Справа №22ц-2370/2009 р. Головуючий у першій інстанції- Литвиненко І.В.
Категорія - цивільна Доповідач – Горобець Т.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 грудня 2009 року місто Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБАЛСТІ в складі:
головуючого - судді Хромець Н.С.,
суддів - Острянського В.І., Горобець Т.В.,
при секретарі – Вареник О.М.
з участю – позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представника адвоката ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, її представника адвоката ОСОБА_5, представників автокооперативу № 27 Католика Н.М., та Садівничого товариства „ Політ” Дорошенка Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Автомобільного кооперативу №27, Садівничого товариства „Політ”, ОСОБА_8 про визнання права власності на майно, визнання рішення загальних зборів незаконним,
В С Т А Н О В И В :
31 березня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, Автомобільного кооперативу №27, садівничого товариства „ Політ” зміст якого, після уточнення, зводився до вимог про визнання за ОСОБА_1, як за колишньою дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, права власності на Ѕ частину гаражуАДРЕСА_2 та садової ділянки №34 в садівничому товаристві „ Політ”. При цьому ОСОБА_1 зазначала, що спірне майно було придбане в період її шлюбу з ОСОБА_9 і ,незважаючи на розірвання з ним шлюбу в 1991 році, їх право спільної сумісної власності не припинилось.
ОСОБА_2 заявляв вимогу про визнання за ним права власності на Ѕ частину цього ж автогаражу та садової ділянки №34 в садівничому товаристві „ Політ” в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_9 Права на спадкування спірного майна другої дружини померлого ОСОБА_9– відповідачки по справі ОСОБА_4 позивачі не визнають, виходячи з того, що гараж та садова ділянка були придбані спадкодавцем в період шлюбу з першою дружиною – позивачкою по справі .
Також позивачі просили визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів автокооперативу № 27” Півці” від 07.02.2009 року про прийняття відповідачки - ОСОБА_4, в члени автокооперативу № 27 після смерті ОСОБА_9 та виключення його в зв”язку з цим з даного кооперативу. Прийняття ОСОБА_4 в автокоператив № 27 позивачі вважають незаконним, оскільки таке рішення ухвалено без врахування інтересів інших спадкоємців.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 серпня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину гаражу АДРЕСА_2, а за ОСОБА_2 - на 1\4 частину цього ж гаражу. В задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 81 грн. судових витрат.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 жовтня 2009 року визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів автомобільного кооперативу №27 від 07.02.2009 року в частині прийняття в члени кооперативу ОСОБА_4
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, оскаржуючи рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1щодо права власності на Ѕ частину гаражу ,просить змінити рішення суду від 28.08.2009 року та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог в цій частині, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права. Апелянт не заперечує висновок суду про те, що вона, як дружина ОСОБА_9 , та позивач ОСОБА_2, як син померлого, є спадкоємцями після смерті останнього , проте не погоджується з висновком суду про визнання за ОСОБА_1, яка з 1991 року не перебувала в шлюбі з ОСОБА_9 , права власності на 1\2 частину спірного майна. Відповідачка посилається на те, що суд безпідставно не застосував строків позовної давності до вимог позивачки, вказує, що ніякої угоди про спільне користування гаражем між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_9 не існувало, після розірвання шлюбу між зазначеними особами гаражем одноособово користувався ОСОБА_9, отже у колишньої дружини ОСОБА_9 було три роки для вирішення спору з приводу власності та користування гаражем і садовою ділянкою.
Також, на думку ОСОБА_4 суд прийшов до помилкового висновку про те, що рішення про прийняття в члени кооперативу ОСОБА_4 було винесено неправомірно.
В письмових запереченнях позивачі просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4, посилаючись на обставини, якими обґрунтовували позов.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині вимог щодо гаражу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на 1\2 його частину як на майно, що набуте за час шлюбу з ОСОБА_9
Проте погодитись із такими висновками суду повністю не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається , як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Судом першої інстанції вірно встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_9 з 18.12.1979 року по 07.02.1991 року перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого ОСОБА_9 вступив у члени Автокооперативу №27, в якому подружжям у 1987 році збудовано гараж №5.
Виходячи з положень ст. 22 КЗпШС УРСР та ст.70 СК України суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1, як одне з подружжя, з яким у шлюбі було набуте спірне майно – гараж в автокооперативі № 27, має право на Ѕ його частину .
