САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №206/2970/17

2/206/76/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2018 року Самарський районній суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Румянцева О.П.

при секретарі Ажмяковій Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Дніпровської міської ради, Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: Головне територіальне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання неправомірним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність, визнання протиправним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

за участю: позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_5, -

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, відповідно до якого просить визнати:

- неправомірним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 26.12.2012 року №75/30 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0406 га;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 17 січня 2014 року, індексний номер 16299068 за результатами державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд и присадибна ділянка, площею 0,0406 га, власник ОСОБА_2;

- відновити належним чином погоджені межі суміжних земельних ділянок на підставі рішення №611 виконкому Індустріальної райради депутатів трудящих від 04 вересня 1975 року про затвердження акту поділу від 24 липня 1975 року та розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійних двора, де: а) будинок літ А-1, виділено в самостійний, з площею земельної ділянки 646 кв.м. та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2, б) будинок літ Д-1, виділено в самостійний, з площею земельної ділянки 406 кв.м. та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1, відповідно до доданої схеми до вказаного акту поділу земельної ділянки по АДРЕСА_2, ширина зі сторони АДРЕСА_2 в 15,50 м, ширина зі сторони вул. Новаторської в 16,60 м., по АДРЕСА_1 - ширина зі сторони АДРЕСА_3 в 10,00 м ширина зі сторони вул. Новаторської в 10 м.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що рішенням виконкому Індустріальної райради трудящих від 04.09.1975 року №611, вирішено розділити домоволодіння АДРЕСА_2 на два самостійних подвір'я відповідно до схеми, наданої міжміським бюро технічної інвентаризації. Так, будинок літ. А-1, що належить ОСОБА_6, виділено в самостійний з площею земельної ділянки 646 кв.м. та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2. Будинок літ. Д-1, що належить ОСОБА_7, виділено в самостійний з площею земельної ділянки 406 кв.м. та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1. Затверджено акт розподілу 24.06.1975 року. Згідно доданої до схеми можливого розподілу домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 на два самостійних визначено наступні межі: по АДРЕСА_2 - ширина зі сторони АДРЕСА_2 в 15,50 м., ширина зі сторони вул. Новаторської - 16,60 кв.м., довжина - 40,2 кв.м., по АДРЕСА_1 - ширина зі сторони вул. Новаторської - 10,00 м., ширина зі сторони вул. Новаторської - 10,00 м., довжина - 40,60 м. На тепер на підставі договору дарування від 04 лютого 1992 року вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Власником сусіднього будинку АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2012 року є відповідач ОСОБА_2 З моменту придбання відповідачем сусіднього будинку між ними постійно виникали суперечки з приводу розташування меж земельних ділянок. Так, на засіданні комісії з питань земельних спорів, з'ясувалось, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, була приватизована відповідачем на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 січня 2014 року, виданого на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 26.12.2012 року №75/30. Однак, в акті про встановлення існуючих меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками, який є невід'ємною частиною технічної документації та зокрема підставою для прийняття рішення Дніпропетровською міською радою щодо передачі земельної ділянки у власність її підпис, як власника суміжної земельної ділянки було підроблено. Факт підробки її підпису був встановлений висновком експерта проведеним в рамках розслідування кримінального провадження за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 190, ст. 358 КК України. Таким чином, рішення Дніпропетровської міської ради від 26.12.2012 року №75/30 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки фактично винесено на підставі підроблених документів, що свідчить про наявність підстав для його скасування. У зв'язку з цим, також підлягає скасуванню свідоцтво про право власності на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 12 червня 2017 року відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 19 квітня 2018 року закрито провадження по справі в частині вимог про відновлення погоджених меж суміжних земельних ділянок НОМЕР_4 та АДРЕСА_2 у м. Дніпро, з підстав відмови позивача від позову в цій частині вимог.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні та зокрема зазначили, що межі земельних ділянок з позивачем не погоджувались. Акт про узгодження меж земельної ділянки позивач не підписувала. У зв'язку з чим, приватизація ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 є незаконною. Що стосується строку позовної давності на звернення з дійсним позовом до суду, то він пропущений не був, оскільки його перебіг розпочався з 21 листопада 2014 року, коли на засіданні комісії з питань земельних спорів з'ясувалось, що без погодження меж земельних ділянок, відповідач ОСОБА_2 приватизувала земельну ділянку по АДРЕСА_1. Для з'ясування цієї обставини позивачка звернулася до правоохоронних органів. В межах кримінального провадження розпочатого щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.190, ст. 358 КК України, висновком експерта було встановлено, що підпис в акті прийомки-передачі межових знаків виконаний не позивачем. Все це змусило позивача звернутися за юридичною допомогою, після отримання якої, в межах строку позовної давності 08 червня 2017 року було подано даний позов. Акт про узгодження меж земельної ділянки позивач не підписувала, а тому приватизація ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 є незаконною.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнали та зокрема пояснили, що згідно рішення виконавчого комітету колишнє домоволодіння АДРЕСА_2 було розподілено на два самостійних домоволодіння. За домоволодінням, яке належало ОСОБА_6 було закріплено земельну ділянку площею 646 кв.м. та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_2. За домоволодінням, яке належало ОСОБА_7 було закріплено земельну ділянку площею 406 кв.м. та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1. Рішення виконавчого комітету, яким розподілено домоволодіння та закріплено земельні ділянки на той час власниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не оспорювалось. З 04.09.2012 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу стала добросовісним набувачем домоволодіння АДРЕСА_2, яке розташоване на земельній ділянці площею 406 кв.м. Згідно експлікації земельної ділянки технічного паспорту на домоволодіння ОСОБА_2 фактично використовується земельна ділянка площею 406 кв.м. Рішенням міської ради від 26.12.2012 року відповідачу була передана у власність земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,0406 га. Рішення міської ради про передачу їй у власність земельної ділянки приймалося на підставі документації із землеустрою, передбаченої чинним законодавством та погодженої у встановленому порядку. Позивачем, ще до придбання ОСОБА_2 домоволодіння в 2012 році було встановлено по всій довжині розмежування їх земельних ділянок капітальний паркан, розташування якого до теперішнього часу ніким не змінювалося. Виходячи з викладеного, вважали, що позивачем не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_2 порушує її права, а тому її позов є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, просили суд застосувати строк позовної давності та відмовити у позові, оскільки позивачу ще з 27 листопада 2012 року було достовірно відомо, що відповідач ОСОБА_2 розпочала приватизацію своєї земельної ділянки, що підтверджується її скаргою адресованою голові міської ради з приводу порушення меж земельних ділянок.

