Справа № 2-746\2007 року

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2007 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого - судді Мухіна А.В. при секретарі     Самбур І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізького зонального відділення військової служби правопорядку про стягнення недоотриманого грошового забезпечення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Запорізького зонального відділення військової служби правопорядку про стягнення недоотриманого грошового забезпечення в загальній сумі 1881 грн. 74 коп., в якому зазначив, що він в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року проходив військову службу в запорізькому зональному відділенні правопорядку та під час проходження військової служби знаходився на грошовому забезпеченні у 1890 Гарнізонному фінансовому відділенні.

Під час проходження військової служби грошове забезпечення йому, ОСОБА_1 а саме щомісячна надбавка за безперервну службу, яка передбачена Указом Президента України від 05.05.2003 року №389 та наказом Міністра оборони України від 26.05.2003 року №149 виплачувалась не у повному розмірі, передбаченому цими нормативно-правовими актами, а у меншому розмірі. В результаті неправильного нарахування позивачу зменшеної надбавки, йому також зменшили інші додаткові види грошового забезпечення, у зв'язку з чим загальна різниця грошового забезпечення ОСОБА_1 склала 1881 грн. 74 коп.

З ІНФОРМАЦІЯ_3 року 1890 Гарнізонне фінансове відділення ліквідоване, його правонаступником з фінансових питань наказом Командувача військ Південного оперативного командування від ІНФОРМАЦІЯ_4 рокуНОМЕР_1 визначено Запорізьке зональне відділення військової служби правопорядку, що обумовило пред'явлення до суду позову саме до цього відповідача.

ОСОБА_1. просить суд стягнути з відповідача на його користь недоотримане грошове забезпечення в загальній сумі 1881 грн. 74 коп.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та пояснив, що дійсно, під час проходження військової служби, протягом з ІНФОРМАЦІЯ_1 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року надбавка виплачувалась йому у розмірі 0,5 %, а не у розмірі 30%, на який він мав право виходячи з календарної вислуги років. Ці дії службових осіб 1890 ГФВ суперечили вимогам Указу Президента України від 05.05.2003 року №389 та наказу Міністра оборони України від 26.05.2003 року № 149, тому що надбавка виплачувалась у розмірі, меншому, ніж було встановлено цими нормативно-правовими актами на підставі розпоряджень з Міністерства оборони України, які були видані після прийняття цих нормативно-правових актів, що в свою чергу суперечить вимогам ст.ст. 22, 24 Конституції України. Внаслідок цих дій розмір його грошового забезпечення суттєво зменшився, що заподіяло шкоду його правам та законним інтересам.

Крім того, позивач пояснив суду, що зменшуючи розмір одного з видів грошового забезпечення - щомісячну надбавку, тобто, змінюючи суттєві умови праці, а саме розмір її оплати, відповідач не попередив про це позивача ОСОБА_1 у встановлений законом двохмісячний строк, що не допускається. Оскільки ці правовідносини військовим законодавством не врегульовані, позивач просить суд застосувати аналогію закону, а саме ст.2 Закону України "Про оплату праці" та ст. 32 Кодексу Законів про працю України. Крім того, підстав для позбавлення його, ОСОБА_1 права на отримання надбавки, в розмірі, який передбачений Інструкцією про порядок і умови виплати цієї надбавки, в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року не було.

Представник відповідача проти позову заперечує, у судовому засіданні пояснив, що на виконання п. 1 Указу Президента України від 05.05.2003 року № 389/2003, Міністром оборони України був виданий наказ від 26.05.2003 року № 149. Пунктом 2 цього наказу встановлено, що розміри щомісячної надбавки за безперервну службу щорічно встановлюються, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністра оборони України. Виділені Міністерству оборони України кошти дозволяли виплачувати військовослужбовцям зазначену надбавку в розмірі, який був доведений до командирів військових частин, підприємств та установ телеграмою від ІНФОРМАЦІЯ_5 року НОМЕР_2, а саме для тих військовослужбовців, які мають строк вислуги понад 15 років, розмір надбавки був встановлений в 10%.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1. в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року проходив військову службу в запорізькому зональному відділенні військової служби та правопорядку та під час проходження військової служби знаходився на грошовому забезпеченні у 1890 Гарнізонному фінансовому відділенні. При цьому вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року складала понад 12 років.

