ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/1044/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Носа С.П., Попка Я.С.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, ухвалене суддею Хомою О.П. в місті Львові о 10 год. 16 хв. у справі № 813/2856/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася з позовом до суду, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 27.07.2017 року №481-о; поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора митного поста «Дрогобич» Львівської митниці ДФС; стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з дати звільнення і до моменту поновлення на роботі.

На підтвердження позовних вимог позивачка покликається на те, що звільнення із займаної посади відбулось на підставі пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення, про те на час звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною. З огляду на вказану обставину стверджує, що звільнення відбулося з порушенням вимог статей 65, 66 і 74 Закону України «Про державну службу» та статей 40 та 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Також позивачка послалась на те, що перед її звільненням з державної служби за ініціативою уповноваженого органу не було проведено службове розслідування, порушено право позивачки надати відповідні пояснення щодо звільнення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржила позивачка ОСОБА_1, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт ОСОБА_1 покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та виходить з мотивів аналогічних тим, які наведені в позовній заяві.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Наказом в.о. начальника Львівської митниці ДФС від 27.07.2017 №481-о ОСОБА_1 звільнено 27.07.2017 року з посади державного інспектора митного поста «Дрогобич» Львівської митниці ДФС та припинено державну службу на підставі пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із набранням законної сили рішенням суду про притягнення її до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення.

Наказ прийнято на виконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 29.06.2017 року.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889) та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, інших центральних органів виконавчої влади, виданими в межах їх повноважень у випадках, визначених законом.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700).

Згідно з частиною першою статті 71 Закону № 889 з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування. У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов'язково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 року № 950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 950).

Згідно із пунктом 1 Порядку № 950 дія цього Порядку не поширюється на державних службовців, крім випадку, визначеного абзацом п'ятим цього пункту.

У відповідності до абзацу п'ятого пункту 1 Порядку № 950 відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов'язки (далі - керівник органу).

Пунктом 1 частини першої статті 83 Закону № 889 встановлено таку підставу для припинення державної служби як втрата права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону № 889 підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

Згідно із частиною другою цієї статті у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Таким чином, статтею 84 Закону № 889 чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв'язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, тобто в даному випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, в тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 КУпАП, що, згідно із вимогами діючого законодавства, унеможливлює подальше проходження державної служби.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність такої підстави втрати права на державну службу або його обмеження як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення не надає суб'єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає, виключно, звільнення, згідно з вимогами статті 84 Закону № 889.

З приводу посилань апелянта на ту обставину, що оскаржуваний наказ видано в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд зазначає таке.

Наказом Львівської митниці ДФС від 08.05.2015 року №1120-кв. ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі статті 18 Закону України «Про відпустки» на період з 17.05.2015 року по 09.09.2017 року.

Наказ №481-о «Про звільнення та припинення державної служби ОСОБА_1.» видано 27.07.2017 року, тобто у період перебування позивачки у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Аналогічно і в частині 3 статті 184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Разом із тим зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статтях 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених іншим законом, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми частини третьої статті 40 та 184 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу» на виконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 29.06.2017 року, яка набрала законної сили.

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Вчинене правопорушення є корупційним правопорушенням.

Відповідно до частини 2 статті 65 Закону №889-VIII дисциплінарними проступками є:

1) порушення Присяги державного службовця;

2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;

3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;

4) дії, що шкодять авторитету державної служби;

5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;

6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;

7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;

10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;

11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;

12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення.

В частині 4 статті 74 Закону №889, яка встановлює гарантії при звільненні державного службовця, зазначено, що дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.

На підставі аналізу наведених правових норм, на думку суду, «корупційне правопорушення» і «дисциплінарний проступок» - це різні види порушень, які складають різні підстави для припинення державної служби, а тому встановлені частиною 4 статті 74 Закону №889-VIII гарантії при звільненні державного службовця, не поширюються на позивачку, яка вчинила корупційне правопорушення і звільнена з цих підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись 229, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року в справі № 813/2856/17- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді С.П. Нос

Я.С. Попко

Повний текст виготовлено 30.05.2018 року