АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/10476/17-цГоловуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/789/369/18 Доповідач - Загорський О.О.

Категорія - 33

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Загорського О.О.

суддів - Ходоровський М. В., Щавурська Н. Б.,

секретар судового засідання - Панькевич Т.І.

за участі - представника прокуратури Тернопільської області - Осядач Наталії Андріївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/10476/17-ц за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2; ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01 лютого 2018 року, ухваленого суддею Ромазан В.В., повний текст якого складено 06 лютого 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, треті особи на стороні відповідача: Управління Служби безпеки України в Тернопільській області, прокуратура Тернопільської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування,-

ВСТАНОВИВ:

22.08.2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що слідчим відділом Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області в період із 13 серпня 2013 року до 03 червня 2014 року незаконно здійснювалося кримінальне переслідування гр. ОСОБА_2, за підозрою його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201 КК України та ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 201 КК України, за фактами вчинення закінченого замаху на контрабанду, тобто переміщення через митний кордон України із приховуванням від митного контролю культурних цінностей.

В ході досудового розслідування, було з'ясовано, що предмети, які переміщував ОСОБА_2 через митний кордон України не належать до культурних цінностей і підлягають вільному обігу. Зазначену обставину було встановлено висновками експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 27.12.2013 року за номером - 8705/1353 та науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВСУ в Львівській області за № 7/7 від 21.05.2014 року.

Постановою начальника управління прокуратури Тернопільської області від 03 червня 2014 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Позивач вважає, що кримінальне переслідування щодо ОСОБА_2, розпочалося через непрофесійність та некомпетентність органів досудового розслідування, внаслідок чого ОСОБА_2 перебував під слідством 9 місяців 21 день. Внаслідок кримінального переслідування, що супроводжувалося оголошенням незаконної підозри у вчиненні кримінального правопорушення, обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно та обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу (з неодноразовим його продовженням), громадянин ОСОБА_2 зазнав значних невиправданих матеріальних втрат.

Так, 21.08.2013 року ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в рамках кримінального провадження, ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді застави в сумі - 60000 грн. Цією ухвалою ОСОБА_2 було зобов'язано внести кошти не пізніше п'яти днів з дня проголошення ухвали. Враховуючи те, що у ОСОБА_2, на момент його затримання, не було таких коштів, він звернувся до свого батька, який проживав у Бельгії за фінансовою допомогою. Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_6, взяв для нього у позику гроші на суму 6000 Євро.

Кошти були передані системою MoneyGram на ім'я ОСОБА_5, який передав їх ОСОБА_2 і той через банк провів обмін валюти та вніс як заставу в сумі 60000 грн.

За вказану банківську операцію було сплачено банківські послуги в сумі - 450,00 грн.

ОСОБА_2 витратив 65,94 Євро на придбання авіаквитка Вільнюс - Київ, 28.06.2013 року, 85 Євро на придбання квитка на автобус з Дюссельдорфа у Львів 28.10.2014 року та 145 Євро 27.08.2014 року.

Вказані кошти ОСОБА_2 потратив на поїздки з Бельгії в Тернопіль для дачі пояснень в якості потерпілого в СВ Шевченківського ВП м. Чернівці у кримінальному провадженні №12014260040002708 від 25.10.2014 року внесеного до ЄРДР Шевченківським РВ УМВС України в Чернівецькій області за ч. 1 ст. 384 КК України відносно завідуючої відділом контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України ОСОБА_7

На пересилку бандеролі з документами для свого захисника, ОСОБА_2 затратив 02.10.2013 року 123,54 Євро.

У зв'язку з валютними коливаннями, що призвели до зростання цін та інфляції доходів, ОСОБА_2 після повернення йому застави 03.06.2014 року, на його думку недоотримав 1 829 Євро.

Розмір майнової шкоди на його думку складає - 2248 Євро, що в еквіваленті на національну валюту згідно з офіційним курсом НБУ на дату звернення (курс НБУ станом на 04.08.17 Євро 3 070.0502 ) складає - 69 014,00 грн.

ОСОБА_2 вказав, що через вимушене довготривале перебування на території України він змушений був винаймати квартиру для проживання на весь період розслідування кримінального провадження, витрати на яку складають 15000,00 грн.

За надання правової допомоги в рамках кримінального провадження відповідно до укладеного договору із ОСОБА_5, ОСОБА_2 витратив 15000,00 грн., що підтверджується договором про надання правової допомоги та додатком до договору від 19.08.2013 року.

