РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24 травня 2018 року Справа № 903/829/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Гудак А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2018р.

(ухвалене о 17:02 год. у м. Луцьку, повний текст складено 23.02.2018р.)

у справі № 903/829/17 (суддя Слободян О. Г.)

за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"

про стягнення 26 279 грн. 20 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом про стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" 26 279,20 грн., з яких 25879,78 грн. – 3% річних та 399,42 грн. – інфляційних втрат. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ПАТ "Волиньгаз" за поставлений природний газ розрахувався з порушенням строків передбачених договором, а тому у позивача відповідно до ст.625 ЦК України виникло право на відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсації за користування утримуваними грошовими коштами у розмірі 3% річних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 13.02.2018р. у справі № 903/829/17 відмовлено у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" про стягнення 26 279 грн. 20 коп.

При винесенні рішення місцевий господарський суд виходив з того, що заборгованість за поставлений газ була погашена відповідачем частково грошовими коштами, а частково проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог. Суд першої інстанції з посиланням на постанови КМУ №247 від 26.03.2008р., №792 від 30.09.2015р. та постанову НКРЕ від 02.08.2012 року №1000 вказав, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, яким відповідач усувається від процедури розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та який полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Місцевий суд констатував, що ПАТ "Волиньгаз" було позбавлено можливості самостійно впливати на строк оплати за поставлений товар та відповідно не знайшов підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій вказує, що вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та за неповного дослідження доказів.

Скаржник наголошує, що хоча законодавством дійсно встановлено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, водночас сторони у п. 6.2 Договору №13-178-Б від 04.01.2013 року прямо передбачили обов’язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати заборгованість власними коштами. Додає, що право врегулювати за своєю згодою взаємні права і обов’язки надане сторонам ч.3 ст. 6 ЦК України.

Пояснює апеляційному суду, що відповідно до Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №1000 від 02.08.2012р., обов’язок сплачувати за газ через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання встановлено саме для кінцевих споживачів і дана вимога не розповсюджується на газопостачальні підприємства. Продовжує, що згідно п.1.2 Алгоритму його дія не поширюється на відносини, пов’язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу із власниками природного газу, відповідно до укладених договорів та погашення заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

Зазначає, що обов’язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат належить до грошових зобов’язань, а тому з огляду на ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання зобов’язання. Крім того, вказує, що беручи до уваги ст.614, 617, 625 ЦК України, Лист б/н від 01.07.2014р. Верховного Суду України «Аналіз практики застосування ст.625 ЦК України в цивільному судочинстві» суми 3% річних та інфляційних втрат підлягають до сплати незалежно від наявності вини боржника.

Звертає увагу суду на правову позицію відображену у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. №910/16072/16, в якій суд констатував, що Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов’язки (затверджений Постановою КМУ від 18.06.2014р. №217), встановлює конкретний механізм розподілу коштів, та не стосується договірних зобов’язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Підсумовує, що місцевим судом ухвалено рішення з порушенням ряду норм законодавства, що регулюють спірні відносини.

Вважає рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2018р. у справі № 903/829/17, таким, що підлягає скасуванню та просить прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

10.04.2018 р. від ОСОБА_1 акціонерного товариства "Волиньгаз" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги з наступних міркувань.

ПАТ "Волиньгаз" з посиланням на п.3.3, 3.4 Договору зазначає, що приймання-передача газу оформлюється актом приймання-передачі, який не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем продажу газу підписаний та скріплений печаткою Покупця у 2-х примірниках передається Продавцю. Натомість Продавець не пізніше 8 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов’язаний повернути Покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Відповідач стверджує, що виходячи з положень ч.1 ст. 509, ч.1 ст.627, ст. 692 ЦК України, та враховуючи положення п.3.4, 6.1 Договору, наявність чи відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений природний газ за кожен окремий місяць поставки вказаного товару, а також конкретна сума цього боргу (в разі його наявності) встановлюється саме підписаними між сторонами актами приймання-передачі газу.

Пояснює суду, що ним надсилались на адресу позивача підписані акти приймання-передачі природного газу, проте останній не повернув жоден підписаний примірник акту приймання-передачі на адресу ПАТ "Волиньгаз", що фактично позбавило відповідача можливості встановити наявність або відсутність заборгованості останнього за поставлений йому природний газ, а також визначити конкретний обсяг зобов’язань щодо сплати певної суми заборгованості, на яку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" нараховував заявлені до стягнення компенсаційні виплати.

