 зверху на сторінці другій мотивувальної частини апеляційної скарги)(том ІІ, а. с. 5).

Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що станом на момент розгляду справи в суді заборгованість позивача перед апелянтом/відповідачем за договором № 12/08 від 12.08.2016 року становить 36500,00 грн., що підтверджується рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.01.2018 року у справі № 921/657/17-г/17 та актом звірки взаємних розрахунків.

Також, скаржник в апеляційній скарзі покликається на те, що станом на 05.04.2017 року апелянтом/відповідачем оплачено на користь позивача 127506,60 грн.

З врахуванням переплати ТзОВ «Бучачагрохлібпром» за 2016 рік, оплати за відписаний в 2017 році EЛ Стандарт в кількості 2000 л. та наявності в ТзОВ «Агро-Євро Консалтинг» перед ТзОВ «Бучачагрохлібпром» заборгованості (56234,30 грн.+127506,60 грн.+36500,00 грн.) фактична оплата становить 220240,90 грн., отже, на думку заявника, згідно даних бухгалтерського обліку будь-яка заборгованість ТзОВ «Бучачагрохлібпром» перед Позивачем відсутня.

Відповідно до наведеного в апеляційній скарзі апелянт вважає, що порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та не відповідність висновків викладених у рішенні суду обставинам справи, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування рішення суду.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, у якій останній заперечує доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі, покликаючись на те, що позивачем при поданні позовної заяви було долучено копію договору купівлі-продажу № 17/03-1-17 від 17.03.2017 року, зі змісту якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» (продавець) зобов'язувалось передати на умовах цього договору, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» (покупець) прийняти та оплатити товар - міндобрива ЕЛ Стандарт (ємкість 1000 л), ціна л/4,08 дол. США, ціна л/110,12 грн., в кількості 2000 л, вартістю 220240 грн. в т.ч. ПДВ 36706,67 грн. (п. 1.1. 1.2 договору), що згідно п 2. та п. 2.2 договору загальна ціна товару за даним договором становить 220240,00 грн. (у тому числі ПДВ 36706,67 грн.), що в еквіваленті до долара США складає 8160 доларів США, по курсу 26,99 грн. за один долар США; оплата товару покупцем здійснюється на підставі рахунку протягом 1 (одного) банківського дня з дати його отримання шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100 % передоплати.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що передача товару здійснюється на умовах EXW, тобто умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього договору, відтак, продавець зобов'язується відпустити товар протягом 1 (одного) робочого дня з дати отримання 100 % передоплати за товар, а товар вважається прийнятим з моменту підписання видаткових накладних (п. 3.1, п. 3.2. п. 3.3 договору).

Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу покликається на те, що згідно змісту п 8.7 спірного договору, продавець та покупець є платниками податку на прибуток підприємств на загальних умовах, відповідно до наведеного, між сторонами у справі на виконання вимог даного договору, 17.03.2017 pоку, згідно видаткової накладної № А-000041 покупцем було отримано від постачальника товар Ел-Стандарт (ємкість 1000 л), в кількості 2000 л, на суму 220240,00 грн. (у т ч ПДВ 36706,67 грн.). Приймання - передача товару по вказаній видатковій накладні посвідчується, зробленими на ній відмітками та печатками сторін за договором та по справі.

Крім того, на вказану господарську операцію, ТзОВ «Агро-Євро Консалтинг» (постачальником) було видано ТзОВ «Бучачагрохлібпром» (покупцю) податкову накладну № 23 від 17.03.2017 p., яка згідно з Податковим кодексом України є податковим документом та складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що спірний договір, неодноразово, надсилався на адресу відповідача, про що свідчить додані до матеріалів справи копії фіскального чеку та списку № 1890 згрупованих рекомендованих поштових відправлень від 29.03.2017 р., а також експрес-накладна № 59000248722952 від 04.04.2017 р. Крім того, у матеріалах справи міститься платіжне доручення № 2675 від 05.04.2017 р., яке вказує про перерахування відповідачем на рахунок позивача коштів в сумі 127506,60 грн., з призначенням платежу за мікродобрива згідно договору №17/08-1-16 від 17.08.2016 (у т.ч. ПДВ 20% - 21251,10 грн.), а також виписка банку від 05.04.2017 р. , яка підтверджує такий перерахунок.

