Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #71642364


Постанова

Іменем України

23 травня2018 року

м. Київ

справа № 733/1962/16-ц

провадження № 61-17865св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна акціонерна компанія «Хліб України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2017 року у складі судді Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

16 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної акціонерної компанії «Хліб України»(далі - ДАК «Хліб України») про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення судупро поновлення на роботі. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 03 лютого 2006 року його було поновлено на посаді директора дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Ічнянське хлібоприймальне підприємство». 26 травня 2006 року відповідач видав наказ № 170-к про його поновлення на роботі, з яким він ознайомився 05 червня 2006 року. На підставі цього наказу державна виконавча служба склала акт про закінчення виконавчого провадження, але фактично до роботи він не був допущений, тому ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2009 року з відповідача на його користь було стягнуто заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 03 лютого по 05 червня 2006 року в розмірі 2 530 грн 76 коп. Посилаючись на те, що внаслідок тривалої затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі він перебуває у вимушеному прогулі 10 років і 6 місяців, просив стягнути з ДАК «Хліб України» середній заробіток за час затримки виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 03 лютого 2006 року за період з 05 червня 2006 року по 01 грудня 2016 року в розмірі 158 056 грн 92 коп.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року у складі судді Овчарика В. М. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2009 року з ДАК «Хліб України» на користь ОСОБА_1 вже було стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, наказом від 02 березня 2006 року № 74-к позивача звільнено з роботи за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), який ОСОБА_1 не оскаржував. Оскільки після 05 червня 2006 року позивач фактично вже не працював, то пред'явлений ним позов задоволенню не підлягає.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 01 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року залишено без руху з передбаченої частиною другою статті 297 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), підстави несплати судового збору за подання апеляційної скарги і надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 рокупостановлено вважати неподаною та повернути заявнику з підстав, передбачених частиною другою статті 121, статтею 297 ЦПК України 2004 року, а саме невиконання особою, що подала апеляційну скаргу, вимог ухвали апеляційного суду щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач не звільняється від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у справі за позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору у справі про стягнення заробітної плати. Відтак судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року він сплачувати не повинен, оскільки ним заявлено позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок невиконання судового рішення про поновлення на роботі. Вимога апеляційного суду щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги є незаконною, а оскаржувана ухвала - необґрунтованою.

26 квітня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року відмовленоу зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку по суті не переглядалося, а тому це рішення не підлягає перегляду в касаційному порядку. Цього суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2017 року.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справу № 733/1962/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 79 ЦПК України 2004 року судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328 ЦПК України 2004 року) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну чи касаційну скаргу.

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України 2004 року розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Зміни у сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», який набрав чинності з 01 вересня 2015 року. Цим Законом скорочено перелік суб'єктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 01 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі у справах за вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16.

Основні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання та структуру заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» і розроблена відповідно до нього Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 (далі - Інструкція).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» та Інструкції заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Перелік інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, наведено у пункті 3 Інструкції.

Таким чином, виплата за рішенням суду середнього заробітку працівнику за час вимушеного прогулу як компенсація втрати заробітної плати з вини підприємства не відноситься до виплат, пов'язаних з оплатою праці, перелічених в Інструкції.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, то правильним є висновок апеляційного суду про відсутність у заявника пільг зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з викладеним не заслуговують на увагу наведені заявником у касаційній скарзі доводи про те, що він не повинен сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року, оскільки ним заявлено позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок невиконання судового рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук

Судді:С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник С. О. Погрібний



  • Номер: 2/733/68/17
  • Опис: про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання на рішення про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 733/1962/16-ц
  • Суд: Ічнянський районний суд Чернігівської області
  • Суддя: Стрільчук Віктор Андрійович
  • Результати справи: залишено без змін рішення апеляційної інстанції
  • Етап діла: Розглянуто у касаційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 16.12.2016
  • Дата етапу: 23.05.2018
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація