Справа № 2-а-4155/09

                                                    ПОСТАНОВА  

                                              ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2009 року Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Міщенко Т.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Мелітопольському районі Запорізької області про поновлення строку на звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,

                                                    встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав за період з 01.01.2006 р. по 01.11.2009 р., визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійоного фонду України у Мелітопольському районі Запорізької області щодо нездійснення перерахунку та невиплати їй у повному обсязі надбавки до пенсії згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов’язати Управління пенсійоного фонду України у Мелітопольському районі Запорізької області нарахувати та виплатити їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, згідно з Законом України «Про соціальний захист Дітей війни» за період з 01.01.2006 р. по 01.11.2009 р.  в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 с. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» посилаючись на те, що вона відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відноситься до категорії дітей війни і їй з 01.01.2006 р. щомісячно повинна виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 р. встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком включається до числа державних соціальних гарантій і не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом. З урахуванням вимог цього закону та відповідно до діючого законодавства розмір мінімальної пенсії за віком складав в період з 01 січня по 01.04.2006 р. 350 грн., з 01 квітня по 01.10.2006 р. 359 грн., з 01 жовтня по 31.12.2006 р. 366 грн., з 01 січня по 01.04.2007 р. 380 грн., з 01 квітня по 01.10.2007 р. 406 грн. і з 01 жовтня по 31.12.2007 р. 411 грн. Загальна сума за 2006-2007 р. склала 9111 грн. і від цієї суми позивачка повинна була отримати за два роки 30%, а саме: 2733,30 грн. Але позивачці соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в 2006-2007 роках взагалі не виплачувалась. Законами України “Про державний бюджет на 2006 рік” та “Про державний бюджет на 2007 рік” було зупинено дію Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в частині виплати цій категорії осіб щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. В 2008 р. позивачці частково виплачувалась соціальна допомога, а саме: в січні-березні щомісячно по 47 грн., в квітні-червні щомісячно по 48,1 грн., липні-вересні щомісячно по 48,2 грн. та  за четвертий квартал 2008 р. щомісячно по 49 грн. Таким чином, позивачці недоплачена соціальна допомога за 2008 р. в розмірі 1158,60 грн.   Загальна сума недоплати за 2006-2008 та січень-листопад 2009 р. складає 4978,70 грн. Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-пр/2007 від 09.07.2007 р. вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік”, якими зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Крім того, позивачка просить поновити їй строк на звернення до суду з позовом, посилаючись на те, що вона не могла звернутись раніше до суду з позовом в зв'язку з тим, що про належні їй, як дитині війни, виплати їй ніхто не повідомляв. Більше того, її законні права були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили. І тільки після висвітлення зазначених подій у пресі у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним Судом України позивачка дізналася про порушення її законних прав та інтересів.

Від позивачки надійшла заява з проханням слухати справу у її відсутність, на позові наполягає.  

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, від нього надійшла заява в якій він просить слухати справу у його відсутність, позов не визнав, пославшись в письмових запереченнях на те, що фінансування виплат соціальної допомоги дітям війни проводиться з державного бюджету, а не з бюджету Пенсійного Фонду України. На 2006-2007 роки не був визначений механізм розрахунку та виплати вищевказаної соціальної допомоги, не визначено який орган та з яких джерел повинен призначати 30% доплату до пенсії. В 2008 р. питання нарахування та виплати соціальної допомоги дітям війни законодавчо врегульовано і їм щомісячно проводиться доплата до пенсії. З 01.10.2008 р. та протягом 2009 р. виплачується щомісячно 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, відповідач вважає, що позивачка без поважних причин пропустила строк для звернення до суду з адміністративним позовом.

 Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов слід задовольнити частково.

 ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відноситься до вказаної категорії осіб, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 /а.с. 5/.

Відповідно до ст.6 цього Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

В 2006-2007 роках вищевказана соціальна допомога позивачці взагалі не виплачувалась, а в 2008 р. їй виплачувалася соціальна допомога, як дитині війни, у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком.