Щодо покликань апелянта на те, що у призначенні платежу платіжного доручення № 2675 від 05.04.2017 р., помилково зазначені реквізити договору №17/08-1-16 від 17.08.2016 р., замість договору № 17/03-1-17 (надалі - договір) від 17.03.2017 р. на погашення боргу згідно якого ця сума зарахована позивачем, позивач зазначає, що такі покликання є безпідставними, оскільки сам факт перерахування позивачу коштів в сумі 127506,60 грн. вищевказаним платіжним дорученням апелянтом не заперечується.

Відповідно до наведеного у відзиві на апеляційну скаргу позивач стверджує, що Господарським судом Тернопільської області при ухваленні рішення від 15 лютого 2018 року у даній справі з'ясовано всі істотні обставини справи, в тому числі наявність факту поставки товару, часткової її оплати та наявності на дату ухвалення рішення по даній справі заборгованості, що підлягає стягненню в судовому порядку, тому просить залишити в силі рішення Господарського суду Тернопільської області від 15 лютого 2018 року по справі № 921/656/17-г/6, а апеляційну скаргу відповідача по справі – відхилити.

26.03.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 921/656/17-г/6 (том ІІ, а. с. 3) та ухвалою суду від 10.04.2018 р. призначено справу № 921/656/17-г/6 до розгляду у судовому засіданні на 25.04.2018 року (том ІІ, а. с. 15), про що сторони були належним чином повідомлені (том ІІ, а. с. 13, 14, 16, 17, 18, 19).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 25.04.2018 р. розгляд справи відкладено на 10.05.2018 р., про що сторони, зокрема, апелянт/відповідача, був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (доказ – оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення - знаходиться в матеріалах справи)(том ІІ, а. с. 27), а представник позивача (адвокат ОСОБА_2О.), особисто, під розписку (том ІІ, а. с. 22).

В судове засідання, яке відбулося 10.05.2018 р., представник апелянта/відповідача, вдруге, не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано ТзОВ «Бучачагрохлібпром» /двічі/ 30.03.2018 р. за штрихкодовим № 48403 00264398 та 30.04.2018 р. за штрихкодовим № 48403 00273290 (докази – оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення знаходиться в матеріалах справи)(том ІІ, а. с. 13, 27).

Як вбачається з апеляційної скарги вих. № 347/ю від 16.03.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-05/931/18 від 21.03.2018 р.), апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.02.2018 року по справі № 921/656/17-г/6 та ухвалити нове рішення, яким в позові ТзОВ «Агро-Євро Консалтинг» до ТзОВ «Бучачагрохлібпром» про стягнення заборгованості в сумі 117200,37 грн., з яких: 92733,40 грн. - основний борг, 16923,18 грн. - пеня, 1979,79 грн. - 3% річних, 5564 грн. - інфляційні нарахування, а також 6000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання прибув, подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 10.05.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/2925/18 від 10.05.2018 р.), просить залишити в силі рішення Господарського суду Тернопільської області від 15 лютого 2018 року по справі № 921/656/17-г/6, а апеляційну скаргу відповідача по справі – відхилити, також до відзиву на апеляційну скаргу долучено належні докази надсилання відзиву на адресу апелянта. Представник позивача проти викладеного в апеляційній скарзі заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, які стосуються договірних взаємовідносин між сторонами, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Господарського суду Тернопільської області по даній справі - без змін.

З огляду на наведене слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

26.03.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 921/656/17-г/6 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» вих. № 347/ю від 16.03.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/931/18 від 21.03.2018р.) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 15 лютого 2018 року у справі № 921/656/17-г/6 та ухвалою суду від 10.04.2018 р. призначено справу № 921/656/17-г/6 до розгляду у судовому засіданні на 25.04.2018 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 р. по даній справі, у зв’язку з неявкою в судове засідання представника апелянта, розгляд справи було відкладено на 10.05.2018 р., про що сторони, зокрема апелянт/відповідач, були належним чином повідомлені (том ІІ, а. с. 22, 27)

Крім того, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2018 р. у справі № 921/656/17-г/6 участь уповноважених учасників по справі обов’язковою не визнавалась.