Представник Дніпровської міської ради Касьянова Н.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вважала його безпідставним та необґрунтованим.

Відповідач відділ реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи, був повідомлений належним чином про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області надав суду клопотання про розгляд справи в його відсутності та письмові пояснення в яких зазначив, що відновлення (встановлення) меж земельної ділянки має бути здійснено тільки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Земельна ділянка по АДРЕСА_1, з кадастровим номером НОМЕР_1 сформована відповідно до вимог законодавства. Відомості про дану земельну ділянку відображені на Публічній кадастровій карті України.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 її сусіди. Земельні ділянки на яких розташовані належні останнім домоволодіння були розподілені виконкомом ще в дев'яностих роках між їх колишніми власниками. ОСОБА_2 стала проживати по сусідству близько трьох років тому. Паркан між належними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіннями був встановлений ще давно. Вона не бачила, щоб ОСОБА_2 після придбання нею домоволодіння по АДРЕСА_1 переносила паркан.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 її сусіди. Домоволодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2, огороджені парканами. Хто та коли ставив паркани вона не знає. З того часу, коли ОСОБА_2 стала власником домоволодіння по АДРЕСА_1, паркан ніхто не переносив.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що між домоволодінням ОСОБА_12 та домоволодінням ОСОБА_2 є паркан із профнастилу, який був встановлений ОСОБА_1 Після того, як ОСОБА_2 придбала домоволодіння по АДРЕСА_1 вона паркан не переносила.

Спеціаліст ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив,що в березні 2018 проводив геофізичне дослідження земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Його завданням було виявлення порушень в землекористуванні. По всій межі, яка розділяє домоволодіння по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 розташований капітальний паркан з фундаментом. Відхилення у встановленні цього паркану є, однак вони в допустимих межах, максимум 13 см. Паркан має зміщення в деяких точках, як в бік ОСОБА_2 так і в бік ОСОБА_1

Заслухав доводи сторін, покази свідків, пояснення спеціалістів, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів, суд прийшов до такого.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини другої статті 6, частини першої статті 22, частини першої статті 23 ЗК України (1991 року) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акта про право власності на землю.

Аналогічними за змістом нормами статті 81 ЗК України також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, приватизації, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

На відміну від норми статті 30 ЗК України 1991 року, яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку в разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України 2001 року визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

Перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, також визначається на підставі договору (частина друга статті 120 ЗК України).

Судом встановлено, що рішенням виконкому Індустріальної райради депутатів трудящих №611 від 04 вересня 1975 року розподілено домоволодіння АДРЕСА_2 на два самостійних двора згідно схеми, наданої міжміським бюро технічної інвентаризації, а саме:

- будинок літ. А-1, який належить ОСОБА_6, виділено в самостійний, з площею земельної ділянки 646 кв.м. та присвоєно поштовий адрес АДРЕСА_2;

- будинок літ. Д-1 , який належить ОСОБА_7, виділено в самостійний з площею земельної ділянки 406 кв.м. та присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1 (а.с.12-14 т.1).