Підсумовує, що за таких обставин строк виконання відповідачем зобов’язань не настав, що виключає стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, відповідач зазначає, що за змістом пункту 6.2 Договору, оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця виключно в день надходження коштів від споживачів покупця відповідно до вимог Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу” кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховуються як оплата за газ.

З посиланням на ст.18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постанову КМУ №247 від 26.03.2008р., постанову НКРЕ №1000 від 02.08.2012р. ПАТ "Волиньгаз" доводить, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, яким відповідач усувається від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів, та за яким відбувається автоматичне перерахування коштів із спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Вказує, що враховуючи вищевикладене у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ.

Відповідач констатує, що просить залишити рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2018р. у справі № 903/829/17, з огляду на його відповідність нормам матеріального та процесуального права, без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

04.01.2013 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (Покупець) укладено договір №13-178-Б на купівлю-продаж природного газу (т.1, а.с. 35-38), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Газ, що продається за Договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу (п.1.2 Договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцю в 2013 році газ в обсязі до 17007,00 тис. куб.м., в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.

Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Згідно з п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.

Відповідно до положень п.6.2 Договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ. За наявності заборгованості Покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та Договором.

Розділом 11 договору передбачено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 1 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ – до їх повного здійснення.

В матеріалах справи містяться Додаткові угоди до договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 р. №13-178-Б, зокрема Додаткові угоди №1 від 10.07.2013 (т.1, а.с.40), №2 від 31.12.2013р. (т.1, а.с.41-42), №3 від 28.04.2014 (т.1, а.с.43), №4 від 15.05.2014 (т.1, а.с.44), №5 від 05.09.2014 (т.1, а.с.45), №6 від 10.11.2014 (т.1, а.с.46), №7 від 08.12.2014 (т.1, а.с.47), №8 від 22.12.2014р. (т.1, а.с.48-49), №9 від 05.02.2015р. (т.1, а.с.50), №10 від 10.03.2015 (т.1, а.с.51), №11 від 27.03.2015р. (т.1, а.с.52), №12 від 03.04.2015 (т.1, а.с.53), №13 від 06.04.2015 р. (т.1, а.с.54), №14 від 12.05.2015р. (т.1, а.с.55), №15 від 03.06.2015р. (т.1, а.с.56), №16 від 19.06.2015р. (т.1, а.с.57), якими змінювались обсяги поставки газу, його ціна, термін дії договору та які не зачіпали порядку та умов проведення розрахунків за договором.

Пункт 6.1 договору, викладено у новій редакції Додатковими угодами до спірного договору № 2 від 31.12.2013 (т.1, а.с.41-42), №3 від 28.04.2014 (т.1, а.с.43).

Також, було викладено пункт 7.2 статті 7 "Відповідальність сторін" договору, у новій редакції Додатковою угодою до спірного договору № 2 від 31.12.2013 (т.1, а.с.41-42).

Крім того, у Додатковій угоді до спірного договору №3 від 28.04.2014 (т.1, а.с.43) сторони дійшли згоди про викладення пунктів 9.1, 9.2 статті 9 "Порядок вирішення спорів" у новій редакції.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивачем у період з січня 2013р. по червень 2015р. включно поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 148020485,87 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2013 на суму 13322722,76 грн. (т.1, а.с.58); від 28.02.2013 на суму 13679078,56 грн. (т.1, а.с.59); від 31.03.2013 на суму 12097384,18 грн. (т.1, а.с.60); від 30.04.2013 на суму 7801096,51 грн. (т.1, а.с.61); від 31.05.2013 на суму 431729,11 грн. (т.1, а.с.62); від 30.06.2013 на суму 311434,98 грн. (т.1, а.с.63); від 31.07.2013 на суму 218004,17 грн. (т.1, а.с.64); від 31.08.2013 на суму 230967,12 грн. (т.1, а.с.65); від 30.09.2013 на суму 308499, 91 грн. (т.1, а.с.66); від 31.10.2013 на суму 3695876,47 грн. (т.1, а.с.67); від 30.11.2013 на суму 6340093,80 грн. (т.1, а.с.68); від 31.12.2013 на суму 12729084,02 грн. (т.1, а.с. 69); від 31.01.2014 на суму 7209543,11 грн. (т.1, а.с.70); від 28.02.2014 на суму 9251057,60 грн. (т.1, а.с.71); від 31.03.2014 на суму 5736333,77 грн. (т.1, а.с.72); від 30.04.2014 на суму 3574714,25 грн. (т.1, а.с.73); від 31.05.2014 на суму 482840,04 грн. (т.1, а.с.74); від 30.06.2014 на суму 327401,54 грн. (т.1, а.с.75); від 31.07.2014 на суму 261422,38 грн. (т.1, а.с.76); від 31.08.2014 на суму 199462,39 грн. (т.1, а.с.77); від 30.09.2014 на суму 393401,99 грн. (т.1, а.с.78); від 31.10.2014 на суму 1499807,78 грн. (т.1, а.с.79); від 30.11.2014 на суму 8361884,52 грн. (т.1, а.с.80); від 31.12.2014 на суму 17968452,36 грн. (т.1, а.с. 81); від 28.02.2015 на суму 12771518,04 грн. (т.1, а.с.82); від 31.03.2015 на суму 2867985,84 грн. (т.1, а.с.83); від 30.04.2015 на суму 4903744,32 грн. (т.1, а.с.84); від 31.05.2015 на суму 613684,51 грн. (т.1, а.с.85); від 30.06.2015 на суму 431259,84 грн. (т.1, а.с.86).

Вказані акти підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень.

Станом на 24.11.2015 р. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" повністю здійснило оплату за природний газ на зазначену суму, що підтверджується випискою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за операціями по підприємству ПАТ “Волиньгаз” (т.1, а.с. 25-34), та не заперечується сторонами.

При цьому, позивачем нараховано відповідачу 25879,78 грн. – 3% річних та 399,42 грн. – інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по червень 2015 року включно, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 13-178-Б від 04.01.2013р., а саме проведення оплати вартості товару із порушенням строків, встановлених цим договором.

Також, колегія суддів звертає увагу на таке.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 Договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Приписами п.6.2 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ. За наявності заборгованості Покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.

Згідно копії виписки за операціями по договору №13-178-Б оплата за вказаним договором здійснювалась на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. №247, яка визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, та відповідних реєстрів перерахування коштів (т.1, а.с.25-34). Крім того, в частині 640684,91 грн. борг відповідача перед позивачем було погашено згідно з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.11.2015р. №26-8080/1.2-15 (т.1, а.с.34 на звороті, т.1, а.с.136-138).

При з'ясуванні наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів бере до уваги наступні норми законодавства.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), яка кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до статті 612 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, згідно статті 625 ЦК України.

Щодо заперечень відповідача стосовно відсутності у нього можливості вплинути на дію визначеного умовами законодавства алгоритму, який встановлює порядок розподілу грошових коштів, що надходять на рахунки відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України відображеній у постанові від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12 нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 1.1 постанови НКРЕ № 1000, прийнятої на виконання постанови КМУ № 247 (діючих на момент спірних правовідносин) Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу установлює порядок розподілу публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а також механізм розрахунку гарантованими постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних підприємств, гарантованих постачальників та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам.

Згідно із п. 1.2. Алгоритму, дія цього Алгоритму не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

Як зазначено в пункті 6.2 Договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ. За наявності заборгованості Покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.

Тобто, посилання апелянта на те, що Алгоритмом було виключено можливість впливати на вчасність розрахунків за отриманий газ з боку покупця, що в свою чергу, виключає нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є помилковим, оскільки остаточний розрахунок між сторонами, в тому числі в частині прострочених зобов'язань має здійснюватися з врахуванням приписів законодавства та умов Договору.

Також, відповідач у запереченні на позовну заяву, запереченні на апеляційну скаргу доводить необґрунтованість позовних вимог, посилаючись на положення пунктів 3.4, 6.1 договору № 13-178-Б, за якими наявність чи відсутність заборгованості за газ в кожному місяці поставки та відповідна сума боргу (в разі наявності) встановлюються підписаними сторонами актами приймання-передачі газу. Доводить, що оскільки позивачем примірники підписаних ним актів приймання-передачі газу на адресу відповідача направлено не було, вказане позбавило останнього можливості встановити наявність/відсутність заборгованості за поставлений газ та визначити обсяг зобов’язань із заборгованості, на яку нараховано заявлені до стягнення компенсаційні виплати.