Слід також зазначити, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду даної справи, а саме: апелянт – двічі - повідомлявся про день, час та місце розгляду справи – 30.03.2018 р. за № 48403 00264398 та 30.04.2018 р. за № 48403 00273290 (докази – оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення знаходиться в матеріалах справи, том ІІ, а. с. 13, 27), однак останній не забезпечив участі у судових засіданнях суду апеляційної інстанції повноважного представника та/або шляхом самопредставництва; представник позивача був повідомлений, особисто, під розписку (том ІІ, а. с. 22), відтак повторне нез’явлення у судове засідання представника апелянта, який був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи, не перешкоджає розгляду даної справи по суті, тим більше, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2018р. у справі № 921/656/17-г/6 участь повноважних представників сторін обов’язковою не визнавалась.

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасника справи, який прибув в дане судове засідання, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.02.2018 р. у справі № 921/656/17-г/6, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем до позовної заяви долучено копію договору купівлі-продажу № 17/03-1-17 (надалі - Договір) від 17.03.2017 р., який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг» (Продавець – за договором, позивач – у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» (том І, а. с. 8-10), неналежне виконання зобов’язань за яким є предметом спору у даній справі.

Зі змісту вищезазначеного договору вбачається, що продавець зобов’язується передати на умовах даного договору, а прийняти та оплатити товар в кількості, в асортименті та за ціною згідно даного договору.

Пунктом 1.2 даного договору сторонами визначено, що під товаром у цьому договорі розуміються добрива, а саме: ЕЛ Стандарт (ємкість 1000 л.), ціна л/4,08 дол. США, ціна л/110,12 грн., в кількості 2000 л, вартістю 220240,00 грн., в т ч ПДВ 36706,67 грн.

Згідно п. 2.1, п. 2.2 Договору загальна ціна товару за даним договором становить 220240,00 грн. (у т.ч. ПДВ 36706,67 грн.), що в еквіваленті до долару США складає 8160 доларів США, по курсу 26,99 грн. за один долар США; оплата товару покупцем здійснюється на підставі рахунку протягом 1 (одного) банківського дня з дати його отримання шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100% передоплати.

Пунктами 3.1, п. 3.2, п. 3.3 цього договору, сторони визначили, що передача товару здійснюється на умовах EXW. Умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов’язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього договору; продавець зобов’язується відпустити товар протягом 1 (одного) робочого дня з дати отримання 100% передоплати за товар; товар вважається прийнятим з моменту підписання видаткових накладних.

У п. 4.2 вказаного Договору сторони обумовили, що покупець за порушення обов’язку, визначеного у п. 2.1 цього договору виплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової стави НБУ від суми платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 4.4 Договору у разі прострочення виконання грошового зобов’язання покупець зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у розділі 7 Договору «Дія Договору), цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 7.1. розділу 7), а в п. 7.2. розділу 7 Договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до остаточного його виконання.

Відповідно до змісту п. 8.7 Договору № 17/03-1-17 від 17 березня 2017 року на момент укладення цього договору продавець є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах. Покупець є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів даної справи, даний Договір підписаний зі сторони ТзОВ «Агро-Євро Консалтинг» ОСОБА_3 та його підпис посвідчено печаткою юридичної особи, не підписаний зі сторони ТзОВ «Бучачагрохлібпром» (відповідача – у справі).

Однак, з видаткової накладної № А-000041 від 17.03.2017 р., яка знаходиться в матеріалах справи (том І, а. с. 11) вбачається, що покупець (ТзОВ «Бучачагрохлібпром») отримав від постачальника (ТзОВ «Агро-Євро Консалтинг») на підставі Договору купівлі-продажу № 17/03-1-17 від 17.03.2017 р., товар ЕЛ Стандарт (ємкість 1000 л.), в кількості 2000 л., ціна з ПДВ 110,12 грн., сума з ПДВ 220240,00 грн., разом на суму 220240,00 грн. (у т.ч. ПДВ 36706,67 грн.). Всього найменувань 1, на суму 220 240,00 грн., прописом «Двісті двадцять тисяч двісті сорок гривень 00 копійок, у т.ч. ПДВ: тридцять шість тисяч сімсот шість гривень 67 копійок. Місце складання: Черкаси.

Від постачальника та отримувача вказана вище видаткова накладна № А-000041 від 17.03.2017 р. підписана уповноваженими обох сторін, їх підписи посвідчено печатками юридичних осіб: ТзОВ «Агро-Євро Консалтинг» та ТзОВ «Бучачагрохлібпром», і, як випливає із тексту вказаної видаткової накладної, підставою для її складання сторонами є Договір купівлі-продажу № 17/03-1-17 від 17.03.2017 р.

Видаткова накладна № А-000041 від 17.03.2017 р., яка знаходиться в матеріалах справи (том І, а. с. 11), підписана сторонами без будь-яких застережень та/або зауважень, зокрема, зі сторони відповідача/апелянта, без покликань на будь-які інші договори, в т.ч. на ті, що зазначені апелянтом в апеляційній скарзі.

Слід зазначити, що видаткова накладна № А-000041 від 17.03.2017 р. підписана та скріплена печатками у двосторонньому порядку.

Оглянувши та дослідивши у судовому засіданні видаткову накладну № А-000041 від 17.03.2017 р. подану представником позивача, та з огляду на вище викладене у цій постанові, посилання апелянта/відповідача в апеляційній скарзі на те, що «... дана накладна була підписана представником ТзОВ «Бучачагрохлібпром» суто формально, з метою закриття взаємних розрахунків» (абзац п’ятий на сторінці першій (титульній) мотивувальної частини апеляційної скарги)(том ІІ, а. с. 4), колегією суддів до уваги не приймається за безпідставністю.

Інших доказів, письмових свідчень, письмових пояснень, в розумінні статті 73 ГПК України, які б підтверджували ту обставину, що дана накладна була підписана представником ТзОВ «Бучачагрохлібпром» суто формально, з метою закриття взаємних розрахунків, апелянт суду не представив, до апеляційної скарги – не долучив, в матеріалах справи такі докази – відсутні.

В силу частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 2675 від 05.04.2017 р., вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» сплачено кошти в сумі 127506,60 грн. за мікродобрива згідно договору № 17/08-1-16 від 17.08.2016 р. (у т ч ПДВ 20% - 21251,10 грн.) (том І, а. с. 12), однак, як зазначено судом першої інстанції, в процесі розгляду справи, представником позивача підкреслено, що у призначенні платежу платіжного доручення № 2675 від 05.04.2017 р. помилково зазначені реквізити договору № 17/08-1-16 від 17.08.2016 р., замість договору 17/03-1-17 (надалі договір) від 17.03.2017 р., на погашення боргу, згідно якого ця сума зарахована позивачем.

В підтвердження вищенаведеного також свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка за особовим рахунком 26004636771300 за 05.04.2017 р. (том І, а. с. 13).

Слід зазначити, що апелянтом/відповідачем ні матеріалами справи, ні в апеляційній скарзі факт щодо перерахування позивачу коштів в сумі 127506,60 грн. вищевказаним платіжним дорученням не заперечується.

Крім того, постачальником на вказану господарську операцію було видано покупцю податкову накладну № 23 від 17.03.2017 р., яка згідно з Податковим кодексом України є податковим документом та складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Також, колегія суду апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявні докази надсилання договору № 17/03-1-17 від 17.03.2017 р. на адресу апелянта, що підтверджується копією фіскального чеку та списку №1890 згрупованих рекомендованих поштових відправлень від 29.03.2017, а також експрес-накладною №59000248722952 від 04.04.2017 р. (том І, а. с. 103-105).

Як зазначено місцевим господарським судом, укладенню спірного договору передувало ввезення та територію України та одержання товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Консалтинг», з подальшою передачею цього товару на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром», про що свідчить міжнародна товарно-транспортна накладна CMR А № 961312 від 17.05.2016 р., (том І, а. с. 31).

Крім того, в матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу № 01/12-1-16 від 01.12.2016 р. (том І, а. с. 33-34), з ідентичними умовами до тих умов, які викладені у договорі купівлі-продажу № 17/03-1-17 від 17.03.2017 р.

Слід зазначити, Договір купівлі-продажу № 01/12-1-16 від 01.12.2016 підписаний та скріплений печатками у двосторонньому порядку, однак, доказів здійснення сторонами по ньому господарських операцій (виконання його умов) сторонами не надано.

З наявного в матеріалах справи акту звірки взаємних розрахунків за період: 2016 р., який проведений між сторонами у справи вбачається, що станом на 31.12.2016 р. заборгованість позивача на користь ТзОВ «Бучачагрохлібпром» складає 200692,20 грн. Вказаний акт звірки підписаний та скріплений печатками у двосторонньому порядку (том І, а. с. 32).

З акту звірки взаєморозрахунків, який підписаний у двохсторонньому порядку вбачається, що станом на 31.12.2017 заборгованість відповідача перед позивачем складає 92733,40 грн. (том І, а. с. 101). Щодо зазначення у даному акті про те, що він проведений за договором купівлі-продажу № 01/12-1-16 від 01.12.2016 р. колегія суду зазначає наступне, із змісту даного акту вбачається, що сторони у ньому звірили свої фінансові операції щодо продажу за 17.03.2017 р. на суму 220240 грн. та операції щодо проплати за 05.04.2017 р. (2675 від 05.04.2017) на суму 127506,60 грн.

З урахуванням вищенаведеного вбачається, що позивач на виконання умов договору № 17/03-1-17 від 17.03.2017 р. поставив відповідачу товар (ЕЛ Стандарт (ємкість 1000 л), в кількості 2000 л, на суму 220240,00 грн. (у т ч ПДВ 36706,67 грн.), який прийнятий та частково оплачений на суму 127506,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2675 від 05.04.2017 р., банківською випискою за особовим рахунком 26004636771300 за 05.04.2017 р., видатковою накладною № А-000041 від 17.03.2017 р. та податковою накладною № 23 від 17.03.2017 р. (том І, а. с. 11-13), а тому твердження апелянта, що ним відповідно до договору № 17/03-1-17 та видаткової накладної № А-000041 від 17.03.2017 року в 2017 році на склад апелянта/відповідача (ТзОВ «Бучачагрохлібпром») товар фактично не поставлявся, оскільки дана накладна була підписана представником останнього суто формально, з метою закриття взаємних розрахунків, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймається, оскільки спростовується вище наявними в матеріалах справи документами.

Крім того, слід зазначити, що податкова накладна № 23 від 17.03.2017 р. на поставку товару на суму 220240,00 грн., в тому числі ПДВ – 36706,67 грн. свідчить про те, що позивачем було включено суму податку за товар в сумі 36706,67 грн. до складу податкових зобов'язань у податковій декларації з ПДВ за березень 2017 року.

На підставі вищенаведеного, позивачем у зв’язку з не повною оплатою відповідачем коштів за поставку товару скеровано на адресу останнього претензію № 296 від 04.10.2017 р. з проханням сплати суми боргу в розмірі 92733,40 грн., що виникла внаслідок неналежного виконання умов договору купівлі-продажу № 17/03-1-17 від 17.03.2017 та внаслідок передачі по видатковій накладній № А-000041 від 17.03.2017 товару на суму 220240,00 грн. (том І, а. с. 16), дана вимога отримана відповідачем, про що свідчить лист відповідь Вих. № 1885/1/ю від 06.10.2017 р., в якій останній повідомляє позивача про те, що оскільки між позивачем перед відповідачем існує заборгованість, то останній вважає вимоги про сплату грошових коштів в сумі 200733,40 грн. безпідставними (том І, а. с. 17).

У зв’язку з невиконанням відповідачем обов’язку щодо оплати за поставлений товару позивач звернувся до місцевого господарського суду для захисту порушеного права та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 92733,40 грн. основного боргу за поставлений товар.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.2 ст. 642 ЦК України).

