ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2018 року                                                        м. Кропивницький

справа № 398/4302/16-ц

провадження № 22-ц/781/680/18

       Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

               головуючого судді - Письменного О.А.,

               суддів – Єгорової С.М., Дуковського О.Л.,

               при секретарі – Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області в складі судді Авраменка О.В. від 01 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину житлового будинку та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, -

встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, в якому просила визнати за нею право спільної часткової власності на житловий будинок № 20 по вул. Ювілейній в селі Войнівка Олександрійського району Кіровоградської області, по ? частині за кожним. В обґрунтування вимог зазначала, що 27 серпня 1994 року між ними було зареєстровано шлюб. На підставі рішення виконкому Войнівської сільської ради за №17 від 13.12.1994 року їм було надано земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку за вказаною адресою. 11.05.1995 року ОСОБА_1 було видано дозвіл на індивідуальне житлове будівництво за № 45. Після чого, ми разом спільною працею та за спільні кошти побудували спірний будинок. 25 листопада 2009 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач залишився проживати у спірному будинку, до помешкання її не допускає, іншого житла не має. Спільне життя з колишнім чоловіком у спірному будинку є неможливим, оскільки він проживає зі своєю сім’єю, тому виникла необхідність виділити частки у спільній власності на будинок.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 березня 2017 року залучено до участі справі третю особу – ОСОБА_3.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 подала до суду позов до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2 про визнання житлового будинку об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, мотивуючи його тим, що 14 лютого 2017 року між не та відповідачем було укладено шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Олександрійському районі реєстраційної служби Олександрійського МРУЮ складено відповідний актовий запис № 6, видано свідоцтво про шлюб серії І-ОЛ № 075320. З часу укладення шлюбу нею за рахунок особистих коштів, а також за рахунок спільних із чоловіком трудових та грошових затрат зроблені суттєві поліпшення спірного домоволодіння, а саме було встановлено сім метало пластикових вікон, здійснено капітальний ремонт будинку, що істотно збільшило його ринкову вартість. Посилаючись на ці обставини, просила визнати житловий будинок № 20 по вулиці ювілейній у с. Войнівці Олександрійського району Кіровоградської області, загальною площею 85,5 м.кв., з належними до нього господарсько-побутовими будівлями об’єктом її з відповідачем права спільної сумісної власності.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину житлового будинку задоволено. Визнано право власності:

- за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку №20, розташованого по вул. Ювілейній (Колгоспна) в с. Войнівка Олександрійського району Кіровоградської області;

- за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку №20, розташованого по вул. Ювілейній (Колгоспна) в с. Войнівка Олександрійського району Кіровоградської області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 551,20 грн.

У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2 про визнання житлового будинку об’єктом права спільної сумісної власності подружжя відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги мотивує тим він є єдиним власником спірного будинку, оскільки у свідоцтві про право власності від 27 листопада 2002 року, яке видане на підставі рішення виконкому Войнівської сільської ради Олександрійського району від 31.10.2002 року № 109, ОСОБА_2 як співвласник не зазначена. У технічному паспорті на житловий будинок зазначено, що його доля як власника у праві власності на житловий будинок становить одну цілу частку. Крім того, усі будівельні роботи з будівництва житлового будинку та надвірних будівель виконувалися його вітчимом ОСОБА_4 з будівельних матеріалів, які придбавалися ним та його батьками. Також вважає, що судом першої інстанції безпідставна не застосовано до спірних правовідносин строк позовної давності, оскільки, на його думку, перебування позивачки в місцях позбавлення волі не є поважної причиною пропуску нею строку для звернення до суду з даним позовом.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 27 серпня 1994 року по 29 листопада 2009 року /т. 1 а. с. 7, 8/.

За час шлюбу було побудовано житловий будинок №20, розташований по вул. Ювілейнійній (Колгоспній) в с.Войнівка Олександрійського району Кіровоградської області, право власності на який зареєстровано 27 листопада 2002 року за ОСОБА_1 /т. 1 а. с. 9 – 14/.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до вимог статті 22 КпШС України майно, набуте подружжя в період шлюбу, є їх спільної сумісною власністю, і кожен із подружжя має право володіти, користуватися та розпоряджатися ним. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Вимогами статей 28, 29 КпШС України визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки він був побудований у період шлюбу на спільні кошти та за спільної праці.

Cтаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи про те, що будинок був побудований відповідачем за кошти та працею його батьків, а також його власні кошти не заслуговують на увагу суду, оскільки недоведені належними, допустимими та достовірними доказами.

Що стосується строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.3, ст.29 КпШС України (у редакції 1969 року) для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Відповідно до ч.2, ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 у період з 20 грудня 2010 року по 30 липня 2015 року відбувала покарання в місцях позбавлення волі /т.2 а.с.32/. Після чого, вона дізналася про наявність заочного рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 травня 2011 року, яким було задоволено позов ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування спірним будинком /т.2 а.с.27/. Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 про порушення її прав дізналася восени 2015 року, а з позовом до суду звернулася у грудні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до   переоцінки доказів і незгоди з висновкам суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до  ч.1 ст. 375 ЦПК  України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 31.05.2018 року.

Головуючий:

Судді: