Апеляційний суд міста Києва

Справа № 759/5811/17 Головуючий у суді першої інстанції: Сенько М.Ф.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3797/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Панченко М.М., Слюсар Т.А.

при секретарі Маличівській Н.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

18 квітня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся у суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення 74471 грн. компенсації вартості безпідставно набутого майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторонами у шлюбі була придбана квартира, а після розірвання шлюбу зазначена квартира була поділена в судовому порядку, як спільне майно подружжя, проте при поділі спірної квартири судом не було враховано те, що певна частка квартири придбана за особисті кошти позивача, а тому позивач вважає, що цю частку квартири відповідач набула без належних на те правових підстав.

Рішенням Святошинського районного суду міста Киева від 13 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, оскільки, на його думку, суд першої інстанції ухвалюючи його, неправильно визначив правовідносини відповідно до встановлених обставин. При цьому зазначав, що спір між сторонами виник з сімейно-шлюбних відносин та поділу майна подружжя , а саме квартири та джерел її придбання. Вказував, що спірна квартира була придбана за кошти, отримані в позику та кредит.Виконуючи спільні з відповідачем зобов'язання щодо погашення кредиту він реалізував 18.05.2011 свій особистий автомобіль марки Mitsubishi модель Lancer, 2006 року випуску, № кузову НОМЕР_1, який ним було придбано 10.08.2006 за 74 471 грн., які 19.05.2011 вніс в банк на погашення кредиту.Таким чином, вважає, що Ѕ частина квартири, яка перебуває у власності відповідача була придбана, в тому числі, і за рахунок особистих коштів, отриманих від продажу майна, яке було особистою власністю позивача. Посилаючись на те, що відповідач безпідставно набула майно (74471грн.), які увійшли у вартість квартири, а відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. А тому, з цих підстав просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах - п. З Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII.

Відповідно до п.8 ч.І Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-УИІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про його безпідставність.

З такими висновками суду слід погодитись, але частково виходячи з наступного.

В силу частин 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення не повністю відповідає зазначеним вимогам дивлячись на таке.

Відповідно до ч.4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Виходячи зі змісту судового рішення, воно в силу ч.4 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні з доповненням його мотивувальної частини, оскільки суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, але у відповідності до вимог закону його не обґрунтував та не надав належної правової оцінки усім доказам, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 січня 2008 року. Дітей від шлюбу не мають.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 квітня шлюб між сторонами був розірваний.

За правилами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положенням ч.4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини , якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи бачається. Що Святошинським районним судом м.Києва розглядалася цивільна справа щодо поділу майна подружжя.

За результатами розгляду рішенням зазначеного суду від 09 грудня 2014 року в порядку поділу майна визнано за кожним - ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_3. В іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовлено.

Зазначене рішення було оскаржене в апеляційному порядку ОСОБА_3.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині вирішення зустрічного позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 118 800,00 грн. в порядку поділу спільного боргу подружжя. В решті рішення залишено без змін.

Зазначеним рішенням суду було встановлено, що погашення частини боргу за кредитним зобов'язанням за рахунок коштів, отриманих від відчуження особистого майна, не збільшує частку одного із подружжя, в даному випадку, відповідача, у разі поділу квартири, а лише має правове значення при поділі цих боргів у разі заявлених відповідних вимог.

Разом з тим, ОСОБА_3 вимоги про поділ зобов'язань за вказаним кредитним договором не заявляв.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року оскаржено сторонами в касаційному порядку.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року в частині позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ кватири залишено без змін. Рішення Апеляційного суду від 08 червня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судом касаційної інстанції було встановлено наступне. Так, заперечуючи проти позову щодо розподілу спірної квартири ОСОБА_3 указував на те, що зазначене ним майно придбано за особисті кошти, оскільки кредит, який брався на купівлю квартири він погасив за особисті кошти, отримані ним за договором позики від 18 травня 2010 року, а решту коштів на придбання квартири він вніс за реалізований ним автомобіль, який належав йому на праві особистої власності, оскільки був придбаний до шлюбу. Судами встановлено, що 18 травня 2011 року ОСОБА_3 продав автомобіль марки Mitsubishi модель Lancer, 2006 року випуску, № кузову НОМЕР_1, який ним було придбано 10.08.2006 за 74 471 грн. ОСОБА_3 не доведено того, що він витратив зазначені кошти на купівлю спірної квартири, отримані ним саме від реалізації належного на праві особистої власності автомобіля. Суд, визнаючи за сторонами право власності по 1/2 частині квартири за кожним, на підставі вищевказаних правових норм вірно виходив з того, що оскільки докази того, що гроші, отримані відповідачем від позики, від продажу автомобілю, були використані саме на придбання спірної квартири, не надані, й з врахуванням того, що спірна квартира придбана за час шлюбу, тому вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Оскільки відповідачем не доведено придбання спірної квартири за особисті кошти, висновок суду про те, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя є правильним. Доводи відповідача про те, що спірна квартира придбана ним за особисті кошти спростовуються матеріалами справи та на правильність висновків судів не впливають.

Вважаючи порушеним своє право ОСОБА_3 пред'явив позов до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна на підставі ст. 1212 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем існував спір щодо поділу майна подружжя, який вирішено в судовому порядку. Право власності на Ѕ частину (спірна квартира) відповідач набула за рішенням суду, яке є чинним. Натомість, право власності відповідачем на частину квартири набуто у відповідності до норм закону. Тобто, вважати безпідставно набутим частини квартири відповідачем правових підстав до цього у суду не було.

Питання щодо поділу боргових зобов'язань за кредитних договором позивач не заявляв і це встановлено судовим рішенням.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо підстав для відмови у задоволені позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги.

Але всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову та неможливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб неповно та непослідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому воно підлягає зміні з доповненням його мотивувальної частини.

Між тим, обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду першої інстанції, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача також не навів таких обставин.

Керуючись ст. ст. 376 , 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів ,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Киева від 13 лютого 2018 року змінити, доповнивши його мотивувальну частину.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: