ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/609/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Сапіги В.П.,

при секретарі судового засідання: Бедрій Х.П.,

з участю позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника апелянта та третьої особи: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року(головуючий суддя Грень Н.М., судді: Гулкевич І.З., Ланкевич А.З., ухвалена в м.Львів о 18:54, повний текст складено 18.12.2017р.) у справі 813/2172/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017р. ОСОБА_1- громадянин Російської Федерації звернувся в суд з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому просить: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №176-17 від 12 травня 2017 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач- Державна міграційна служба України, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Як на доводи апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не встановлено факту членства позивача в політичні партії "Хізбут-Тахрір Аль Ісламі", а допитані у судовому засіданні свідки повідомили лише загальновідому інформацію. Також, не здобуто фактів переслідування ОСОБА_1, до вступу в партію "Хізбут-Тахрір Аль Ісламі". Крім того, як зазначає апелянт, судом не встановлено жодних підстав, які б свідчили про те, що позивач потребує додаткового захисту. Натомість відповідачем, при розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вивчено та досліджено інформацію про країну походження, особу позивача та, з урахуванням норм ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану постанову суду законною та просить залишити її без змін.

В судовому засіданні представник апелянта надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач та його представник заперечили проти апеляційної скарги, просили оскаржувану постанову суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1. За релігійними переконаннями - мусульманин, за національністю - лакець. Одружений з громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, спільно вони виховують доньку ОСОБА_20 ІНФОРМАЦІЯ_3

З матеріалів справи вбачається, що 08.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС у Львівській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що в Росії його можуть вбити, викрасти або посадити у в'язницю, оскільки він з 2011 року займається громадською і правозахисною діяльністю, а також: публіцистикою і журналістикою (діяльність позивача пов'язана з тим, що він критикує нелюдську політику російської влади відносно мусульман). Крім цього позивач зазначив, що він є членом партії "Хізб ут-Тахрір", котра абсолютно необгрунтовано визнана терористичною організацією на території РФ. Членів Хізбу відправляють у в'язницю за звинуваченням у державному перевороті і насильницьму захопленні і утриманні влади в РФ на терміни до 17-ти років (багато членів Хізбу були поставлені в статус політв'язнів правозахисною організацією "Меморіал"). Тому, просив надати йому притулок в Україні.

За результатами розгляду особової справи заявника №2016LV0009 та проведених співбесід ГУ ДМС у Львівській області складено висновок від 30.12.2016 року, в якому зазначено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Даний висновок та матеріали особової справи позивача №2016LV0009 скеровані до ДМС України для прийняття рішення по суті.

В подальшому за результатами розгляду особової справи позивача, ДМС України дійшла висновку про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону - відсутні. Рішенням ДМС України від 12.05.2017 року №176-17 громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /Т.І а.с.37/, про що 08.06.2017 року ГУ ДМС у Львівській області видано повідомлення №94 /Т.І а.с.36/.

ОСОБА_1 вважаючи, що рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неправомірним, звернувся за захистом порушених на його думку, прав і свобод до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції зробив висновок, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем без урахування вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI (в редакції Закону №1251-VII від 13.05.2014 року) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини першої статті п'ятої Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (ч. 6 ст. 5 Закону №3671-VI).

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів, неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "А" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Як вірно встановлено судом першої інстанції основною причиною звернення за захистом в Україні ОСОБА_1 вказав обґрунтовані побоювання зазнати переслідувань у зв'язку з своїми релігійними поглядами та членством в організації "Хізбут-Тахрір Аль Ісламі", яка визнана терористичною організацією та є забороненою у РФ, та у зв'язку із своєю громадською, правозахисною, журналістською та публіцистичною діяльністю.

"Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами "халіф". Методом діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського засобу життя. Своїм завданням "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія немає військового крила чи озброєних прибічників. Так, речник організації у Великій Британії від імені "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" засудив терористичні акти, що були скоєні у 2007 році у Лондоні. Речник організації у Данії також виступив із засудженням цього теракту. Завдяки цьому, "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи та Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику та критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" не переслідуються правоохоронними органами країни. Провідні правозахисні організації світу, зокрема "Amnesty International", визнавали членів цієї партії, засуджених до ув'язнення у країнах СНД, політичними в'язнями та рішуче засуджували численні факти катувань та позасудових страт членів "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" в цих країнах.

Так, судом першої інстанції з'ясовано, що "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" здійснює свою діяльність у більш ніж 50 країнах світу. Єдиною країною, де "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" заборонена як "терористична організація", є Росія.

Розпорядженням Уряду РФ від 14.07.2006 року №1014-р. "Российскую газету" визначено офіційним періодичним виданням, яке здійснює публікацію єдиного федерального списку організацій, в тому числі іноземних та міжнародних організацій, визнаних судами Російської Федерації терористичними.

У федеральному випуску "Российской газеты" №4130 від 28.07.2006 (http//www.rg.ru/2006/07/28/terror-organizacii/html) опубліковано список організацій, визнаних Верховним Судом Російської Федерації терористичними, діяльність яких заборонена на території Росії, під №17 у якому значиться "Партія ісламського визволення" ("Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі").