За змістом п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 не може вважатись неукладеним договір, якщо сторонами вчиняються дії на його виконання.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV визначає, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав відповідачу, згідно вказаної видаткової накладної, товар на суму 220240,00 грн.

Дана накладна містить відомості про її номер та дату складання, сторін господарської операції, найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість переданого товару. Накладна скріплена зі сторони продавця підписом особи, яка уповноважена на передачу товару, так зі сторони покупця - підписом особи, яка уповноважена на отримання матеріальних цінностей від покупця.

Вищевикладені, у видатковій накладній № А-000041 від 17.03.2017 р. відомості відповідають відомостям п 1.2 договору купівлі-продажу №17/03-1-17 від 17.03.2017 р., крім того, з її змісту вбачається, що вона підписана на підставі саме договору купівлі-продажу № 17/03-1-17 від 17.03.2017 р.

Крім того, видаткова накладна № А-000041 від 17.03.2017 на суму 220240,00 грн. відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Зміст роз’яснень Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 N 01-06/928/2012, говорить про те, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Слід також зазначити, що факт підписання видаткової накладної № А-000041 від 17.03.2017 на суму 220240,00 грн. зі сторони апелянта/відповідача не заперечується, оскільки докази протилежного в матеріалах справи та апеляційній скарзі відсутні.

З огляду на вищенаведене, колегія суду апеляційної інстанції вважає, що підписання покупцем видаткової накладної №А-000041 від 17.03.2017, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, як уже було вище зазначено у цій постанові, постачальником на вказану господарську операцію було видано покупцю податкову накладну № 23 від 17.03.2017 р., яка згідно з Податковим кодексом України є податковим документом та складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.7. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Обставини реєстрації податкової накладної від 17.03.2017 у відповідному реєстрі та відображення у своїй звітності сторони не заперечують.

Крім того, відповідачем/апелянтом документально не доведено факт передачі позивачу вказаного товару на виконання умов іншого правочину, а саме договору № 01/12-1-16 від 01.12.2016 р., оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про виконання умов іншого договору.

Відповідно до наведених вище обставин, колегія суду апеляційної інстанції вважає, що позивачем спірний товар передавався на виконання умов саме договору № 17/03-1-17 від 17.03.2017р.

Слід також зазначити, що часткова проплата відповідачем коштів за отриманий товар, свідчить про схвалення останнім правочину - договору купівлі-продажу №17/03-1-17 від 17.03.2017 р., оскільки, товар був прийнятий уповноваженим представником відповідача без зауважень та заперечень; на виконання цього договору сторонами підписано товаророзпорядчий документ (видаткова накладна № А-000041 від 17.03.2017), із зазначенням в них номеру та дати такого договору; видана позивачем податкова накладна № 23 від 17.03.2017 р., яка прийнята відповідачем.

Не заслуговує на увагу суду твердження апелянта, в тій частині, що у платіжному дорученні № 2675 від 05.04.2017 в графі призначення платежу «за мікродобрива згідно договору № 17/08-1-16 від 17.08.2016 р. (у т ч ПДВ 20% - 21251,10 грн.)», оскільки підписаними у двохсторонньому порядку акти звірки взаєморозрахунків свідчать про відсутність у відповідача станом на 05.04.2017 р. заборгованості перед позивачем по договору від 17.08.2016 р. № 17/08-1-16.

Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в договорі обумовили, що розрахунки за товар проводяться на умовах отримання 100% передоплати за товар. Продавець зобов’язувався відпустити товар протягом 1 (одного) робочого дня з дати отримання 100% передоплати за товар (п. 2.2, п. 3.2 договору).

Разом з тим, позивач здійснив передачу товару у власність відповідача без отримання від нього попередньої оплати за товар, а той прийняв його, тобто своїми діями сторони фактично погодились про відступ від умов договору в частині передоплати.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов’язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов’язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. Аналогічна правова позиція міститься у Постановах Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі №927/1232/13, від 24.01.2018 у справі №922/439/17.

