ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2018 року Справа № 904/10472/17

м. Дніпро

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Кузнецова В.О., Чус О.В.

при секретарі: Ковзикові В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2018р., ухваленого суддею Ліпинський О.В., в м. Дніпрі з оголошенням вступної і резолютивної частини рішення о 10:16, повний текст якого складено 02.04.2018р. у справі № 904/10472/17

за позовом: публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ)

до: комунального підприємства Царичанської районної ради «Факел» (смт. Царичанка Дніпропетровської області)

про: стягнення 2263047,95 грн. за договором купівлі-продажу природного газу

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) до комунального підприємства Царичанської районної ради «Факел» (смт. Царичанка Дніпропетровської області) складалися зі стягнення 1411715,98 грн. пені, 99130,06 грн. три проценти річних і 752201,33 грн. інфляційних втрат за порушення договору купівлі-продажу природного газу №1355/15-БО-3 від 29.12.2014р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року у справі №904/10472/17 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищезазначене рішення господарського суду Дніпропетровської області і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Скаржник вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права і не досліджено усі істотні обставини справи. Товариство вважає неправомірним застосування до даних правовідносин Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. 3 ст. 7 Закону є неправомірним. Позивач вказує, що неустойка, інфляційні нарахування і проценти річних, які підлягають списанню з підприємств, які підпадають під дію положень Закону повинні бути відображені в бухгалтерському обліку відповідача. Відповідач вправі відображати у своїй фінансовій звітності суми неустойки, інфляційних та відсотків лише у разі наявності рішення суду або визнання у добровільному порядку вимог позивача. У іншому випадку це призведе до порушення ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У разі ж прийняття рішення про стягнення суми позову (повністю або частково) відповідач набуває право відобразити ці суми на підставі прийнятого рішення, яке і буде первинним обліковим документом та у подальшому – підставою для звернення про включення до реєстру підприємств, що є учасниками процедури врегулювання заборгованості.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу і представник у судовому засіданні в обґрунтування своїх заперечень вказав, що основна заборгованість за договором сплачена в повному обсязі за рахунок погашення заборгованості до 30.11.2016р., тобто до вступу у дію Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», підприємство внесено до Реєстру теплопостачальних та тепло генеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб’єктів господарювання наказом Мінрегіону від 29.03.2018р. №75. За таких обставин місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання не явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання. Беручи до уваги, що неявка представника позивача не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для її розгляду, позивач був попереджений про наслідки неявки його представника у судове засідання, справа переглядалася без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача, який прибув у судове засідання, не має статусу адвоката, тому не був допущений до участі у судовому засіданні.

Переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) і Комунальним підприємством Царичанської районної ради «Факел» (Покупець) 29.12.2014р. був укладений договір купівлі-продажу природного газу №1355/15-БО-3. За умовами договору Продавець зобов’язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Пунктами 3.3. та 3.4. договору передбачено, що приймання-предача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажем газу, Покупець зобов’язався надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов’язався повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

З підписаних сторонами актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р.,28.02.2015р.,31.03.2015р., 30.04.2015р.,31.10.2015р., 30.11.2015р. і 31.12.2015р. вбачається, що Продавець передав у власність Покупця природний газ на загальну суму 7055933,42 грн. (а.с.32-38).

Станом на 28.11.2016 року вартість переданого газу сплачена Покупцем повністю, що не заперечується Продавцем

Сторонами в п.6.1. договору узгоджено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Оплату за переданий газ Покупець здійснював несвоєчасно, чим порушив умови укладеного договору, зокрема, п. 6.1. Продавець подав позовну заяву, в якій просив стягнути з Покупця 1411715,98 грн. пені, 99130,06 грн. три проценти річних і 752201,33 грн. інфляційних втрат.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України цивільні та господарські зобов’язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов’язання.

Обов’язковість договору для виконання сторонами встановлена ст. 629 ЦК України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Відповідно ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При порушенні цивільного обов'язку, що виникає з укладеного сторонами договору настає договірна відповідальність. Однією із форм такої відповідальності є сплата неустойки.

Згідно ч.1. ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Умовами спірного договору, а саме пунктом 7.2. передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору. У разі невиконання Покупцем п. 6.1. умов цього договору він зобов’язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частина 2 ст. 625 ЦК України зобов’язує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При прийнятті рішення суд першої інстанції вважав необхідним погодитись з відповідачем і застосувати норми Закону України від 03.11.2016р. №1730-VIII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Таке рішення суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим в силу наступного:

преамбулою Закону України від 03.11.2016р. №1730-VІІІ «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (набрав чинності 30.11.2016р.) встановлено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст..2).

Абзацом 9 ч. 1 ст. 1 Закону процедура врегулювання заборгованості визначена, як заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Відповідно до приписів ч. 1ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (далі - реєстр).

Вказана норма кореспондується з абз. 12 ч. 1 ст. 1 Закону, яким визначено, що учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

В ч. 2 ст. 3 Закону наведена процедура включення підприємства до реєстру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду погоджується з доводами відповідача, що відсутність заборгованості за природний газ станом на момент набрання чинності даним Законом (з 30.11.2016р.) дозволяють списувати нараховані неустойку, інфляційні та 3% річних незалежно від будь-яких інших, окрім погашення заборгованості за отриманий природний газ.

Згідно ч. 3. ст.7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у даному спорі, Касаційний господарський суд в своїх постановах з аналогічних спорів, зокрема від 03.04.2018р. у справі №904/11325/16, від 06.04.2018р. у справі №904/10747/16, від 16.04.2018р. у справі №904/11361/16 вказав: «Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (про що повідомило і Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України у межах своєї компетенції).»

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права і дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені, 3% річних і інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для зміни або скасування судового рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року у справі №904/10472/17 залишити без зміни.

Головуючий суддя О.С.Євстигнеєв

Судді: В.О.Кузнецов

ОСОБА_1