Разом з тим, "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" та її члени відсутні в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями №1267 (1999) та №1989 (2011) та 2253 (2015), серед організації, по ІДІЛ, "Аль-Каїді" та пов'язаними з ними особами, групами, підприємствами та організаціями (http: //www.un/org/sc/suborg/ru/sanctions/1267/agsanctionslist).

"Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" не включено і до оновленого списку іноземних терористичних організацій, що складається Державним департаментом США (http: //www/state/gov/j/ct/other/des/123085.htm).

Водночас, інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН та Державного департаменту США, не відносить діяльність "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі"до терористичної та/або екстремістської.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що вказане дає підстави характеризувати "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" як не пов'язану з тероризмом ісламську релігійно-політичну організацію, діяльність членів якої не підпадає під критерії виключення.

Так, у публікації на веб-сайті Громадської організації "Громадське телебачення" (hromadske.ua), де також розміщено відеозапис інтерв'ю із позивачем, йдеться про те, що "навесні цього року правозахисник ОСОБА_1, член партії Хізб ут-Тахрір, визнаної терористичною на території Росії, змушений був тікати з Дагестану від переслідувань влади. Після того, як влада республіки заарештувала ряд його соратників по партії, він виїхав в Україну і тепер чекає в Одесі на статус біженця" .

Крім цього, у іншій статті, опублікованій на порталі (hromadske.ua), зазначається, що Роскомнагляд заблокував на території Росії інтерв'ю Громадського з правозахисником і членом партії "Хізб ут-Тахрір" ОСОБА_1.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що в Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність "ХТІ" на території України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції УСБУ у Львівській області за наслідками проведеної перевірки не встановило обставин, за наявності яких ОСОБА_1 не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; тобто його членство у "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" не є перешкодою для прийняття відповідного рішення.

Таким чином, встановлені обставини свідчать, що переслідування ОСОБА_1 в рамках чинного законодавства країни його походження, за ознаками причетності до діяльності забороненої терористичної організації, суперечить самій суті "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі", та відношенню до цієї організації у розвинутих демократичних країнах і законодавству України.

Стосовно журналістської, громадської діяльності та політичних поглядів ОСОБА_1, судом першої інстанції вірно з'ясовано, що він зацікавився журналістикою в силу того, що в Дагестані поширене свавілля правоохоронних органів.

Свої перші кроки у даній сфері розпочав з публікацій у соціальних мережах та відеороликів у "You Tube". В подальшому, він писав статті для веб-сайту "ІНФОРМАЦІЯ_4".

В підтвердження своїх слів надав посилання на свій канал ІНФОРМАЦІЯ_5 на популярному відеохостингу "You Tube", де є відеоролики починаючи з 2013 року, які, користуються популярністю у певної частини суспільства, а також посилання на інші відеоматеріали та публікації в інтернет-виданнях, автором яких є ОСОБА_1, у тому числі ті, які написані третіми особами про позивача.

Крім цього як встановлено судом першої інстанції, зі слів ОСОБА_1, його двічі затримували співробітники поліції і ФСБ РФ. Перший раз 21.01.2012, коли позивач роздавав листівки із закликом на санкціонований мітинг. Другий випадок взимку 2013 року правоохоронними органами Російської Федерації у квартирі ОСОБА_1 проходив обшук, після якого позивача у примусовому порядку доставили до Центру протидії екстремізму для надання свідчень проти громадян ОСОБА_21, ОСОБА_22 і ОСОБА_23. При цьому, як стверджує ОСОБА_1, співробітники ФСБ цікавилися його приналежністю до партії "Хізб ут-Тахрір", проте він відмовився відповідати на їхні питання, зіславшись на статтю 51 Конституції РФ.

Також, в матеріалах справи міститься лист в підтримку ОСОБА_1 президента Львівського центру міжнародних відносин та регіоналістики RAMCOM ОСОБА_9, в якому вказано, що у випадку висилання ОСОБА_1 в Російську Федерацію, йому загрожує небезпека арешту, особливо в разі продовження активної діяльності. Це може бути підтверджено тим, що більшість його соратників знаходяться в ув'язненні з ідеологічних причин (як члени забороненої в Росії, але дозволеної в Україні "Хібз ут-Тахрір": у 2016 році два мешканця Дагестану були засуджені на 9 та 6 років за членство в цій організації), або за різних обставин вбиті (наприклад, у 2013 році було вбито громадського та релігійного діяча ОСОБА_24 члена "Хібз ут-Тахрір").

Стосовно висновку ГУ ДМС України у Львівській області про те, що немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань і не може бути біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з наявністю однієї з перелічених у статті 6 умов, колегія суддів зазначає, що у Висновку ГУ ДМС України у Львівській області вказано, що прибути в Україну позивача змусила загроза життю, оскільки він займається громадською та правозахисною діяльністю, а також публіцистикою та журналістикою. Крім того, ствердив, що є членом партії "Хізб-ут Тахрір аль - Ісламі", яка в РФ визнана терористичною організацією. Заявник ствердив, що в Росії зараз така ситуація, що в суді він свої права захистити не зможе.

Як вбачається з протоколів співбесід від 29.04.2016 року та 08.11.2016 року ОСОБА_1 покинув Росію 28.03.2016 року. Причиною втечі заявник називає арешт заступника голови громадської організації "Союз справедливых" ОСОБА_17. "Я подбав про те. щоб громадська організація зайнялася цією справою і найняла йому адвоката. Мені здалося, що мене можуть вбити, оскільки я займався публіцистикою і журналістикою. В Дагестані зазвичай вбивають журналістів".Стверджує, що через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні переконання був вимушений покинути країну походження - Російську Федерацію, та не може повернутися до країни свого походження через особисті переслідування з боку органів державної влади, правоохоронних органів Російської Федерації через його політичні погляди, журналістську та громадську діяльність та релігійну приналежність.

Також, зазначає, що проти членів організації, у якій він перебуває, фабрикують справи; раніше ув'язнювали за екстремістськими статтями, а зараз за ст. 205.5 КК РФ.

Відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені обставнини, свідчить про реальну загрозу застосування неналежного поводження стосовно ОСОБА_1

Крім цього як вбачається з відповіді на запит ГУ НП України у Львівській області (сектор Укрбюро інтерполу) станом на 11.05.2016 року серед осіб, оголошених в розшук каналами Генерального Секретаріату Інтерполу, ОСОБА_1 не значиться.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, двічі затримували співробітники поліції і ФСБ РФ. Перший раз 21.01.2012, коли позивач роздавав листівки із закликом на санкціонований мітинг. Другий випадок взимку 2013 року правоохоронними органами Російської Федерації у квартирі ОСОБА_1 проходив обшук, після якого позивача у примусовому порядку доставили до Центру протидії екстремізму для надання свідчень проти громадян ОСОБА_21, ОСОБА_22 і ОСОБА_23. При цьому, як стверджує ОСОБА_1. співробітники ФСБ цікавилися його приналежністю до партії "Хізб ут-Тахрір".

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в країні походження позивача переслідують правоохоронні органи на спецслужби Російської Федерації через громадську, правозахисну, журналістську та публіцистичну діяльність, а також через членство в міжнародній ісламській політичній партії "Хізб ут-Тахрір". ОСОБА_1 стверджує, що прибути в Україну його змусила політика Росії стосовно мусульман, зокрема ісламських джамаатів, а також багаточисельні вбивства журналістів і громадських діячів на Північному Кавказі:

Поряд з цим, з пояснень ОСОБА_1 встановлено, що в Росії він був поставлений на облік в органах внутрішніх справ як лояльна до екстремізму особа. Зокрема, у грудні 2013 року УФСБ у Республіці Дагестан проведено рейд щодо членів партії "Хізб ут-Тахрір" в Махачкалі та затримано близько 50 осіб, в тому числі і позивача. Чотирьом із затриманих пред'явлено звинувачення за ч. 1 та ч. 2 статті 205.5 КК РФ, решта проходили як свідки. Після цієї ситуації ОСОБА_1 поставили на профілактичний облік, ініціатором чого був Центр протидії екстремізму (ЦПЕ).

Як вказано судом першої інстанції, в травні 2014 вступив в силу Федеральний Закон від 05.05.2014 року №130-Ф3 "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації", який передбачає, зокрема, посилення відповідальності за ст.205-5 ч.1 КК, яка згідно нової редакції може включати довічне ув'язнення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про побоювання ОСОБА_1 зазнати переслідувань з причин членства у "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі", громадської позиції, правозахисної, публіцистичної та журналістської діяльності.

Оцінюючи фактичні обставини справи, які були встановлені на підставі системного аналізу нормативно-правових документів, показів свідків та інформації з відкритих і незалежних джерел, які логічно узгоджуються з доводами ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності він зазнавав переслідувань через своє активне членство у "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" та громадську діяльність.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини та виходячи із наданих у пунктах 4 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI (в редакції Закону №1251-VII від 13.05.2014 року) понять "додаткового захисту" та "особи, яка потребує додаткового захисту", колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є особою, яка потребує захисту, оскільки він змушений був прибути в Україну та залишитися в Україні внаслідок загрози його свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього тортур та покарання в ситуації систематичного порушення прав людини і не бажає повернутися до країни громадянської належності внаслідок зазначених побоювань.

Судом першої інстанції вірно зроблено висновок, що наведене вище свідчить про існування реальних загроз, з якими може зіштовхнутися ОСОБА_1 у разі його повернення в Росію.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності він зазнавав переслідувань через своє активне членство у "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" та громадську діяльність, відтак позов ОСОБА_1 підставно задоволено.

Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року у справі №813/2172/17 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

На постанову протягом 30 днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

В. П. Сапіга

Повне судове рішення складено 17.05.2018р.