Представник відповідача обґрунтовано посилався на те, що позивачкою безпідставно пропущений річний строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

    Згідно п.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

 Позивачка не надала суду доказів того, що вона пропустила строк позовної давності з поважних причин. Не можна визнати поважною ту причину, що позивачка не звернулася до суду за захистом своїх прав, тому, що їй не повідомили про належні їй, як дитині війни, виплати, та вона не знала про порушення її права. Позивачка мала можливість своєчасно  дізнатися про це із засобів масової інформації,  рішення Конституційного Суду України оприлюднюються. Крім того, вона мала можливість звернутися за консультацією до юристів. Відповідно до п.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

    Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду 15.12.2009 р. суд вважає, що позовні вимоги слід розглядати по суті лише в межах річного строку, а в поновленні пропущеного строку з 01.01.2006р. по 15.12.2008 р. слід відмовити.  

      Законом України  “Про державний бюджет на 2007 рік”  дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено, а Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік”  ця стаття  викладена в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.”

  Взагалі право ОСОБА_1 на отримання соціальної допомоги відповідачем не оспорюється.

 Посилання відповідача на те, що Законом України «Про державний бюджет на 2007 р.» дія правової норми про виплату дітям війни соціальної допомоги в розмірі 30%  мінімальної пенсії за віком була зупинена, не було розроблено механізм виплати цієї допомоги та не були передбачені кошти на ці витрати в державному бюджеті, а Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік» встановлено інші розміри надбавки до пенсії дітям війни і вони зараз виплачуються  безпідставні.  

  Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Відповідно до ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

 Статтею 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відсутність коштів на виплату грошової допомоги не позбавляє осіб, яким вона повинна виплачуватись, права на таку допомогу. Законом „Про соціальний захист дітей війни” не передбачено обмеження таких виплат наявністю певних коштів чи фінансування.

  Рішеннями  Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. визнано неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет на 2007 р.” та Закону України “Про державний бюджет на 2008 р.” в частині зупинення дії ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та зміни розміру соціальної допомоги у 2008р.  

Зазначеними рішеннями встановлено, що вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними. Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

 Положення Законів України на відповідний рік, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 09.07.2007 р. та з 22.05.2008 р.

 Рішення Конституційного суду України є обов’язковим до виконання на території України.

 Згідно з п.2.2 п.п.6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах відповідач відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

  Нарахування позивачці соціальної державної допомоги є компетенцією управління Пенсійного фонду України і суд не може виконувати функції цього органу в частині нарахування конкретної суми соціальної допомоги.  

Таким чином, суд  вважає, що позов підлягає задоволенню в частині нарахування позивачці суми соціальної допомоги за період з 15.12.2008р. по 15.12.2009 р.

Вимоги щодо нарахування соціальної допомоги за період з 01.01.2006 р. по 15.12.2008  р. не підлягають задоволенню у зв’язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.  

Відповідно до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 4-зп від 03.10.1997 р. конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загально звичайним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

Враховуючи ці положення при вирішені спорів необхідно застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. В даному випадку Закон України «Про державний бюджет на 2008 рік» було прийнято пізніше, тому  з 01 січня до 22.05.2008 р. слід керуватись саме цим Законом.  

При визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги на період дії рішення Конституційного Суду України слід керуватися саме Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. та при нарахуванні суми соціальної допомоги виходити з розмірів мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

  Таким чином, судом встановлено, що Управлінням Пенсійного Фонду України у Мелітопольському районі Запорізької області з 15.12.2008 р. по 01.11.2009 р. позивачці відмовлено в нарахуванні та виплаті передбаченої ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що також не спростовується і  відповідачем.

 Зазначені  дії  відповідача є протиправними та суперечать чинному законодавству, а тому права позивачки підлягають захисту.  

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 71, 99, 161,162 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, суд

                                                  постановив :

В поновлені ОСОБА_1 строку на звернення до суду з адміністративним позовом відмовити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у Мелітопольському районі Запорізької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов'язати Управління пенсійного фонду України у Мелітопольському районі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 15.12.2008 р. по 01.11.2009 р. з урахуванням підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 р.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання в Мелітопольський міськрайонний суд заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі  та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання цієї заяви або шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не подана після цього в 20-денний строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи  апеляційним судом.        

  Суддя: