АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 22-ц- 29700\2010 р.                                                Головуючий

Категорія: визнання договору недійсним.                                        1 інстанції - ОСОБА_1

                                                                       доповідач -Ларенок В.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       24 листопада 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

               головуючого судді                        Міненкової Н.О.

               суддів :                                        Ларенка        В.І., Гальянової І.Г.

               при секретарі:                                Григоренко К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою. ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 серпня 2010 року по цивільній справі за позовом

       ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Четверта Харківська державна нотаріальна контора, опікунська рада Комінтернівської районної в м. Харкові ради, КП «Харківське міське БТІ» - про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на 1\2 частину квар­тири, виселення та вселення в квартиру,-

встановила:

       27.11.2009 року позивачка ОСОБА_3 звернулась у суд з вказаним позовом.

       В обґрунтування позовних вимог вона посилалась на те, що вона являлася одним із власників квартири АДРЕСА_1. Квартира належала на праві спільної власності : їй, її матері відповідачки ОСОБА_2В.( ОСОБА_3 ), її діду ОСОБА_6 та бабі ОСОБА_7, сестрі матері ОСОБА_8, брату матері ОСОБА_9 згідно свідоцтва про право вла­сності на житло, виданого 29.11.1995 року органом приватизації житлового фонду Харківського елект­ромеханічного заводу «Трансзвязок».

       01 квітня 2000 року дана квартира була продана ОСОБА_10 Оскільки позивачка на момент продажу квартири була неповнолітньою, то від її імені згідно з чинним законодавством діяла її мати. Згідно договору продаж квартири було здійснено за 49 700 грн., які були отримані продавцями. Мати отримала крім своєї частині у розмірі 8 283 грн. ще й її частину грошей у розмірі 8 283 грн. за продану квартиру ( 49 700 грн. : 6 = 8 283 грн. ).

       Згідно ст. 78 КпШС України, який діяв на момент продажу квартири, якщо у неповнолітнього є належне йому майно, батьки управляють ним як опікуни та піклувальники без спеціального на те при­значення, але з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.

       Відповідно до п. 4.2 Правил про опіку та піклування, затверджених Наказом Держкомітету Украї­ни про справам сім’ї та молоді від 26.05.99 року, опікуни мають право управляти майном підопічних на користь останніх.

       Її мати ОСОБА_2 , отримавши 25.11.98 року дозвіл виконкому Комінтернівської районної ради м. Харкова на укладення від неповнолітньої дитини на укладення договору купівлі- продажу її частини квартири, скористалась ним не на її користь, а на свою користь, а саме за отриманіі від продажу квартири грошових коштів в сумі 16 566 грн., купила у ОСОБА_11 однокімнатну ізольо­вану квартиру АДРЕСА_2. Даний договір був засвідчений чет­вертою Харківською державною нотаріальною конторою. Згідно договору куплена квартира була за 6 488 грн.

       Позивачка вважає, що ОСОБА_2 за отримані кошти придбала дану квартиру, але зловживаю­чи своїми батьківськими обов’язками, оформила покупку тільки на своє ім’я, чим порушила майнові права неповнолітньої дитини. А тому позивачка просила визнати договір купівлі-продажу квартири част­ково недійсним в частині зазначення в ньому в якості покупця тільки ОСОБА_12В.( в даний час ОСОБА_2В.) та визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири.

       Після придбання квартири вона з батьками проживала в квартирі та там зареєстрована.

       25.04.2005 року батьки розірвали шлюб. Батько - ОСОБА_5 пішов з сім’ї. Пізніше вона зі своєю матір'ю переїхали мешкати до нового чоловіка матері. В 2007 році ОСОБА_2 забрала у неї ключі від спірної квартири та змінила замок, до квартири її не впускає. На даний час у квартирі прожи­ває свекруха матері - відповідачка ОСОБА_4, а мати з своїм чоловіком та їх дити­ною мешкають в квартирі свекрухи АДРЕСА_3.

       Відповідачка ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала, просила в позові відмовити, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана не на кошти від продажу квартири АДРЕСА_1, тобто не на кошти позивачки, і таким чи­ном підстав для вселення позивачки в квартиру по вул. Адигейській та виселення з квартири ОСОБА_4 не має. Квартира була придбана на кошти позичені у ОСОБА_13, про що свідчить розписка.

       Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. ЇЇ представник в судовому засіданні проти задово­лення позову заперечував.

       Третя особа ОСОБА_5 проти задоволення позову не заперечував, просив задовольнити позов в повному обсязі.

       Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 4 серпня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволений. Суд визнав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений 14 квітня 2000 року між ОСОБА_14 і ОСОБА_3 (ОСОБА_10) Юлі­єю Вікторівною, посвідчений 4 Харківською державною нотаріальною конторою недійсним в 1\2 його частині. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2000 року. ОСОБА_3 вселена в цю квартиру. ОСОБА_4 виселена з вказаної квартири.

       В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3, наводить ти ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції. При цьому вказує на те, що дійсно 1 квітня 2000 року вона від імені по­зивачки здійснила продаж її частки квартири і отримала за неї кошті від продажу. Ці кошти були вико­ристані на утримання сім’ї. Спірну квартиру вона придбала за кошти, які позичила.

       Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційній скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судо­ва колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав:

       Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу кварти­ри недійсним в 1\2 його частині, визнав право власності за позивачкою право власності на 1\2 частину квартири, виселив ОСОБА_4 з квартири, - суд першої інстанції виходив з того, що мати позивачки - ОСОБА_2, отримавши 25.11.98 року дозвіл виконкому Комінтернівської районної ради м. Харкова на укладення від неповнолітньої дитини договору купівлі-продажу її частини квартири, скорис­талась ним не на користь неповнолітньої дитини, а на свою користь, а саме за отримані від продажу квартири грошові кошті в сумі 16 566 грн., купила у ОСОБА_14 однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_2. Даний договір був засвідчений четвертою Харків­ською державною нотаріальною конторою. Згідно договору куплена квартира була за 6 488 грн. , але зловживаючи своїми батьківськими обов’язками, оформила покупку тільки на своє ім’я, чим порушила майнові права неповнолітньої дитини. ОСОБА_4 проживаючи в квартирі створює перешкоди позивачу у користуванні квартирою.

       Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповід­но до зібраним доказам, вимогам ст.ст.10, 11, 60, 213 ЦПК України, ст. 78 КпШС України , п. 4.2. Правил про опіку та піклування, затверджених Наказом Держкомітету України по справам сім’ї та молоді від 26ю05.1999 року, ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст. 261, 319, 391 ЦК України.

       Судом першої інстанції встановлені та неоспорені такі факти:

       Позивачка являлася одним із співвласників квартири АДРЕСА_5 Ста­лінграду в м. Харкові. Квартира належала на праві спільної власності їй, її матері відповідачки ОСОБА_2В.( ОСОБА_3 ), її діду ОСОБА_6 та бабі ОСОБА_7, сестрі матері ОСОБА_8, брату ма­тері ОСОБА_9 згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 29.11.1995 року органом приватизації житлового фонду Харківського електромеханічного заводу «Трансзвязок».

       01 квітня 2000 року дана квартира була продана ОСОБА_10 . Оскільки позивачка на момент продажу квартири була неповнолітньою, то від її імені згідно з чинним законодавством діяла її мати.

       Згідно договору продаж квартири було здійснено за 49 700 грн., які були отримані продавцями. Мати отримала крім своєї частині у розмірі 8 283 грн. ще й частину грошей у розмірі 8 283 грн. яка на­лежала позивачки ( 49 700 грн.: 6 = 8 283 грн.). Ця обставина визнана сторонами по справі та підтвер­джується копіями договорів і не оскаржена сторонами по справі.

       За отримані гроші від продажу квартири відповідачка ОСОБА_2 14 квітня 2000року купила у ОСОБА_14 однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_2. Даний договір був засвідчений четвертою Харківською державною нотаріальною конторою. Згідно до п.2 вказаного договору продаж квартири було здійснено за 6 488 грн.. Цій факт підтверджується копією договору купівлі-продажу на а.с. 17, поясненнями свідка ОСОБА_15, якій підтвердив що мешкав в квартирі АДРЕСА_6, у позивачки в цієї квартирі була своя кімна­та, на кошти отримані від продажу квартири відповідачка купила спірну однокімнатну квартиру.

       Згідно до ст. 78 КпШС України, (який діяв на момент продажу квартири ), якщо у неповнолітнього є належне йому майно, батьки управляють ним як опікуни та піклувальники без спеціального на те при­значення, але з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.

       Відповідно до п. 4.2. «Правил про опіку та піклування», затверджених Наказом Держкомітету України по справам сім’ї та молоді, опікуни (піклувальники ) мають право управляти майном підопічних на користь останніх.

       Тобто у даному випадку мати позивачки ОСОБА_2, отримавши 25.11.98 року до­звіл виконкому Комінтернівської районної ради м. Харкова на укладення від імені позивача договору купівлі-продажу її частини квартири, скористалася ним на свою користь, а не в інтересах позивача.

       Таким чином ОСОБА_2 за отримані 01.04.2000 року кошти придбала 14.04.2000 року спірну квартиру, але оформила покупку тільки на своє ім’я , чим порушила майнові права неповнолітньої дити­ни - позивача.

       Згідно до ч.1 ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року, угода, яка не відповідає вимогам закону, в тому числі яка порушує особисті та майнові права неповнолітніх дітей є недійсною.

       За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 частково недійсним в частині зазначення в ньому в яко­сті покупця тільки ОСОБА_12 ( в даний час ОСОБА_2В.) та визнав за позивачем право власності на 1\2 частину цієї квартири.

       Що ж стосується доводів ОСОБА_2 про те, що вона придбала спірну квартиру за грошові ко­шти, яки позичила, про що надала розписку, то у даному випадку вони не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову.

       Приймаючи до уваги, що у квартирі безпідставно проживає ОСОБА_4 (ма­тір чоловіка відповідачки ОСОБА_2В.), суд прийняв правильне рішення про її виселення з цієї кварти­ри. Згідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своєю власністю на власний розсуд і відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

       Все наведене свідчить про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням матеріа­льного та процесуального права.

       Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, та їм дана належна оцінка.

       Висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

       Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційній суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і про­цесуального права.

       Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

       апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

       Рішення Московського районного суду м. Харкова від 4 серпня 2010 року - залишити без змін.

       Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

       Головуючий:

       Судді: