КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-31929/08
№ 2-а-2707/08 Головуючий у 1 інстанції Мельник-Томенко Ж.М.
Суддя-доповідач Федорова Г.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді
суддів
при секретарі
за участю: Федорової Г.Г.,
Глущенко Я.Б., Коротких А.Ю.,
Демченко Т.І.
представника позивача – Богданова О.В.,
представника відповідача – Зотової Л.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Могилів-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Хлібодар» до Могилів-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2003 року Відкрите акціонерне товариство «Хлібодар» (далі – позивач, ВАТ «Хлібодар») звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Могилів-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – відповідач, Могилів-Подільска ОДПІ), в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Могилів-Подільської ОДПІ № 563-26-00375728/4472 від 07.11.2003 року та № 564-26-00375728/4473 від 07.11.2003 року, прийняті на підставі акту позапланової документальної перевірки ВАТ «Хлібодар» № 20/26-20/05/00375728 від 04.11.2003 року, з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 01.07.2003 рік.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, відповідач приймаючи податкові повідомлення-рішення, порушив норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».
Крім того вказує на те, що перевірка була проведена з порушенням вимог Указу Президента України № 817 від 23.07.1998 року «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», а сам акт перевірки на думку позивача складено в порушення вимог наказу ДПА України № 50 «Про затвердження форм актів перевірок».
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року позовні вимоги ВАТ «Хлібодар» задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 563-26-00375728/4472 від 07.11.2003 року та податкове повідомлення-рішення № 564-26-00375728/4473 від 07.11.2003 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог, заявлених позивачем.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у серпні-листопаді 2003 року Могилів-Подільською ОДПІ була проведена позапланова документальна перевірка позивача, з питань дотримання ним вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 01.07.2003 рік.
За результатами проведеної перевірки було складено акт № 20/26-20/05/00375728 від 04.11.2003 року, в якому зроблено висновок про те, що підприємство завищило валові витрати внаслідок необгрунтованого віднесення до складу валових витрат у IV кварталі 2002 року винагороди по наданню ВАТ «Хлібодар» підприємством «Продагро» товарного кредиту в сумі 115800,00 грн. (без ПДВ), який фактично не надавався, віднесення до складу валових витрат у І кварталі 2003 року (лютий 2003 року) витрат в сумі 75100,00 грн. за придбання фотодіодів ФД-263-01 та запасних частин до тепловозів (березень 2003 року) в сумі 90000,00 грн., віднесення до складу валових витрат у II кварталі 2003 року (червень 2003 року) вартість придбаних фотодіодів ФД-263-1 в сумі 100000,00 грн.
Внаслідок цього, перевіряючими був зменшений приріст (убуток) балансової вартості придбаних товарів, матеріалів, сировини, напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, а саме: зменшені залишки товарів на складі станом на 01.07.2002 року на 1300,00 грн. товарного кредиту, станом на 01.01.2003 року на 130000,00 грн. суми товарного кредиту та 115800,00 грн. суми винагороди за наданий товарний кредит: станом на 01.04.2003 року на 90000,00 грн. суми придбаних запасних частин до тепловозів; станом на 01.07.2003 року на 90000,00 грн. суми придбаних фотодіодів, у зв’язку з чим встановлено порушення позивачем п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Крім того, в ході проведення перевірки було виявлено заниження позивачем податку на додану вартість (внаслідок завищення податкового кредиту) на суму 91184,00 грн., а саме: необгрунтовано віднесено до податкового кредиту 23166,00 грн. ПДВ за послуги по наданню товарного кредиту при придбанні 360 тонн пшениці в УТОГ «Продагро», за послуги по очистці труб теплообмінного обладнання (ПДВ 15000,00 грн.), придбання фотодіодів ФД-263-01 у ТОВ «Трансінвест» (ПДВ 15017,00 грн.), придбання фотодіодів у ВАТ «Сталькон» (ПДВ 20001,00 грн.), придбання запасних частин Генераторів тепловоза) у ВАТ «Вендичанський КХП» (ПДВ 18000,00 грн.).