На тепер власником домоволодіння АДРЕСА_2, яке розташоване на земельній ділянці розміром 646 кв.м. на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 04 лютого 1992 року є позивач ОСОБА_1 (а.с.15,16,25 т.1).

Власником домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці розміром 406 кв.м. на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04 вересня 2012 року є відповідач ОСОБА_2 (а.с.134 т.1)

Рішенням Дніпропетровської міської ради №75/30 від 26.12.2012 року «Про передачу у власність та оренду земельних ділянок громадянам у м. Дніпропетровську» ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,0406 га - кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а.с.130-132 т.1).

Як вбачається з листа Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради №8/7-195 від 03.03.2015 року, вищезазначене рішення приймалося на підставі документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1, яку було розроблено ФОП ОСОБА_14, а саме:

- акту встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками від 20.10.2012 року, в якому є підпис ОСОБА_12, як суміжного землекористувача;

- договору купівлі-продажу домоволодіння від 04 вересня 2012 року по АДРЕСА_1;

- експлікації земельної ділянки технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Документацію із землеустрою було погоджено органом Держземагенства - управлінням Держземагенства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області (а.с.43,44 т.1).

17 січня 2014 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, площею 0,0406 га (а.с.36 т.1).

Право власності ОСОБА_2 на вищезазначену земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.37-40 т.1).

В обґрунтування свого позову позивач вказує, що акт встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками від 20.10.2012 року вона не підписувала, межі земельних ділянок не погоджувала.

В підтвердження своїх доводів позивач посилалась на висновок експерта №13/1.1-321 від 16.08.2016 року, наданий в межах розгляду кримінального провадження.

Як вбачається цим висновком встановлено, що підписи та рукописний текст в акті встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками від 20.10.2012 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.46-53).

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у статтях 186, 186-1 ЗК України.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Отже, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що ненадання позивачем згоди на погодження меж земельної ділянки та не підписання нею акта погодження меж земельної ділянки, не може бути підставою для визнання неправомірним та скасування рішення про затвердження проекту з землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2

Інших обставини, які б свідчили про неправомірність вищезазначеного рішення судом встановлено не було.

Як вбачається з листа КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради №16733 від 14.12.2012 року, при проведенні обміру зовнішніх меж земельних ділянок НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_3, внутрішніх розмірів між будівлями та огорожами, що розподіляють суміжні домоволодіння, а також при візуальному обстеженні, факту перенесення межі не встановлено (а.с.106,107 т.1).

В самих поясненнях інженера-геодезиста ОСОБА_15 наданих на замовлення позивача лише роз'яснено, що позивач ОСОБА_1 не має можливості безперешкодно використовувати 0,0011 га земельної ділянки в зв'язку з встановленою огорожею між ділянками НОМЕР_4 та АДРЕСА_2.

Разом з цим, як було встановлено судом огорожа між ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_3 встановлювалась позивачем, ще до того, як ОСОБА_2 стала власником будинку АДРЕСА_2.

Обставин порушення прав позивача, як суміжного землекористувача, внаслідок приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1, вищезазначені пояснення не містять.

Також вони не містять того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 збільшилася за рахунок земель позивача, як суміжного землекористувача

Пояснення інженера-геодезиста ОСОБА_13 надані на замовлення відповідача ОСОБА_2, також містять висновки про, те, що порушень зі сторони ОСОБА_2 до ОСОБА_16 не виявлено. Фактичний металевий паркан між домоволодіннями НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_2 знаходиться на межі земельної ділянки НОМЕР_1 з похибкою місцезнаходження межового знака відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі, яка не перевищує допустиму 0,1 м, крім вузла 4 де перевищення складає 0,04м.

Отже, викладене в своїй сукупності свідчить, що у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання неправомірним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2, у власність ОСОБА_2

Також, у зв'язку з відмовою у задоволенні вищезазначених позовних вимог не підлягає задоволенню вимога про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно як така, що є похідною від первинних позовних вимог.

Щодо застосування строку позовної давності, то суд зазначає таке.

У відповідності до роз'яснень, викладених у п.11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки суд прийшов до висновку, що вимоги позивача не обґрунтовані та не підлягають задоволенню, то і не потребує вирішенню заява відповідача про застосування строків позовної давності.

Що стосується розподілу судових витрат, то вони відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України компенсуються за рахунок держави, оскільки позивач є особою звільненою від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, іпн.НОМЕР_2) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, іпн.НОМЕР_3), Дніпровської міської ради (м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514) та Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (м. Дніпро, вул. Старокозацька, 56), третя особа: Головне територіальне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (м. Дніпро, Набережна Січеславська, 29а) про визнання неправомірним та скасування рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у приватну власність, визнання протиправним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 01 червня 2018 року.

Суддя О.П.Румянцев