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_9 вже з 17.02.2000 року перебував іншому шлюбі – з відповідачкою ОСОБА_4( а.с.68).ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер і відповідачка ОСОБА_4, як дружина та позивач ОСОБА_2 , як син, звернулись в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини.
Виходячи з положень ст.60 ч.1 ЦПК України, також апеляційним судом встановлено , що при розірванні шлюбу з позивачкою в 1991 році, офіційного поділу спільного майна між подружжям не було, хоча крім гаражу та садової ділянки, подружжя мало кооперативну квартиру в АДРЕСА_1, автомобіль та інше майно, яке, як визнано позивачкою, залишилось в її та сина користуванні. Проте на ці обставини суд першої інстанції уваги не звернув, незважаючи на те, що відповідно до діючого законодавства та виходячи із змісту п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спір, суд має виходити з всього обсягу спільного майна, яке було на час припинення шлюбу. Не звернув суд уваги і на той факт, що з 1991 року шлюб між позивачкою та ОСОБА_9 розірвано, у нього була інша сім”я , проте, питання пропуску строку позовної давності позивачкою не мотивувалось, як і не заявлялось клопотання про поновлення цього строку, як такого, що пропущений з поважних причин. Позивачкою не наведеного жодного доказу на підтвердження факту користування особисто нею спірним майном до моменту смерті ОСОБА_9, тобто, що про порушення свого права вона дізналась лише в жовтні 2008 року. при тому, що відповідачкою ОСОБА_4 була заявлена вимога про застосування судом позовної давності у даному спорі.
Відповідно до ст. 29 КпШС УРСР , який діяв на час виникнення правовідносин між ОСОБА_9 та позивачкою, для вимог про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду з позовом про поділ майна, як спільної сумісної власності подружжя, набутого в шлюбі, розірваному в 1991 році. Клопотання про поновлення строку не заявлялось і підстави для його поновлення не встановлені .
Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1\2 частину спірного майна задоволенню не підлягають.
Що стосується рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнання за ним права власності на 1\4 частину спірного майна як за спадкоємцем після смерті ОСОБА_9, то в цій частині судове рішення не оскаржується, в зв”язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості його аналізувати. Проте, слід зазначити, що розмір частки спадкового майна ОСОБА_10, на яку він має право в порядку спадкування в конкретному випадку, може бути визначений в нотаріальному порядку з врахуванням судового рішення по даній справі, так як заява про прийняття спадщини подана ним у встановленому порядку.
Крім того, апеляційний суд на підставі ч. 3 ст. 303 ЦПК України вважає за необхідне також скасувати і додаткове рішення суду від 09 жовтня 2009 року, яким визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів Автомобільного кооперативу №27 від 07.02.2009 року в частині прийняття в члени кооперативу ОСОБА_4, враховуючи наступне.
З вступної , мотивувальної та резолютивної частин рішення від 28.08.2009 року вбачається, що суд розглянув всі вимоги , заявлені позивачами, в тому числі і стосовно вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів автокооперативу № 27 і ухвалив за результатами розгляду всіх вимог рішення - задоволено позовні вимоги в частині визнання за позивачами права власності на спірне майно, а в іншій частині позову відмовлено ( а.с.126-128).
Таким чином, підстав, передбачених ст. 220 ЦПК України для ухвалення додаткового рішення в даному випадку не було. Ухваливши ж додаткове рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Автомобільного кооперативу №27 від 07.02.2009 року , яке фактично змінює основне рішення суду від 28.08.2009 року, суд порушив вимоги ч.2 ст. 218 та ЦПК України , що є безумовною підставою для його скасування. Сам факт, що мотивувальна частина рішення в цій частині суперечать змісту його резолютивної частини , міг бути підставою для апеляційного оскарження, але жодною стороною апеляційна скарга в цій частині не заявлялась.
Враховуючи, що при ухваленні рішення по даній справі судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які вплинули на результати вирішення спору та привели до судової помилки, відповідно до ч.1 п. 4 ст. 309 ЦПК України, таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення.
Керуючись ст.22,29 КпШС УРСР, ст.ст. 218 ч.2 , ст.220, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 серпня 2009 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1\2 частину Автогаражу АДРЕСА_2 скасувати. В задоволенні позову в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Додаткове рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 жовтня 2009 року скасувати.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Го ловуючий : Судді :