На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення з податку на прибуток № 564-26-00375728/4473 від 07.11.2003 року, яким позивачу донараховано 57453,00 грн. податку на прибуток, в тому числі 52230,00 грн., - основного платежу та - 5223,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення - рішення №563-26-00375728/4472 з податку на додану вартість, яким позивачу донараховано 136275,00 грн. ПДВ, в тому числі 91184,00 грн. – основного платежу та 45091,00 грн. - , штрафних (фінансових) санкцій.
Судом першої інстанції було встановлено, що між ВАТ «Хлібодар» та підприємством «Продагро» Харківської обласної організації товариства глухих «УТОГ» 03.06.2002 року укладено договір №03/06-01 про надання товарного кредиту, згідно якого позивач приймає на умовах товарного кредиту пшеницю ІІІ-ІУ класу на загальну суму 156000,00 грн., у тому числі ПДВ 26000,00 грн. та зобов'язується сплатити кредитору винагороду за користування товарним кредитом в розмірі 1,65% від вартості товару за кожний день користування.
Згідно акту прийому-передачі послуг від 26.07.2002 р. №1 вартість послуг по договору товарного кредиту становить 138996 грн., у тому числі ПДВ 23166,00 грн.
Факт передачі вищевказаної пшениці підтверджується накладною №03/06-01 від 03.06.2002 року та податковою накладною №0306 від 03.06.2002 року.
Придбана пшениця оприбуткована ВАТ «Хлібодар» згідно запису за №309 у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) позивача за 2002 рік. Оплата за договором товарного кредиту була здійснена шляхом видачі двох простих векселів на суму 20666,00 грн. та 400996,00 грн. В подальшому придбана позивачем пшениця була реалізована ВАТ «Вендичанський КХП» згідно договору купівлі-продажу №18/03 від 10.03.2003 р., всього в кількості 565,71 тон на загальну суму 367000,00 грн., у зв'язку з чим позивач не поніс збитків по операції купівлі-продажу пшениці в УТОГ «Продагро», на умовах товарного кредиту.
Зазначене підприємство на даний час ліквідоване згідно рішення власника.
Що стосується укладення позивачем інших догорів, колегія суддів зазначає наступне.
03.06.2002 року між позивачем та підприємством «Продагро» був укладений договір зберігання №03/06-02, згідно умов якого підприємство «Продагро» взяло на себе зобов'язання по зберіганню придбаної пшениці на ЗАТ «Контакт». Передача пшениці на зберігання оформлена актом №1 прийому-передачі товару на відповідальне зберігання від 03.06.2002 року.
Листом від 05.06.2002 року №147 позивач був повідомлений, що підприємство «Продагро» не досягло згоди про зберігання пшениці на ЗАТ «Контакт», в зв'язку з чим взяло на себе відповідальність по зберіганню зерна пшениці на власних складах.
26.07.2002 року між ВАТ «Хлібодар» та підприємством «Продагро» був підписаний акт прийому-передачі наданих послуг №1, яким визначено вартість послуг по договору товарного кредиту в сумі 138996 грн., в тому числі ПДВ 23166,0 грн., а підприємством "Продагро" виписано податкову накладну №2607-01 від 26.07.2002 року.
Оплата за договором товарного кредиту була здійснена шляхом видачі двох простих векселів №6230224707513 від 03.06.2002р. на загальну суму 26000 грн. та №6230224707515 на суму 400996,00 грн. Операції здійснення вексельних розрахунків оформлені підписанням сторонами додаткової угоди №1 від 04.09.2003р. по договору про надання товарного кредиту та актів прийому-передачі векселів від 22.07.2002р та від 04.09.2003р. Вексель на суму 26000 грн. був пред'явлений до погашення, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача від 05.08.2002р. від 06.08.2002р., від 09.09.2002р., від 11.09.2002р., від 13.09.2002р., а вексель на суму 400996,0 грн. до погашення не пред'являвся.
