АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1746/18 Справа №  183/4752/17                                                                                 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1        Доповідач  -   Посунся Н.Є.

Категорія  46                                                                                                  

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 

05 квітня 2018 року        Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді: Посунся Н. Є.

суддів – Баранніка О.П., Пономарь З.М.

при секретарі – Гречишниковій О.В.

розглянувши у  відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3,  ОСОБА_4, треті особи: Знаменівська сільська рада, Орган опіки та піклування Знаменівської сільської ради -  про визнання осіб такими що втратили право користування житловим приміщенням, –

В С Т А Н О В И В:

В позові ОСОБА_2 посилається на те, що він на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 серпня 2002 року є єдиним власником житлового будинку за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Знаменівка, вул. Набережна, 117. З його згоди у ньому були зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_3, та їхня донька неповнолітня ОСОБА_5. Шлюб розірвано рішенням суду  17 травня 2016 року, після чого ОСОБА_3  зібрала всі свої та доньки речі і разом з останньою добровільно виселились із будинку та проживають за іншою адресою, на його прохання з реєстраційного обліку не знімаються. Просить визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зазначає, що відповідачі з грудня 2015 року не проживають за спірною адресою, до правоохоронних органів з приводу насильства в сім’ї не зверталися, до органів місцевого самоврядування, опіки та піклування та  до суду з питанням вселення їх у будинок також не зверталися.

Апеляційний суд, вивчивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, вважає оскаржуване рішення в частині відмови у визнанні ОСОБА_3 такою, що втратила право користування будинком незаконним, таким, що підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині  нового про задоволення вимог, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання відповідачок такими, що втратили право користування будинком, районний суд виходив з поважності причин їх непроживання у спірному будинку, оскільки між сторонами існує конфлікт з приводу його користування,  позивачем своєю негативною поведінкою чинились перешкоди відповідачам у користуванні будинком.

З вказаними висновками міськрайонного суду в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового  буд. 117 по вул. Набережна с. Знаменівка Новомосковського району  в результаті спадкування.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірваний.

Відповідно до довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області за спірною адресою зареєстровані ОСОБА_3. ОСОБА_4. Згідно довідки Виконавчого комітету Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 17 серпня 2017 року, позивач ОСОБА_2 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 і має склад сім’ї: колишня дружина ОСОБА_3Ю, донька ОСОБА_4,  які  не проживають з 2015 року.

Згідно зі ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями ст. 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Є доведеною та обставина, що з грудня 2015 року відповідачка з дитиною  не проживають у спірному будинку, що встановлено судовим рішенням про розірвання шлюбу та про що сама  відповідачка ОСОБА_3  вказує у своїх запереченнях проти позову.  Однак,  висновок  міськрайонного суду  про непроживання відповідачки з дитиною саме із вказаного часу  з поважних причин: в зв*язку з тим, що позивач  чинив  перешкоди у користуванні будинком, вживав  алкогольні напої,  створював нестерпні умови,  що призвело до тяжкої хвороби  доньки, - не  підтверджений  належними доказами.  Посилаючись  на докази, надані  відповідачкою, суд 1-ї інстанції  не  звернув увагу, що  усі  вони зібрані  відповідачкою  після та у зв*язку з  подачею позивачем до суду   позову,   вони не мають  відношення  до спірного періоду з грудня 2015р. та упродовж понад один  рік. Так, посилання міськрайонного суду на довідку та висновок Новомосковського відділу поліції  про факт звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів в зв’язку з тим, що позивач чинить перешкоди у користуванні спірним будинком, - є безпідставним, оскільки вказані документи стосуються вересня 2017 року, в той час як відповідачі не проживають у спірному будинку з грудня 2015 року. Звернення до правоохоронних органів відбулося після спливу більше як півтора року з часу непроживання за спірною адресою.

Наведені відповідачкою негативні факти поведінки колишнього чоловіка, які, згідно її тверджень, слугували причиною непроживання її з дочкою у спірному будинку,  протирічать мотивам, викладеним у  судовому рішенні від 17.05.2016р. про розірвання шлюбу,    яким  встановлено, що причиною розпаду сім*ї  була  втрата почуття любові  та поваги один до одного, різні погляди на сімейне життя,  негативна поведінка чоловіка у рішенні не наведена.

Оцінюючи надані сторонами докази, лід вважати, що  місцевий суд дійшов помилкового висновку, що відповідачка з донькою не проживають в спірному будинку з 11 грудня 2015 року з поважних причин, наведених ОСОБА_3 , оскільки матеріали справи не містять  доказів,  які б підтвердили такий висновок .

За таких обставин висновок міськрайонного суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині, що стосується ОСОБА_3, є  помилковим.

У відповідності до правил ст.376 ч.1 пп.3,4 ЦПКУ  рішення у зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням на підставі ст. 405 ч.2 ЦКУ нового про  визнання       ОСОБА_3  такою, що втратила право  користування  спірним будинком.

Що стосується  рішення в частині відмови у позові  до неповнолітньої ОСОБА_5,  то  воно  має  бути залишеним  без  змін  з наступних підстав.

За положеннями ст.141, 142 СКУ- мати, батько мають рівні права та обов*язки щодо дитини.  Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов*язків щодо дитини. Діти мають рівні права та обов*язки щодо батьків.

Місцем проживання дитини є місце проживання її батьків.

       З огляду на наведене, а також, враховуючи, що ОСОБА_5 має право проживати та бути зареєстрованою з батьком, який  проти цього не заперечує  ( що  підтвердив у суді  апеляційної інстанції),  а її непроживання у спірний період  мало поважні причини, оскільки її, неповнолітню,  мати, покинувши спірне житло,  забрала з собою, -   апеляційний суд  вважає рішення суду у наведеній частині  законним.

На підставі вимог ст.141 ЦК з ОСОБА_3  на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1344,00 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК  України,    апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу та позов ОСОБА_2  –  задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від            21 листопада 2017 року -  скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування будинком.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування будинком №117 по вулиці Набережна в с. Знаменівка, Новомосковського району Дніпропетровської області.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1344,00 грн..

Постанова чинна з моменту прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий                                                                                              Н.Є. Посунся

Судді:                                                                                                         О.П. Бараннік 

                                                                                                                    ОСОБА_6