Судом з'ясовано, що в порушення умов договору купівлі-продажу №17/03-1-17 від 17.03.2017, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, повний розрахунок по оплаті вартості отриманого товару в строк визначений ст. 692 ЦК України, боржник не провів, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 92733,40 грн.

Отримання товару за вказаним договором на суму 220240,00 грн., часткова сплата боргу в сумі 127506,60 грн. та наявність боргу на суму 92733,40 грн. підтверджується вищезгаданими первинними документами (копіями видаткової накладної, податкової накладної, платіжним дорученням про часткове повернення боргу, що містяться в матеріалах справи).

Доказів на підтвердження іншого, у т.ч. проведення повного розрахунку станом на час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції відповідачем не подано (не надіслано).

Відповідно до ч.1 ст. 251, ч.1 ст. 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

З огляду на наведене, слід вважати, що зобов’язання по сплаті відповідачем за товар, переданий йому позивачем за договором купівлі-продажу № 17/03-1-17 від 17.03.2017 виник після 17.03.2017 р., тобто з дати видаткової накладної № А-000041, по якій власне товар і був переданий відповідачу.

За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 92733,40 грн. за невиконання грошових зобов'язань по договору №17/03-1-17 від 17.03.2017 р. підлягають задоволенню як обґрунтовані.

Щодо тверджень апелянта, що у позивача перед відповідачем існує заборгованість по інших договорах, на які останній покликається в апеляційній скарзі, колегія суду до уваги не приймає, оскільки апелянта/відповідача не позбавлено можливості звернутись до суду за захистом своїх прав на загальних підставах.

З позовної заяви позивача вбачається, що останній просить стягнути на свою користь передбачену п.4.2 договору пеню в сумі 16923,18 грн., а також 3% річних в сумі 1979,79 грн. та інфляційні нарахування в сумі 5564 грн., які нараховані в порядку ст. 625 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Як вже зазначалось, з врахуванням приписів ч.1 ст. 692, ч.1 ст. 251, ч.1 ст. 253 ЦК України, у ТзОВ «Бучачагрохлібпром» обов’язок щодо оплати отриманого ним товару виник 18.03.2017 р.

В тексті позовної заяви позивачем викладено розрахунок заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, нарахованих на неоплачені суми боргу.

Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»).

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України вказано, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996 (з наступними змінами), регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також ч. 2 ст. 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 договору сторони обумовили, що покупець за порушення обов’язку, визначеного у п 2.1 цього договору виплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової стави НБУ від суми платежу за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України вказано, що нарахування такої штрафної санкції, як пеня, за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом проведено перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань та 3% річних. Згідно проведеного перерахунку, в межах визначених позивачем періодів, сум на які здійснювалось нарахування, встановлено, що заявлені до стягнення суми 5564 грн. інфляційних нарахувань та 1979,79 грн. 3% річних є правомірними та підлягають до задоволення.

Щодо нарахованої позивачем суми пені, колегія суду зазначає наступне.

Згідно проведеного перерахунку, в межах визначених позивачем періодів, сум на які здійснювалось нарахування, приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, встановлено, що правомірним є нарахування пені в сумі 13823,59 грн., оскільки нарахована позивачем пеня охоплює більший період ніж шість місяців.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3099,59 грн. пені є безпідставними та необґрунтованими, а відтак не підлягають до задоволення, оскільки нараховані з виходом за межі строку, встановленого ч.6 ст. 232 ГК України.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до змісту п. 3 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст. 13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення із ТзОВ «Бучачагрохлібпром» 92733,40 грн. – основного боргу, 13823,59 грн. пені, 5564,00 грн. інфляційних нарахувань та 1979,79 грн. - 3% річних, а у задоволені вимог про стягнення 3099,59 грн. пені, слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 6000 грн. витрат на правову допомогу.

Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються, зокрема з витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 123 ГПК України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційної форми адвокатської діяльності).

Згідно ст. 15 вищевказаного Закону адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.