Враховуючи те, що в реквізитах погашеного векселя не було відмітки про те, що він виданий для погашення послуг по товарному кредиту, а інший вексель до погашення не пред'являвся, судова колегія приходить до висновку про те, що реальна оплата послуг товарного кредиту проведена не була. .
Придбана позивачем у підприємства "Продагро" пшениця була в подальшому реалізована ВАТ "Вендичанський КХП" згідно договору купівлі-продажу №18/03 від 10.03.2003р. По цій господарській операції позивачем була виписана податкова накладна №70 від 18.03.2003 р. та отримані кошти в сумі 340000 грн. згідно банківської виписки від 18.03.2003р.
Всього згідно договору №18/03 від 10.03.2003р. позивачем реалізовано ВАТ "Вендичанський КХП" 565,71 т. пшениці на загальну суму (з ПДВ) 367,000 грн.
З-поміж вищезазначених обставин даної справи, колегією суддів встановлено, що між позивачем та TOB "Трансінвест" був укладений договір №ХД25-1 від 25.02.2003р. (з додатком №1 до договору), згідно якого покупець придбавав фотодіоди ФД-263-1 у кількості 1130 штук на загальну суму 90106,20 грн., у т.ч. ПДВ 15017,70грн.
Передача товару оформлена видатковою накладною №РН-0000007 від 27.02.2003р., та податковою накладною №17 від 27.02.2003р.
Оплата придбаних у TOB "Трансінвест" фотодіодів здійснювалась частково шляхом безготівкового перерахування коштів на його банківський рахунок згідно платіжного доручення №329 від 07.05.2003р. на загальну суму 14396,20 грн. Решта суми була сплачена шляхом передачі простого векселя №64304353318068 від 16.04.2003р. на загальну суму 75710,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 21618,33 грн.), що оформлено актом прийому-передачі векселя від 17.04.2003 р., докази пред'явлення цього векселя до оплати відсутні.
05.03.2003р. між ВАТ "Хлібодар" (комітент) та TOB "Оріон" (комісіонер) був укладений договір комісії № 14, згідно якого фотодіоди ФД-263-01 в кількості 1130 штук були передані комісіонеру для здійснення експортної комісійної реалізації, що підтверджується актом прийому-передачі від 05.03.2003 р.
Вказані фотодіоди в кількості 1130 штук були експортовані 16.04.2003р. згідно вантажної митної декларації №7020/3/0014671, що підтверджується також звітом комісіонера від 16.04.2003р., актом прийому-передачі наданих послуг №1 від 16.04.2003р. до договору комісії.
Крім того, між позивачем та TOB "Сталькон" 26.06.2003р. було укладено договір №ХД26-1 купівлі-продажу товару, згідно якого ВАТ "Хлібодар" придбав фотодіоди ФД-263-01 в кількості 1505 штук на загальну суму 120008,70 грн., у тому числі ПДВ 20001,45 грн. На підтвердження передачі цього товару була оформлена видаткова накладна №РН-0000020 від 26.06.2003р. та виписана податкова накладна №20 від 26.06.2003р.
Оплата придбаних у TOB «Сталькон» фотодіодів ФД 263-01 здійснювалась частково шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок згідно платіжною доручення №597 від 23.09.2003р. на загальну суму 18496,45 грн. Решта суми була оплачена шляхом передачі простого векселя №6430435318153 від 12.08.2003р. на загальну суму 101512,25 грн. (тобто ПДВ 16918,71 грн.). Вказана операція оформлена шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі векселя від 12.08.2003р.
14.07.2003 року ВАТ "Хлібодар" та TOB "Оріон" уклали договір комісії №36, за умовами якого фотодіоди в кількості 1505 штук були передані комісіонеру для здійснення експортної комісійної реалізації, що підтверджується актом прийому-передачі від 14.07.2003р.
Після цього фотодіоди в кількості 1505 грн. були вивезені за межі митного кордону України згідно вантажної митної декларації №70202/3/004202 від 12 08.2003р.
