ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року           справа №805/4863/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів : головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача – ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року (повний текст складено 18 квітня 2017 року в м. Слов’янськ) у справі № 805/4863/16-а (суддя І інстанції – Бабаш Г.П.) за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_2 про стягнення 93555грн. в дохід Державного бюджету України, -

ВСТАНОВИВ :

09 грудня 2016 року Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 93555грн. в дохід Державного бюджету України.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що посадовими особами Управлінням Укртрансбезпеки у Донецькій області виявлено порушення вимог статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме факт перевезення транспортним засобом, який належить ОСОБА_2, вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху України, без дозволу, виданого Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд великовагового транспортного засобу. 30.06.2016 року посадовими особами позивача проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобілю марки RENAULT модель PREMIUM 420, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом марки Lecitraill, державний номер НОМЕР_2. За результатами перевірки складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акт від 07.06.2016 №0006751 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, на підставі яких проведено розрахунок плати за проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу, згідно якого нараховано 3300 євро, що еквівалентно 93555 грн. У визначений термін ОСОБА_2 кошти добровільно не сплачено, а тому сума в розмірі 93555 грн. підлягає примусовому стягненню у судовому порядку.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі № 805/4863/16-а позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державної служби України з безпеки на транспорті в дохід Державного бюджету України плату за проїзд великоваговим транспортним засобом автомобільними дорогами загального користування в розмірі 93555 (дев’яносто три тисячі п’ятсот п’ятдесят п’ять) грн.

           Не погодившись з постановою суду першої інстанції, представником відповідача подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.                                                                      В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що повноваження Державної служби України з безпеки на транспорті обмежуються виключно нарахуваннями плати за проїзд, проте не надають право на її стягнення у судовому порядку.           

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.                     

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне задовольнити вимоги апеляційної скарги частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції зазначсено, що 07.06.2016 при проведенні посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області на а/д Одеса-Новоазовськ 620 км габаритно-вагового контролю транспортного засобу RENAULT PREMIUM 420 DCI, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом Lecitraill, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2, яким керував ОСОБА_3, що рухався за маршрутом Запорізька обл., с. Високогірне – Донецька обл., с. Широка балка – 250 км., встановлено, що повна маса транспортного засобу складає 49572кг при допустимих 40000кг, відстань між осями 3,55м, 6,35м, 1,25м, 1,25м; осьові навантаження: 6685кг при допустимих 11т, 11954кг при допустимих 11т та 30933кг при допустимих 22т, про що складено акт №0006751 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів. Зазначений акт підписано водієм ОСОБА_3 без зауважень.

07.06.2016 посадовою особою Укртрансбезпеки складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю, в якій зафіксовано показники навантаження на осі транспортного засобу та його повну масу.

На підставі проведеного посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Донецькій області габаритно-вагового контролю транспортного засобу RENAULT PREMIUM 420 DCI, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом Lecitraill, реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2, в якості додатку до акту №00006751 від 07.06.2016 року складено розрахунок плати за проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу, відповідно до якого розраховано суму плати за проїзд даного транспортного засобу у розмірі 3300 євро.

06.12.2016 року Управлінням Укртрансбезпеки у Донецькій області на адресу відповідача направлено повідомлення про сплату заборгованості у розмірі 3300євро протягом 30 календарних днів, яке отримано особисто позивачем 20.12.2016 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі за текстом – Положення № 103).

Відповідно до п. 1 Положення № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пп. 1, 3 п. 4 цього Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

У відповідності до пп. 15, 27 п. 5 Положення № 103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування та здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

На підставі п. 8 Положення № 103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначає Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001 № 2344-III.

Згідно зі ст. 33 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.           Відповідно до ст. 34 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі за текстом - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання (далі – транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Пунктом 4 цього Порядку передбачено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.

Відповідно до п. 15 Порядку під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до ст. 49 Закону України “Про автомобільний транспорт” водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Згідно з п. 22.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.

Відповідно до абз. 1, 2, 4 п. 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги – 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2001 затверджені Правила проїзду великовагових та великогабаритних транспортних засобі автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

Пунктом 3 зазначених Правил визначено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Пунктом 4 Правил передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Дозвіл оформлюється підрозділами Державтоінспекції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв’язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Відповідно п. 3 постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні” від 25.02.2009 № 207, крім документів, зазначених у пунктах 1 і 2 цього переліку, є необхідними у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень - дозвіл на рух автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, виданий Державтоінспекцією.

Таким чином, зазначені норми вказують на обов’язковість знаходження у водія дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, виданого Державтоінспекцією у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування” від 27.06.2007 № 879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі за текстом - Порядок).

Відповідно до п. 6 Порядку, габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.

Пунктами 16, 17, 18 Порядку передбачено, що габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль.

У разі виявлення під час здійснення попереднього габаритно-вагового контролю на стаціонарних або автоматичних зважувальних пунктах факту перевищення установлених габаритно-вагових параметрів здійснюється точний габаритно-ваговий контроль.

За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Згідно п. 21 Порядку, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту.

Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.

У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.

Згідно із актом №0006751 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 07.06.2016, транспортним засобом, який належить відповідачу, було здійснено перевезення, при якому фактично осьове навантаження становило 11954кг при допустимому показнику 11тон та 30933кг тон при допустимому 22тон.

Відповідно до п. 26, 27 Порядку кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України “Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”, справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Пунктами 30, 31, 31-1 Порядку визначено, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів.

Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

При визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу.

Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

Якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п’ятикратному розмірі.

У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.

Перевізник зобов’язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Із наведеного випливає, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу є обов'язковим платежем, який дає право на рух транспортного засобу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 затверджені ставки плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Так відповідно до п. 1 великовагові транспортні засоби (за загальну масу) від 44 до 52 тонн включно становить ставка за кожень км відстані 0,2 євро. Згідно з п. 2 великовагові транспорті засоби з перевищенням допустимих осьових навантажень до 5 відсотків включно становить ставка 0,05 євро, від 5 до 10 відсотків включно – 0,1 євро, від 10 до 20 відсотків включно – 0,27 євро, понад 20 відсотків за кожні наступні 5 відсотків – 0,15 євро.

          Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи в суді плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом у розмірі 3300євро, що еквівалентно 93555грн., відповідачем не сплачена, заборгованість перед бюджетом не погашена.

          З висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

          Відповідно до частини другої статті 2 КАС України ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

За змістом ст. 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктом цивільних прав.

Оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності стягнення з відповідача грошей, то цей спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер.

          Аналіз зазначених вище правових норм та суб'єктний склад сторін, свідчить про те, що спір за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_2 про стягнення 93555грн. в дохід Державного бюджету України, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.          

          Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.          

За правилами статті 139 КАС понесені відповідачем витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги (а.с. 88) слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті у розмірі 2 105 грн.

          Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

          Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблений невірний висновок про те, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

          Керуючись ст.ст. 238, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

          Апеляційну скаргу представника відповідача – ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі № 805/4863/16-а - задовольнити частково.                    

          Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі № 805/4863/16-а - скасувати.

          Провадження у справі № 805/4863/16-а за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_2 про стягнення 93555грн. в дохід Державного бюджету України - закрити.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека м. Київ, 01135, пр-т Перемоги, 14, код: ЄДРПОУ:39816845) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 2105 ( дві тисячі сто п’ять) гривень 00 коп..

Повне судове рішення складено 25 травня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Головуючий:                                                                                 А.А. Блохін          

          Судді:                                                                                            Т.Г. Гаврищук

                                                                                                               ОСОБА_4