Щодо вказаних доводів ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання передачі.

Додатковою угодою №2 від 31.12.2013 року до п.6.1 Договору внесено зміни, викладено вказаний пункт в наступній редакції: оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного Сторонами акту приймання передачі.

Додатковою угодою №3 від 28.04.2014р. речення 2 п.6.1 Договору доповнено словами "за розрахунковий місяць".

Вказаний пункт Договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 купівлі-продажу встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ: до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказана умова договору не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного строку саме після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригіналу акта покупцю.

Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу (а разом з цим і прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язання за договором) не пов'язується з моментом підписання відповідних актів. Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць.

Отже, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2018 у справі №918/1395/15.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд констатує правомірність вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та відсутність обставин, що виключали б відповідальність ПАТ "Волиньгаз" за несвоєчасний розрахунок за отриманий товар.

Поряд з цим колегія суддів звертає увагу на таке.

Як вже зазначалося вище, позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача 3 % річних за період з лютого 2015 року по червень 2015 року включно, у розмірі - 25879,78 грн. та інфляційні втрати за квітень 2015 року у розмірі – 399,42 грн.

Водночас, в матеріалах справи наявна заява ПАТ "НАК "Нафтогаз України" № 26-8080/1.2-15 від 24.11.2015 року про зарахування зустрічних однорідних вимог (т.1, а.с. 136-137).

У вказаній заяві позивач повідомляє відповідача, з посиланням на ст.601 ЦК України, про припинення зобов’язань ПАТ "НАК "Нафтогаз України" перед ПАТ "Волиньгаз" за договором на розподіл природного газу від 30.01.2014 №14-80-ТН у сумі 6 631 542,30 грн.; за договором на розподіл природного газу від 30.01.2014 № 14-81-ТБ у сумі 466 984,37 грн.; за договором на розподіл природного газу від 30.01.2014 №14-41-ПР у сумі 102 182,31 грн.; шляхом зарахування зустрічних зобов’язань ПАТ "Волиньгаз" перед НАК "Нафтогаз України" та припинення зобов'язання: за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-178-Б у сумі 640 684,91 грн.; та часткового припинення зобов’язання: за договором: купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-167- ВТВ у сумі 6 560 024,07 грн.

Крім того, 15.12.2015 року ПАТ НАК "Нафтогаз України" направило на адресу ПАТ "Волиньгаз" листа № 26-8670/1.2-15 у якому зазначило, що зобов’язання згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 26-8080/1.2-15 від 24.11.2015 року є припиненими з 19.11.2015 року (т.1, а.с.138).

Колегія суддів доходить висновку, що розрахунок 3% річних необхідно здійснити за період з 20.06.2014 року по 18.11.2015 року включно. За таких обставин розмір 3% річних за зобов’язаннями травня 2015 року становить 5644,27 грн. Також, розмір 3 % річних за зобов’язаннями червня 2015 року становить 4288,97 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 25616,47 грн. – 3% річних, 399,42 грн. - інфляційних втрат.

В решті позовних вимог, а саме стягнення 263,31 грн. - 3% річних слід відмовити.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із п. 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції встановивши, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні позову та врахувавши, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є законними та підтверджуються доказами наявними в матеріалах справи, водночас взявши до уваги заяву ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про зарахування зустрічних однорідних вимог, доходить висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2018р. у справі № 903/829/17 - скасувати.

Прийняти нове рішення:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (43000, м. Луцьк, вул. Івана Франка,12, код ЄДРПОУ 03339459) на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720) 25616,47 грн. – 3% річних, 399,42 грн. - інфляційних втрат, 1583,97 грн. - судового збору за подання позовної заяви.

3. В частині стягнення 263,31 грн. 3% річних - відмовити."

3. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (43000, м. Луцьк, вул. Івана Франка,12, код ЄДРПОУ 03339459) на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720) - 2375,95 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Волинської області видати судові накази на виконання цієї постанови.

5. Справу №903/829/17 повернути в господарський суд Волинської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.