Згідно з додатковою угодою №1 від 12.08.2002р. до договору комісії та актом прийому-передачі векселя від 12.08.2003р. комісіонер TOB «Оріон» в рахунок виконання своїх зобов'язань за договором комісії передав комітенту ВАТ "Хлібодар" простий вексель №6430435318153 від 12.08.2003р.
Вказані операції проаналізовані в акті Могилів-Подільської ОДПІ від 06.06.2005р., при цьому порушень не встановлено.
Крім того, ВАТ "Хлібодар" та ВАТ "Вендичанський КХП" уклали договір від 21.03.03р. №54/1, згідно якого позивач придбав у останнього генератори тепловозу в кількості 5 штук на загальну суму 108000,00 грн., у тому числі ПДВ 18000,00 грн. На передачу товару була оформлена видаткова накладна №182 від 21.03.2003р. та виписана податкова накладна №164 від 21.03.2003р.
21.03.2003р. між позивачем та ВАТ "Вендичанський КХП" укладений договір зберігання товарно-матеріальних цінностей за №55, відповідно до якого вказані генератори передані ВАТ "Вендичанський КХП" на зберігання; термін зберігання був продовжений згідно додатку №1 від 31.12.03р. до договору.
Передачу генераторів на зберігання оформлено накладною від 23.04.03р. Факт знаходження генераторів на зберіганні підтверджується актом (описом) інвентаризації матеріальних цінностей від 13.01.2003р. Генератори в кількості 5 шт. повернуті із зберігання згідно накладної №73/2 від 27.02.2004р.
Після цього між позивачем та ВАТ "Вендичанський КХП" було досягнуто згоди про повернення продавцю генераторів у зв'язку із незнаходженням ринку збуту. Факт повернення оформлено накладною №79 від 27.02 04р. та довіреністю №405874 від 27.02.04р.
01.04.2003 року між позивачем та підприємством "Продагро" був укладений договір №1/04-1 на виконання робіт по очистці внутрішньої поверхні трубок теплообмінного обладнання (конденсаторів, холодильників, підігрівачів) від карбонатних та мулових відкладень. Вартість робіт була визначена у 90000,00 грн.
Вказані роботи були виконані протягом квітня - травня 2003 р., що підтверджується актом виконаних робіт №1 від 30Ж2003р. та №2 від 30.05.2003р.
Підприємством "Продагро" були виписані податкові накладні №30/04-1 від 30.04.2003р. та №30/05-1 від 30.05.2003р., де суми ПДВ відповідно 10000,00 грн. та 5000,00 грн.
Згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №327 від 15.10.2004 р., у 2003р. на ВАТ "Хлібодар" були виконані роботи по демонтажу мазутного господарства котельні заводу, демонтаж парових котлів Е-1/9 (2 шт.), демонтаж старої системи хімводопідготовки, демонтаж трьох хлібопекарних печей ФТЛ-2, чистка баку для збору конденсата, монтаж нового водопідготовчого пристрою, монтаж нового паропроводу, промивка знов змонтованого паропроводу та інші роботи.
Вартість демонтажних, монтажних, пусконалагоджувальних робіт згідно кошторисної документації складає 158620,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було надано доказів про те, що вказані роботи проведені не підприємством "Продагро", а іншим суб'єктом підприємницької діяльності або силами самого позивача. Факт проведення вказаних робіт відповідачем не спростований, а висновок про непроведення робіт підприємством "Продагро" базується лише на факті відсутності у того зареєстрованих працівників, що може пояснюватися порушенням цим підприємством чинного законодавства, та на припущеннях про незаконну діяльність цього підприємства, що не може слугувати підставою для виключення вартості проведених цим підприємством робіт з валових витрат позивача при наявності документів, які підтверджують виконання таких робіт.
Оплата виконаних підприємством "Продагро" робіт здійснювалась частково шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок згідно банківської виписка з банківського рахунку позивача за 02.07.2003р. на суму 30000 грн., у т.ч. ПДВ, а на решту суми (60000 грн.) був виданий простий вексель, що було оформлено додатковою угодою №1 від 04.09.2003р. та актом прийому-передачі векселя від 04.09.2003р.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів вважає зазначити наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі по тексту – Закон №334/94-ВР), під валовими витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у т.ч. витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Відповідно до п.п. 5.5.1 п. 5.5. ст. 5 Закону №334/94-ВР, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем оплата за договором товарного кредиту здійснена шляхом видачі двох простих векселів. Оплата придбаних у TOB «Трансінвест» та у TOB «Сталькон» фотодіодів здійснювалась частково коштами, а решта - шляхом передачі простих векселів.