Указом Президента України від 05.05.2003 року №389 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України за безперервну службу" військовослужбовцям, залежно від стажу служби, були встановлені надбавки у відсотках до грошового забезпечення. Пунктами 1, 2 Указу було визначено, що порядок і умови виплати зазначених надбавок, а не їх розмір, визначаються Міністром оборони України, та виплата їх буде здійснюватись за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

У відповідності до цього Указу Президента України, наказом Міністра оборони України від 26.05.2003 року №149 була затверджена Інструкція про порядок і умови виплати щомісячної надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України за безперервну службу. Наказ був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.05.2003 року за № 411/7732, тобто, він пройшов державну реєстрацію відповідно до вимог Указу Президента України від 03.10.1992 року № 493 та постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731, у зв'язку з чим цей Наказ та затверджена ним Інструкція є чинними нормативно-правовими актами.

Інструкцією закріплені порядок та умови виплати вказаного додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, у межах фонду останнього, затвердженого кошторисом військової частини (установи). Проте, у розмірі, який встановлений цими нормативно-правовими актами, тобто, у повному розмірі 30% грошового забезпечення, надбавка ОСОБА_1 протягом ІНФОРМАЦІЯ_1 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року, не виплачувалась.

Незважаючи на це, за відсутністю підстав для позбавлення надбавки, які передбачені пунктами 4.3-4.6 Інструкції, ОСОБА_1. під час проходження військової служби зазначена надбавка протягом ІНФОРМАЦІЯ_1 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року виплачувалась у розмірі 0,5 %.

Підставою для того, щоб протягом цього періоду часу грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалось не у повному обсязі, послугувало розпорядження Міністра оборони, яке було доведено до командирів військових частин, підприємств та установ телеграмою від ІНФОРМАЦІЯ_5 року НОМЕР_2.

На думку суду, це розпорядження не може бути застосоване з наступних причин. По-перше, воно немає нормативного характеру, оскільки суперечить вимогам актів вищої юридичної сили. По-друге, Указом Президента України від 05.05.2003 року № 389 Міністр оборони не наділений повноваженнями щодо зміни розміру надбавки, у зв'язку з чим 1890 ГФВ, застосувавши це розпорядження, допустило порушення вимог ст.ст. 8, 22 Конституції України, ст.ст. 2, 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Крім того, оскільки чинним військовим законодавством правовідносини щодо змін суттєвих умов праці не врегульовані, суд, виходячи з принципів справедливості та рівності громадян перед законом, встановлених ст.24 Конституції України, в порядку, передбаченому ч.7 ст.8 ЦПК України, вважає можливим застосувати аналогію закону, а саме ст.2 Закону України "Про оплату праці" та ст.32 Кодексу Законів про працю України, тобто, вважає, що, зменшуючи розмір одного з видів грошового забезпечення - щомісячну надбавку, тобто, змінюючи суттєві умови праці, а саме розмір її оплати, 1890 ГФВ, повинно було попередити про це позивача ОСОБА_1 у встановлений законом двохмісячний строк, чого зроблено не було.

Після ліквідації з ІНФОРМАЦІЯ_3року 1890 Гарнізонного фінансового відділення, наказом Командувача військ Південного оперативного командування від ІНФОРМАЦІЯ_4 року НОМЕР_1, який не скасований та не суперечить вимогам чинного законодавства України, правонаступником 1890 ГФВ з фінансових питань визначено Запорізьке зональне відділення військової служби правопорядку, у зв'язку з чим позов пред'явлений саме до цього відповідача цілком обґрунтовано.

Позовні вимоги підтверджуються дослідженими судом документальними доказами: довідкою   про   розмір   грошового   забезпечення   ОСОБА_1   довідкою-розрахунком недоотриманої   суми   грошового   забезпечення   (ціни   позову),   копіями   документів   щодо проходження ОСОБА_1 військової служби.

З урахуванням викладеного суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а його позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з Запорізького зонального відділення військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення в сумі 1881грн. 74 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області. Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.