Як вбачається з матеріалів справи 23.11.2017 між Адвокатським об’єднанням "ОСОБА_2 та партнери", в особі голови ОСОБА_2, який діє на підставі статуту і (надалі - виконавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЄВРО КОНСАЛТИНГ", в особі директора ОСОБА_4 (надалі - замовник), укладено Договір про надання правової допомоги, за умовами якого виконавець зобов’язується представляти і захищати інтереси замовника у Господарському суді Тернопільської області, Львівському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України, Верховному Суді України, зокрема у справі №921/656/17-г/6 зі всіма правами наданими стороні в процесі, крім відмови від позовних вимог, або їх зменшення, а замовник зобов’язується провести оплату за надані виконавцем послуги (п 1.1 правочину).

Згідно п 2.1 договору виконавець здійснює правове обслуговування замовника, починаючи з моменту набрання чинності цим договором протягом всього строку його дії. До вартості послуг включено виготовлення процесуальних документів (клопотання, пояснення), необхідність яких виникла в ході судового засідання.

Щоразу за результатами виконання окремих видів послуг виконавець зобов’язаний скерувати замовнику акт виконаних робіт. Акт складається в двох примірниках, кожен з яких підписується повноважними представниками сторін. По одному примірнику акту зберігається у замовника та виконавця (п 2.3 правочину).

Відповідно до п 4.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 р.

Представником позивача долучено до матеріалів справи детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги у справі № 921/656/17-г/6, всього на суму 6000 грн. (том І, а. с. 43-45, 71-72, 73, 74-78, 79-81).

Крім того, виконавцем виставлялись замовнику рахунки-фактури № 85 від 01.12.2017 та №98 від 18.12.2017, кожен на суму по 3000 грн., які позивачем сплачені в повному обсязі.

З долученого представником позивача до матеріалів справи платіжного доручення № 2048 від 06.12.2017 вбачається перерахування позивачем коштів в сумі 3000 грн. на ім’я адвокатського об’єднання «ОСОБА_2 та партнери», призначення платежу: за юридичні послуги по справі №921/656/17-г/6 зг р/ф № 85 від 01.12.2017 р. без ПДВ, що також підтверджує виписка за 06.12.2017 р. № 325796 ТВБВ №10013/03 філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» щодо руху коштів по рахунку Адвокатського об’єднання «ОСОБА_2 та партнери».

Також матеріали справи містять платіжне доручення № 2165 від 18.12.2017, згідно якого ТзОВ «Агро-Євро Консалтинг» перераховано кошти в сумі 3000 грн. на ім’я адвокатського об’єднання «ОСОБА_2 та партнери», з призначенням платежу: за юридичні послуги за представництво в суді 21.12.2017 р. по справі № 921/656/17-г/6 по р/ф №98 від 18.12.2017 без ПДВ.

Окрім того, в матеріалах справи знаходиться свідоцтво ОСОБА_2 про право на зайняття адвокатською діяльністю № 315 від 19.03.2004 та копія статуту Адвокатського об’єднання «ОСОБА_2 та партнери».

Ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

З огляду на наведене, суд вважає, що підписаний Договір про надання послуг адвоката від 23.11.2017 р., сплачені кошти в сумі 6000,00 грн. на виконання саме даного правочину, згідно наявних у матеріалах справи платіжних доручень, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, присутність адвоката ОСОБА_2 в судових засіданнях під час розгляду справи № 921/656/17-г/6 є належними доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.3, ч.4 ст.126 ГПК України).

За приписами ч.5 та ч.6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов’язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід зазначити, що оскільки матеріалах справи відсутні будь-які заперечення апелянта/відповідача з приводу відшкодування на користь позивача витрат на правову допомогу, колегія суду апеляційної інстанції вважає, що з врахуванням ст.ст. 126, 129 ГПК України понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню останньому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 5841,32 грн.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Тернопільської області від 15 лютого 2018 року у справі № 921/656/17-г/6 – залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

2.          Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3.          Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4.          Матеріали справи повернути в Господарський суд Тернопільської області.

Повний текст постанови складено 15.05.2018 року

Головуючий суддя                                                                                  Л.С.Данко

Суддя                                                                                            Н.А.Галушко

Суддя                                                                                 Г.В.Орищин