Таким чином, здійснені позивачем операції є бартерними у частковому та повному розрахунку.
Відповідно до п.1.19 ст.1 Закону №334/94-ВР, під поняттям бартер (товарний обмін) розуміють господарську операцію, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Згідно п.п. 7.1.1 п.7.1. ст. 7 Закону №334/94-ВР, доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни.
Відповідно до п.п. 1.20.1 ст.1 Закону №334/94-ВР, звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору.
Положенням підпункту 1.20.8 Закону №334/94-ВР передбачено, що податковий орган має довести, що ціна договору товарного кредиту не відповідає рівню звичайних цін. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обгрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого пп. 1.20.1 цього пункту.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було доведено ту обставину, що ціна договору податкового кредиту не відповідає рівню звичайної ціни, а тому звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами у договорі товарного кредиту.
Даної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, яким переглядалося рішення Господарського суду Вінницької області від 08.07.2005 року.
Враховуючи те, що умовами договору про надання товарного кредиту була сплата 1,65% в день (602% в рік), то такий розмір відсотків не можна визнати звичайною ціною послуги з товарного кредитування.
Згідно пп. 1.20.1 Закону №334/94-ВР, у разі якщо даним пунктом Закону не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Що стосується податкового зобов'язання з ПДВ, колегія суддів зауважує, що вказане зобов’язання визначено позивачу у зв'язку із завищенням ним сум податкового кредиту по господарських операціях з придбання пшениці на умовах товарного кредиту, придбання у підприємств "Трансінвест" та "Сталькон" фотодіодів ФД-263-01, придбання у ВАТ "Вендичанський КХП" генераторів тепловозу та проведення робіт по ремонту теплообмінного обладнання.
Відповідно до п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №334/94-ВР ( в редакції виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону №334/94-ВР, у разі коли товари (роботи, послуги), що виготовлені та/або придбані частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 Закону №334/94-ВР).
При дослідженні матеріалів справи та наявності належних доказів вбачається, що придбані позивачем товари та послуги використовувались в оподатковуваних операціях і при їх придбанні йому видавалися належним чином оформлені податкові накладні, що не заперечується в акті перевірки відповідача. Вартість придбаних товарів та послуг підлягала включенню до складу валових витрат виробництва.
Разом з тим, судова колегія погоджується з доводами позивача про те, що ним правомірно було віднесено до валових витрат саме ті витрати, які відповідають договірній ціні товару та звичайній ціні відповідної послуги.
При цьому слід зважити на те, що сам факт здійснення господарських операцій податковим органом не оспорювався у встановленому законом порядку, а відтак німченість вчинених позивачем право чинів не визнавалася, про що свідчить відсутність відповідних судових рішень.
Таким чином, наслідком встановлення невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
У даному випадку, судова колегія, констатуючи помилкове нарахування податку на прибуток (а звідси й податку на додану вартість) через порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно формування валових витрат як платником податку, так і податковим органом, не може визнати недійсним рішення податкового органу в якійсь сумі, оскільки відповідачем при розгляді вказаної справи в суді апеляційної інстанції не було визначено в установленому законом порядку звичайну ціну послуги з товарного кредитування.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується,
приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б
відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, яке
належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Отже вищевикладене дає підстави зробити висновок про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, які підлягають до часткового задоволення.
Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Могилів-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року – залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року – залишити без змін.
Матеріали справи повернути до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяці після набрання законної сили.
Головуючий суддя
суддя
суддя
Г.Г. Федорова
Я.Б. Глущенко
А.Ю. Коротких
Повний текст ухвали складено та підписано - 23.11.09.