Загальна сума матеріальних витрат ОСОБА_2, викликаних незаконним кримінальним переслідуванням, складає 84014,00 грн. та 15000 гривень витрат на правову допомогу.

08 червня 2017 року начальником слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Тернопільській області відмовлено у визначенні ОСОБА_2 розміру майнової шкоди.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 - 84014,00 грн. відшкодування матеріальної шкоди та 15000,00 грн. витрат на правову допомогу в кримінальній та цивільній справі.

Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, вказує про неврахування судом першої інстанції факту, що кошти для внесення застави були позичені батьком ОСОБА_2, який уклав зі своїм приятелем паном ОСОБА_8 терміном на один рік договір позики грошей на суму 6000 Євро.

У зв'язку із відсутністю обставин кримінального правопорушення та закриття кримінального провадження відбулося повернення застави у внесеному розмірі, але у зв'язку з різницею курсу виконання зобов'язання із повернення грошових коштів ОСОБА_6 не може повернути борг пану ОСОБА_8. Не здатність виконати своє зобов'язання за договором позики грошових коштів сталася через різницю курсу, та безпідставно обраний запобіжний захід при здійсненні досудового розслідування.

ОСОБА_2 вимушено проживав у Тернополі, оскільки такий обов'язок був покладений органом досудового розслідування, на що ним затрачено 15000,00 грн.

Вказує, що суд необгрунтовано відмовив у відшкодуванні затрат на правову допомогу та витрат понесених у зв'язку з необхідністю періодично приїжджати в Україну.

В відзиві Прокуратура Тернопільської області вказує на те, що в апеляційній скарзі не зазначено, у чому полягало порушення судом першої інстанції процесуальних норм чи допущено невірне застосування норм матеріального права. Висновки по суті позовних вимог судом зроблено за результатами повно, всебічно та об'єктивно досліджених обставин справи та оцінених доказів, поданих представником позивача, а тому вважає, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01.02.2018 таким, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом повно та всебічно досліджено обставини справи, висновки суду є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги є немотивованими, надуманими і тому скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В відзиві Управління Служби безпеки України в Тернопільській області зазначає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01.02.2018 прийнято судом відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

В судовому засіданні представник прокуратури Тернопільської області Осядач Н.А. апеляційну скаргу заперечила і навела доводи аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшло клопотання у якому він апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі і просить справу розглядати у його відсутності.

Представники Державної казначейської служби України і Управління Служби безпеки України в Тернопільській області, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явились.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що відсутні правові підстави передбачені Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" для відшкодування шкоди.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що слідчим відділом Управління Служби Безпеки України в Тернопільській області проводилось досудове розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 22013210000000028 від 13.08.2013 року, за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.201 КК України та за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.14, ч.1 ст.201 КК України, за фактами вчинення закінченого замаху на контрабанду, тобто переміщення через митний кордон України із приховуванням від митного контролю культурних цінностей, а саме камінного (настільного) годинника та двох підсвічників (канделябрів) кінця XIX - початку XX століття (а.с. 16-17, 51).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.08.2013 року надано дозвіл на обшук квартири (разом із підсобними приміщеннями, підвалами, коморами) в якій тимчасово проживав ОСОБА_2 (а.с. 9).

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.08.2013 року, ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді застави в сумі - 60 000 грн. та зобов'язано внести кошти не пізніше п'яти днів з дня проголошення ухвали, з покладанням певних обов'язків, котрими обмежується свобода пересування позивача: прибувати на виклик до слідчого за першою вимогою, не відлучатися з м. Тернополя без дозволу слідчого, прокурора та суду, здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон України, та інші документи дозвільного характеру ( а.с. 11-12).

В ході досудового розслідування, було з'ясовано, що предмети які переміщував ОСОБА_2 через митний кордон України не належать до культурних цінностей і підлягають вільному обігу (а.с. 19-31).

Постановою начальника управління прокуратури Тернопільської області від 03 червня 2014 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (а.с. 51-53).

ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_5 10.05.2017 року та уже під час розгляду справи в суді, звертався із відповідними заявами до Управління служби безпеки України в Тернопільській області та прокуратури Тернопільської області щодо визначення розміру матеріальної шкоди в порядку ст.12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", за результатами розгляду яких, зазначеними органами у їх задоволенні, відмовлено.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

У частині 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, в тому числі, належать і відшкодування шкоди.

Положеннями ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода (ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Колегія суддів оцінює критично доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції факту недотримання позивачем 1829 євро у зв'язку із валютними коливаннями, з наступних підстав:

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено правових підстав для відшкодування шкоди внаслідок валютних коливань;

Положенням про застосування вказаного Закону, наведено вичерпний перелік витрат, які підлягають відшкодуванню підозрюваному у разі закриття кримінального провадження. Серед наведених вказаними законодавчими нормами витрат відсутні витрати, понесені особою внаслідок інфляційних процесів у державі.

Як вбачається з квитанції (а.с. 18) заставу в розмірі 60000 грн. згідно ухвали суду від 21 серпня 2013 року внесено ОСОБА_10 і жодних доказів того, що це саме ті кошти, які були передані шляхом електронного переказу батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_6 захиснику ОСОБА_5 матеріали справи не містять;

крім того, зазначену суму застави у повному обсязі повернено ОСОБА_2 03.06.2014 року, що сторонами не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом факту, що ОСОБА_2 був змушений наймати квартиру і витратив на це - 15000 грн, колегією суддів оцінюються критично з наступних підстав:

в матеріалах справи відсутні докази які обґрунтовують затрати позивача в розмірі 15000 грн;

позивач не представив доказу того, що ним укладено договір оренди житла з відповідною оплатою та відсутній обґрунтований розрахунок на підставі такого договору про час протягом якого житло перебувало в оренді і відповідно розмір орендної плати за цей час;

довідка - характеристика (а.с. 35) не може вважатися доказом укладення договору оренди житла, оскільки не є по своїй природі цивільно-правовим договором. Вказана довідка датована 08 місяцем 2013 року (кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 розпочато 13 серпня 2013 року) ;

представником ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами факту укладення ОСОБА_2 договору оренди квартири по вулиці С.Будного, 20-б в місті Тернополі після 13 серпня 2013, тобто після внесення відомостей в ЄРДР про вчинення ним злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.І ст.201 КК України.

у характеристиці, виданій головою ОСББ від 19.08.2013 за №103, зазначено тільки те, що на момент її видачі ОСОБА_2 проживає за вказаною адресою. Вказана характеристика не містить інформації про те, коли він заселився у квартиру АДРЕСА_1 та не є документом, який підтверджує використання особою житла на достатніх правових підставах.

водночас, із протоколу допиту ОСОБА_2 від 10.11.2014 вбачається, що за вказаною адресою він проживав зі своєю співмешканкою ОСОБА_10 і до 13 серпня 2013.

позивачем не надано жодного документу, який підтверджував оплату ним за оренду вказаної квартири.

Суд першої інстанції вірно відмовив у відшкодуванні транспортних витрат позивача, оскільки до позовної заяви представником ОСОБА_2 було долучено лише повідомлення про бронювання ОСОБА_2 авіаквитка на рейс Вільнюс-Київ без підтвердження проплати за придбання такого квитка. Крім того, у вказаному листі-бронюванні містилася дата вильоту з Вільнюса до Києва -28.06. без зазначення року. В позові вказано, що авіарейсом Вільнюс-Київ ОСОБА_2 скористався 28.06.2013 року. Проте варто звернути увагу, що кримінальне провадження №22013210000000028 відносно ОСОБА_2 розпочато 13.08.2013 (пізніше дати його перельоту з Вільнюса до Києва), а тому витрати на придбання вказаного квитка не відносяться до витрат, здійснених в межах кримінального провадження.

Не ґрунтувалися на нормах матеріального права і вимоги позивача про відшкодування витрат, понесених ОСОБА_2 на придбання квитків на автобус Дюссельдорф-Львів у сумі 85 Євро та 145 Євро. Так, судом встановлено, що вказані витрати не були здійснені у зв'язку із розслідуванням кримінального провадження №22013210000000028 від 13.08.2013, а у зв'язку з допитом ОСОБА_2 як потерпілого у іншому кримінальному провадженні (№1201426004000708 яке розпочато 25.10.2014 за ст.384 КК України).

Статтею 124 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Стягнення на користь ОСОБА_2 здійснених ним процесуальних витрат у кримінальному провадженні №1201426004000708 від 25.10.2014 (витрат на переїзд у зв'язку із необхідністю допиту його як потерпілого) можливе при розгляді судом вказаного кримінального провадження та винесення за його результатами обвинувального вироку.

Критично оцінюються і доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив у відшкодуванні позивачу понесених витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні №22013210000000028, з наступних підстав.

Згідно ч.2-3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Проте позивачем, у порушення вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, належними до допустимими доказами вказана вимога не була доведена, а тому судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні вказаної вимоги.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що рішення суду є законним, обґрунтованим, підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2; ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах понесених ними сум.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 травня 2018 року.

Головуючий

Судді